ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/10063/21

У жовтні 2021 року перший заступник керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпрі в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та скасування державної реєстрації речових прав.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що під час реалізації представницьких повноважень, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку із відновленням порушених інтересів держави, що спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом, встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності на підставі рішення виконкому від 2001 року, яке носить зовсім інший характер та містить інші відомості, земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

За цим фактом ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021042020000064.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з даними Публічної кадастрової карти та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка комунальної власності, розташована між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , не зареєстрована у встановленому законом порядку як об`єкт цивільних прав, адреса та кадастровий номер зазначеній земельній ділянці не присвоювалися, рішення про відведення земельної ділянки, передачу її у користування чи власність не приймалися, як і не провадилися процедури адресації і землевідведення за ідентифікаційними даними « АДРЕСА_1 ».

Так, згідно з наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформацією, як підтвердження підстави зайняття зазначеної земельної ділянки, до реєстраційної справи в електронній формі, що зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, долучено електронну копію рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 та дозволу на будівництво житлового будинку, відповідно до якого Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , вирішено відвести йому земельну ділянку площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , для будівництва будинку, дозволити ОСОБА_1 будівництво житлового будинку на виділеній земельній ділянці площею 1 000,0 кв. м за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_1 отримати дозвіл на будівництво житлового будинку в районного архітектора, забудову ділянки проводити згідно із затвердженим проектом, по закінченню одного року з дня прийняття цього рішення довести до відома виконкому про забудову ділянки.

Водночас прокуратурою встановлено, що зазначені документи містять відомості, що не відповідають дійсності, оскільки рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська № 213 прийнято 20 квітня 2001 року та стосувалося надання матеріальної допомоги громадянам за результатами розгляду їх заяв та актів обстеження матеріально-побутових умов, а не відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Зазначене рішення наразі зберігається в архівному управлінні департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради.

Також прокуратурою з`ясовано, що у 2019 році ОСОБА_1 звертався до Дніпровської міської ради з питання щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , за результатами розгляду якого департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради надано відповідь від 18 червня 2019 року № 8/7-1789 із роз`ясненням встановленого порядку приватизації громадянами земельних ділянок по фактичному розміщенню жилих будинків, господарських будівель і споруд та необхідності надання документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку тощо. Таким чином, Дніпровською міською радою рішення про передачу у користування чи у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 не приймалося.

Згідно з актом робочої групи з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м. Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 04 серпня 2021 року № 08/21/72 перевірка проводилася з питань дотримання вимог земельного законодавства України при користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , якою встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1955 га на АДРЕСА_1 розташовано напівзруйнований одноповерховий будинок та споруда (туалет), територія частково огороджена металевою сіткою, частково бетонним парканом, земельна ділянка поросла чагарником, будинок та споруда в занедбаному стані. За результатами перевірки встановлено відсутність документів, що посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровані.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 серпня 2021 року № 272180458 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 - за ОСОБА_1 проведено 28 лютого 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1779007812101, де підставою такої реєстрації вказано рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , та дозволу на будівництво житлового будинку та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ДП14211001844 від 25 травня 2011 року - будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Проте у реєстраційній справі в електронній формі, що зберігається в Державному реєстрі речових прав, містяться електронні копії дозволу від 31 січня 2010 року № 12/01-10, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, терміном дії до 31 січня 2011 року, на виконання будівельних робіт - будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 ; декларації ДП14211001844 від 25 травня 2011 року про готовність об`єкта-будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 25,9 кв. м, до експлуатації, замовником якого є ОСОБА_1 ; листа департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 21 лютого 2019 року № 61, в якому зазначено про отримання ОСОБА_1 від Інспекції ДАБК зареєстровані: дозвіл на початок виконання будівельних робіт від 31 січня 2010 року № 12/01-10 та декларацію ДП14211001844 від 25 травня 2011 року на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок), що за інформацією департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області від 08 червня 2021 року № 1004-1.15/933, від 18 березня 2019 року № 1004-1.15/631 не відповідає дійсності та такі документи у Реєстрі будівельної діяльності та Реєстрі дозвільних документів відсутні.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, яка не надавалася у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про відведення чи передачу її у користування ОСОБА_1 не приймалося, то, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася, а ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку та набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у незаконний спосіб.

За таких підстав окружною прокуратурою на адресу Дніпровської міської ради надсилалися листи від 26 травня 2021 року за № 04/53-1251-вих21 та 09 серпня 2021 року № 04/53-293-вих-21, в яких повідомлялося про встановлені факти порушення земельного законодавства при зайнятті ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва. Одночасно у листах прокурора повідомлялося, що у разі невжиття Дніпровською міською радою, її виконавчими органами заходів реагування, окружною прокуратурою буде вирішено питання щодо звернення з відповідним позовом до суду. Таким чином, зазначене свідчить, на думку прокурора, про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Листом від 16 серпня 2021 року № 7/11-2133 Дніпровська міська рада повідомила про те, що заходи на захист інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду, за вказаним фактом не вживалися.

З урахуванням зазначеного позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , яка знаходиться між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ; скасувати державну реєстрацію права власності на житлову будівлю, загальною площею 25,9 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., індексний номер 45810599 від 05 березня 2019 року, номер запису про право власності - 30558173, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 2230283012101, а також відшкодувати судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на законних підставах отримав спірну земельну ділянку та зареєстрував право власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 . Підставою виникнення та реєстрації права власності на вказаний будинок є рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , дозвіл на будівництво житлового будинку та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ДП 1411001844 від 25 травня 2011 року - будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 . Позивач обрав неправильний спосіб захисту та не залучив державний орган, інтересів якого безпосередньо стосується предмет спору, яким є Держгеокадастр, не навів належного обґрунтування здійснення прокуратурою у цій справі державного захисту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що прокурор, звертаючись із цим позовом, належним чином обґрунтував та навів підстави для представництва, оскільки окружною прокуратурою скеровувалися до Дніпровської міської ради листи від 26 травня 2021 року за № 04/43-1251-вих.-21 та від 09 серпня 2021 року за № 04/53-293-вих.-21, в яких повідомлялося про факт порушення земельного законодавства при зайнятті ОСОБА_1 земельної ділянки, безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва, а листом від 16 серпня 2021 року № 7/11-2133 Дніпровська міська рада повідомила про те, що заходи на захист інтересів держави шляхом звернення до суду за вказаним фактом не вживалися. Отже, прокурор дотримався передбаченого порядку та належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду із цим позовом, в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Разом з тим апеляційний суд вказав, що виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада, проте ОСОБА_1 допустив самовільне зайняття земельної ділянки, здійснивши на ній будівництво житлової будівлі, загальною площею 25,9 кв. м, яка, з урахуванням обставин цієї справи, містить ознаки самочинного будівництва. У свою чергу державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , розташованої між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, водночас позивач не уточнив, яким саме чином ОСОБА_1 має звільнити земельну ділянку з урахуванням того, що на ній розташований, згідно з актом робочої групи з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м. Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 04 серпня 2021 року № 08/21/72, напівзруйнований одноповерховий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, право власності на який зареєстровано за відповідачем, та споруда (туалет), територія частково огороджена металевою сіткою, частково - бетонним парканом. Ефективним способом захисту за цих обставин, на думку суду апеляційної інстанції, є знесення самочинного будівництва за рішенням суду, проте лише у разі, якщо буде доведено, що об`єкт має ознаки самочинного будівництва.

Також позивач порушив питання про скасування державної реєстрації права власності на житлову будівлю, загальною площею 25,9 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведеної на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Зайченко І. А., індексний номер рішення 45810599 від 05 березня 2019 року, номер запису про право власності - 30558173, з одночасним припиненням його речових прав на вказаний об`єкт нерухомого майна. Проте фактично ці позовні вимоги є похідними від вирішення питання про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для задоволення позову апеляційний суд відхилив та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

У червні 2023 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. У касаційній скарзі прокурор просить також здійснювати розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 914/225/18, від 11 квітня 2019 року у справі № 904/583/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 906/506/18, від 21 травня 2019 року у справі № 921/31/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18, від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15, від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19, від 14 червня 2022 року у справі № 905/981/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає також, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що Дніпровська міська рада не виносила рішення про надання дозволу на використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися. ОСОБА_1 за відсутності рішень органу місцевого самоврядування самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності, яка розташована між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , із самовільною та безпідставною адресацією цієї землі (земельної ділянки) « АДРЕСА_1 », чим порушив права власника земельної ділянки. Законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відповідачем відсутні, оскільки інформація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не підтверджує підставу зайняття земельної ділянки, а лише констатує факт такого зайняття на підставі правовстановлюючих документів, які відповідач не надав. Прокурор під час звернення до суду правомірно визначив ефективний спосіб захисту, а саме: усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, який відновить порушене право Дніпровської міської ради у праві власності та користуванні спірною земельною ділянкою комунальної власності. Дніпровська міська рада та її уповноважені виконавчі органи не вжили належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду. Прокурор при зверненні до суду на підтвердження факту самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки долучив акт власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради, складений в межах повноважень за результатами здійснення самоврядного контролю. Позивачем у справі правильно визначено Дніпровську міську раду, яка є власником спірної земельної ділянки комунальної власності. Саме внаслідок недобросовісності поведінки ОСОБА_1 відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, а витребування спірної земельної ділянки відновить порушене право Дніпровської міської ради.

01 вересня 2023 року до Верховного Суду від Дніпровської міської ради надійшли пояснення на касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури, згідно з якими рада підтримує касаційну скаргу прокуратури та просить її задовольнити.

04 вересня 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мироняк Т. С., надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 червня 2023 року касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, зокрема доплати судового збору.

У строк, визначений в ухвалі, заявник надав платіжну інструкцію про доплату судового збору у розмірі 1 816,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 201/10063/21 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 201/10063/21.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2024 року № 564/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участі представника Офісу Генерального прокурора.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наданою позивачем копією рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213, за розглядом прохання ОСОБА_1 , відведено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва будинку та дозволено будівництво житлового будинку на зазначеній земельній ділянці за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 отримати дозвіл на будівництво житлового будинку районного архітектора.

Відповідно до копії дозволу на виконання будівельних робіт 31 січня 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт за № 12/01-10 з терміном дії до 31 січня 2011 року, проектна документація затверджена та зареєстрована архітектором району.

Із копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації випливає, що 25 травня 2011 року ОСОБА_1 на підставі зазначеного дозволу отримав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану під № ДП14211001844.

12 січня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» на ім`я ОСОБА_1 виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В 2019 році ОСОБА_1 звертався до Дніпровської міської ради з питань відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , за результатами чого департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради надано відповідь від 18 червня 2019 року № 8/7-1789 із роз`ясненням встановленого порядку приватизації громадянами земельних ділянок по фактичному розміщенню жилих будинків, господарських будівель і споруд та необхідності надання документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку та інші.

Дніпровською міською радою рішення про передачу у користування чи у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 не приймалося.

Окружною прокуратурою скеровувалися до Дніпровської міської ради листи від 26 травня 2021 року за № 04/43-1251-вих.-21 та від 09 серпня 2021 року за № 04/53-293-вих.-21, в яких повідомлялося про факт порушення земельного законодавства при зайнятті ОСОБА_1 земельної ділянки, безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва.

Листом від 16 серпня 2021 року № 7/11-2133 Дніпровська міська рада повідомила про те, що заходи на захист інтересів держави шляхом звернення до суду за вказаним фактом не вживалися.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 серпня 2021 року № 272180458 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведено 28 лютого 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1779007812101. Підставою реєстрації вказано рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , дозвіл на будівництво житлового будинку та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ДП14211001844 від 25 травня 2011 року - будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав документів, які б надавали можливість суду ідентифікувати спірну земельну ділянку за вказаною позивачем адресою.

Апеляційний суд вказав, що земельна ділянка площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , розташована між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, відповідачу ОСОБА_1 не виділялася. Рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська за № 213 прийнято 20 квітня 2001 року та стосувалося надання матеріальної допомоги громадянам за результатами розгляду їх заяв та актів обстеження матеріально-побутових умов, а не відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Згідно з актом робочої групи з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м. Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 04 серпня 2021 року № 08/21/72 встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1955 га на АДРЕСА_1 розташовано напівзруйнований одноповерховий будинок та споруда (туалет), територія частково огороджена металевою сіткою, частково бетонним парканом, земельна ділянка поросла чагарником, будинок та споруда в занедбаному стані. За результатами перевірки встановлено відсутність документів, що посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровані.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають в повній мірі.

Щодо права на звернення прокурора із цим позовом

Звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтовував його неправомірністю вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності до відповідача ОСОБА_1 , який всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності, яка розташована між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , із самовільною та безпідставною адресацією цієї земельної ділянки « АДРЕСА_1 », чим порушено права власника земельної ділянки, та будівництвом ним на спірній земельній ділянці житлового будинку на підставі документів, яких не існує. За вказаним фактом ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021042020000064. Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з даними Публічної кадастрової карти та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка комунальної власності, розташована між домоволодіннями на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , не зареєстрована у встановленому законом порядку, як об`єкт цивільних прав, адреса та кадастровий номер зазначеній земельній ділянці не присвоювалися, рішення про відведення земельної ділянки, передачу її у користування чи власність не приймалися. Аналогічно не провадилися процедури адресації і землевідведення за ідентифікаційними даними « АДРЕСА_1 ».

Так, згідно з наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформацією, як підтвердження підстави зайняття зазначеної земельної ділянки, до реєстраційної справи в електронній формі, що зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, долучено електронну копію рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 та дозволу на будівництво житлового будинку, відповідно до якого Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішено відвести відповідачу земельну ділянку площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , для будівництва будинку, дозволити ОСОБА_1 будівництво житлового будинку на виділеній земельній ділянці площею 1 000,0 кв. м за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_1 отримати дозвіл на будівництво житлового будинку районного архітектора, забудову ділянки проводити згідно із затвердженим проектом, по закінченню одного року з дня прийняття цього рішення довести до відома виконкому про забудову ділянки.

Разом з тим таке рішення виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська стосовно ОСОБА_1 та відведення йому земельної ділянки не приймалося.

Прокурор вказав, що порушення інтересів держави у цьому випадку полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створення перешкод законному власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Із цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, є неправильним, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, визначив, у чому полягає порушення її інтересів, та визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Одночасно прокурор зазначив, що міською радою самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживалися, а матеріали справи містять підтвердження, що окружною прокуратурою скеровувалися до Дніпровської міської ради листи від 26 травня 2021 року за № 04/43-1251-вих.-21 та від 09 серпня 2021 року за № 04/53-293-вих.-21, в яких повідомлялося про факт порушення земельного законодавства при зайнятті ОСОБА_1 земельної ділянки, безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва. Листом від 16 серпня 2021 року № 7/11-2133 Дніпровська міська рада повідомила про те, що заходи на захист інтересів держави шляхом звернення до суду за вказаним фактом не вживалися.

Тобто прокурор дотримався передбаченого законом порядку.

У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й відповідача як користувача та володільця спірної земельної ділянки, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Щодо вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з актом робочої групи з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території м. Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 04 серпня 2021 року № 08/21/72 (а. с. 60-68 т. 1) перевірка проводилася з питань дотримання вимог земельного законодавства України при користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Перевіркою встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1955 га на АДРЕСА_1 розташовано напівзруйнований одноповерховий будинок та споруда (туалет), територія частково огороджена металевою сіткою, частково бетонним парканом, земельна ділянка поросла чагарником, будинок та споруда в занедбаному стані. За результатами перевірки встановлено відсутність документів, що посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровані.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив, зокрема, із того, що ОСОБА_1 допустив самовільне зайняття земельної ділянки, здійснивши на ній будівництво житлової будівлі, загальною площею 25,9 кв. м, яка містить ознаки самочинного будівництва.

Разом з тим в матеріалах справи міститься підтвердження (а. с. 44-45 т. 1), що з 01 січня 2008 року і по теперішній час відсутні відомості стосовно видачі органами Державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт від 31 січня 2010 року № 12/01/10, де замовником є ОСОБА_1 , а лист департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 21 лютого 2019 року № 61 про підтвердження видачі вказаного дозволу відсутній, таких документів у Реєстрі будівельної діяльності та Реєстрі дозвільних документів немає.

Таким чином, немає підстав вважати, що житловий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 побудований саме ОСОБА_1 та на підставі дозвільних документів, виданих відповідачу.

У статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Посилання позивача та суду апеляційної інстанції на те, що напівзруйнований одноповерховий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 побудований ОСОБА_1 , зводиться до припущень, що є підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності

Прокурор просив суд також скасувати державну реєстрацію права власності на житлову будівлю, загальною площею 25,9 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. (індексний номер рішення 45810599 від 05 березня 2019 року, номер запису про право власності - 30558173), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2230283012101).

Апеляційний суд зазначив, що фактично ці вимоги є похідними від вирішення питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тому у їх задоволенні належить відмовити.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із цим, виходячи із такого.

Так, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), що закріплено у частині першій статті 188 ЦПК України.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 ).

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема для прийняття відповідних рішень, є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Так, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки (пункт 41 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 ).

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 ).

Отже, за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції (схожого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 57 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Прокурор пред`явив дві окремі самостійні вимоги, одна з яких спрямована на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 1 000,0 кв. м, а друга стосується скасування державної реєстрації права власності на житлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці, загальною площею 25,9 кв. м, яка не є похідною від першої.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 серпня 2021 року № 272180458 (а. с. 21-22 т. 1) державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 25,9 кв. м, на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведено 28 лютого 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1779007812101.

Підставою реєстрації вказано рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 26 квітня 2001 року № 213 про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 та декларація про готовність об`єкта до експлуатації ДП14211001844 від 25 травня 2011 року.

Разом з тим, як установлено, ці документи не видавалися відповідачу, відповідно, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості була здійснена неправомірно. Вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, вони не носять похідний характер та підлягають задоволенню.

Верховний Суд, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, вважає, що заявлені позивачем вимоги є самостійними, не є похідними та залежними одна від одної, і оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося відповідачем, то заявлені прокурором вимоги є достатніми, належними, правомірними та дієвими (ефективними у спірних правовідносинах) (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме: скасувати державну реєстрацію права власності на житлову будівлю, загальною площею 25,9 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., індексний номер 45810599 від 05 березня 2019 року, номер запису про право власності - 30558173, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер якого 2230283012101; в задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позову, з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору (в частині задоволеної позовної вимоги) за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 4 540,00 грн, разом - 7 945,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду