ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 511/2017/17

Згідно із ч. 1 ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому суд установив, що надані прокурором докази, а також показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні ні кожен окремо, ні у своїй сукупності не доводять винуватості ОСОБА_6 .

Суд правильно оцінив докази, надані сторонами кримінального провадження. У судовому засіданні були допитані обвинувачений ОСОБА_6 , потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , допитані свідки, досліджені письмові докази.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_6 суду пояснив, що він придбав мопед у брата потерпілої ОСОБА_9 за 2000 грн, а також запчастини, за які він пізніше передав 300 грн та два талони на мопед: один новий – з печаткою магазину, а інший – заповнений на ім`я попереднього власника ОСОБА_14 .

Потерпіла ОСОБА_8 показала, що вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю, він мав ключі від квартири, двох гаражів, автомобіля. Мопед їй подарував брат ОСОБА_9 , а також два талони: один – незаповнений, а інший – заповнений на ім`я ОСОБА_14 , які вона поклала в бардачок автомобіля. Після того, як ОСОБА_6 пішов від неї, її дочка виявила відсутність у гаражі мопеда.

Потерпілий ОСОБА_9 показав, що він за 3000 грн купив мопед в ОСОБА_14 , а потім віддав його сестрі, а також два талони, один із яких був пустий; категорично заперечив факт продажу автомобіля ОСОБА_6 , зазначив, що документів на мопед він не має.

Свідок ОСОБА_11 – дочка потерпілої ОСОБА_8 – пояснила, що вона виявила відсутність мопеда в їх гаражі після того, як ОСОБА_6 пішов від її матері.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про подію знають зі слів потерпілих.

Суд дослідив письмові докази, зокрема висновок незалежної оцінки з визначення матеріального збитку від 04 серпня 2017 року, відповідно до якого власнику мопеда заподіяно шкоду в розмірі 5887 грн, та актуалізацію цього висновку від 18 вересня 2017 року, відповідно до якого за основу прийнятий 2008 рік випуску мопеда, заподіяна власнику мопеда шкода становить 5866 грн. Однак ці письмові докази суд на підставі статей 85 і 86 КПК визнав неналежними доказами, оскільки об`єктом дослідження в обох випадках був не предмет злочину – мопед марки «Suzuki Sepia», а зовсім інші мопеди, тобто в основу експертних висновків були покладені недостовірні дані.

Крім того, суд дослідив наданий стороною захисту оригінал талона на ТЗ – мопед марки «Suzuki Sepia», чорного кольору, рама САІНА – НОМЕР_1 , виданий 17 липня 2008 року продавцем мопеда ПП «Скорпіон», власником якого зазначена ОСОБА_14 , а також оригінал талона на цей же мопед, власником якого зазначений ОСОБА_6 , виданий 03 червня 2014 року, з підписом та печаткою продавця мопеда ПП «Скорпіон», які зберігаються в засудженого

(т. 2, а.с. 26).

Проаналізувавши ці докази, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутні законні підстави вважати зазначений в обвинувальному акті мопед належним потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , натомість

ОСОБА_6 має при собі документ, який підтверджує придбання ним зазначеного в обвинуваченні мопеда.

Суд також врахував, що мопед опинився в користуванні ОСОБА_6 під час його перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 , і дійшов правильного висновку, що між ними існує спір щодо спільного майна, який має вирішуватися на підставі норм цивільного та сімейного права, а не шляхом притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.

За таких обставин висновок суду про те, що обвинувачення про вчинення ОСОБА_6 у період з 11 листопада по 20 листопада 2014 року незаконного заволодіння транспортним засобом не доведено поза розумним сумнівом, є правильним. Суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, і дав на них мотивовані відповіді. Вказав, на яких підставах зазначену апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними доводи прокурора про те, що місцевий суд не спростував доказів сторони обвинувачення, зокрема показань потерпілих та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 . Апеляційний суд правильно зазначив, що показання зазначених вище осіб не можуть бути взяті до уваги як такі, що доводять винуватість ОСОБА_6 , оскільки ці показання підтверджують певні обставини життя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , але жодним чином не доводять факту вчинення ним інкримінованого злочину.

ОСОБА_6 рішення суду про обшук у його домоволодінні, накладення арешту на мопед, визнання мопеда речовим доказом, повернення його ОСОБА_9 та відшкодування засудженим у добровільному порядку шкоди потерпілим, не є слушними, оскільки ці факти не впливають на законність судових рішень.

Безпідставними є доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів провадження, в апеляційній скарзі прокурор заявляв клопотання про проведення судового слідства в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, зокрема, просив повторно допитати потерпілих, свідків, дослідити письмові докази. В суді апеляційної інстанції прокурор підтримав зазначене клопотання лише в частині повторного допиту потерпілих (звукозапис судового засідання від 11 лютого 2020 року). Оскільки обґрунтованих доводів, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, прокурор не навів, то суд правильно відмовив у задоволенні заявленого клопотання.

З таким рішенням погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставою для скасування судового рішення, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, в результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд