ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 540/1473/20

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, прийняте у складі судді Кисильової О.Й., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Скрипченка В.О. (головуючий), Косцової І.П., Осіпова Ю.В., І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1616/к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонської області 07.05.2020 відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонської області з припиненням державної служби;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 06.05.2020 №19/2 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення від 05.05.2020 №1616/к»;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонської області з 07.05.2020.

1.4. стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.05.2020 по день прийняття рішення суду у даній справі із розрахунку 723,81 грн за кожен робочий день вимушеного прогулу з вирахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 30.06.2015 він був призначений на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2016 № 4998/к позивач звільнений із займаної посади. 30.01.2020 наказом Міністерства юстиції України № 458/к ОСОБА_1 поновлений на роботі на підставі рішення суду у справі № 821/1757/16 та цього ж дня позивача попередили про припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 117-1Х у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Наказом Міністерства юстиції України від 05.05.2020 № 1616/к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Херсонській області. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідовані згідно з пунктом 1 постанови. Тобто, відбулась реорганізація територіальних органів юстиції. Тому, як стверджує позивач, відсутній факт ліквідації Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, а відтак і така підстава для звільнення позивача, як ліквідація Головного територіального управління юстиції у Херсонській області є протиправною. Також позивач відмітив, що за посадою він був начальником управління державної виконавчої служби, яке поширювало свою юрисдикцію на територію Херсонської області. Проте, структура органів державної виконавчої служби практично не зазнала змін. У структурі органів ДВС, управління ДВС ГТУЮ перетворились на відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, які підпорядковані відповідному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції та не втратили своїх функцій, а їх юрисдикція так і продовжує розповсюджуватись на територію Херсонської області. У свою чергу, підпорядковані відділи державної виконавчої служби на території області взагалі не змінили свою структуру, а по суті - змінили назву з урахуванням зміни їх підпорядкування, оскільки згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинення районних відділів ДВС не відбулось.

3. Відповідачі позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Міністерства юстиції України від 30.06.2015 № 2028/к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

5. Наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2016 № 4998/к ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника управління Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на підставі п. 7 ч. 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу".

6. На виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 у справі № 821/1757/16 наказом від 30.01.2020 № 458/к ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 28.10.2016.

7. 30.01.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", ОСОБА_1 попереджений про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

8. 05.05.2020 наказом № 1614/к ОСОБА_1 з 30.06.2019 присвоєний черговий 4 ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби.

9. Наказом Міністерства юстиції України від 05.05.2020 № 1616/к ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 07.05.2020 відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з припиненням державної служби. Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції".

10. 06.05.2020 Головне територіальне управління юстиції у Херсонської області прийняло наказ № 19/2 "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України "Про звільнення від 05.05.2020 № 1616/к".

11. Вважаючи незаконним звільнення з посади на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", позивач звернувся до суду із даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позовні вимоги задоволено.

13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у даному випадку відбулася реорганізація Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, а не ліквідація, оскільки повноваження ліквідованої установи перейшли до правонаступника, а не припинені взагалі.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

16. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, пов`язаних з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 № 870 (далі - постанова КМУ №870) та внесених до Закону України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889-УІП) та Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) змін, пов`язаних із припиненням державної служби.

17. Скаржник наголосив, що на день попередження позивача про звільнення, та на день фактичного звільнення його із займаної посади (07.05.2020), діяла норма Закону №889-VIII, яка передбачала право, а не обов`язок суб`єкта призначення проводити переведення (призначення) державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу. Так, станом на час прийняття оскаржуваного наказу 06.05.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону №889- VIII, якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889- VIII. Судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи не було враховано, що, частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу Мін`юсту від 05.05.2020 №1616/к «Про звільнення») встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Отже, Законом №889-VIII (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу Мін`юсту), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено саме право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу. Тобто, в незалежності від того, відбулася реорганізація або ліквідація територіальних управлінь юстиції, переведення Позивача є правом суб`єкта призначення - Мін`юсту, а не його обов`язком.

17.1. При цьому, відповідач зазначив, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту припинення Головного територіального управління юстиції у Херсонській області шляхом реорганізації, а не ліквідації. Відсутні будь-які сумніви у правомірності здійснення процедури ліквідації головних територіальних управлінь юстиції. Позивач у своєму позові не оскаржує постанову КМУ №870 або наказ Мін`юсту від 16.10.2019 №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України». Отже, суди попередніх інстанцій, досліджуючи правомірність прийняття відповідних актів КМУ та Мін`юсту вийшли за межі своїх повноважень, адже предметом спору у вказаній справі є саме встановлення правомірності процедури звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Таким чином, приймаючи оспорюваний наказ, Міністерство юстиції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

17.2. Крім того, Міністерство юстиції України подано клопотання про передачу справи за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, прийняте у складі судді Кисильової О.Й., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі № 540/14736/20 на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

18. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

19. Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також -КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

23. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Закон № 889-VIII).

24. Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

25. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону).

26. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

27. Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

28. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

29. Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

30. Оскільки стаття 87 цього Закону, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача не визначала порядок і процедуру припинення державної службу на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті (відповідні зміни були внесені Законом України від 14 січня 2020 р. № 440-IX), тому до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» підлягають застосованою положення Кодексу законів про працю України.

31. Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації.

32. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

33. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

34. Частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

35. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

36. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті установлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить із такого.

38. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стало твердження Міністерства юстиції України про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870.

39. За твердженням відповідача на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала посилання на застосування Кодексу законів про працю України при звільненні працівника.

40. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом №889-VIII у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

41. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

42. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

43. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

44. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

45. Предметом спору у цій справі, що розглядається, є питання правомірності, зокрема, наказу МЮ України від 05 травня 2020 року №1616/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонської області відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонської області.

46. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГТУЮ у Херсонській області.

47. Пунктом 2 цієї постанови утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

48. Відповідно до пункту 3 вказаної постанови установлено, що:

територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;

здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;

міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

49. З наведеного слідує, що Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

50. Зазначені вище встановлені судами обох інстанцій обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а не їх ліквідація.

51. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Херсонській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

52. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.

53. Таким чином, на переконання колегії суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду з аналогічних спірних питань, оскільки фактично в ГТУЮ у Херсонській області відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.

54. На час здійснення реорганізації Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та звільнення ОСОБА_1 такі нормативно-правові акти як Закон №889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» та від 14 січня 2020 року N 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Зокрема, були внесенні зміни до Закону № 889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87, які регулювали підстави та порядок припинення державної служби. Водночас у зв`язку із набранням чинності Законом №113-IX з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п`ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частину третю статті 87 Закону №889-VIII.

55. Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.

56. Так, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

57. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (чинної на час попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

58. На момент винесення наказу про звільнення діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

59. Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

60. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

61. Верховний Суд зазначає, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Це твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

62. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20 та у постанові від 10 червня 2022 року у справі №140/4837/20.

63. Судами встановлено, що позивач перед звільненням обіймав посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонської області

64. Про наступне вивільнення позивача попереджено 30 січня 2020 року.

65. 05 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Херсонської області.

66. Порядок звільнення за новою процедурою, згідно із змінами до Закону №889-VІІІ, які набрали чинності з 13 лютого 2020 року відповідачем щодо позивача не розпочато.

67. За таких обставин до позивача повинні бути застосовані правові наслідки згідно із законодавством, що діяло на час попередження про звільнення.

68. Ураховуючи відсутність на момент попередження позивача про припинення державної служби у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців у разі реорганізації, ліквідації державного органу, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону №889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, суд першої та апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 5 цього Закону дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вищевказаних положень КЗпП України.

69. Верховний Суд повторює, що за такого правового регулювання встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

70. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

71. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

72. Указана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16 та інш.

73. За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

74. Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону №889-VІІІ слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.

75. Тож при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших територіальних органів МЮ України, відповідний територіальний орган МЮ України як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мав додержуватися установленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи.

76. Натомість, як установлено судами попередніх інстанції, ГТУЮ у Херсонській області, обмежившись виключно попередженням позивача про наступне звільнення не вжило жодних заходів з метою працевлаштування ОСОБА_1 . Відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад, як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням, незважаючи на те, що з моменту попередження про наступне звільнення і до фактичного його звільнення у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - правонаступника ГТУЮ у Херсонській області були наявні вакантні посади, що підтверджується матеріалами справи.

77. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає правильним висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що спірні накази відповідачів є такими, що не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

78. Отже, ці накази підлягають скасуванню судом як протиправні.

79. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення відповідачами установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

80. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

81. Таким чином, суд першої інстанції, поновляючи позивача на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області не допустив порушень норм законодавства.

82. Оскільки питання правильності визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржується у касаційному порядку, тому у силу положень статті 341 КАС України оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному перегляду в іншій частині.

83. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

84. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

85. Щодо клопотань скаржника про передачу цієї справи у порядку ст. 347 КАС України на розгляд об`єднаної палати та Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд зазначає таке.

86. Відповідно до частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

87. Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

88. За змістом наведеної норми права вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

89. Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.

90. Крім того, відсутні, визначені статтею 346 КАС України підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати.

91. З урахуванням викладеного, клопотання відповідача про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягають.

VII СУДОВІ ВИТРАТИ

92. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду