ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 331/817/22

В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на частку у спільному майні.

Позов мотивовано тим, що з 02 січня 2014 року до 22 листопада 2021 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 . Шлюб між ними укладений не був. Під час спільного проживання вони мали спільний бюджет, харчування, витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто були фактичні сімейні відносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Під час спільного проживання, за спільні кошти подружжя, вони придбали майно, яке за спільною домовленістю було зареєстровано за ОСОБА_5 . Тому їм на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання за спільні грошові кошти.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд:

встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_5 як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 02 січня 2014 року по 22 листопада 2021 року;

визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 наступне майно: 1) квартира АДРЕСА_1 ; 2) квартира АДРЕСА_2 ; 3) квартира АДРЕСА_3 ; 4) квартира АДРЕСА_4 ; 5) автомобіль BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1) 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; 2) 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; 3) 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 ; 4) 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 ; 5) 1/2 частину автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року, з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2022 року про виправлення описки, позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_5 як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 02 січня 2014 року по 22 листопада 2021 року.

Визнано об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 наступне майно:

1) квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 40,14 кв. м, житловою площею 18,9 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянковською О. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 813;

2) квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 35,66 кв. м, житловою площею 19,4 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 вересня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 1693;

3) квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 29,6 кв. м, житловою площею 14,8 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 лютого 2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 249;

4) квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 32,83 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 квітня 2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 587;

5) автомобіль BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 04 червня 2020 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

1) 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,14 кв. м, житловою площею 18,9 кв. м;

2) 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,66 кв. м, житловою площею 19,4 кв. м;

3) 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 29,6 кв. м, житловою площею 14,8 кв. м;

4) 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 32,83 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м;

5) 1/2 частину автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 7 443,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 довела факт проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю як дружини та чоловіка з 02 січня 2014 року до часу його смерті у квартирі, яка належала позивачу за адресою: АДРЕСА_5 . Вказані обставини підтверджуються, зокрема, довідкою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запорізька-2» від 28 лютого 2022 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є чоловіком позивача, листом туристичної агенції ТОВ «Стодоріг» від 26 січня 2021 року, з якого вбачається, що за період з вересня 2015 року по вересень 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 їздили разом відпочивати, фотографіями з відпочинку, поясненнями свідків, які вказали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільні витрати, разом відпочивали за кордоном, були пов`язані спільним побутом, купували майно для спільного користування. Під час сімейного життя сторони мали спільні витрати, брали участі у витратах на утримання спільного житла, його ремонт, що підтверджується товарними чеками, видатковими накладними, договорами поставки, накладними. Доводи представника відповідачів про те, що обставини щодо перебування в шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та наявність шлюбних відносин перевірялись і їх достовірність встановлювалась приватним нотаріусом при укладенні договорів купівлі-продажу, не заслуговують на увагу, оскільки нотаріусом встановлено лише факт відсутності реєстрації шлюбу. Аналізуючи та оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням всі докази по справі в їх сукупності суд вважав доведеним, що в період з 02 січня 2014 року по 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно проживали, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, при цьому в будь-якому іншому шлюбі вони не перебували. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спірного майна та визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 його частку у праві спільної власності.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції взяв до уваги показання свідків, спільні фотографії, спільний відпочинок за кордоном, довідку ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , разом із нею з січня 2014 року по 22 листопада 2021 року проживав чоловік ОСОБА_5 , проте без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були зареєстровані за різними адресами проживання. Зазначена довідка ОСББ «Запорізька-2» датована 18 лютого 2022 року на підтвердження періоду проживання позивача з померлим ОСОБА_5 з січня 2014 року по 22 листопада 2021 року. В довідці не зазначено, на підставі яких доказів підтверджується зазначений факт. Акти перевірки факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з померлим ОСОБА_5 у вказаній квартирі за зазначений позивачем період в матеріалах справи відсутні. Крім того, ОСББ «Запорізька -2» було зареєстровано 12 липня 2019 року і в довідці зазначений період проживання позивача з померлим за частину періоду, коли ОСОБА_6 не була керівником цього об`єднання. Тому довідка ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року не є належним та достовірним доказом, на підставі якої можливо встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з померлим ОСОБА_5 у зазначеній квартирі в період з січня 2014 року по 22 листопада 2021 року.

Зазначення в історії хвороби ОСОБА_5 № 4780, яка заведена 03 листопада 2021 року лікарем міської лікарні № 6 Запорізької міської ради, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає за адресою: АДРЕСА_5 , де також зазначено «Лена - жена та номер телефону», на думку апеляційного суду, не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 02 січня 2014 року по 22 листопада 2021 року.

Суд першої інстанції взагалі не досліджував та не надав належної оцінки договорам купівлі-продажу спірних квартир від 23 лютого 2019 року, від 20 вересня 2019 року, від 22 квітня 2019 року, від 16 квітня 2021 року. В пункті 5.7 цих договорів Покупець ОСОБА_5 стверджує, що на момент укладення цих договорів в зареєстрованому шлюбі він не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу. Гроші, які сплачені за придбання квартир, є його особистою приватною власністю. Як слідує з тексту цих договорів, всі квартири придбані померлим ОСОБА_5 в особисту приватну власність, укладаючи ці договори ОСОБА_5 не зазначив, що він проживає однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_1 , і якщо позивач знала про їх укладення, то могла би їх оспорювати з підстав їх недійсності за життя ОСОБА_5 , проте цього не зробила.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності у позивача будь-яких джерел доходу, наявності іншої нерухомості чи транспортних засобів, за рахунок яких позивач могла б приймати участь у придбанні спірного майна. Натомість відповідачі надали належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 мав на праві особистої приватної власності нерухоме майно, автомобілі, які продав та за зазначені кошти купував спірне майно. Матеріали справи містять докази, що ОСОБА_5 займався підприємницькою діяльністю та мав від цієї діяльності відповідний дохід.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне зазначено майно було набути ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 внаслідок їх спільної праці.

Суд надав оцінку і тим обставинам, що факт перебування з позивачем у близьких стосунках не заперечували самі відповідачі, тільки сам по собі цей факт не може свідчити про те, що ОСОБА_1 з ОСОБА_5 проживали у зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачці необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17. Проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Тому апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю із померлим ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 02 січня 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки надані нею докази не є достатнім у сукупності з іншими доказами, якими спростовуються вказані обставини.

Аргументи учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при задоволені апеляційної скарги ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 08 грудня 2021 року і від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц. У справі № 588/350/15-ц переметом спору є автомобіль 2014 року випуску, придбаний за спільні кошти сторін під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та сторони припинили проживати однією сім`єю за власним бажанням, але не дійшли згоди щодо добровільного поділу майна. У справі № 531/295/19 також викладені інші обставини.

Окрім того, суд апеляційної інстанції в своїй постанові так і не зазначив, в чому саме полягає незаконність застосування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/15-ц, відповідно до якої для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Висновки суду першої інстанції є сталими в судовій практиці та підтверджується позицією, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 369/7524/19, стосовно того, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання (довідка ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року та покази свідків). Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.

Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини, що в нашому випадку має місце.

Обставини, викладені в позовній заяві, також підтвердила ОСОБА_7 , яка була допитана в судовому засіданні як свідок зі сторони відповідача ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції правильно встановив факт проживання скаржника з ОСОБА_5 . Однак апеляційний суд зазначених обставин справи не врахував, доводи позивача належним чином не перевірив, не надав належної оцінки всім доказам у сукупності, відхиливши довіку ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року лише з підстав того, що ОСББ зареєстроване 12 липня 2019 року, а в довідці зазначений період проживання позивача з померлим за частину періоду до цього. Така підстава не є законною для відхилення цієї довідки, оскільки інформація в цій довідки була зазначена після опитування сусідів позивача за вказаний період часу та, ставлячи свій підпис в цій довідці, керівник ОСББ «Запорізька-2» несе свою відповідальність за достовірність цієї інформації, як посадова особа.

Іншою підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції є різні адреси реєстрації позивача та її померлого чоловіка - ОСОБА_5 . Однак громадянин України може мати як фактичне місце проживання, так і зареєстроване місце проживання, яке може бути як за однією адресою, так і за різними адресами. Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення статті 29 ЦК України та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», встановивши різні адреси реєстрації позивача та його померлого чоловіка, зробив помилковий висновок, що ОСОБА_5 фактично не мешкав разом з нею за адресою: АДРЕСА_5 , який не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Іншою підставою для скасування рішення суду першої інстанції є факт придбання ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 за власні, виручені від продажу 27 жовтня 2018 року належних йому на праві особистої приватної власності автомобілів кошти, який є недоведений належним чином. Судом апеляційної інстанції не було встановлено: коли саме і за які кошти були придбані ці автомобілі ОСОБА_5 ; чи придбавався автомобіль «RENFULT MASTER» за кошти від продажу автомобіля «CITROEN», та чи лише за ці кошти; чи був ОСОБА_5 єдиним користувачем цих автомобілів чи ні; чи використовувались ці автомобілі лише ОСОБА_5 для власних потреб, чи для потреб сім`ї; ким обслуговувались ці автомобілі, хто за ними доглядав та інше. Лише факт продажу цих автомобілем ОСОБА_5 не є доказом того, що саме за ці кошти було придбано інше майно ОСОБА_5 , а не витрачені на інші цілі. Те, що автомобіль «BMW X3» був придбаний за спільні кошти подружжя, скаржником було зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, надано суду відповідні докази, які були судом апеляційної інстанції проігноровані, та в будь-якому випадку цей автомобіль вже вважається суспільною власністю скаржника та ОСОБА_5 та підлягає поділу. Відповідач в апеляційній скарзі не заперечував проти зазначених обставин.

Вона в період проживання з ОСОБА_5 теж мала свій дохід (заробітну плату). Відповідно кошти від її заробітку та від заробітку ОСОБА_5 витрачалися на їх суспільний побут та за взаємною згодою. Хоча відповідач не довів, а суд апеляційної інстанції не встановив належними та допустимими доказами, що ОСОБА_5 отримував більший дохід, ніж скаржник.

Також є необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що факти догляду за хворим чоловіком у лікарні на передодні його смерті та його поховання, отримання свідоцтва про смерть позивачем, не є допустимим доказом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Проте це є доказом того, що позивач та її чоловік були близькими один для одного та проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина без шлюбу.

Крім того, суд апеляційної інстанції не зазначає в постанові чому зазначення в історії хвороби ОСОБА_5 № 4780, яка заведена 03 листопада 2021 року, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає за адресою: АДРЕСА_5 , яка є фактичною адресою проживання та адресою місця реєстрації скаржника, де також зазначено що " ОСОБА_1 - дружина та вказаний її номер телефону" не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити факт проживання скаржника та ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, та з яких підстав вона відхилена.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не є прийнятими у подібних правовідносинах.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що до реєстрації шлюбу, а саме до 29 грудня 2009 року, сторони не вели спільного господарства, не мали спільного сімейного бюджету та спільно не вирішували побутові проблеми. Доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період, крім своїх пояснень та пояснень свідка ОСОБА_9, яка є його сестрою, ОСОБА_1 не надано, що скоріше підтверджує, а не спростовує законність оскарженої постанови апеляційного суду.

У постанові від 31 жовтня 2018 року № 138/2515/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість аналогічного позову та задовольнив його, однак у цій справі позивач надала належні та допустимі докази наявності у неї джерел доходу, якими підтвердила участь у придбанні спірної квартири, на відміну від позивача по цій справі, яка не надала ні до суду першої, ні апеляційної інстанцій жодної довідки про свої доходи, декларації, наявності іншого майна, за рахунок якого можливо було б придбати чотири квартири та вартісний автомобіль. А надана нею до суду декларація про доходи сина від першого шлюбу не може бути доказом того, що ці кошти використовувалися ОСОБА_5 на придбання квартир, тоді й претендувати на це майно повинен був її син, який був допитаний судом як свідок на користь матері, і поясненням якого надав належну оцінку апеляційний суд. Додана до касаційної скарги декларація від 31 січня 2022 року без відмітки контролюючого органу, яка до того ж не подавала до суду першої інстанції, не може бути визнана належним та допустимим доказам.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року № 337-5266/15-ц позов було задоволено з огляду на те, що позивач користувався послугами автостоянки у період з 01 листопада 2006 року по 06 липня 2015 року біля спірної квартири; ОСОБ А_5 надавала відповідачу довіреності починаючи з 2006 року, за якими остання уповноважувала ОСОБА_3 представляти інтереси як фізичної особи-підприємця, в тому числі з правом відкривати та закривати рахунки у всіх банківських установах, одержувати з рахунків грошові кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, сплачувати платежі, розписуватися за неї; сторонами було набуто у власність від Малокатеринівської сільської ради в один день - 19 липня 2007 року двох суміжних земельних ділянок у АДРЕСА_8 ; позивач за зобов`язаннями кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБ А_5, виступив поручителем; сторони здійснювали неодноразові поїздки до батьків ОСОБА_5 та спільно відпочивали в Криму, їздили до матері ОСОБА_3, до спільних друзів. Тобто, обставини справи не є тотожними, позивачем у цій справі не надано доказів, які б безумовно підтверджували факт спільного проживання з ОСОБА_5 і не надано жодного належного та допустимого доказу наявності у неї джерел доходу, якими вона могла б підтвердити участь у придбанні спірних квартири та автомобіля. І це при тому, що всіма учасниками справи визнавалася та обставина, що вона має тривале офіційне місце роботи медсестрою у комунальній установі, тобто у неї не було б ніяких проблем у отриманні офіційної довідки про доходи, але, очевидно, що вона мала таких офіційний дохід, який не дозволяв їй придбати стільки майна, тому, довідку й не було надано до суду.

У постанові від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 Верховний Суд заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення задовольнив, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції. У постанові від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційне інстанції. Тому посилання на ці постанови є недоречними.

З урахуванням наведеного, наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 337/5266/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 369/7524/19).

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Судивстановили, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначена квартира на праві часткової приватної власності належить ОСОБА_1 (в частці 1/2) та ОСОБА_8 (в частці 1/2), дата державної реєстрації - 16 березня 2004 року.

Квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , дата державної реєстрації - 22 квітня 2019 року.

Квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , дата державної реєстрації - 12 вересня 2019 року.

Квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , дата державної реєстрації - 23 лютого 2021 року.

Квартира АДРЕСА_4 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , дата державної реєстрації - 16 квітня 2021 року.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 04 червня 2020 року ОСОБА_5 є власником автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 був госпіталізований до Муніципального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 6» 03 листопада 2021 року, в якій зазначено його місце прописки: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , в якій також зазначено номер телефону НОМЕР_5 ( ОСОБА_9 ) - дружина.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 надала товарний чек на купівлю одягу та надання ритуальних послуг щодо поховання ОСОБА_5 , всього на загальну суму 26 770,00 грн.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі за заповітом.

26 листопада 2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. заведено спадкову справу за № 169/2021 після смерті ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини.

Як вбачається із спадкової справи № 169/2021 26 січня 2022 року із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_5 за законом звернулися також його дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та мати померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Відповідно до заповіту від 27 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковською О. Г., померлий ОСОБА_5 все своє майно заповів своїй матері - ОСОБА_2 , а у разі, якщо вона не прийме спадщину, відмовиться від неї, або помре раніше відкриття спадщини, заповідає дочці - ОСОБА_4 .

Згідно з повідомленням туристичної агенції «Сто Доріг» від 26 січня 2022 року (вих. № 26/01-01), у період з 2015 року ОСОБА_1 здійснила наступні подорожі у супроводі ОСОБА_5 : 02 вересня 2015 року по 12 вересня 2015 року - Болгарія (договір 07.08-01 від 07 серпня 2015 року), 01 березня 2016 року по 08 березня 2016 року - Єгипет (договір 19.02-01 від 19 лютого 2016 року), 04 вересня 2016 року по 11 вересня 2016 року - Чорногорія (договір 08.08-01 від 08 серпня 2016 року), 02 вересня 2017 року по 09 вересня 2017 року - Кіпр (договір 31.01-01 від 31 січня 2017 року), 15 вересня 2018 року по 22 вересня 2018 року - Іспанія (договір 25.05 від 25 травня 2019 року), 01 вересня 2020 року по 10 вересня 2020 року - Туреччина (договір 20.08-02 від 20 серпня 2020 року), 01 вересня 2021 року по 10 вересня 2021 року - Туреччина (договір 13.08-01 від 13 серпня 2021 року).

В матеріалах справи також наявна фототаблиця, з якої вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно відпочивали.

Відповідно до довідки ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , разом із нею з січня 2014 року по 22 листопада 2021 року проживали: дочка - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , чоловік - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Допитані в судових засіданнях свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом за адресою: АДРЕСА_5 в період з січня 2014 року до 22 листопада 2021 року, вели спільне господарство, мали спільні витрати, разом відпочивали за кордоном, купували майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 пояснили, що ОСОБА_5 мав достатні доходи для самостійного придбання майна, їм невідомо чи проживав ОСОБА_5 з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловік та жінка.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_5 , він працював у ФОП ОСОБА_19 на посаді продавця непродовольчих товарів, загальна сума його доходу за період з 01 вересня 2020 року по 28 лютого 2021 рік становила 32 000,00 грн.

Апеляційний суд також встановив, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2014 року у справі № 333/9775/13-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2015 року, встановлено, що ОСОБА_5 мав та використовував у підприємницькій діяльності три кіоски № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , загальною площею 18 кв. м на території ринку «Анголенко».

27 жовтня 2018 року ОСОБА_5 продав належний йому на праві особистої приватної власності автомобіль «Сіtroen», державний реєстраційний номер НОМЕР_9 .

21 серпня 2019 року ОСОБА_5 продав належний йому на праві особистої приватної власності автомобіль «RENFULT MASTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_10 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 квітня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області Носенко Ю. А., ОСОБА_5 та ОСОБА_2 продали квартиру за адресою: АДРЕСА_11 , яка належала їм на праві спільної власності кожному по 1/2 частці, за 560 000,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22 квітня 2019 року покупець ОСОБА_5 підтвердив, що на момент укладення цього договору в зареєстрованому шлюбі не перебуває, однією сім`єю ні з ким не проживає та спільного господарства ні з ким не веде, особи, які б могли поставити питання про визнання за ними право власності на грошові кошти, які витрачаються на придбання вказаної квартири, відсутні (п. 5 цього договору).

Згідно з п. 5.7 договорів купівлі-продажу: від 12 вересня 2019 року - квартири АДРЕСА_2 , від 23 лютого 2021 року - квартири АДРЕСА_3 , від 16 квітня 2021 року - квартири АДРЕСА_4 , покупець ОСОБА_5 підтвердив, що на момент укладення цих договорів в зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу. Гроші, які сплачені ним за придбані квартири, є його особистою власністю.

Відповідно до платіжного доручення № 406 від 16 квітня 2021 року ОСОБА_5 через «Глобус Банк» оплачував кошти подавцю у розмірі 395 000,00 грн за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 .

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «за змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи:

належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно);

вимоги про встановлення юридичних фактів, зокрема, щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення;

при розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення;

позовні вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном з померлим не є належним способом захисту права позивача.

Тому в задоволенні вказаних позовних вимог судам слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Апеляційний суд в цій частині зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови, тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог про визнання права на частку у праві спільної власності на спірне майно

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/15-ц (провадження № 61-14125св18), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21) вказано, що «становлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі

№ 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16. В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц)».

У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання,полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 77, 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_5 однією сім`єю як дружини та чоловіка з 02 січня 2014 року до часу його смерті у квартирі, яка належала позивачу за адресою: АДРЕСА_5 , підтверджуються, зокрема, довідкою ОСББ «Запорізька-2» від 28 лютого 2022 року, в якій зазначено про такий період спільного проживання і що ОСОБА_5 є чоловіком позивача; листом туристичної агенції ТОВ «Стодоріг» від 26 січня 2021 року, з якого вбачається, що за період з вересня 2015 року по вересень 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 їздили разом відпочивати; фотографіями з відпочинку; поясненнями свідків, які вказали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільні витрати, разом відпочивали за кордоном, були пов`язані спільним побутом, купували майно для спільного користування; товарними чеками, видатковими накладними, договорами поставки, накладними підтверджується, що під час сімейного життя сторони мали спільні витрати, брали участі у витратах на утримання спільного житла, його ремонт;

апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були зареєстровані за різними адресами проживання, проте не врахував, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження;

апеляційний суд зробив висновок, що довідка ОСББ «Запорізька-2» від 18 лютого 2022 року, підписана керівником ОСОБА_6 , не є належним та достовірним доказом, пославшись на те, що в довідці не зазначено, на підставі яких доказів підтверджується факт період спільного проживання, ОСББ «Запорізька-2» зареєстровано 12 липня 2019 року і в довідці зазначений період проживання позивача з померлим за частину періоду, коли ОСОБА_6 не була керівником цього об`єднання. Проте апеляційний суд не обґрунтував висновок, яким чином час створення ОСББ та призначення його керівника впливає на можливість видачі довідки з місця проживання для подання до суду, її належність та достовірність як доказу;

відхиляючи як доказ зазначення лікарем в історії хвороби ОСОБА_5 , що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає за адресою: АДРЕСА_5 , де також зазначено «Лена - жена та номер телефону», апеляційний суд висновок про його недостовірність не мотивував, не врахував, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції взагалі не досліджував та не надав належної оцінки договорам купівлі-продажу спірних квартир, в яких покупець ОСОБА_5 стверджує, що на момент укладення цих договорів в зареєстрованому шлюбі він не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу, гроші, які сплачені за придбання квартир, є його особистою приватною власністю. Проте суд першої інстанції надав оцінку відповідним доводам відповідачівта їх відхилив, оскільки зазначені договори укладені за відсутності реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а нотаріус за встановлення цього факту не перевіряє достовірність обставини щодо відсутності фактичних шлюбних відносин сторін договору при його нотаріальному посвідченні. Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки вказані договори укладались без участі ОСОБА_1 , тому наведені в них відомості не є безумовною підставою для відмови їй у позові про визнання права на частку у праві спільної власності на майно, яке набуте за час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , а презумпція спільності майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється у тому числі й на те майно, яке набуте за час спільного проживання, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з них;

апеляційний суд врахував при вирішенні справи обставини, встановлені рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2015 року, про те, що ОСОБА_5 мав та використовував у підприємницькій діяльності три кіоски № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , загальною площею 18 кв. м на території ринку «Анголенко». Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у справі № 333/9775/15-ц розглянуто спір про поділ майна подружжяза позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_20 , в якій ОСОБА_5 , зокрема, просив виділити йому торгівельні металеві кіоски № № 53, 54, 55 на території речового ринку «Анголенко». Суд встановив, що ці кіоски не підлягають поділу, оскільки відповідач не є власником зазначених кіосків, а лише використовує їх за договорами для організації торгівлі та строк функціонування даних кіосків зазначений «на період функціонування речового ринку». Тому в цій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено, який рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2014 року не оскаржував. Натомість суди встановили, що згідно з актуальною довідкою про доходи ОСОБА_5 , він працював у ФОП ОСОБА_19 на посаді продавця непродовольчих товарів;

посилання апеляційного суду на те, що відповідачі надали належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 мав на праві особистої приватної власності нерухоме майно, автомобілі, які продав та на зазначені кошти купував спірне майно, також неможливо визнати обґрунтованим. Суди встановили, що спірні квартири придбані ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу від 22 квітня 2019 року, від 12 вересня 2019 року, від 23 лютого 2021 року, від 16 квітня 2021 року, автомобіль BMW X3 - 04 червня 2020 року. ОСОБА_5 продав належний йому автомобіль «Сіtroen» 27 жовтня 2018 року, автомобіль «RENFULT MASTER» - 21 серпня 2019 року, 30 квітня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 продали квартиру в м. Пологи, яка належала їм на праві спільної власності кожному по 1/2 частці, за 560 000,00 грн. Отже, зазначене майно придбавалось та відчужувалось в різний час і на будь-які обставини та відповідні їм докази, що все або частина спірного майна придбана ОСОБА_5 саме за кошти, отримані від продажу належного йому майна, апеляційний суд не послався.

За таких обставин апеляційний суд не навів переконливих висновків та не вказав обставин, які він дослідив та якими спростовано встановлені судом першої інстанції обставинищодо належного підтвердження позивачем факту її проживання однією сім`єю із померлим ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 02 січня 2014 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та висновку щодо достатності поданих нею доказів.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що відповідачі не спростували презумпції спільності права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на майно (його частину), набуте ними за час спільного проживанняоднією сім`єю, апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на частку у праві спільної власності на спірне майно.

Оскільки апеляційний суд в зазначеній частині скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в цій частині і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З огляду на висновки суду касаційної інстанції за результатом перегляду справи, відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України через неподібність правовідносин у справах, на висновки в яких є посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок суду за наслідком касаційного перегляду справи, відповідна частина судових витрат ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі ОСОБА_1 12 405,00 грн підлягає стягненню на її користь з відповідачів.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду