ПОСТАНОВА
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів Білак М.В., Томенко Ж.М.
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції в Закарпатській області про стягнення грошових коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (суддя-доповідач - Заверуха О.Б., судді: Затолочний В.С., Ніколін В.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку в розмірі 19238,14 грн та компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги.
2. На думку позивача, Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області не виплатило йому вихідну допомогу при звільненні, що є порушенням статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також позивач вважає, що має право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги.
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 21 квітня 2017 року №1522/к ОСОБА_1 з 21 квітня 2017 року призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, як переможця конкурсу.
4. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» було прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів Міністерства юстиції в тому числі і Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
5. Згідно із вищевказаною постановою міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Головного територіального управління юстиції в Івано- Франківській області, Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
6. 24 жовтня 2019 року позивача було ознайомлено зі змістом письмового попередження про наступне вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
7. Згідно із наказом від 20 грудня 2019 року № 3974/к позивача звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 26 грудня 2019 року, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закон України «Про державну службу». Підставою звільнення позивача із займаної посади зазначено постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та попередження з відміткою про ознайомлення.
8. Із наказом про звільнення від 20 грудня 2019 року № 3974/к позивач ознайомився 02 січня 2020 року.
9. Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 23 грудня 2019 року № 1620/4 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.
10. Вважаючи протиправним не здійснення виплати вихідної допомоги під час звільнення із займаної посади, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, позивач звернувся до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено.
11.1 Стягнуто солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі не менше середньо місячного заробітку в сумі 19 238,14 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім гривень 14 копійок) грн.
11.2 Стягнуто солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги.
11.3 Стягнуто солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7200,00 (сім тисяч двісті гривень) грн.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України. Суд першої інстанції зазначив, що у період з 25 вересня 2019 року по 13 лютого 2020 року нормами частини четвертої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» не було врегульовано питання виплати вихідної допомоги державним службовцям, державна служба яких припинялася у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 частини першої вказаного закону. Виходячи із принципу верховенства Конституції і прямої дії її норм (складових принципу верховенства права; стаття 8 Конституції) до цих правовідносин у спірний період обґрунтованим є застосування загального регулювання трудових відносин, що здійснюється КЗпП України. Також суд першої інстанції, приймаючи рішення, використав правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №440/630/20.
13. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
13.1. Стягнуто з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь позивача вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку в сумі 19238,14 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім гривень вісімнадцять копійок).
13.2. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7200,00 грн (сім тисяч двісті гривень).
13.3. В задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги - відмовлено.
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився із наявністю у позивача права на отримання вихідної допомоги, проте, дійшов висновку, що на момент розгляду цієї справи є передчасною вимога про компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
15. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив частково скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, ухваливши в оскаржуваній частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
18. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
19. Скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 117 КЗпП України щодо вимог про компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги без врахування висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №440/630/20, від 28 січня 2021 року у справі №440/1613/20, від 04 лютого 2021 року у справі № 440/181/20, від 25 лютого 2021 року у справі №440/376/20, від 22 квітня 2021 року у справі №440/470/20, від 22 квітня 2021 року у справі №440/1402/20.
20. Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Головне територіальне управління юстиції в Закарпатській області подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
21. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
23. Частинами першою-третьою статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
25. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
26. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
27. Згідно із статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
29. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги, а саме в частині вимог позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги відповідно до статті 117 КЗпП України.
30. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що на момент розгляду справи відсутні підстави для стягнення компенсації за затримку виплати, оскільки на момент розгляду справи спірна вихідна допомога позивачу виплачена не була. Верховний Суд не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
31. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
32. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги.
33. Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, враховуючи і прийняття судового рішення.
34. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.
35. У свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги відповідно до статті 117 КЗпП України, не з`ясовував період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні.
36. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказаний правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
37. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
38. Є необґрунтованими доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних відносин правового висновку щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №440/630/20, від 28 січня 2021 року у справі №440/1613/20, від 04 лютого 2021 року у справі № 440/181/20, від 25 лютого 2021 року у справі №440/376/20, від 22 квітня 2021 року у справі №440/470/20, від 22 квітня 2021 року у справі №440/1402/20. У вказаних судових рішеннях суд касаційної інстанції не формував висновку щодо застосування статті 117 КЗпП України.
39. Відповідно до статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
40. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
41. .В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.
VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
42. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд