ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 373/1188/16-а

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просив:

визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності;

зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

В обґрунтування позову зазначив, що оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції України в Київській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII та наказу МВС від 11 січня 2016 року, яким затверджено Порядок № 4 (далі - Порядок № 4).

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 22 березня 2016 року ІІІ групи інвалідності, що була встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням позивачем служби в ОВС, а тому він має право на отримання вище зазначеної одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 580-VIII, виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 4, тобто за останнім місцем роботи в органах національної поліції.

Не погоджуючись з постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції в Київській області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що законодавством не передбачено підстав для виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, які отримали захворювання в органах внутрішніх справ, а звільнилися з поліції, та не врегульовано питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги саме цій категорії осіб. Крім того, зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується особам у разі встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ними служби в органах внутрішніх справ або поліції протягом шести місяців після звільнення внаслідок хвороби, в той час як підставою для звільнення позивача з органів поліції є факт подачі рапорту про звільнення за власним бажанням.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 373/1188/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 03 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у період з 06 квітня 1993 року по 18 січня 2016 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 8 о/с від 18 січня 2016 року ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за пунктом 1 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону № 580.

22 березня 2016 року за результатами медичного огляду, військово-лікарською комісією ДУ ТМО МВС України по Київській області ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності з 22 березня 2016 року, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

15 травня 2015 року та 21 червня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою, в якій просить здійснити виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю ІІІ групи, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Натомість, листами від 06 червня 2016 року № 29/Н-305 та 04 липня 2016 року № 29/Н-305 Головного управління Національної поліції в Київській області відмовлено позивачу у задоволені вищевказаних заяв, мотивуючи тим, що така допомога не передбачена чинним законодавством про Національну поліцію.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон № 580-VIII.

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону № 565-XII та Порядком № 850.

Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог статті 23 Закону № 565-XII постановою № 850 затверджено Порядок № 850.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Згідно пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон № 565-XII.

Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.

Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті чи втрати працездатності поліцейського встановлюється МВС.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено IIІ групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Аналогічний правовий щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 звільнений з поліції за пунктом 1 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням).

Проте суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки тому факту, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. інвалідності повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення.

До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волошин проти України» (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бацаніна проти Росії» (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України» (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,