ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/10075/21

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу з урахуванням базового місяця - січень 2014 року, а також відмови у здійсненні перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.06.2020 відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078);

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року з урахуванням базового місяця лютий 2008 року на суму 80 343,18 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по червень 2020 року відповідно до вимог пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно- правових актів») у розмірі 52 758,81 грн, з відрахуванням виплаченої суми у розмірі 3206,47 грн та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за червень 2020 року відповідно до абзацу 6 статті 4 Порядку № 1078 у розмірі 1107,29 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 30.01.2020 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 30.01.2020 по 17.06.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, з врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2020 по день фактичної виплати повної заборгованості із розрахунку 932,84 грн в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на проведення судово- економічної експертизи у даній справі у розмірі 1961,28 грн та витрати на правову професійну допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не розрахувався у повному розмірі із позивачем під час звільнення, що змусило звернутися до суду з позовом. Указує, що на виконання рішення суду відповідач нарахував позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по червень 2020 року у сумі 39 730,56 грн. Також зазначає, що 24.05.2021 на його картковий рахунок надійшли кошти від відповідача в сумі 39 730,56 грн (з вирахуванням обов`язкових платежів). Отже, на його думку, відповідач провів виплату грошового забезпечення із порушенням вимог чинного законодавства. Також позивач зазначає, що у квітні 2021 року він дізнався, що протягом 2020 року йому неправильно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення. Вважає, що у нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17.06.2020 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 143 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника факультету бойового застосування військ ІНФОРМАЦІЯ_1, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 17.06.2020.

У квітні позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення доплати грошового забезпечення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців.

Листом-відповіддю від 28.04.2021 № 2454 відповідач відмовив ОСОБА_1 у доплаті грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 у справі № 380/12051/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 17.06.2020 в повному обсязі; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.06.2020 відповідно до вимог Порядку № 1078, з врахуванням раніше виплачених сум.

Судом встановлений факт не здійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнення з військової служби. Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_1 розрахунок з ОСОБА_1 у день звільнення не провела.

Позивач вважаючи, що невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення не у день його звільнення, зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022, провадження у справі закрито в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, а саме: визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням базового місяця - січень 2014 року, а також відмови у здійсненні перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.06.2020 відповідно до положень Порядку № 1078; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, з урахуванням базового місяця лютий 2008 року на суму 80343,18 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. Роз`яснено, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 адміністративний позов задовольнити частково: зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2020 по день фактичної виплати повної заборгованості із розрахунку 932,84 грн в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-економічної експертизи у цій справі у розмірі 1961,28 грн та витрати на правову професійну допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум. Тому, необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за спірний період з розрахунку 932,84 грн в день.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2020 по день фактичної виплати повної заборгованості, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, з врахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача витрати на правову професійну допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення з 30.01.2020 по 17.06.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, з врахуванням раніше виплачених сум, суд апеляційної інстанції зазначив, що пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який за юридичною силою є вище за положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Суд дійшов висновку, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. За такого правового регулювання та обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині, оскільки розмір посадового окладу встановлюється Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Суд не має повноважень встановлювати розміри грошового забезпечення працівників, які є іншими, ніж передбачено чинним законодавством та фінансовим забезпеченням відповідного державного органу. Постанова № 704 набрала чинності у 2018 році і нею було встановлено, що розмір посадового окладу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, тобто розмір прожиткового мінімуму визначається станом на 01.01.2018, та вказаною постановою не передбачено перерахунок розміру посадового окладу щорічно у зв`язку з підвищенням розміру прожиткового мінімуму.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2020 по день фактичної виплати у визначеному розмірі, а саме із розрахунку 932,84 грн в день, апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних в цій частині, оскільки відповідач взагалі не провів такого нарахування. Суд зазначив, що у даному випадку, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок не нараховано та не виплачено позивачеві. Тобто, питання про те, який розрахунок буде використаний відповідачем при нарахуванні суми компенсації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача також ще не порушені.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 1961,28 грн, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки замовлення експертизи та отримання експертного висновку є ініціативою позивача, такий судом не брався до уваги та був замовлений позивачем самостійно, то витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 скасувати в частині відмови у здійсненні перерахунку грошового забезпечення із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, а саме: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 30.01.2020 по 17.06.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, з врахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 просить залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного суду щодо нарахування та виплати посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовцям, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року відповідно до вимог пункту 4 Постанови № 704.

Скаржник наголошує, що він не просить застосувати розрахункову величну під час обчислення посадового окладу та окладу з спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, мінімальну заробітну плату, а просить застосувати прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача просить закрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , оскільки постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 не підлягає оскарженню, про що зазначено і в самому оскаржуваному рішенні. Крім того, наявні постанови, у яких Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Рух касаційної скарги

26.05.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 380/10075/21.

Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Як вбачається з вимог касаційної скарги, скаржник не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 30.01.2020 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 30.01.2020 по 17.06.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, з врахуванням раніше виплачених сум

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

З огляду на це, Верховний Суд уважає про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21.

Позивач оскаржує у цьому спорі розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, неврахування вищевказаних обставин та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме пункту 4 Постанови № 704 призвело до помилкових висновків суду апеляційної інстанції та неправильного вирішення спору.

Крім того, Верховний Суд ураховує, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.

У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суд повинен встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 по 17.06.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення встановлено, що суд не вжив заходів щодо оцінки та дослідження вказаних обставин, які мали суттєве значення для правильного вирішення спору.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Таке порушення процесуального закону, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), неможливо усунути на стадії касаційного розгляду.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

З огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Що стосується вимог касаційної скарги про часткове скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 в частині відмови у здійсненні перерахунку грошового забезпечення із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, Верховний Суд зазначає, що в результаті його перегляду в апеляційному порядку постановою апеляційного суду зазначене рішення суду першої інстанції було повністю скасовано, а тому підстави для його перегляду Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції КАС України, відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд