ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/2780/21

1. Описова частина

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на свою користь суми грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури (Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури) під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , за частиною другою статті 369-2 КК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу вказаного кримінального правопорушення.

У зазначених судових рішеннях констатовано факт незаконності дій органів слідства, прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному внаслідок провокації стосовно нього.

Незаконне кримінальне переслідування стосовно нього тривало з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців.

Протягом усього періоду розгляду справи він зазнавав глибоких моральних страждань, в його житті відбулись негативні зміни. Більш ніж три роки він відчував постійні глибокі переживання, необхідність систематично виправдовуватись за те, чого не робив, усвідомлення своєї повної беззахисності у ситуації, що склалась. Вказане серйозно позначилось на його моральному та психологічному стані і негативно вплинуло на здоров`я.

Негативний вплив мала також і публікація від 04 лютого 2015 року, оприлюднена прес-центром Львівської обласної прокуратури, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га в лісовому масиві для рекреаційних цілей. Вказувалось, що дії посадовця кваліфіковано за частиною третьою статті 368 КК України та обрано запобіжний захід - домашній арешт. Ця публікація стала однією з причин його звільнення з роботи.

Протягом розгляду кримінального провадження судами трьох інстанцій він постійно відчував приниження гідності, образу, обурення поведінкою працівників органу досудового розслідування, а також прокурора, який безпідставно подавав апеляційну та касаційну скарги на виправдувальний вирок суду.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 25 травня 2021 року до участі у справі як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 23 грудня 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Суди розглядали справу неодноразово.

Львівський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 27 жовтня 2022 року, апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та ДКСУ задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінив у спосіб викладення пункту 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн […]». В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 16 серпня 2023 року касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Львівський апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2023 року апеляційні скарги ДКСУ та Львівської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінив, виклав абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в такій редакції: «Позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - ГУ ДКСУ у Львівській області), ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури відповідно, Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури, під час здійснення досудового та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України». Стягнув з Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, ГУ ДКСУ у Львівській області, ДКСУ в дохід держави по 750,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Компенсував Львівській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 10 274,53 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 19 700,00 грн за подання касаційної скарги. Стягнув з ДКСУ в дохід держави 4 500,47 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд неправильно розрахував період, за який підлягає стягненню моральна шкода. При цьому зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, є недостатньо обґрунтованим, а таким, що буде достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків моральної шкоди, є розмір відшкодування в сумі 300 000,00 грн.

У зв`язку зі зміною рішення місцевого суду апеляційний суд здійснив перерозподіл судових витрат, а також стягнув з ДКСУ суму судового збору за подання апеляційної скарги, сплата якої була відстрочена до ухвалення судового рішення.

У грудні 2023 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року в частині стягнення судових витрат та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ГУ ДКСУ у Львівській області та ДКСУ відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належних відповідачів у справі та безпідставно стягнув судовий збір з ГУ ДКСУ у Львівській області та ДКСУ.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 14 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) сторони в справах про відшкодування шкоди звільняються від сплати судових витрат, та безпідставно стягнув судовий збір з відповідачів за розгляд справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, встановив такі обставини.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі підпункту 13 пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір».

З відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) у розмірі 3 000,00 грн - по 750,00 грн із кожного.

Львівській обласній прокуратурі належить компенсувати за рахунок держави 10 274,53 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та 19 700,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Оскільки ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року ДКСУ відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі, з ДКСУ в дохід держави слід стягнути 4 500,47 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо належного відповідача у справі

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, передбаченому статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР.

Відповідачами у справі позивач визначив органи, діяннями яких завдано шкоду, зокрема співвідповідачами - територіальний орган ДКСУ та ДКСУ, через які держава бере участь у справі як відповідач.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), ДКСУ (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах ДКСУ чи її територіальних органів не є необхідною.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.

Змінюючи рішення місцевого суду та стягуючи з Державного бюджету України на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд в мотивувальній частині постанови зазначив, що ДКСУ є неналежним відповідачем у справі, однак в резолютивній частині постанови не зробив висновку про відмову в задоволенні позову до ДКСУ через його пред`явлення до неналежного позивача.

Разом з цим зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині розподілу судових витрат (стягнення судового збору з ГУ ДКСУ у Львівській області та ДКСУ), атому переглядається лише в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат апеляційним судом

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Підпунктом 13 пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства.

Водночас звільнення позивача від сплати судового збору не означає, що відповідач не має відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи. Змінюється лише спосіб компенсації цих витрат.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині суми моральної шкоди, яка підлягала стягненню на користь позивача, апеляційний суд зробив перерозподіл судових витрат та стягнув судовий збір зі всіх відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Такий висновок є помилковим, оскільки, встановивши, що ДКСУ є неналежним відповідачем у цій справі, апеляційний суд мав би відмовити у задоволенні позову до цього відповідача та не стягувати з нього судовий збір за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Також необґрунтованим є висновок апеляційного суду про стягнення з ДКСУ в дохід держави 4 500,47 грн судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, адже, як встановлено вище, ДКСУ є неналежним відповідачем у цій справі, про що вона наголошувала у своїй апеляційній скарзі.

Таким чином, частково задовольняючи апеляційну скаргу ДКСУ, сплату судового збору за яку відстрочено до ухвалення рішення у справі, апеляційний суд мав би ці судові витрати компенсувати за рахунок держави, а не стягувати їх з ДКСУ.

З огляду на наведене обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що ДКСУ є неналежними відповідачем у цій справі, а тому суд неправомірно стягнув з неї судовий збір на користь держави.

Разом з цим не заслуговують на увагу посилання ДКСУ на неврахування апеляційним судом статті 14 Закону № 266/94-ВР, оскільки зазначена норма застосовується при поданні заяви про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Водночас у спірному випадку позивач подав позов про відшкодування шкоди, а не заяву про оскарження відповідної постанови.

Щодо скасування оскаржуваної постанови в частині стягнення судових витрат з ГУ ДКСУ у Львівській області

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

ГУ ДКСУ у Львівській області є самостійною юридичною особою, однак не подавала касаційну скаргу у цій справі, тому немає підстав для перегляду оскаржуваної постанови в частині, що стосуються вказаної юридичної особи.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, оскаржувана постанова в частині стягнення з ДКСУ 750,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 4 500,47 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду