ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 463/7762/22

1. Описова частина

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що її батьки розлучились, а ОСОБА_2 є її батьком, з яким вона не проживає. Батько не цікавиться її внутрішнім світом, не враховує її думки, не займається її вихованням, жорстоко з нею поводиться під час вчинення виконавчих дій, чинив перешкоди у виїзді за кордон для відпочинку і, окрім мінімальних аліментів, не витрачає на неї жодних коштів.

Зазначала, що батько займався крадіжкою сімейних коштів, програвав гроші на ігрових автоматах, побив її мати, побив працівників виконавчої служби, різав собі вени, писав несправедливі наклепи на всіх, всупереч її волі опублікував відеозапис виконавчих дій з нею.

Побачення з батьком відбуваються на підставі відповідного рішення суду в межах виконавчого провадження.

Проте, вона не відчуває любові від батька, боїться його і через його поведінку не має бажання з ним бачитись, чого останній не враховує та постійно ініціює проведення виконавчих дій щодо встановлення побачень з ним, що є для неї психологічним насиллям.

Посилалася на те, що вона соромиться свого батька та бажає позбавити його батьківських прав щодо себе, у зв`язку із чим звернулася до суду із цим позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї, дочки.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що надані докази свідчать лише про небажання дитини бачити свого батька і суд не заперечує право дитини ображатись чи злитись на свого батька, проте такі обставини самі по собі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд першої інстанції врахував, що відповідач сплачує аліменти на утримання доньки, є ініціатором виконання рішення про побачення з дитиною, звертавшись з цього приводу до національних і міжнародних судів. При цьому в межах даної справи не було згадано ні про випадки насильства, ні про випадки жорстокого поводження з дитиною. Суд не виявив загрозливого стану здоров`я відповідача щодо дитини.

Районний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньки та зазначив, що орган опіки та піклування неточно встановив факти і предмет справи, не в повному обсязі дослідив питання ухилення від виконання батьківських обов`язків, і не надав належного обґрунтування про доцільність розриву родинних зв`язків між відповідачем і дитиною.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 лютого 2023 року № 26001-вих-16015 як доказ на підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки орган опіки та піклування неточно встановив факти і предмет справи, не в повному обсязі дослідив питання ухилення від виконання батьківських обов`язків, і не надав належного обґрунтування про доцільність розриву родинних зв`язків між відповідачем і дитиною. Крім цього, висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав ґрунтується виключно на основі пояснень самої дитини.

Апеляційний суд вказав, що органом опіки не вказано, яким чином такий крайній захід як позбавлення батьківських прав забезпечить найкращі інтереси дитини або в чому полягає протиправна поведінка батька стосовно дитини чи факти ухилення від виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо дитини, що могло б вказувати на необхідність вжиття такого крайнього заходу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що ознак, які б давали підстави для висновку про свідоме нехтування відповідачем свого обов`язку щодо виховання дитини, а також жорстокого поводження з нею, не встановлено. Крім того, враховано, що відповідач бажає зберегти зв`язки з дитиною і сторона позивача взагалі не надала суду доказів, які б підтверджували протилежне, хоча, будучи ініціатором позбавлення батьківських прав, саме вона повинна була долучати такі докази.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка належно не вмотивувала власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надала належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Саме по собі нерегулярне (не з його вини) спілкування батька із дочкою, конфліктність ситуації між батьками дитини, - не може однозначно свідчити про ухилення батька від виконання свого обов`язку щодо виховання дитини.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 лютого 2023 року № 26001-вих-16015 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неї, неповнолітньої ОСОБА_1 , 2008 року народження.

Суди не дали належної правової оцінки наданим нею доказам неадекватної поведінки відповідача щодо неї, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) та від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки доводи заявника не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилається на те, що суд першої інстанції формально розглянув справу, не з`ясував всі обставини, безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про залучення до розгляду справи прокурора, заяви про виклик та допит як свідків начальника органу опіки та піклування, психолога, відмовив у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, заяви про відсторонення від представництва інтересів малолітньої.

Звертає увагу на те, що йому притаманні легітимні очікування на справедливе ставлення та припинення зловживань з боку органу опіки та піклування, який з 2015 року перекручує свої ж рішення та конвенційні зобов`язання сторін у справі та протиправно переслідував батька.

При цьому ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині встановлення особливо істотних обставин «відчуження» та виконання конвенційних зобов`язань розробити комплексну стратегію цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків, що є відповідальністю органу опіки та піклування, у зв`язку із чим направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просить постановити окрему ухвалу в порядку статті 262 ЦПК України щодо протиправних дій органу опіки та піклування.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 грудня 2011 року ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками ОСОБА_1 є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 13).

Позивач проживає разом з матір`ю. Відповідач проживає окремо. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 зобов`язано ОСОБА_3 усунути ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з донькою, визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно з витягом з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 вересня 2012 року, а саме:

щотижнево з 18:00 год. п`ятниці до 21:00 год. суботи за місцем проживання батька;

щотижнево з 18:00 год. до 21:00 год. середи спільна прогулянка з батьком;

15 днів у зимовий період та 15 днів у літній період спільного відпочинку з батьком (том 1, а. с. 15-18).

З матеріалів справи вбачається, що процес виконання цього рішення є складним. Під час виконавчого провадження з виконання рішення у справі № 1309/9120/12 державним виконавцем неодноразово складались відповідні акти (том 1, а. с. 19, 20, 21, 22, 40, 41), виносились постанови про накладення штрафу на боржника (том 1, а. с. 23-24, 35, 42-43, 115-116, 117-118, 119-120, 121-122, 147), про арешт коштів і майна боржника (том 1, а. с. 25, 26, 145, 149), про стягнення виконавчого збору (том 1, а. с. 27, 113-114, 148), про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України (том 1, а. с. 28, 146), про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (том 1, а. с. 30-31, 36), про розшук майна боржника (том 1, а. с. 150). Щодо матері дитини - ОСОБА_3 також складався протокол про адміністративне правопорушення щодо невиконання вимоги державного виконавця (том 1, а. с. 33-34) та подання про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 КК України (том 1, а. с. 125-127).

Крім того, рішення, дії і бездіяльність державного виконавця також були предметом судової перевірки за зверненням сторін виконавчого провадження.

Рішення суду у справі № 1309/9120/12 продовжує перебувати на примусовому виконанні.

Суд також дослідив долучені до матеріалів справи відеозаписи процесу виконання рішення суду від 20 лютого 2013 року, відповідно до якого остання під час зустрічі батька з дитиною категорично відмовляється проводити з ним час.

З приводу неналежного виконання органами державної влади домовленостей про побачення з дитиною, встановлених судовим рішенням від 20 лютого 2013 року, ОСОБА_2 скаржився до Європейського суду з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) визнано порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та присуджено відповідачу відповідну компенсацію(том 1, а. с. 94-96).

У пунктах 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2021 року зазначено: «Суд вважає, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків (у зв`язку з останнім див. рішення у справі «Ген та інші проти України» [Комітет] (Gen and others v. Ukraine) [Committee], заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 66, від 10 червня 2021 року). Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43). Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. рішення у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), заява № 878/13, пункт 72, від 09 квітня 2019 року, з подальшими посиланнями). Дійсно, у грудні 2019 року національний суд, незважаючи на небажання дитини бачитися з батьком, вважав за необхідне виконувати домовленості про побачення заявника із дитиною (див. пункт 17).

Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що органи державної влади вчасно вжили достатньо таких примусових заходів (див., для порівняння, рішення у справі «Куппінгер проти Німеччини» (Kuppinger v. Germany), заява № 62198/11, пункт 105, від 15 січня 2015 року).

Суд неодноразово встановлював у справах проти України, що невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46, рішення у справах «Швець проти України» [Комітет] (Shvets v. Ukraine) [Committee], заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, «Бондар проти Україна» [Комітет] (Bondar v. Ukraine) [Committee], заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та згадане рішення у справі «Ген та інші проти України» (Gen and others v. Ukraine), пункт 68). Суд вважає, що ці висновки так само застосовні і до цієї справи.

З огляду на ці обставини Суд вважає, що було порушено статтю 8 Конвенції».

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 лютого 2023 року № 26001-вих-16015 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_1 , 2008 року народження, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради заслухавши пояснення неповнолітньої, її матері ОСОБА_3 , пояснення батька ОСОБА_2 та взявши до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради, вважав за доцільне позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому суди врахували, що відповідач сплачує аліменти на утримання доньки, є ініціатором виконання рішення про побачення з дитиною, звертавшись з цього приводу до національних і міжнародних судів.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанційпро відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вони, зокрема, врахували якнайкращі інтереси дитини, думку відповідача, його ставлення до дитини, її розвитку, виховання, бажання приймати участь у її житті.

ОСОБА_1 , хоча вона і є дитиною ОСОБА_2 , не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані вона, ні орган опіки та піклування належно не арґументували.

Позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. Натомість, матеріали справи містять докази, які беззаперечно свідчать про спрямованість відповідача приймати участь у вихованні та житті дитини. Зазначене підтверджує намір та бажання відповідача виконувати свої батьківські обов`язки, які із незалежних від нього причин не завжди реалізовуються.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що висновок органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 лютого 2023 року № 26001-вих-16015 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З огляду на зазначене, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення частини шостої статті 19 СК України, згідно з якою суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Ураховуючи положення ЦПК України позивач не надала докази на підтвердження її позовних вимог про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї.

Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо доньки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й вчиняє дії щодо участі у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав судами не встановлені.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) та від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали щодо дій органу опіки та піклування, про що у відзиві на касаційну скаргу просить ОСОБА_2 , оскільки підстав для цього, передбачених статтею 262 ЦПК України, не вбачає. При цьому орган опіки та піклування здійснював свої дії у межах повноважень, визначених для них законом, а непогодження суду з їхнім висновком унормовано у частині шостій статті 19 СК України і це не є безумовною підставою для постановлення окремої ухвали.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду