ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/13300/16-ц

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Позов мотивований тим, що з 25 травня 1996 року позивачка з відповідачем перебували у шлюбі.

06 червня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу сторони набули у спільну сумісну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Спірну квартиру сторони набули за спільні кошти, право власності на неї зареєстровано за відповідачем.

24 квітня 2001 року на підставі договору обміну спірна квартира була обміняна на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

З квітня 2016 року шлюбні відносини між сторонами припинені, вони стали проживати окремо.

За час шлюбу сторони набули кошти у розмірі 8 153,06 євро, які відповідач за первісним позовом згідно з договором банківського вкладу поклав на депозитний рахунок у Приватному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» (ПАТ КБ «Приватбанк»). Ці кошти є об`єктом спільної власності подружжя, проте ОСОБА_2 зняв їх разом з відсотками та привласнив.

У сторін був ще один депозитний вклад у ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 100 000,00 грн, який відповідач за первісним позовом теж привласнив.

З урахуванням уточнень просила поділити спірну квартиру, визнавши за сторонами право власності на 1/2 частину, стягнути з відповідача 1/2 частину грошових вкладів.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути із ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину спільних коштів у розмірі 8 153,06 євро, що становить 4 076,53 євро.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що до укладення шлюбу із ОСОБА_1 ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Цю квартиру він здавав у найм за 25,00 дол. США на місяць.

Грошові кошти, отримані від оренди вказаної квартири, зберігались у сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3

31 травня 1996 року ОСОБА_2 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 за 61 774 239,00 карб. Додавши особисті кошти, які отримав від оренди цієї квартири, 06 червня 1996 року ОСОБА_2 придбав іншу квартиру - за адресою: АДРЕСА_1 , за 102 000 000,00 карб.

У подальшому 24 квітня 2001 року ОСОБА_2 обміняв квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Спірна квартира була набута шляхом обміну квартири, яку позивач за зустрічним позовом придбав за особисті кошти, тому спірна квартира належить йому на праві особистої власності.

ОСОБА_2 дійсно зняв кошти з банківського вкладу в розмірі 8 153,06 євро і залишив їх вдома. З 03 червня 2016 року до 21 червня 2016 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Дніпропетровський наркологічний диспансер Дніпропетровської обласної ради» закритого типу без можливості вільного виходу. Після його виписки кошти з квартири зникли, вважає, що їх забрала ОСОБА_1 . Грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн витрачені у повному обсязі спільно з ОСОБА_1 на потреби сім`ї.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності кожного на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 986, 52 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення первісного позову та відмови у зустрічному позові стосовно визнання права особистої приватної власності на квартиру мотивоване тим, що спірна квартира придбана 06 червня 1996 року, під час перебування сторін у шлюбі, тому презумпція спільності права власності подружжя є застосовною.

Сторони не довели, що спірна квартира була придбана за особисті кошти когось із них.

В частині вимог первісного та зустрічного позовів про поділ грошових коштів суд першої інстанції виходив з того, що ці кошти внесені на депозити в період шлюбу, і сторони визнали, що вони є спільним майном подружжя.

Суд першої інстанції вказав, що для вирішення позовів у цій частині необхідно визначити час припинення ведення спільного господарства, оскільки позов про розірвання шлюбу подано під час розгляду цієї справи, коли сторони вже не проживали разом і не вели спільного господарства.

Оскільки позивач за первісним позовом посилалась на припинення спільного господарства у квітні 2016 року, відповідач за первісним позовом - у лютому 2017 року, свідки мали різні позиції на користь сторін, за відсутності достатніх доказів суд виходив з того, що датою припинення ведення сторонами спільного господарства необхідно вважати дату звернення з позовом у справі, а саме 25 липня 2016 року.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 отримав кошти з валютного депозиту у травні 2016 року, з чим сторони погодились в судовому засіданні. 02 вересня 2016 року кошти, розміщені на рахунку № НОМЕР_1 , у розмірі 100 004,40 грн були переведені на рахунок № НОМЕР_2 до запитання та отримані у касі банку 02 вересня 2016 року.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 отримав кошти з валютного депозиту під час перебування у шлюбі, а з гривневого депозиту - під час окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини депозитного вкладу в розмірі 8 153,06 євро, що становить 4 076,53 євро.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що згідно з матеріалами справи 29 січня 2016 року ОСОБА_2 розмістив вклад у розмірі 8 000,00 євро у ПАТ КБ «Приватбанк», отже під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Кошти з депозитного рахунка в розмірі 8 153,06 євро відповідач за первісним позовом зняв у травні 2016 року, тобто також під час перебування сторін у шлюбі. Позивачка за первісним позовом не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ці кошти ОСОБА_2 використав не в інтересах сім`ї.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо встановленого часу з якого сторони у справі проживали окремо у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, просила їх скасувати в частині відмови у первісному позові ОСОБА_1 щодо стягнення 1/2 частини депозитних коштів у розмірі 8 153,06 євро, що становить 4 076,53 євро, ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги показання свідка ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_3 є сестрою відповідача за первісним позовом і могла надавати суду показання на користь свого брата.

Суди неправильно встановили момент, з якого шлюбні відносини між сторонами фактично припинились, і це підтверджено показаннями свідків.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 самостійно, без відома ОСОБА_1 , отримав кошти з банківського валютного депозиту та використав їх на свій розсуд проти волі іншого з подружжя не в інтересах сім`ї.

Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц, провадження № 61-24789св18, та від 17 березня 2021 року у справі № 760/12035/16-ц, провадження № 61-15685св20.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга містить доводи лише в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини депозитного вкладу в розмірі 8 153,06 євро, що становить 4 076,53 євро.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щозгідно із свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 травня 1996 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2019 року у справі № 200/13247/19 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 1996 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В. І., ОСОБА_2 купив спірну квартиру загальною площею 37,5 кв. м. Ціна договору, визначена сторонами, становила 102 000 000,00 карб.

Згідно з договором міни від 24 квітня 2001 року, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дундук В. В., ОСОБА_2 обміняв спірну квартиру на квартиру АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору від 29 січня 2016 року № SAMDNWFD0071016024000, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «Приватбанк», він передав банку кошти у розмірі 8 000,00 євро для розміщення на депозитному рахунку, строком на три місяці, до 29 квітня 2016 року включно, з нарахуванням процентів за ставкою 8,5 % річних.

Згідно з договором від 29 лютого 2016 року № SAMDNWFD0071059069301, укладеним між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «Приватбанк», він передав банку кошти у розмірі 100 000,00 грн для розміщення на депозитному рахунку, строком на три місяці, до 29 травня 2016 року включно, з нарахуванням процентів за ставкою 20,0 % річних.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У главі ІІІ СК України закріплено правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка та його режим.

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені вище норми встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопад 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім`ї .

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19.

Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, зокрема, коштів, вчинені одним із подружжя під час шлюбу вважаються такими, що вчинені в інтересах подружжя і сім`ї.

Верховний Суд переглядає справу лише в межах вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення 1/2 частини коштів, отриманих з валютного депозитного рахунку в розмірі 8 153,06 євро.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Суди встановили, і це не заперечували сторони, що валютні кошти в розмірі 8 153,06 євро набуті в шлюбі, а тому є спільним майном подружжя.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 зняв кошти з валютного депозиту у травні 2016 року (під час спільного проживання подружжя у шлюбі), з гривневого депозиту - 02 вересня 2016 року (після того, як сторони у справі почали проживати окремо, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин).

У матеріалах справи немає доказів на спростування того, що валютні кошти, які ОСОБА_2 отримав під час шлюбу, він використав не в інтересах подружжя, презумпцію спільності інтересів подружжя і сім`ї позивачка за первісним позовом не спростувала.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які визначили моментом фактичного припинення шлюбних відносин сторін дату звернення з первісним позовом у цій справі 25 липня 2016 року, оскільки показання свідків і самих сторін щодо часу припинення спільного проживання та шлюбних стосунків є суперечливими, а інших доказів на підтвердження чи спростування цього факту не надано, враховуючи, що сторони саме під час розгляду цієї справи вказували, що їхні шлюбні стосунки фактично припинені, хоча вони все ще перебували у зареєстрованому шлюбі до 17 травня 2019 року.

Щодо показань свідків як доказу для визначення моменту фактичного припинення шлюбних відносин Верховний Суд зауважує, що численна практика Верховного Суду підтверджує, що лише показання свідків не можуть бути підставою для встановлення наявності чи відсутності фактичних шлюбних і сімейних відносин (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, провадження № 61-5296св19, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, провадження № 61-13801св21, від 24 лютого 2022 року у справі № 761/4449/19, провадження № 61-200св210).

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 760/12035/16-ц, провадження № 61-15685св20, сформульовано висновок про належність грошових коштів, які були внесені на рахунки у банках під час зареєстрованого шлюбу, до спільного майна подружжя, що відповідає висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду