ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 280/4402/21

I. Суть спору

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.12.2019 по 27.05.2020 включно в розмірі 87378,98 грн.

2.. На обґрунтування позову зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2019, яке набрало законної сили 30.04.2020, скасовано наказ про його звільнення та поновлено на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02.12.2014. Однак наказ про його поновлення на посаді виданий Генеральним прокурором лише 28.05.2020, що в силу статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.12.2019 до 27.05.2020 включно в розмірі 86554,65 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 236 КЗпП України, за безпідставно допущену затримку виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді. При цьому сума середнього заробітку, заявлена позивачем, була зменшена судом з урахуванням кількості робочих днів у розрахунковому періоді.

5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції мотивував прийняте рішення тим, що у спірний період з 24.12.2019 по 27.05.2020 позивач займався адвокатською діяльністю, що, з огляду на приписи частини другої статті 18 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», унеможливлювало виконання відповідачем рішення суду про поновлення його на посаді прокурора. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що за відсутності вини відповідача у несвоєчасному виконанні судового рішення на нього не може бути покладена відповідальність, установлена статтею 236 КЗпП України.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Так, за доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції про те, що здійснення ним адвокатської діяльності у спірний період перешкоджало відповідачу поновити його на посаді прокурора на підставі рішення суду, не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру», статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» і статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викладеним у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19.

9. У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

10. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, тому рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді було виконано одразу після надходження до Офісу Генерального прокурора постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Поряд із цим відповідач зазначає ще одну причину затримки виконання судового рішення, а саме: здійснення ОСОБА_1 адвокатської діяльності, яку він зупинив лише з 27.05.2020. На думку відповідача, ця обставина була правильно врахована судом апеляційної інстанції як поважна причина несвоєчасного виконання рішення суду, що свідчить про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.

11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

12. ОСОБА_1 з 2001 року працював в органах прокуратури, у 2014 році був звільнений зі служби відповідно до наказу Генерального прокурора України від 01.12.2014 №2729-ц, який був скасований в судовому порядку у справі №826/19649/14. Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2019 у вказаній справі ОСОБА_1 поновлено на посаді з 02.12.2014.

13. На підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №826/19649/14 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020 ВП №60952969 наказом Генерального прокурора від 28.05.2020 №1378ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора з 02.12.2014.

14. Наказом Генерального прокурора від 06.05.2021 №501ц ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11.05.2021.

15. 28.08.2015 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яке було зупинено за його заявою з 27.05.2020 та поновлено з 12.05.2021.

16. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

17. Відповідно до частин першої і сьомої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент вирішення справи про звільнення позивача) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

18. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.

19. У силу частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

20. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 372 КАС України, статті 1 і 5 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження»).

21. У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

22. Отже, чинне законодавство України передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.

23. За приписами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

24. Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

25. При цьому в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, предметом розгляду так само як і у справі, що розглядається, було питання застосування статті 236 КЗпП України у взаємозв`язку із положеннями частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» у випадку поновлення особи на посаді прокурора у період заняття нею адвокатською діяльністю.

26. Аналізуючи наведені норми права у контексті статті 235 КЗпП України та статей 370-372 КАС України, Верховний Суд зазначив, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

27. З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції у цій справі щодо поважності причини невиконання Офісом Генерального прокурора рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора у зв`язку із заняттям ним адвокатською діяльністю у спірний період та відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не ґрунтується на правильному застосуванні статті 236 КЗпП України та не враховує висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19.

28. Натомість колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Офіс Генерального прокурора має нести відповідальність, установлену статтею 236 КЗпП України, за затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, яка тривала з 24 грудня 2019 року по 27 травня 2020 року включно.

29. Розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення сторонами не оспорюється.

30. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

31. Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд