ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/23669/19

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 1241ц від 28 жовтня 2019 року;

1.2. визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України № 1241ц від 28 жовтня 2019 року;

1.3. поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;

1.4. поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю. Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді прокурора Другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;

1.5. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;

1.6. стягнути з Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 коп.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що на момент його звільнення не було утворено Офіс Генерального прокурора, а Генеральна прокуратура України не була ліквідована, накази про скорочення штатної чисельності Генеральним прокурором не видавалися, що свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Також підставою для винесення оскаржуваного наказу також був підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органі прокуратури", яким передбачено можливість звільнення прокурорів у випадку неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Форма такої заяви встановлена у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 221 від 03.10.2019, та така форма не відповідає Конституції України та законодавству України. Позивач подав заяву від 15 жовтня 2019 року про переведення його в Офіс Генерального прокурора, складену у довільній формі, проте така заява не була прийнята та повернута йому. Таким чином, за твердженням позивача, під час його звільнення допущено грубі порушення законодавства, що вказує на протиправність такого звільнення та наявність підстав для поновлення порушених прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1241ц від 28 жовтня 2019 року, поновлення його на посаді, стягнення з Генеральної прокуратури України на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначли, що просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснили, що відповідно до пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органі прокуратури" атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджений Генеральним прокурором. Пунктом 10 вказаного розділу передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року. Подана позивачем заява за своїм змістом та формою не відповідає вимогам Порядку та у ній не зазначено про його бажання пройти атестацію, у зв`язку з чим позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з 2013 року працював в органах прокуратури, з 08 лютого 2019 року - на посаді прокурора Другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

5. Так, позивачем подано заяву від 15 жовтня 2019 року Генеральному прокурору Рябошапці Р.Г., у якій ОСОБА_1 зазначив про те, що він не заперечує проти переведення (призначення) його на рівнозначну займаній посаді в Офісі Генерального прокурора (том 1 а.с. 50). Також у вказаній заяві позивач просив повідомити про результати її розгляду та прийняте рішення.

6. Керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", 28 жовтня 2019 року Генеральним прокурором прийнято наказ № 1241ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29 жовтня 2019 року.

7. Підставою для звільнення позивача слугувало те, що останнім подано заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, проте не за встановленою формою.

8. 23 березня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, відмовлено в задоволенні позову.

9. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення. Оскільки подання позивачем заяви не за формою визначеною Порядком вказує на відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму та чіткого усвідомлення наслідків такого неподання такої заяви, а тому наказ Генерального прокурора від 28 жовтня 2019 року № 1241ц «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

ІV. Касаційне оскарження

10. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 20 грудня 2021 року.

11. У касаційній скарзі скаржником зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

11.1. На обґрунтування наявності наведеної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду 25 листопада 2021 року у справі №640/23342/19, згідно з яким, ураховуючи, що позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, доводи відповідача про відсутність його волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора є не обґрунтованими, оскільки подана позивачем заява у достатній мірі дає розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації.

11.2. Позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, зокрема, підпункту 1 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не врахували факт відсутності обох обов`язкових умов, наявність яких необхідна для звільнення; пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки ухвалили оскаржувані судові рішення без посилання на правову позицію Верховного Суду, яка зобов`язує суб`єкта владних повноважень, який звільняє прокурора на підставі цієї норми Закону, вказувати конкретну підставу такого звільнення; пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ, оскільки обставини, які б зумовлювали необхідність написання скаржником заяви про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора взагалі не настали; статті 1, 6 Конституції України, оскільки не забезпечили охорону незаконно порушеного права позивача на працю та не врахували прецедентну практику ЄСПЛ, яка забороняє свавільно звільняти працівників без індивідуальної оцінки їх професійних досягнень.

12. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

13. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи без участі позивача.

14. 23 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та витребувано матеріали справи № 640/23669/19 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

15. 13 січня 2022 року справа № 640/23669/19 надійшла до Верховного Суду.

16. 12 січня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанції - без змін.

17. Відзив не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участю представника відповідача.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

19.1. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

19.2. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX).

19.3. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

20. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

20.1. Згідно зі статтею 21 Закону № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

20.2. Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

20.3. Пункти 4 - 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

20.4. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.

20.5. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

20.6. Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

20.7. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

20.8. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

20.9. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).

20.10. Згідно з пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

21. Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 № 221 (далі - Порядок № 221, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

21.1. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

21.2. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

21.3. Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

21.4. Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 розділу І Порядку № 221).

21.5. Додатком 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

22. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Спірним питанням у цій справі є правомірність звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 у зв`язку з неподанням заяви за встановленою формою про переведення до Офісу Генерального прокурора відповідно до приписів Закону № 113-ІХ.

25. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

26. У світлі аргументів касаційної скарги позивача слід зазначити, що питання застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом.

27. Так, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а Верховний Суд указав на те, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

28. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких звільнення прокурора відбувалося на підставі положень підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, тобто у випадку, коли прокурор не подав у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

29. Так, у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 260/1670/19 Верховний Суд, зокрема, зауважив, що "<…> Водночас, подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Натомість, суть заяви ОСОБА_2 полягає якраз у тому, що він уважає незаконним проведення атестації та уважає зобов`язання надання ним згоди на обробку персональних даних, а також на те, що у разі непроходження атестації його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII таким, що порушує його трудові права та суперечить вимогам національних законодавчих та міжнародних актів. Відповідно, у зв`язку із цим, у заяві на ім`я Генерального прокурора від 14 жовтня 2019 року позивач просив припинити з ним трудові відносини на посаді у Генеральній прокуратурі та перевести в Офіс Генерального прокурора на рівнозначну посаду прокурора.

Тож ураховуючи на означену в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до нього процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення його до її проходження.

Отже, подану ОСОБА_2 заяву від 14 жовтня 2019 року не можна вважати такою, у якій він надав згоду на застосування процедури та умов проведення атестації і саме це є підставою для висновку про неподання ним заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пунктом 9 Порядку № 221 <…>".

30. Також у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 640/24727/19, від 15 грудня 2021 року у справі №540/1407/20, від 26 січня 2022 року у справі № 240/17743/20, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

31. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах (які виникли у зв`язку із проходженням прокурорами атестації) викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 440/2700/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 420/9066/20, у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

32. Обґрунтовуючи такий висновок, Верховний Суд у справах № 440/2700/20, № 160/5745/20, № 420/9066/20 додатково зазначив, що загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону № 1697-VII. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

33. При цьому, безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.

34. Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

35. Водночас у наведених справах Верховний Суд зауважив, що дію статті 60 зупинено до 01 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

36. Колегія суддівуважає наведені висновки застосовними і у цій справі, адже правовідносини у цих справах є подібними.

37. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

38. У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий:

"На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.

Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, мене буде звільнено з посади прокурора.

Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності".

39. Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для звільнення позивача слугувало те, що заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора подано ним не за встановленою формою.

40. За висновком судів попередніх інстанцій, заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року не може вважатись належною заявою у розумінні Закону № 113-IX, адже не містить визначеного вказаним Законом наміру позивача пройти атестацію.

41. Крім того, на переконання судів попередніх інстанцій, якщо позивач не погоджувався з деякими положеннями Порядку № 221, то у разі неуспішного проходження атестації він не був позбавлений можливості захистити свої права під час оскарження результатів атестації з підстав невідповідності окремих положень Порядку № 221 вимогам закону.

42. Отже, подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

43. Натомість, у заяві ОСОБА_1 зазначив, що він не заперечує проти переведення (призначення) його на рівнозначну займаній посаді в Офісі Генерального прокурора. Також у вказаній заяві позивач просив повідомити про результати її розгляду та прийняте рішення.

44. Тож, ураховуючи на означену в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до нього процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення його до її проходження.

45. Ураховуючи, що позивачем було подано у встановлений строк заяву, проте не висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, доводи відповідача про відсутність його волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора є обґрунтованими, оскільки подана позивачем заява не дає у достатній мірі розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації.

46. Таким чином, подану ОСОБА_1 заяву від 15 жовтня 2019 року не можна вважати такою, у якій він надав згоду на застосування процедури та умов проведення атестації і саме це є підставою для висновку про неподання ним заяви, передбаченої пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пунктом 9 Порядку № 221.

47. Тобто позивач не скористався наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням законодавчої процедури.

48. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що саме факт невідповідності такої заяви вимогам, встановленим законом, тягне за собою звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII в силу пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX.

49. Щодо посилань позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування норм права у подібних правовідносинах судами попередніх інстанцій без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду 25 листопада 2021 року у справі №640/23342/19, згідно з яким, ураховуючи, що позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, доводи відповідача про відсутність його волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора є не обґрунтованими, оскільки подана позивачем заява у достатній мірі дає розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації, то Суд зазначає таке.

50. Так, у справі №640/23342/19 суди установили, що зі змісту заяви позивача від 15 жовтня 2021 року випливає, що вона містить відомості, визначені пунктом 10 Порядку № 221. Натомість у справі, що розглядається, суди встановили, що заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року не може вважатись належною заявою у розумінні Закону № 113-IX, адже не містить визначеного вказаним Законом наміру позивача пройти атестацію.

51. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини, Верховний Суд вважає, що правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року в справі №640/23342/19, до спірних правовідносин не застосовується.

52. Отже, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ, колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи і порушених позивачем у касаційній скарзі питань констатує, що неподання прокурором у встановлений строк заяви за встановленою формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

53. З урахуванням наведеного у сукупності, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1241ц від 28 жовтня 2019 року про звільнення позивача з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення похідних вимог щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

54. За таких обставин, Верховний Суд уважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.

55. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

56. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

57. Касаційна скарга не містить доводів про незгоду з іншими висновками судів попередніх інстанцій, а тому, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, оцінка рішень судів попередніх інстанцій у цих частинах судом касаційної інстанції не надається і Верховний Суд не перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.

58. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

59. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

61. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

62. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

63. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд