ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/9840/20

1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач або ДБР), в якому просила:

1.1. поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР, з якої її було звільнено, з 03.04.2020;

1.2. стягнути з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2020 по 01.05.2020 в розмірі 36783, 81 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні позивачки суб`єктом призначення застосовано норми Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIIІ) в редакції Закону від 19.09.2019, що вступив у дію 25.09.2019 та норми КЗпП України в редакції Закону від 12.12.2019, що набув чинності 02.02.2020, якими змінено порядок скорочення державних службовців, визначено особливості вивільнення державних службовців. Наголошує, що ці зміни набули чинності вже після її працевлаштування та призначення на посаду та звужує зміст та обсяг її прав і свобод, а тому не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, виходячи із гарантій статті 58 Конституції України.

2.1. Поряд із цим позивачка підкреслювала, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 (набув чинності 27.12.2019) внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII). Однак цим Законом не вносилися зміни в організацію виробництва та праці, а саме не передбачалася ліквідація, реорганізація або перепрофілювання ДБР, як не визначалося і скорочення чисельності або штату працівників. Перетворення одного структурного підрозділу органу в інший, якщо повністю збігаються засади й мета створення, функції та завдання, порядок організації роботи, штатна чисельність, повноваження публічного службовця, не є зміною в організації виробництва і праці, а тому не можуть бути підставою для звільнення з публічної служби за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом ДБР від 17.09.2019 № 339-ос ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста сектору забезпечення доступу до публічної інформації Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ Державного бюро розслідувань, як переможця конкурсу з 18.09.2019, з випробувальним строком 6 місяців.

4. Наказом ДБР від 05.02.2020 №83-ос головного спеціаліста сектору забезпечення доступу до публічної інформації Відділу по роботі з громадськістю та ЗМІ ДБР ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР з 06.02.2020 за її згодою.

5. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019, внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», якими змінено правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

6. Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

7. На виконання цього Указу Президента наказом ДБР від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» затверджено структуру центрального апарату.

8. Наказом ДБР від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік у новій редакції з 03.03.2020.

9. Згідно витягу із цього штатного розпису у центральному апараті ДБР створено Управління міжнародного співробітництва, до якого входять: Відділ організації міжнародного співробітництва, Відділ організації публічних заходів. Всього по управлінню - 9 (дев`ять) посад.

10. У зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури ДБР та відповідно до наказів «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 № 42 та «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» від 27.02.2020 №21, позивачку 03.03.2020 попереджено про наступне скорочення посади після спливу 30-ти денного строку з моменту вручення такого повідомлення.

11. Наказом ДБР від 31.03.2020 № 223-ос відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIIІ ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР з 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (пункт 24 наказу).

12. Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивачка звернулася із цим адміністративним позовом до суду.

13. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021, позов задоволено частково.

13.1. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків Директора ДБР Соколова О. «Про звільнення працівників ДБР» від 31.03.2020 № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

13.2. Поновлено ОСОБА_1 з 03.04.2020 на посаді, що є рівнозначною посаді головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР, з якої її було звільнено.

13.3. Стягнуто з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2020 по 01.05.2020 в розмірі 35 317,00 грн.

13.4. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

14. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактично в організаційній структурі центрального апарату ДБР Управління міжнародного співробітництва залишилось, при цьому, доказів зміни правового статусу його функціонування (його відділів), обсягу завдань i основних функцій відповідачем до суду не надано, натомість відповідачем допущено порушення процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади).

14.1. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIIІ, але дещо з відмінним формулюванням ніж закріплений у пункті 1 частини першої статті 87 цього Закону («у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби»), що, за висновком суду, означає, що він прийнятий на підставі, не визначеній статтею 87 Закону № 889-VIIІ. Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку також про задоволення позовних вимог шляхом поновлення позивачки з 03.04.2020 на посаді, що є рівнозначною посаді головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР, з якої її було звільнено, із відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

15. Касаційна скарга ДБР надійшла до Верховного Суду 14.06.2021, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

16. Ця касаційна скарга подана у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, передбаченої пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. За змістом касаційної скарги неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції у цій справі полягає у:

17.1. незастосуванні положень статей 9, 12, 14, 14-3 Закону № 794-VIII, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах;

17.2. незастосуванні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності ДБР» від 03.12.2019 № 305-ІХ (далі - Закон № 305-ІХ) ;

17.3. неправильному застосуванні пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ;

17.4. незастосуванні положень статей 40, 49-2 КЗпП України, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

18. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 800/133/15 та постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №813/4523/17, від 27.03.2019 у справі № 756/5243/17.

18.1. На думку скаржника, оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій без застосування вимог статей 9, 12, 14, 14-3 Закону № 794-VIII, із неправильним застосуванням положень статті 87 Закону № 889-VIIІ, зокрема, у взаємозв`язку із статтями 40, 49-2 КЗпП України, дійшли передчасних висновків, що організаційно-структурні зміни в системі ДБР не відбулись, а відтак підстав для скорочення посади та подальшого звільнення позивачки не було.

18.2. Скаржник наполягає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що саме перезавантаження ДБР, обумовлене прийняттям Закону України від 03.12.2019 №305-ІХ який, зокрема, передбачав зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (нова редакція статті 1 Закону № 794-VIII), зміну підходу до визначення організаційної структури цього органу (внесення змін до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 794-VIII), стало законодавчою підставою для зміни структури та штатного розпису центрального апарату ДБР. В рамках реформування ДБР на підставі Закону України № 305-ІХ достроково припинено повноваження Директора ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР.

18.3. Також, скаржник уважає, що суди не врахували правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 9901/36/20, якою залишено без задоволення апеляційну скаргу колишнього Директора ДБР Труби Р.М. повноваження якого також припинені достроково на підставі підпункту 2 пункту 3 розділу II Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ, де суд зазначив, що перелік підстав припинення служби в ДБР не є вичерпним, адже державна служба може бути припинена також у випадках, пов`язаних зі звільненням із підстав, зумовлених спеціальним законом.

18.4. Поряд із цим, на думку скаржника, судами не враховано, що державний орган вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність державних службовців і штатний розпис. Однак в межах даного спору суди фактично увійшли в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату державних службовців в ДБР, що лежить поза межами компетенції суду. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано, що саме перезавантаження ДБР, обумовлене прийняттям Закону України від 03.12.2019 № 305-IX, який, зокрема, передбачав зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (нова редакція статті 1 Закону № 794-VIII), зміну підходу до визначення організаційної структури цього органу (внесення змін до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 794-VIII), стало законодавчою підставою для зміни структури та штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань.

18.5. Повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить суб`єкту призначення. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абзац 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992). Саме таке застосування норм матеріального права у спорах, пов`язаних зі звільненням та поновленням на роботі, відповідає правовим висновкам у подібних правовідносинах, наведеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 813/4523/17 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 756/5343/17.

18.6. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку щодо застосування частини третьої статті 235 КЗпП України у спорах, пов`язаних зі звільненням та поновленням на публічній службі, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 800/133/15, відповідно до якого у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

19. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на відсутність правового висновку Верховного Суду, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ), частини четвертої статті 40, частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12.12.2019 № 378-ІХ), статей 9,12,14,14-3 Закону № 794-VIII (в редакції після внесення змін Законом від 03.12.2019 № 305-ІХ).

19.1. Скаржник наголошує, що приписами статті 87 Закону № 889-VIIІ передбачено самостійну підставу припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Разом з тим, діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містило імперативного обов`язку для суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, іншу рівнозначну або нижчу посаду, з огляду на те, що на спірні правовідносини не розповсюджується дія приписів статей 40 та 49-2 КЗпП України.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.06.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

21. У додаткових поясненнях від 25.08.2021 скаржник звертав увагу на вже сформовану на той час Верховним Судом практику застосування положень статті 87 Закону № 889-VIIІ, зокрема у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 23.12.2021 у справі № 380/3551/20, від 10.02.2022 у справі № 380/3597/20, від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20 та інш.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27.05.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

23. Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 надійшов до Верховного Суду 16.07.2021, у якому позивачка посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій -залишити без змін.

23.1. Наполягає на відсутності підстав щодо звільнення позивачки у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису, оскільки станом на 03.03.2020 в Управлінні міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій було заповнено лише 7 посад з 12, а у відділі, у якому працювала позивачка, була зайнята лише одна посада з п`яти.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

26. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку із звільненням позивачки з посади державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби.

27. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

28. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що звільнення позивачки відбулося у зв`язку із скороченням державної служби внаслідок зміни структури ДБР відповідно до наказів ДБР від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату ДБР» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік».

29. На момент звільнення позивачки норми Закону № 889-VIII та КЗпП України зазнали суттєвих змін та змінили порядок вивільнення державних службовців.

30. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

31. З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

32. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

33. У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

34. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

35. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон №117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

36. Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

37. Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

38. Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

39. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

40. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

41. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

42. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.

43. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

44. Застосування указаних норм до ситуації позивачки у спірних правовідносинах зумовлено змінами статусу ДБР.

45. Так, на час прийняття позивачки на державну службу до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (Закон № 794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.

46. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII у цій редакції ДБР за правовим статусом визначено центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

47. Частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII, редакція якої не зазнала змін у зв`язку із набранням 27 грудня 2019 року чинності Законом № 305-ІХ, визначено, що до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР.

48. Частиною п`ятою статті 14 цього Закону (у редакції, чинній до 27 грудня 2019 року) визначено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону № 889-VІІІ.

49. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

50. У зв`язку із набранням чинності 27 грудня 2019 року чинності Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-ІХ) правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

51. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII ДБР (у редакції Закону № 305-ІХ) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

52. Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону № 794-VIII, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

53. Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

54. Вказані зміни було запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР, притягненням працівників ДБР до дисциплінарної відповідальності тощо.

55. На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII у вищевказаній редакції Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.

56. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

57. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону № 889-VIII. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

58. Тож законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом № 889-VІІІ та державної служби особливого характеру, згідно з Законом № 794-VІІІ, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

59. Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

59.1. державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом № 889-VІІІ (частина перша статті 14-3);

59.2. особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

59.3. переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

60. З аналізу наведеної норми слідує, що законодавцем не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

61. Тож такий порядок був регламентований наказом ДБР від 28 грудня 2019 року №343 "Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року №1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 343).

61.1. Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора ДБР або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону № 889-VIII) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

62. На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, переможець конкурсу призначається на відповідну посаду.

63. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

64. Тож аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що у процесі реалізації законодавчих положень щодо зміни правового статусу ДБР, яка потягнула за собою зміну його організаційної структури та штатного розпису, передбачала зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону № 889-VIII) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

65. Наказом ДБР від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік у новій редакції з 03.03.2020.

66. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що наказом ДБР від 31.03.2020 № 223-ос відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIIІ ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу міжнародно-правового співробітництва Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР з 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (пункт 24 наказу).

67. Варто наголосити, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу центрального апарату ДБР (з Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР в Управління міжнародного співробітництва) за змістом та юридичними наслідками не є тотожним «скороченню посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису».

68. За наслідками касаційних проваджень у справах про звільнення державних службовців у процедурі скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДБР, у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі № 640/9691/20 Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ), частини четвертої статті 40, частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12.12.2019 № 378-ІХ). Однак ці висновки стосувалися слідчих органів ДБР, посади яких підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу. Поряд із цим в обсязі обставин, встановлених у цих, справах, не досліджувалося питання чи мало місце скорочення посад саме державної служби не пов`язаного із зміною категорії посад на осіб рядового і начальницького складу.

69. У постановах від 23.12.2021 у справі № 380/3551/20, від 10.02.2022 у справі № 380/3597/20, від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, на висновки у яких звертає увагу ДБР, Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ), частини четвертої статті 40, частини шостої статті 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до КЗпП України» від 12.12.2019 № 378-ІХ) у процедурі реорганізації органів державної влади.

70. У цій справі суди попередніх інстанцій не досліджували питання, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи:

70.1. чи була включена посада, з якої звільнено позивачку, до переліку посад у центральному апараті ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, тобто чи відбувалася зміна категорії посад у ситуації позивачки, що мало б наслідком виведення посади державної служби із штатного розпису із скороченням посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону № 889-VIII) та введення замість неї до штатного розпису посади рядового і начальницького складу;

70.2. чи мало місце внаслідок зміни структури та штатного розпису ДБР скорочення посад саме державної служби, не пов`язаного із зміною категорії посад на осіб рядового і начальницького складу, та чи підпадала під скорочення саме посада, яку займала позивачка.

71. Варто наголосити, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу центрального апарату ДБР (з Управління міжнародного співробітництва та зовнішніх комунікацій ДБР в Управління міжнародного співробітництва) за змістом та юридичними наслідками не є тотожним «скороченню посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису».

72. Отже, в тому обсязі з`ясованих як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставин цієї справи, колегія суддів не може висловити своєї правової позиції в аспекті порушених у касаційній скарзі питань щодо правильного застосування положень пункту 1 частини першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIII через те, що достеменно нез`ясованими залишилися істотні для цієї справи обставини. Водночас, висловлювати правову позицію, спираючись на власні припущення, суд касаційної інстанції не може.

73. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

74. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

75. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

76. Згідно з частиною четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

77. З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, і цей недолік неможливо усунути на стадій касаційного перегляду, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

78. Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків та дослідженням усіх необхідних внутрішніх актів ДБР, які супроводжували процедуру скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДБР, і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

79. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд