ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 344/17126/14-ц

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

(далі - ТОВ «Кей-Колект») у листопаді 2014 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 30 грудня 2005 року № 638/143-05 у розмірі 36 568, 07 дол. США відповідно до курсу, встановленого Національним банком України на день ухвалення рішення.

Рішенням від 26 листопада 2020 року Івано-Франківський міський суд

Івано-Франківської області задовольнив позов ТОВ «Кей-Колект».

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» суму в 28 503, 69 дол. США, що за курсом Національного банку України на 26 листопада 2020 року становило 810 724, 75 грн, з яких 18 350, 07 дол. США - заборгованості за основним боргом та 10 153, 55 дол. США - заборгованості за відсотками.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» суму в 28 503, 69 дол. США, що за курсом Національного банку України на 26 листопада 2020 року становить 810 724, 75 грн, з яких 18 350, 07 дол. США - заборгованості за основним боргом та 10 153, 55 дол. США - заборгованості за відсотками.

Здійснив розподіл судових витрат.

Постановою від 10 червня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 26 листопада 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов ТОВ «Кей-Колект» задовольнив частково.

Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» 18 918, 73 дол. США, з яких 18 331, 55 дол. США заборгованості за основним боргом та 587, 18 дол. США заборгованості за відсотками.

В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_1 та у задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовив.

Здійснив розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 10 червня 2022 року подала до суду в порядку статті 141 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення.

Заява обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови від 10 червня 2022 року вирішив питання щодо розподілу та стягнення судових витрат. Водночас, судом не враховано той факт, що в процесі розгляду справи № 344/17126/14-ц проведено судову економічну експертизу, вартість якої становила 15 101, 68 грн. Заявник зазначила, що вона оплатила вартість цієї експертизи, а тому вважає за обґрунтоване, щоб суд ухвалив додаткове рішення про розподіл зазначених витрат.

ОСОБА_1 30 червня 2022 року подала до суду апеляційної інстанції заяву про долучення до матеріалів справи квитанцій на підтвердження здійснення нею оплати вартості судової економічної експертизи у розмірі 15 101, 68 грн. У заяві також просила поновити строк для подання зазначених документів (квитанцій).

Ухвалою від 30 червня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення у справі № 344/17126/14-ц.

Суд апеляційної інстанції аргументував рішення тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про компенсацію судових витрат на проведення експертизи 10 червня 2022 року, документи на підтвердження цих витрат подала до суду лише 30 червня 2022 року, тобто, із пропуском встановленого законом строку для подання таких доказів, оскільки з моменту ухвалення рішення у справі № 344/17126/14-ц (з моменту подання заяви про стягнення судових витрат) минуло двадцять днів.

Також суд апеляційної інстанції констатував, що вимога про поновлення строку для подання доказів на підтвердження вартості сплачених коштів не підлягає задоволенню. Це зумовлено тим, що ОСОБА_1 не зазначила причин, у зв`язку з якими не могла подати докази на підтвердження розміру понесених нею судових витрат на проведення судової економічної експертизи до закінчення судових дебатів у справі і до цього моменту не звернулася до суду із відповідною заявою, а також не просила суд поновити строк на подання таких доказів відповідно до статті 246 ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 29 вересня 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, ухвалити додаткове рішення у справі № 344/17126/14-ц про розподіл судових витрат на проведення судової економічної експертизи.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила про таке. Суд апеляційної інстанції під час постановлення рішення про відмову в ухваленні додаткової постанови про стягнення судових витрат на проведення судової експертизи посилався на правила ЦПК України про наслідки пропуску заявником строків на подання доказів (квитанцій), що підтверджують оплату експертизи, та ненаведення пояснень про важність причин пропуску цих строків, проте суд не врахував конкретних обставин та фактів справи, а також вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 звернула увагу на те, що факт оплати нею вартості судової експертизи є загальновідомим, беззаперечним та таким, що не підлягає доказуванню, адже без здійснення повної оплати така експертиза не була би проведена.

Також заявник зазначила, що Верховний Суд, починаючи з моменту введення на території України воєнного стану, наголошує на тому, що визнання поважними причин пропуску строків та їх поновлення через воєнний стан є доцільним, це покликане забезпечити доступ до правосуддя, який гарантований Державою та статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 06 жовтня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, залишив касаційну скаргу без руху та надав заявнику строк для усунення її недоліків з метою надання доказів на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги та надання копій касаційної скарги відповідності до кількості учасників справи.

Ухвалою від 08 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував із

Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу № 344/17126/14-ц.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Право, застосоване судом

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, зокрема, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів цивільної справи № 344/17126/14-ц, що переглядається, ОСОБА_1 в день ухвалення рішення Івано-Франківським апеляційним судом (10 червня 2022 року) подала до суду заяву, в якій зазначила, що суд апеляційної інстанції під час розподілу судових витрат не вирішив питання щодо розподілу витрат, понесених нею за проведення судової економічної експертизи, у розмірі 15 101, 68 грн.

Отже, з урахуванням частини восьмої статті 141 ЦПК України докази щодо підтвердження понесених судових витрат заявник повинна була подати до 15 червня 2022 року включно.

Втім, ОСОБА_1 лише 30 червня 2022 року подала до суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів понесення нею витрат, квитанції про оплату проведеної судової економічної експертизи. Також у цій заяві заявник просила поновити їй строк на подання таких доказів, зважаючи на те, що пропустила його з поважних причин.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що ОСОБА_1 подала докази про здійснення нею оплати вартості проведеної судової економічної експертизи з порушенням встановленого процесуальним законом строку (5 днів) та не навела у заяві будь-яких поважних причин для поновлення цього процесуального строку.

Для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, тобто протягом 5 днів.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою та другою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведені висновки, Верховний Суд погодився із позицією суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Верховний Суд констатував, що дійсно заявник подала до суду апеляційної інстанції докази на підтвердження витрат, понесених нею на оплату вартості проведення судової економічної експертизи, проте це відбулося із пропуском встановленого законом п`ятиденного строку. Водночас, у поданій заяві ОСОБА_1 не навела будь-яких поважних причин пропуску такого строку або обставин, які перешкоджали своєчасному поданню доказів. Отже, в суду апеляційної інстанції станом на момент постановлення оскаржуваного судового рішення не існувало правових підстав для поновлення пропущеного строку подання доказів, а відповідно і для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Верховний Суд наголошує, що заявник повинна була разом із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат подати докази на підтвердження проведення нею оплати, проте ОСОБА_1 такі докази надала суду через 20 днів після подання такої заяви, хоча процесуальним законом визначено строк тривалістю 5 днів. Заявник не повідомила про поважні причини пропуску такого строку, а тому суд апеляційної інстанції ухвалив правомірне рішення, яким відмовив у задоволенні заяви.

На переконання ОСОБА_1 , у період дії воєнного стану Суд повинен визнавати поважними причини пропуску та поновлювати строки без потреби у їх доведенні та оцінюванні судом. Верховний Суд зробив висновок, що наведені заявником доводи не можуть бути враховані як єдина та достатня підстава для задоволення клопотання заявника.

Суд виходить з того, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану продовжено Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, 17 травня 2022 року №341/2022 з 25 травня 2022 року на 90 днів, 12 серпня 2022 року № 573/2022 з 23 серпня 2022 року на 90 днів, 07 листопада 2022 року № 757/2022 з 21 листопада 2022 року на 90 діб.

Питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Проте, самий лише факт запровадження воєнного стану не може бути безумовною підставою для поновлення будь-яких процесуальних строків без підтвердження заявником конкретних обставин, які унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії у визначений законом строк.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, в якому зазначено, що самий лише факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Заявник таких умов не зазначив.

Враховуючи, що ОСОБА_1 у своєму клопотанні про поновлення строку на подання доказів не навела будь-яких поважних причин пропуску такого строку, окрім загальновідомих (запровадження військового стану на території України), суд апеляційної інстанції не міг оцінювати зазначених нею обставини, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання та відповідно відмовив у задоволенні вимог про ухвалення додаткового рішення.

За таких обставин, переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Верховний Суд дійшов висновку, що, встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу відносин між сторонами.

За таких обставин, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду