ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 459/3941/15-ц

Описова частина

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило найменування на: акціонерне товариство «Альфа-Банк», акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі також - ПАТ «Альфа-Банк», АТ «Альфа-Банк», АТ «Сенс Банк», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року у розмірі 981 346,89 грн, яка складається із 942 504,71 грн - боргу за кредитом та боргу по процентах - 38 842,18 грн.

Позов мотивований тим, що 12 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 251/07-836. За цим договором банк надав позичальнику кредит у сумі 89 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних на строк до 10 грудня 2027 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування останнім в строки та на умовах, передбачених договором. На забезпечення умов виконання кредитного договору 14 жовтня 2009 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори поруки, згідно з якими останні поручилися нести солідарну з позичальником відповідальність перед банком за виконання ОСОБА_1 обов`язків за договором кредиту № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року.

17 грудня 2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Промінвестбанк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 . За цим правочином позивач отримав право вимоги як кредитор до позичальника та поручителів за кредитним договором замість первісного кредитора.

ОСОБА_1 належно не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, та станом на 01 листопада 2015 року має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 41 150,25 доларів США та за процентами - 1 695,87 доларів США. Позивач надсилав відповідачам вимогу про погашення боргу, однак вона не була задоволена. Тому позивач був змушений звернутися до суду із відповідним позовом та просив стягнути солідарно з боржника та поручителів зазначену суму заборгованості в гривневому еквіваленті.

У березні 2016 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «Промінвестбанк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим.

Зустрічний позов мотивований тим, що 14 жовтня 2009 року між нею та ПАТ «Промінвестбанк» був укладений договір поруки, згідно з яким вона виступила поручителем за виконання ОСОБА_1 обов`язків позичальника за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року. Строк дії поруки в договорі поруки не зазначений. У кредитному договорі кінцевий строк повернення кредиту - 10 грудня 2027 року. Однак у пункті 2.3. цього договору встановлено, що у разі несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитом є 60-й календарний день від дня нарахування процентів, що не сплачені у встановлений цим договором строк. ОСОБА_2 вказувала, що згідно із розрахунком, прострочений борг по сплаті процентів виник ще станом на 01 травня 2014 року, а враховуючи умови договору кредиту - з 25 квітня 2014 року. Тому вона вважає цю дату строком виконання основного зобов`язання. На її думку, позивач мав право звернутись до неї як поручителя із позовом про стягнення боргу по кредитному договору відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) протягом 6 місяців від цієї дати. Тому вважає, що договір поруки припинився 01 листопада 2014 року (а фактично - 25 жовтня 2014 року), тобто за рік до пред`явлення позову. Крім того зазначила, що їй не було повідомлено про внесення змін до спірного кредитного договору, якими було збільшено процентну ставку, що також є підставою для припинення її поруки.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 01 квітня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк» та об`єднано їх в одне провадження.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 06 листопада 2020 року закрито провадження у справі за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк» в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року у зв`язку із її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року у сумі 981 346,89 грн, якаскладається із 942 504,71 - боргу по кредиту та 38 842,18 грн - боргу по процентах.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із розрахунку, який наданий банком та не спростований відповідачами. Свого розрахунку заборгованості відповідачі не надали, судово-економічна експертиза з приводу правильності нарахованої суми боргу не проведена внаслідок її неоплати, нових клопотань про її проведення не заявлялося. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив із недоведеності факту припинення поруки позивачем за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року згідно встановлених судом фактичних обставин спірних правовідносин.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . До апеляційної скарги приєдналася відповідач (позивач за зустрічними позовом) ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року в частині стягнення боргу за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в частині позовних вимог за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено. Рішення суду в частині позовних вимог за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором залишено без змін.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення зустрічного позову. Припинено поруку ОСОБА_2 по кредитному договору № 251/07/-836 від 12 грудня 2007 року. Розподілено судові витрати.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» боргу за кредитним договором. Разом із цим, апеляційний суд встановив припинення поруки ОСОБА_2 по спірному кредитному договору, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з неї як поручителя в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором. За таких обставин апеляційний суд визнав обґрунтованим зустрічний позов ОСОБА_2 та задовольнив його.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - заявник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року в частині вирішення первісного позову ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором у сумі 981 346,89 грн і ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог або передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Верховний Суд ухвалою від 07 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Підставами касаційного оскарження рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 листопада 2020 рокута постанови Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/13731/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1017/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 127/8772/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 916/1410/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені зібрані у справі докази. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У грудні 2022 року представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Гаполяк О. В. надіслав відзив на касаційну скаргу. Вказував на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені у відповідній частині судові рішення - без змін.

У грудні 2022 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу з долученими до нього доказами, які просила долучити до справи та врахувати при розгляді справи.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень.

Фактичні обставини, встановлені судами

12 грудня 2007 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 251/07-836(далі також - кредитний договір, договір кредиту). Згідно умов цього договору банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 89 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах, зазначених у договорі, але не пізніше 10 грудня 2027 року.

На забезпечення умов виконання кредитного договору 14 жовтня 2009 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені договори поруки.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Промінвестбанк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором. За цим правочином до позивача як нового кредитора перейшли всі права та обов`язки по кредитному договору та договорах поруки до нього.

20 грудня 2012 року за вихідним номером № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ПАТ «Промінвестбанк» надіслало повідомлення про відступлення прав вимоги ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором.

ОСОБА_1 не сплачував своєчасно заборгованість за кредитним первісному кредитору (ПАТ «Промінвестбанк») та новому кредитору (позивачу), внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

19 листопада 2015 року АТ «Альфа-Банк» надіслало позичальнику та поручителям за кредитним договором вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості станом на 01 листопада 2015 року в загальній сумі 42 846,12 доларів США (що еквівалентно за курсом НБУ станом на 15 листопада 2015 року 981 346,89 грн) протягом тридцяти днів після отримання вимоги, але не пізніше тридцяти суми днів з дня її відправлення.

Однак дана вимога залишена без реагування.

Відповідно до розрахунку боргу по кредитному договору, наданого позивачем, станом на 01 листопада 2015 року загальна сума боргу становить 42 846,12 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 01 листопада 2015 року 981 346,89 грн, з яких: 41 150,25 доларів США, що еквівалентно 942 504,71 грн, - боргу по кредиту; 1 695,87 доларів США, що еквівалентно 38 842,18 грн, - борг по процентах.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до змісту та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд здійснює перегляд в касаційному порядку судових рішень в частині вирішення первісного позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частинами першою та другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).

У статтях 525, 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Судами встановлено, що 12 грудня 2007 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 251/07-836. Згідно умов цього договору банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 89 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах, зазначених у договорі, але не пізніше 10 грудня 2027 року. На забезпечення умов виконання кредитного договору 14 жовтня 2009 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені договори поруки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Промінвестбанк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором. За цим правочином до позивача як нового кредитора перейшли всі права та обов`язки по кредитному договору та договорах поруки до нього.

20 грудня 2012 року за вихідним номером № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ПАТ «Промінвестбанк» надіслало повідомлення про відступлення прав вимоги ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року не визнаний недійсним або неукладеним, його нікчемність також не встановлена судами. Доказів на підтвердження таких обставин учасниками справи не надано.

ОСОБА_1 несвоєчасно виконував зобов`язання по кредитному договору первісному кредитору (ПАТ «Промінвестбанк») та новому кредитору (позивачу), внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

19 листопада 2015 року АТ «Альфа-Банк» надіслало позичальнику та поручителям за кредитним договором вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості станом на 01 листопада 2015 року в загальній сумі 42 846,12 доларів США (що еквівалентно за курсом НБУ станом на 15 листопада 2015 року 981 346,89 грн) протягом тридцяти днів після отримання вимоги, але не пізніше тридцяти семи днів з дня її відправлення. Однак дана вимога залишена без реагування.

Отже, АТ «Альфа-Банк» як новий кредитор, звернувшись 19 листопада 2015 року до позичальника та поручителів за кредитним договором з вимогами про дострокове стягнення заборгованості (кредиту та процентів) на власний розсуд змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору в частині основного кредиту, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування цим кредитом.

Відповідно до розрахунку боргу по кредитному договору, наданого позивачем, станом на 01 листопада 2015 року загальна сума боргу становить 42 846,12 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 01 листопада 2015 року 981 346,89 грн, з яких: 41 150,25 доларів США, що еквівалентно 942 504,71 грн, - боргу по кредиту; 1 695,87 доларів США, що еквівалентно 38 842,18 грн, - борг по процентах.

Дані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Їх зміст не спростований відповідачем ОСОБА_1 .

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі № 175/35/16-ц).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обгрунтовано встановив, що станом на 01 листопада 2015 року борг ОСОБА_1 по кредитному договору становить 981 346,89 грн, яка складається із 942 504,71 грн - борг по кредиту та 38 842,18 грн - борг по процентах.

Таку ж суму боргу просив сплатити АТ «Альфа-Банк» у вимогах від 19 листопада 2015 року про дострокове погашення боргу по кредитному договору, які були ним надіслані ОСОБА_1 та поручителям.

Сума боргу відповідачем ОСОБА_1 не спростована та відповідно не наданий інший (відмінний) розрахунок (контррозрахунок) суми боргу по кредиту та процентах станом на 01 листопада 2015 року.

Тому висновки судів щодо наявності належних та достатніх підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 251/07-836 від 12 грудня 2007 року станом на 01 листопада 2015 року у сумі 981 346,89 грн,є обґрунтованими.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідач ОСОБА_1 , розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд та отримуючи професійну правничу допомогу від адвоката з 15 січня 2016 року (який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції починаючи, зокрема, з другого судового засідання 26 лютого 2016 року, що підтверджується матеріалами справи), та протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції (п`ять років) не скористався своїм правом на подання належних та достатніх доказів необґрунтованості позовних вимог АТ «Альфа-Банк» (у тому числі, подання доказів, витребування доказів, заявлення клопотання про призначення експертизи(у тому числі, повторної, додаткової) на спростування заявленої до стягнення суми боргу по договору кредиту)).

Процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (з`явлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції мотивовано відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про долучення доказів у справі в апеляційному суді, оскільки останнім в силу статті 367 ЦПК України належним чином не доведено неможливість подання таких до суду першої інстанції з незалежних від нього причин (у тому числі враховуючи представництво ним позивача в суді першої інстанції за угодою від 15 січня 2016 року) або безпідставної відмови прийняття цих доказів судом першої інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/13731/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1017/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 127/8772/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 916/1410/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що переглядається та у справах № 909/968/16, № 910/1411/13, № 910/13731/18, № 127/8772/17, № 910/1410/19 різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 909/968/16 - визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та скасування рішення приватного нотаріуса; у справі № 910/1411/13 (в наведеній постанові у цій справі) - заміна сторони виконавчого провадження; у справі № 910/13731/18 - визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору; у справах № 127/8772/17, № 910/1410/19 - визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

У справі № 638/13683/15-ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказував, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідити зібрані у справі докази з урахуванням висновків цієї постанови, а також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо помилковості визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов`язання, але й у гривневому еквіваленті стягнутої в іноземній валюті суми коштів (постанова від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц), щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором.

У справі № 755/16464/20 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, погодився із ним, що установивши на підставі письмових доказів, зокрема виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року, обставини сплати ОСОБА_1 у період з 07 квітня 2003 року по 05 червня 2006 року платежів на загальну суму 45 293,74 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 700,00 доларів США на відшкодування Ѕ частини виконаного зобов`язання за кредитним договором. Вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору № КЗН0G015071688 від 07 квітня 2003 року як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1017/18 Верховний Суд не приймає, оскільки така відсутня в Єдиному реєстрі судових рішень. Судові рішення у господарській справі № 924/1017/18 не переглядалася судом касаційної інстанції.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення в оскаржуваних частинах ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами в оскаржуваних частинах їх рішень правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у відповідній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду