ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 199/9779/22

Описова частина

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Амур-Нижньодніпровський відділ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - Амур-Нижньодніпровський відділ у місті Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області), в якій просив суд: встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, що має юридичне значення для подальшого отримання паспорту громадянина України.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Артемово Дзержинського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 до серпня 2022 року, поки не згорів його будинок під час обстрілу та він був евакуйований в м. Дніпро до рідної сестри, де зараз і проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Навчався в Новгородській допоміжній школі-інтернат м. Дзержинська, Донецької області, яку закінчив у 1978 році, що підтверджується свідоцтвом про закінчення школи від 26 червня 1978 року, у шлюбі не перебував, проживав із матір`ю, паспорт громадянина України ніколи не отримував, мав лише паспорт громадянина УРСР, який згорів. Факт його постійного безперервного проживання на території України підтверджується письмовими поясненнями його рідної сестри ОСОБА_2 та племінниці ОСОБА_3 .

05 жовтня 2022 року він звернувся до Амур-Нижньодніпровського відділу ГУ ДМС у місті Дніпрі із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України, однак листом служби йому було повідомлено, що встановити його належність до громадянства України не виявилось можливим та рекомендовано звернутися до суду.

Встановлення даного факту йому необхідно для отримання паспорта громадянина України.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України на момент проголошення незалежності України - ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Соледар Донецької області.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, свідоцтвом про народження, згідно з яким він народився в Донецькій області, його батьки за національністю є українцями, показаннями свідків. При цьому, відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави, матеріали справи не містять.

Крім того, прийняття рішення про встановлення факту постійного проживання заявника на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття ним громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання громадянства України у встановленому законом порядку.

У липні 2023 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту.

Касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на відсутність в матеріалах справи належних, достовірних та допустимих доказів безперервного проживання ОСОБА_1 на території України, оскільки пояснення свідків не можуть підтверджувати цей факт.

Підставою касаційного оскарження рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20 (провадження № 61-3965св21).

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків касаційної скарги.

У серпні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Артемово Дзержинського району Донецької області.

Згідно із свідоцтвом про закінчення допоміжної школи ОСОБА_1 26 червня 1978 року закінчив Новгородську допоміжну школу-інтернат м. Дзержинська Донецької області.

Відповідно до свідоцтва про присвоєння кваліфікації від 24 червня 1978 року, ОСОБА_1 навчався в Новгородській допоміжній школі-інтернаті м. Дзержинська Донецької області і закінчив курс професійно-трудового навчання за професією штукатура-маляра.

З письмових пояснень рідної сестри заявника ОСОБА_2 та племінниці ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Артемово Дзержинського району Донецької області та постійно проживав з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , до серпня 2022 року, поки не згорів його будинок під час обстрілу та він був евакуйований в м. Дніпро до рідної сестри, де зараз і проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Паспорт громадянина України не отримував, мав лише паспорт громадянина УРСР, працював неофіційно, в шлюбі не перебував.

Згідно із листом Амур-Нижньодніпровського відділу ГУ ДМС у місті Дніпрі Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області від 29 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що встановити належність до громадянства України не виявилось можливим та рекомендовано звернутись до суду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не підлягає задоволенню.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), зокрема документи щодо його народження, навчання та пояснення свідків. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справ не містять.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду