ПОСТАНОВА
головуючого Висоцької В. С.,
суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Качан Вікторія Олександрівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 липня 2017 року в складі судді Михайловської А. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Григорусь Н. Й., Шевчук А. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Качан Вікторія Олександрівна, про визнання права на обов`язкову частку у спадщині.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . У встановлений законом строк позивач прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою. Спадкоємцем за заповітом після смерті його батька є ОСОБА_2 , яка також прийняла спадщину. На час смерті батька він не досяг пенсійного віку, встановленого законодавством, однак вийшов на пенсію на пільгових умовах, що надає йому право на обов`язкову частку у спадщині. Однак нотаріус постановою від 16 серпня 2017 року відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 він не досяг загального пенсійного віку.
Оскільки зазначений висновок не узгоджується з вимогами законодавства та порушує його права, позивач просив визнати за ним право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ОСОБА_1 не має права на обов`язкову частку у спадщині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 285/2298/16-ц, витребувано її з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
04 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
На підставі ухвали Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог процесуального законодавства (стаття 214 ЦПК України) не визначили характер правовідносин і правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, а лише обмежились змістом заявленого позову.
У касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_1 вважає, що має право на спадщину, оскільки є пенсіонером.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали заперечення (відзиву) на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с. 6).
Після його смерті відкрилася спадщина. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все майно заповів ОСОБА_2 .
Із відповіді від 17 липня 2017 року приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу Качан В. О. - третьої особи по справі, відомо, що на підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом заведена спадкова справа за № 40/2015 щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 (а.с. 103).
ОСОБА_1 також звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 червня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 серпня 2016 року, відмовлено ОСОБА_1 у визнанні права на обов`язкову частку у спадщині з підстав відсутності постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 33-36).
16 серпня 2016 року приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Качан В. О. постановою за № 594/02-31 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що він не досяг загального пенсійного віку станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з статтею 57 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця) непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсійний вік для чоловіків встановлений 60 років при стажі роботи не менше 25 років.
Аналогічне положення також містить стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК Українищодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абз. 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності.
При цьому, висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане рішення Конституційного Суду України не містить.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не має права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки на день її відкриття не досяг пенсійного віку, встановленого законом для чоловіків, так як на момент смерті спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , виповнилося повних 58 років, тобто він не досяг віку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років), не був інвалідом та спадкодавець ОСОБА_4 не був годувальником ОСОБА_1 , який мав самостійний дохід.
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що він отримував пенсію на пільгових умовах не свідчать про його непрацездатність і не дають йому права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових умовах, право на обов`язкову частку у спадщині не виникає.
До аналогічного висновку також прийшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 208/9389/15-ц (провадження № 61-32940св18) та від 26 вересня 2019 року у справі № 303/674/17 (провадження № 61-29481св18).
Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованих висновків, що отримання позивачем пенсії (на пільгових умовах), не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК України як особи, що має право на обов`язкову частку у спадщині.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо неможливості, за встановлених у цій справі обставин віднесення особи, яка не досягла пенсійного віку, встановленого законом на момент відкриття спадщини, до непрацездатних осіб, які за положеннями статті 1241 ЦК України, мають право на обов`язкову частку у спадщині.
У справі, що переглядається, судами правильно застосовано наведені вище норми матеріального права, а доводи касаційної скарги позивача ґрунтуються на помилковому їх розумінні і трактуванні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та визначено підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є не обґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду