ПОСТАНОВА
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судового засідання ОСОБА_4 , учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_6 , представник потерпілого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270270000222, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Красний Луч Луганської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засудженийвиклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі – Суд) про зміну судових рішень шляхом призначення йому покарання у виді штрафу та зменшення суми моральної шкоди до 30 000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений посилається на те, що судами при призначенні йому покарання було порушено вимоги ч.2 ст.50, ч.3 ст.65, ч.1 ст.66 КК України, а також не враховано його особи, стану здоров`я, сімейного та матеріального становища. Вважає, що суди мали законні підстави для призначення йому покарання у виді штрафу, оскільки вказане правопорушення не є тяжким та умисним, він розкаявся у вчиненому, за місцем проживання характеризується позитивно, намагався відшкодувати завдану шкоду, але потерпілий відмовився від одержання коштів. Стверджує, що при визначенні розміру моральної шкоди судами не враховано положень, що містяться в пунктах 5, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зі змінами від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року, зокрема того, що суди повинні обов`язково з`ясовувати у стягувача моральної шкоди та надавати докази на підтвердження його моральних та фізичних страждань, а також враховувати майновий стан заподіювача шкоди. Посилається на те, що потерпілим ОСОБА_6 не надано жодних доказів, які б підтверджували його моральні страждання, а моральну шкоду стягнуто в розмірі, що відповідає випадку заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень чи при настанні смерті потерпілого, хоча потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Зазначає, що судами не було враховано того, що він не має постійної роботи, має на утриманні двох дітей, виплачує аліменти на утримання повнолітньої дочки на період її навчання, у його власності є тільки земельна ділянка, відсутні вклади в банках, будь-яке інше рухоме та нерухоме майно, тому спроможний виплатити потерпілому 30 000 грн моральної шкоди, що буде відповідати засадам розумності, справедливості та його матеріальному становищу.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та покладено відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на його користь 70 000 (сімдесят тисяч) грн моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2020 року стосовно ОСОБА_8 – без зміни.
ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 29 лютого 2020 року приблизно о 12:30, керуючи автомобілем марки ВMW моделі «520», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вулиці Дружби в с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, а саме автодорогою М-01 зі сторони с. Количівка Чернігівського району в напрямку с. Ягідне Чернігівського району Чернігівської області.
Рухаючись у вказаному напрямку, поряд з будинком № 34 на вулиці 8 Березня у с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, водій ОСОБА_8 проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості для руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, де в ході виконання забороненого маневру обгону на перехресті небезпечно змінив напрямок руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого не впорався з керуванням та скоїв наїзд на автомобіль марки «RENAULT» моделі «MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який стояв на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг вулиці Дружби та вулиці 8 Березня у с. Іванівка Чернігівського району, а саме на вулиці Дружби в смузі, призначеній для руху в одному напрямку, з увімкнутим попереджувальним сигналом світлового покажчика повороту ліворуч в напрямку вулиці 8 Березня, та в подальшому вчинив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ моделі «2101», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 , який рухався в попутному напрямку зі сторони с. Количівка Чернігівського району в напрямку с. Ягідне Чернігівського району Чернігівської області.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, травматичним субарахноідальним крововиливом, забійної рани, гематоми правої половини обличчя, які є наслідком одного травматичного процесу в умовах дорожньо-транспортної пригоди та згідно з висновком судово-медичної експертизи № 240 від 22 квітня 2020 року відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу.
У вказаній дорожній обстановці водій ОСОБА_8 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1, 12.1, 13.1, 14.6 (а), 34 (розмітка 1.1) Правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_8 у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій просив задовольнити його касаційну скаргу та розглянути справу без його участі.
На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 надійшло заперечення потерпілого ОСОБА_6 .
Потерпілий ОСОБА_6 та його представник – адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні просили касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положенням ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Щодо пом`якшення покарання
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про порушення загальних засад призначення покарання, то вони є необґрунтованими.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Суд, приймаючи рішення, у мотивувальній частині вироку зобов`язаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 основного покарання відповідно до ст. 65 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що вказане кримінальне правопорушення відноситься до правопорушень, що вчинені з необережності, особу винного, який офіційно не працює, стан його здоров`я, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, наслідки, що настали, наявність у потерпілого претензій морального і матеріального характеру та зазначив, що ОСОБА_8 має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень в межах санкції інкримінованої йому статті Особливої частини КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, те, що ОСОБА_8 раніше не судимий в силу ст.89 КК України, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, ставлення обвинуваченого до скоєного, обставини вчинення злочину, наявність у потерпілого претензій морального характеру, що має відшкодувати засуджений, наслідки, що настали, виходячи з того, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, з урахуванням досудової доповіді дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства із звільненням його на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком та з покладенням на останнього певних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , яка просила призначити йому покарання у виді штрафу, зазначив, що доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, не підлягають задоволенню, оскільки призначене судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на викладене Суд вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, що передбачені ст. 65 КК України, із врахуванням встановлених обставин, які пом`якшують покарання, а тому підстави для зміни судових рішень у цій частині відсутні.
Щодо зменшення розміру моральної шкоди
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого щодо завищеного розміру стягнення з нього суми відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6 , то вони є необґрунтованими.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до положень ч. 5 зазначеної статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Також ст. 374 КПК України передбачено, що в мотивувальній частині вироку суду зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
При цьому розмір суми відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Цих вимог закону при розгляді зазначеного провадження місцевий суд дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_6 заявив цивільний позов про стягнення із засудженого ОСОБА_8 на його користь моральної шкоди на суму 109 533,40 грн.
Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру суми відшкодування моральної шкоди частково задовольнив позовні вимоги потерпілого і стягнув із засудженого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 70 000 грн.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в частині вирішення цивільного позову, дійшов висновку, що місцевий суд при визначенні розміру завданої потерпілим моральної шкоди належним чином врахував характер правопорушення, ступінь вини засудженого, глибину душевних страждань потерпілому та інші обставини, які мають істотне значення, тому не вбачав підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Суд погоджується з указаними висновками апеляційного суду та вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого і конкретних обставин справи, а тому вважати його необґрунтовано завищеним підстав немає.
Таким чином, вимога засудженого в касаційній скарзі про зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_6 до 30 000 грн є безпідставною.
Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.
У цьому випадку Суд правильно не взяв до уваги матеріального становища засудженого, на яке він вказував як на підставу зменшення заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки вказану шкоду, завдано злочином, що вчинив засуджений.
Таким чином, Суд вважає, що підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, про що наголошує засуджений у своїй касаційній скарзі, та відповідно для зміни судових рішень у цій частині немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд