ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/9003/23

1. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) 22 вересня 2023 року звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 січня 2018 року по 13 вересня 2023 року включно;

– зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 січня 2018 року по 13 вересня 2023 року включно у сумі 602312,84 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби (10 січня 2018 року) військова частина НОМЕР_1 не виплатила йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок із позивачем військова частина НОМЕР_1 провела лише 14 вересня 2023 року, а тому ОСОБА_1 уважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9309,24 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року – без змін.

5. ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ) подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року і направити справу на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

6. Як підставу оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України); посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норму права (статтю 117 КЗпП України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 09 березня 2023 року в справі №520/899/21, від 05 квітня 2023 року в справі №560/13719/21, від 28 червня 2023 року в справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 26 січня 2024 року в справі №160/14384/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 13 лютого 2024 року в справі №380/10080/22, від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, що стосується порядку визначення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також розміру (суми) середнього заробітку.

7. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2024 року для розгляду справи №580/9003/23 (провадження №К/990/14217/24) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кашпур О.В., суддів Прокопенка О.Б., Уханенка С.А.

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Прокопенка О.Б., Уханенка С.А. ухвалою від 22 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року в справі №580/9003/23.

9. Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на зазначену касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року – без змін, оскільки вони, на думку відповідача, прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду ОСОБА_3 від 22 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 23 травня 2024 року.

11. Наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» від 10 січня 2018 року №10-ос ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас, 10 січня 2018 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

12. 15 травня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 за його заявою грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у сумі 10697,82 грн.

13. 12 червня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 за його заявою індексацію грошового забезпечення у сумі 3370,65 грн.

14. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2020 року в справі №580/2709/20 зобов`язав військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 10 січня 2018 року з урахуванням базового місяця індексації січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

15. 15 квітня 2021 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року в справі №580/2709/20 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 74564,98 грн.

16. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 09 травня 2023 року в справі №580/4515/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, передбачену статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за 2016-2017 роки, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.

17. 14 вересня 2023 року на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року в справі №580/4515/22 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 20857,23 грн.

18. ОСОБА_1 , уважаючи, що має право на виплату відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 11 січня 2018 року по 13 вересня 2023 року включно), 22 вересня 2023 року звернувся до суду з цим позовом.

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

22. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 116 КЗпП України викладено у новій редакції, а також внесено зміни до статті 117 КЗпП України.

23. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд. Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

24. Посилання позивача на застосування попередньої редакції КЗпП України щодо відповідальності за невчасний розрахунок при звільненні є безпідставним, оскільки право на звернення до суду з цим позовом виникло у позивача після останньої проведеної виплати 14 вересня 2023 року, тобто після набрання чинності Законом №2352-IX.

25. Судом першої інстанції установлено, що наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» від 10 січня 2018 року №10-ос позивач звільнений з військової служби з 10 січня 2018 року, проте виплата, зокрема, компенсації за невикористані відпустки та індексації відбулася з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України. Відтак, у відповідності до статті 117 КЗпП України, це є підставою для стягнення середнього заробітку за шість місяців (183 дні).

26. Відповідно до картки особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2017 рік, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують місяцю в якому відбулося звільнення, становить 305,22 грн.

27. Отже, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України середній заробіток позивача за шість місяців становить 55855,26 грн (183 дні*305,22 грн).

28. Разом із тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

29. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19), зазначав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого і розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц).

30. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц).

31. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

32. Згідно із матеріалами справи, загальний розмір виплачених позивачу коштів після звільнення склав 109490,68 грн (невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 10 січня 2018 року).

33. Тому, як зазначив суд першої інстанції, розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно провести наведеним чином.

34. Виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 55855,26 грн/3 (роки за які нараховувалась виплата)/12 = 1551,54 грн/міс*6 міс.

35. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, враховуючи принцип справедливості та співмірності, становить 9309,24 грн.

36. Виходячи із указаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

37. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та зі здійсненим ним способом розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визнавши такий розумним, справедливим і пропорційним.

38. Касаційне провадження у справі №580/9003/23 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

39. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

40. Як передбачено у частині першій статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

41. Закінченням проходження військової служби, як визначено у статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

42. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

43. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

44. Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

45. Відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, остаточний розрахунок із позивачем військова частина НОМЕР_1 провела на виконання рішення суду 14 вересня 2023 року. Час затримки розрахунку з позивачем при звільненні охоплює період з 11 січня 2018 року до 13 вересня 2023 року.

46. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції до набрання чинності Законом №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

47. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції до набрання чинності Законом №2352-IX) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

48. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».

49. Водночас текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

50. Наведена редакція статті 117 КЗпП України, як і Закон №2352-IX, набрала чинності 19 липня 2022 року.

51. Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

52. Так, Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.

53. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.

54. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

55. Саме крізь призму зазначеного підходу суди попередніх інстанцій і вирішили цей спір, посилаючись на висновки, викладені, зокрема, Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц.

56. Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі №400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

57. Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

58. Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

59. За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.

60. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, необхідно зазначити, що у цій справі період з 11 січня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, в разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

61. Проте період з 19 липня 2022 року до 13 вересня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц щодо застосування принципу співмірності недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

62. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом також і у постановах від 28 червня 2023 року в справі №560/11489/22, від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23 та інших.

63. Водночас необхідно зазначити, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).

64. Таким чином, суди попередніх інстанцій діяли правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважали за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.

65. Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.

66. Натомість сума, яку ухвалили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців, у зв`язку з чим висновки судів щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

67. Отже, суди попередніх інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

68. Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

69. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, Верховний Суд дійшов висновку, що вказане у силу приписів статті 353 КАС України є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року з направленням справи №580/9003/23 на новий розгляд до суду першої інстанції.

70. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати висновки, викладені у цій постанові щодо застосування статті 117 КЗпП України, та встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до приписів статті 242 КАС України.

71. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду