ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/4643/18-ц

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення участі батька у вихованні дитини.

Позов обґрунтований тим, що до 24 жовтня 2012 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 у якому народився син ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір`ю. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року позивачу визначено порядок зустрічей з сином: кожного тижня щовівторка і щочетверга з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, кожного місяця перша і третя субота, друга і четверта неділя - з 10 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин. У ці дні він відвідує з сином театри, кінотеатри, культурно-масові заходи, супроводжує сина на заняття в спортивні секції. Просив збільшити йому час на спілкування з сином, у зв`язку з тим, що у відведені проміжки часу він не встигає забезпечувати сину культурний та фізичний розвиток, а тому бажає організувати йому відпочинок під час зимових та літніх канікул. Просив змінити встановлений графік його зустрічей з дитиною та визначити такий графік: щовівторка з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин без присутності матері, у вихідні дні з 16 години 00 хвилин п`ятниці до 20 години 00 хвилин суботи без присутності матері, щороку під час літніх канікул один місяць та щороку під час зимових канікул протягом двох тижнів для спільного відпочинку з дитиною без присутності матері, а в разі поїздки за кордон - за погодженням з ОСОБА_2 , в державні і святкові дні: Різдво Христове, Пасха (Великдень), Трійця з 09 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин без присутності матері.

У липні 2018 року представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, мотивуючи, що порядок спілкування позивача з сином вже був встановлений рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року. У зв`язку зі збільшенням віку дитини позивач просив змінити порядок спілкування батька з сином, встановивши графік спілкування: щовівторка з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин без присутності матері, у вихідні дні з 16 години 00 хвилин п`ятниці до 20 години 00 хвилин суботи без присутності матері, щороку під час літніх канікул один місяць та щороку під час зимових канікул протягом двох тижнів для спільного відпочинку з дитиною без присутності матері, а в разі поїздки за кордон - за погодженням з ОСОБА_2 , в державні святкові дні: Різдво Христове, Пасха (Великдень), Трійця з 09 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин без присутності матері.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року визначено графік зустрічей позивача з сином, який дотримується батьками дитини, позов мотивований лише бажанням батька більше часу проводити з сином, однак син не виявляє бажання змінювати встановлений графік.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права: Конституцію України, Конвенцію про права дитини, Закон України «Про охорону дитинства», статті 19, 157, 159 СК України.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересаї якого діє адвокат Лясковський В. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

24 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди за результатами допиту малолітньої дитини в судовому засіданні 25 березня 2019 року не з`ясували сутність та самостійність надання пояснень нею. У судових рішеннях незазначено мотиви про необхідність взяття за основу думку дитини, надано їй перевагу, а не іншим докам у справі, а також суди не враховали думку психолога Центру соціальної служби для дітей та молоді Дніпровського району в м. Києві, який був присутній у судовому засіданні 25 березня 2019 року в суді першої інстанції, не навели належних аргументів, які одночасно вказували на необгрунтованість висновку огану опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо участі батька у вихованні малолітньої дитини.

Суди не надали належну оцінку аргументам позивача, що збільшення часу спілкування батька з сином дозволить позивачу забезпечити ОСОБА_3 належною батьківською любов`ю і увагою, проводити разом свята, підтримувати сімейні традиції, спілкуватися з братом і сестрою.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального права і процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Судові витрати стягнути з позивача.

Суди правильно визначилися з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та встановили всі обставини справи, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Безпідставними є доводи позивача про те, що свідчення дев`ятирічної дитини не відповідають її справжньому волевиявленню та суперечить її правам та інтересам.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , 2010 року народження. Шлюб між сторанами розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2012 року. Дитина проживає разом з матір`ю.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2014 року, яке було скасовано в частині рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року, усунено позивачу перешкоди у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , визначено спосіб участі батька у спілкуванні з сином без присутності матері дитини у визначеному ним місці: кожного тижня щовівторка та щочетверга з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, кожного місяця першої та третьої суботи та другої та четвертої неділі з 10 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин.

Згідно з графіком протягом останніх чотирьох років позивач бачиться і спілкується з сином без присутності матері.

Відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно з статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», рішення від 07 грудня 2006 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами ( частина друга статті 159 СК України).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суди встановили, що згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2014 року, яке було скасовано у частині рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2014 року, встановлено порядок участі батька у спілкуванні з сином. Відповідно до визначеного судом графіку протягом останніх чотирьох років позивач бачиться та спілкується з сином без присутності матері.

Суди надали належну оцінку висновку органу опіки та піклування, згідно з яким рекомендовано визначити участь батька у вихованні дитини відповідно до запропонованого ним варіанту. У цьому висновку було зазначено, що матір дитини не заперечує проти спілкування батька з сином, однак без ночівлі у батька. У висновку вказано, що між батьками існує спір щодо участі батька у спілкуванні з сином, за місцем проживання батька створено належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини.

Суд першої інстанції виклав мотиви, чому вважає висновок органу опіки та піклування необгрунтованим, зазначивши, що у висновку не зазначено, чи заслуховувалася думка хлопчика, оскільки як встановлено у судовому засіданні він проти зміни порядку спілкування з батьком, висновки цього органу суперечать його дійсній волі та інтересам.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що орган опіки та піклування не надав оцінки доводам матері дитини - ОСОБА_2 щодо заперечень проти ночівлі дитини в сім`ї батька та їх спільного відпочинку, не з`ясував всі обставини, які щодо виникнення спору між батьками, не обгрунтував, чому встановлений раніше порядок не відповідає інтересам дитини.

Допитаний у судовому засіданні 25 березня 2019 року неповнолітній ОСОБА_3 висловив свою думку в присутності психолога, заперечував проти запропонованого позивачем графіку спілкування, вказав, що той спосіб і частота зустрічей з батьком, які є на сьогодні, його повністю влаштовують і частіше бачитися немає необхідності. Також ОСОБА_3 зазначив, що не бажає виїжджати за кордон.

Верховний Суд виходить з того, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. У першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Суди при ухваленні рішення на перше місце ставили якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, що не порушує інтересів дитини.

Верховний Суд зазначає, що суди обгрунтовано врахували думку дитини, оскільки дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням предмета та підстав позову суди надали відповідь на аргументи позивача, що не потребувало необхідності надавати на кожен окремий аргумент позивача, які зводяться до бажання батька збільшити час спілкування з дитиною з метою забезпечення її виховання, фізичного, духовного і морального розвитку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду