ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/5223/21

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації втрати частини доходів у вигляді грошової винагороди за безпосередню участь в АТО, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду, прийняте 21 липня 2021 року у складі головуючого судді Бжассо Н. В., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду, ухвалену 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Шевчук О. А., суддів: Бойка А. В., Федусика А. Г.

І. Суть спору

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (надалі також ГУ НП в Луганській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Луганській області щодо несвоєчасної виплати позивачу всіх належним йому сум в день звільнення з поліції 27 липня 2016 року;

1.2. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 у розмірі середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належним йому сум у день звільнення з поліції по день фактичного розрахунку з ним у сумі 51297,00 гривень, з утриманням всіх передбачених законом відрахувань;

1.3. стягнути з ГУ НП в Луганській області на користь позивача кошти у розмірі 10831,00 гривень, які є компенсацією втрати частини доходу у вигляді грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції (надалі також АТО) у сумі 17099,00 гривень, викликану порушенням встановлених строків її виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19 жовтня 2000 року, з утриманням усіх передбачених законом відрахувань.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах поліції та був звільнений з 27 липня 2016 року.

На виконання рішень судів у справі № 812/1255/17 відповідачем 11 березня 2021 року перераховано на рахунок ОСОБА_1 14273,85 гривень винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, за виключенням податку на доходи фізичних осіб в сумі 2608,42 гривень та військового збору сумі 217,37 гривень.

Позивач зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки на день звільнення з поліції з ним не проведено розрахунку в повному обсязі.

Також уважає, що він має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у вигляді грошового забезпечення за безпосередню участь в АТО в період часу з 07 листопада 2015 року по 20 січня 2016 року у зв`язку із порушенням термінів їх виплати.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 482о/с від 25 липня 2016 року полковника поліції ОСОБА_1 , начальника відділу Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Луганській області за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 27 липня 2016 року звільнено зі служби в поліції.

4. Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 вересня 2016 року №597 о/с внесено зміни до пункту наказу ГУ НП в Луганській області від 25 липня 2016 року №482о/с, а саме: зазначено «вважати звільненим полковника поліції ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

5. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 812/1255/17, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ГУ НП в Луганській області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року у загальному розмірі 17099,64 гривень, в тому числі: за листопад 2015 року - 5322,24 гривень, за грудень 2015 року - 8316,00 гривень, за січень 2016 року - 5365,17 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Згідно з листом ГУ ДКСУ у Луганській області від 15 березня 2021 року № 07.2-04/1245, 11 березня 2021 року Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області у відповідності до виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду, виданого 22 лютого 2021 року № 812/1255/17, здійснено безспірне списання коштів з рахунку ГУ НП в Луганській області на користь ОСОБА_1 з врахуванням усіх установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, про що зазначено у виконавчому листі.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково:

7.1. визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Луганській області щодо несвоєчасної виплати позивачу всіх належним йому сум в день звільнення з поліції 27 липня 2016 року;

7.2. стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 жовтня 2016 року по 11 березня 2021 року в сумі 17159,69 гривень, з утриманням всіх передбачених законом відрахувань.

В іншій частині позову - відмовлено.

В аспекті предмету доказування суд першої інстанції встановив, що позивача звільнено зі служби в поліції з 27 липня 2016 року, а виплата грошової винагороди за безпосередню участь в АТО здійснена лише 11 березня 2021 року, а тому, на думку суду, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 17159,69 гривень за період з 17 жовтня 2016 року по 11 березня 2021 року.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки в даному випадку відповідачем на користь позивача доходи не нараховувалися, а були стягнуті за рішенням суду шляхом безспірного списання, то відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

8. Постановою від 03 листопада 2021 року П`ятий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції змінив, виключивши мотиви, з яких виходив суд, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення компенсації втрати частини доходу, та визначено мотиви у вказаній частині за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року залишено без змін.

Так, суд апеляційної інстанції погодився із судом попередньої інстанції щодо застосування до обставин даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі також КЗпП України) та зазначив про правильність його визначення в сумі 17159,69 гривень.

В той же час, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів, з яких цей суд виходив, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошової винагороди за безпосередню участь в АТО, суд апеляційної інстанції зазначив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ не ставить у залежність право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог та направити справу в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

10. Так, скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норми права без урахування висновку щодо застосування абзацу 5 частини другої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», викладеного у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 30 листопада 2018 року у справі № 415/6132/16-а, від 26 червня 2018 року у справі № 420/1231/16-а.

11. Скаржник наполягає на тому, що грошова допомога за безпосередню участь в АТО є частиною грошового забезпечення, є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати та є її складовою, а тому, на його переконання, він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

12. Верховний Суд ухвалою від 01 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

V. Джерела права й акти їх застосування

13. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Згідно положень статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

15. Пунктом 4 частини десятої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

16. Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

17. Положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

18. Згідно вимог статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

19. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

20. Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

21. Положеннями статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

22. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

23. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

24. Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

VI. Висновок Верховного Суду

25. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі слугувало оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

26. Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Так, ключовим доводом скаржника, яким обґрунтована подана ним касаційна скарга, є питання чи має винагорода за безпосередню участь в АТО постійний характер та, відповідно, чи входить така винагорода до складу грошового забезпечення.

29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

30. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

31. Пунктом 4 розділу І Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджених наказом Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за № 135/26580 (надалі - Порядок № 49), передбачено, що виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).

32. Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку № 49 виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24.

33. Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №49 передбачено, що військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

34. Тобто, винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. Виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва).

35. Таким чином, така виплата не є постійною, має тимчасовий, а не систематичний характер, оскільки нараховується за існування певних особливих умов, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира.

36. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період участі в її проведенні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати і є її частиною.

37. Верховний Суд вказує, що посилання позивача у касаційній скарзі на вказані доводи у цьому випадку є помилковими та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що винагорода за безпосередню участь в ATO є тимчасовою для тих осіб, які залучені до участі в ній, залежить від певних обставин, не є щомісячною, а тому не входить до складу грошового забезпечення.

38. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 266/2322/16-а та від 12 квітня 2021 року у справі №812/1478/16.

39. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що такий вид грошових виплат як винагорода за безпосередню участь в АТО, не належить до щомісячних виплат та додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які враховуються при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ.

40. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошової винагороди за безпосередню участь в АТО є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

43. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд