ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/5829/21

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду його заяви від 09.10.2019 про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію; 2) зобов`язати Офіс Генерального прокурора розглянути його заяву від 09.10.2019 про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі і про намір пройти атестацію та забезпечити його право на участь у процедурі атестації, передбаченій розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»; 3) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к про звільнення його з посади заступника військового прокурора Харківського гарнізону; 4) визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к про звільнення його з органів прокуратури та виключення зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил; 5) поновити його на посаді, рівнозначний посаді заступника військового прокурора Харківського гарнізону, з 07 травня 2020 року; 6) стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що у день звільнення йому було видано лише копію витягу з наказу Міністра оборони України від 29.04.2020 №189 та копію наказу виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к. Водночас копії наказу Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к, який був однією із підстав для видання наказу виконувача обов`язків військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к, він не отримав, що не дозволило йому вчасно ознайомитися з підставами звільнення та сформувати позицію для звернення до суду. Зазначив, що копію наказу від 07.05.2020 №130к він отримав за своєю заявою від 19.07.2021. Крім того, позивач звернув увагу на запроваджені на території України карантинні обмеження з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що згідно з пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для поновлення процесуальних строків.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У вересні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року, у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено: позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 122 і 123 КАС України, просить скасувати ухвалені ними рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовує тим, що факт пропуску строку звернення до суду із цим позовом був відомий ще до відкриття провадження у справі і ним не заперечувався, проте суд першої інстанції при відкритті провадження у справі не вирішив питання про поновлення цього строку, а згодом у порядку письмового провадження, без заслуховування позиції позивача, залишив позовну заяву без розгляду, не надавши останньому можливості зазначити підстави для поновлення пропущеного строку. Стверджує, що наказ Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к не був йому вручений у день звільнення, аркуш ознайомлення із цим наказом він підписав на вимогу працівників кадрового забезпечення, а про незаконність свого звільнення випадково дізнався в липні 2021 року із судової практики в аналогічних спорах.

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їхню законність і обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу частини п?ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Початок перебігу строку звернення працівника до суду у справах про звільнення визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, відповідно до якої цей строк обчислюється з дня вручення працівнику копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, професійна діяльність прокурорів і військова служба належать до публічної служби.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що строк звернення до суду у справі щодо звільнення зі служби військового прокурора становить один місяць, який обчислюються з дня, коли звільнена особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто з дня вручення їй копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судами встановлено, що предметом спору у цій справі є наказ Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к, яким ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади заступника військового прокурора Харківського гарнізону, та наказ військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к, яким позивача з 07 травня 2020 року звільнено з органів прокуратури та виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил.

При цьому, як зазначено в наказі військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к, цей наказ виданий на підставі наказу Міністра оборони України від 29.04.2020 №189 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та на підставі наказу Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к про звільнення позивача з посади заступника військового прокурора Харківського гарнізону.

У день звільнення позивачу видано трудову книжку, в якій вказано дату, норму закону і розпорядчий документ (наказ ВП ОС від 07.05.2020 №289к), на підставі яких проведено звільнення, та ознайомлено під підпис з усіма трьома наказами, які стосувалися його звільнення з військової служби, посади та органів прокуратури, а саме: наказом Міністра оборони України від 29.04.2020 №189, наказом Генерального прокурора від 07.05.2020 №130к та наказом військового прокурора об`єднаних сил від 07.05.2020 №289к, що підтверджується наданим відповідачем аркушем ознайомлення (а.с. 151).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, підтриманим судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав у день звільнення з військової служби, посади і органів прокуратури (07 травня 2020 року), коли йому було видано трудову книжку та ознайомлено з наказами про звільнення.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 23 липня 2021 року, то суди дійшли обґрунтованого висновку про пропуск ним більше ніж на рік місячного строку звернення до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Поряд із цим, застосовуючи наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначені статтею 123 КАС України, суд першої інстанції послався на частину четверту цієї статті, яка передбачає, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Водночас в ухвалі про відкриття провадження у справі від 28 липня 2021 року суд не вирішував питання, пов`язані з пропуском позивачем строку звернення до суду, в тому числі не розглянув заявлене позивачем клопотання про поновлення цього строку. Висновку про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду у цій справі ухвала суду від 28 липня 2021 року не містить.

У свою чергу, прийнявши до розгляду клопотання Офісу Генерального прокурора про залишення позову без розгляду, яке надійшло до суду 06 вересня 2021 року одночасно з відзивом на позовну заяву, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач надав докази надсилання позивачу лише копії відзиву. Докази надсилання позивачу відповідачем або судом копії клопотання про залишення позову без розгляду в матеріалах справи відсутні.

За наведених обставин позивач був позбавлений можливості подати свої заперечення, аргументи, пояснення тощо проти клопотання відповідача.

Про необізнаність позивача із заявленим Офісом Генерального прокурора клопотанням свідчить подана його представником заява від 11 жовтня 2021 року, в якій останній просив суд розглянути справу без участі позивача і його представника у порядку письмового провадження, додавши до заяви відповідь на відзив відповідача по суті позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін у процесі як однієї із фундаментальних засад справедливого судового розгляду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів», пункт 33, від 27 жовтня 1993 року; «Беер проти Австрії», заява №30428/96, пункти 17 і 18, від 06 лютого 2001 року; «Харченко проти України», заява №37666/13, пункт 6, від 03 жовтня 2019 року) вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені окружним судом порушення, зазначивши натомість про правильність його рішення про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якою встановлені інші підстави для залишення позовної заяви без розгляду порівняно із частиною четвертою цієї статті.

У силу вимог частин першої і четвертої статті 353 КАС України порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, є підставою для їх скасування з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд