ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 594/837/24

8. Позов обґрунтований так:

- позивач з 01 березня 2013 року до 16 листопада 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою;

- у шлюбі з відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 ;

- ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року було затверджено мирову угоду у справі за позовом позивача до відповідачки про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно до умов якої відповідачка погодилась, щоб син проживав до вересня 2019 року разом з позивачем за місцем його проживання;

- питання щодо подальшого місця проживання сина сторони домовились вирішувати з урахуванням його бажання та його думки;

- однак досі син проживає разом із позивачем, а відповідачка не бере участі у вихованні дитини;

- за весь період навчання сина у школі відповідачка не відвідувала його, не цікавилась його навчанням та потребами, не брала участі в різних заходах та святах, не телефонувала до класного керівника чи директора школи;

- мама дитини самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина.

9. Враховуючи викладене, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав щодо сина.

10. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 28 лютого 2025 року позов задоволено.

Позбавлено відповідачку батьківських прав щодо неповнолітнього сина.

Стягнуто з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина, у твердій грошовій сумі в розмірі 1700 грн, щомісячно, що підлягає індексації відповідно до вимог чинного законодавства, починаючи з 07 червня 2024 року та до досягнення ним повноліття.

Вирішено питання щодо судових витрат.

11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вихованням дитини займається її батько-позивач, а мати-відповідачка не цікавиться його життям, навчанням.

Дослідженими судом доказами підтверджується відсутність піклування з боку відповідачки про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, лікування, підготовку до самостійного життя, відсутність інтересу матері до внутрішнього світу дитини протягом тривалого часу, впродовж якого формувались фізичні особливості та психологічні риси дитини.

Суд взяв до уваги, що сформована відповідачкою модель поведінки щодо дитини є добровільно обраною нею та не продиктована життєвими обставинами.

Аналізуючи всі обставини справи, суд вважав, що наявні у справі докази свідчать про ухилення відповідачкою від обов`язків з виховання дитини та з урахуванням наведених конкретних обставин справи є достатньо підстав для застосування до неї вказаного крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно ухвалив рішення про стягнення аліментів на дитину.

12. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2025 року апеляційну скаргу відповідачки задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволені позову про позбавлення відповідача батьківських прав відмовлено.

Попереджено відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина, поклавши на Службу у справах дітей Борщівської міської ради як на орган опіки та піклування контроль за виконанням материнських обов`язків відповідачкою.

12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про свідоме ухилення матері від виховання сина.

Апеляційний суд врахував те, що відповідачка має брати активнішу участь у вихованні та утриманні свого сина, водночас суд не може залишити поза увагою обставини, які встановлені у даній справі, а саме проживання відповідачки з січня 2022 року за межами України, виховання нею малолітньої дочки, спілкування відповідачки з сином за допомогою месенджера «Вайбер», зміст переписки у зазначеному месенджері, де відповідачка називає сина лагідними словами, цікавиться його життям, отримує його фото, зустріч і спілкування з сином під час візиту до України у 2023 році, її активну процесуальну поведінку та заперечення проти позбавлення батьківських прав.

Встановлені у справі обставини свідчать про недоведеність злісного ухилення, свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками та відповідно відсутність виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість застосування такого крайнього заходу як позбавлення особи батьківських прав.

Позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина не відповідатиме його якнайкращим інтересам.

Апеляційним судом не встановлено виняткових обставин для розірвання сімейних зав`язків між матір`ю та її сином.

Суд апеляційної інстанції вважав, що наявність висновку Органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не є беззаперечною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки оцінюється судом в сукупності з наявними у справі доказами, які у даному випадку не дають підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

13. У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована наступним:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19;

- знаючи про те, що в Україні четвертий рік йде війна, і запроваджено воєнний стан, відповідачка навіть не намагалася створити для свого сина безпечні умови проживання, не знайшла і дотепер не знаходить можливості поспілкуватись з сином, а не переписуватись з ним у «Вайбері», та морально його підтримати;

- відповідачка як мати не виявляла інтересу до внутрішнього світу свого сина, до його переживань, з власної волі самоусунулася від виконання батьківських обов`язків;

- перебування відповідачки за межами України не може бути виправданням того, що вона не мала об`єктивної, незалежної від неї можливості виконувати обов`язки щодо виховання свого сина;

- також позивач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, про те, що передача відповідачем посилок, періодичне, не щомісячне пересилання коштів на утримання дитини, не може замінити материнську любов та турботу, яких так потребувала дитина та без яких змушена була зростати;

- відповідачка постійно проживає за межами України, належної участі у вихованні та утриманні спільної з позивачем дитини не бере, не піклується про дитину, її духовний та фізичний розвиток, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала йому необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не цікавиться його навчанням та здоров`ям, не забезпечує доступу до культурних та духовних цінностей, не дбає про матеріальне забезпечення дитячих потреб;

- позивач вважає, що одне лише бажання відповідачки брати участь у вихованні свого сина, яке вона висловлювала в судах обох інстанцій, не може вважатися проявом батьківського піклування, турботи, дійсного бажання брати участь у вихованні дитини, виконувати батьківські обов`язки, оскільки вона і надалі перебуває в Італії, має іншу сім`ю, маленьку дитину, а її син проживає разом з батьком;

- суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, що були встановлені судом першої інстанції, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з врахуванням обставин, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог та заперечень;

- позиція суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, про те, що заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідачки до власної неповнолітньої дитини.

VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

15. 12 серпня 2025 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу, просила відмовити у її задоволенні, вказавши такі мотиви:

- під час розгляду цієї справи позивач не надав доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, як і доказів того, що поведінка відповідачки не може бути змінена у кращий бік;

- обґрунтування того, чому позбавлення батьківських прав відповідачки відповідатиме найкращим інтересам її дітей, позовна заява та рішення суду першої інстанції не містять, а тому підстави для застосування такого виняткового заходу випливу як позбавлення батьківських прав відсутні;

- апеляційний суд при вирішенні спору врахував підходи Верховного Суду про те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків;

- враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судом апеляційної інстанції норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених представником позивача постановах;

- наведена в касаційній скарзі практика свідчить, що вона, хоча і стосується подібних правовідносин, але в інших справах суди встановили інші фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та виснували про доцільність позбавлення батьківських прав;

- встановлені у цій справі обставини свідчать проте, що матір в більшій мірі бере участь у житті своєї дитини, а тому посилання на зазначені вище постанови Верховного Суду не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду та не свідчать про застосування норм права у цій справі без урахування таких висновків.

16. 19 червня 2025 року представник позивачазвернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року відкрито касаційне провадження.

18. 07 серпня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

VIІI. Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 01 березня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2017 року.

20. У шлюбі у сторін справи ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 .

21. Розпорядженням голови Борщівської РДА №391-од від 01 грудня 2017 року «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 » визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 за адресою проживання батька: АДРЕСА_1 , та зобов`язано батька не чинити перешкод у спілкуванні матері з дитиною.

22. Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2018 року у справі №594/59/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа-Борщівська РДА Тернопільської області як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини, затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якої: ОСОБА_2 погоджується на те, щоб її малолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до закінчення дитячого садка «Срібна росинка» та на час літніх канікул, а саме до вересня місяця 2019 року - проживав разом зі своїм батьком, ОСОБА_1 , за місцем його проживання - АДРЕСА_1 . При вирішенні питання щодо подальшого місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , тобто після вересня 2019 року, позивач та відповідачка будуть враховувати бажання та думку дитини.

23. Після вересня 2019 року місце проживання дитини не змінювалось.

24. Позивач ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_4 зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 (довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №06-11-11/514 від 28 травня 2024 року).

25. Дитина - ОСОБА_5 - є учнем Озерянської ЗОШ І-ІІІ ступенів, де навчається з 1 класу (2019 року), що підтверджується довідкою вказаного навчального закладу №103 від 15 березня 2024 року. Зі змісту довідки вбачається, що за весь період навчання мати ОСОБА_2 не відвідувала сина у школі, не цікавилася навчанням сина, не була присутньою на різних заходах, святах, не телефонувала. Успішністю та шкільним життям дитини цікавиться тільки його батько, з яким він проживає.

26. Позивач з 01 січня 2022 працює в КП «Борщівський комунальник» Борщівської міської ради на посаді водія автотранспортного засобу, що підтверджується довідкою вказаного підприємства №157 від 22 травня 2024 року.

27. Відповідачка ОСОБА_2 з січня 2022 року проживає за межами України, а саме в Республіці Італії.

28. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 в Республіці Італії народила дитину - дівчинку ОСОБА_12, що стверджується свідоцтвом про народження, виданим муніципалітетом Monte Di Procida.

29. З наявного у матеріалах справи CD вбачається, що ОСОБА_2 спілкується з сином ОСОБА_3 в мережі "Viber" шляхом переписки та інколи телефонує сину.

30. Часто в переписці ОСОБА_2 називає сина лагідними словами, цікавиться його навчанням у школі, вітає зі святами. З листування в месенджері за період з 06 липня 2022 року по 20 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 передавав мамі свої фотографії.

31. Восени 2023 року відповідачка приїздила до України та бачилась і спілкувалася із сином ОСОБА_3 .

32. На ім`я ОСОБА_1 24 грудня 2022 року та 26 квітня 2023 року відповідачка здійснила 2 грошових перекази по 100 євро, чого позивач не заперечував.

33. Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 (вихователь ОСОБА_3 у дитячому садочку), ОСОБА_7 (вчитель ОСОБА_3 у 1-4 класах), ОСОБА_8 (класний керівник Тараса з 5 класу) пояснили, що протягом навчання дитини у школі мати не цікавилась навчанням сина та не відвідувала навчальний заклад. У дитячому садочку мати іноді приводила і забирала дитину. ОСОБА_3 опікується батько.

34. Свідок ОСОБА_9 пояснила, що під час візиту відповідачки до України у 2023 році бачила сина відповідачки ОСОБА_3 у дворі її господарства, де вона проживала в Україні. Виключно зі слів відповідачки знає про взаємовідносини з колишнім чоловіком та сином. Так, ОСОБА_2 повідомила, що син живе з батьком тому, що останній відсудив у неї сина. Через брак грошей свої права захистити не могла. Також відповідач повідомляла, що батько дитини не дозволяє їй зустрічатись з сином. Сином вона опікується, передає гроші, іграшки, інші гостинці.

35. Згідно з висновком Органу опіки і піклування Борщівської міської ради від 27 вересня 2024 року № 2528/03-18 орган опіки і піклування Борщівської міської ради вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 . При цьому орган опіки та піклування виходив з того, що знайшли своє підтвердження факти, що мати дитини, ОСОБА_2 , умисно та тривалий час нехтує своїми батьківськими обов`язками, не приділяє синові достатньої уваги для розвитку, не спілкується з ним в необхідному обсязі для закріплення загальноприйнятих норм моралі, не цікавиться його навчанням та станом здоров`я, не забезпечує доступу до культурних та духовних цінностей, не дбає про матеріальне забезпечення дитячих потреб.

36. У суді першої інстанції була заслухана думка ОСОБА_11 , який повідомив, що живе з татом, з матір`ю спілкується по телефону, але це відбувається дуже рідко - один раз на кілька місяців. Батько не забороняє спілкуватися з нею, навпаки, цікавиться, чи мама дзвонила, чи писала.

IХ. Позиція Верховного Суду

37. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

38. У цьому спорі ставиться питання про позбавлення відповідачки батьківських прав (див. пункти 8-9).

39. Насамперед Верховний Суд звертає увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від спільного товариства становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14).

40. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого, - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

41. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

42. Так само і Верховний Суд в своїй практиці постійно наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька чи матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як винятковий і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24).

43. У спірних правовідносинах на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини), важливим елементом яких є збереження сімейного оточення і підтримання відносин.

Детальніше про зміст цього принципу див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24.

44. Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

45. Далі Верховний Суд підкреслює, що підстави для позбавлення батьківських прав, закріплені в статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК), є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

46. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобтоухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

47. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

48. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).

49. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

50. Далі Верховний Суд наголошує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).

51. Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», передбачає необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункт 42), з урахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 42, 48-50) закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж «вірогідність доказів».

52. У цій справі Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

53. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

54. Суд апеляційної інстанції правильно виснував, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.

55. Суд апеляційної інстанції на виконання вимог статті 19 СК надав оцінку висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та дійшов правильного висновку про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

56. В свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).

57. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, і зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

58. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судом апеляційної інстанції норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 14) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених позивачем постановах.

Зокрема, апеляційний суд в мотивувальній частині постанови врахував відповідну практику Верховного Суду щодо особливостей позбавлення батьківських прав, застосувавши відповідні принципи та вказавши мотиви їх врахування.

Наведена в касаційній скарзі практика свідчить, що вона, хоча і стосується подібних правовідносин, але в інших справах суди встановили інші фактичні обставини, що формують зміст правовідносини, та виснували про доцільність позбавлення батьківських прав.

Тому посилання на зазначені вище постанови Верховного Суду не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та не свідчать про застосування норм права у цій справі без урахування таких висновків.

59. Також з урахуванням взаємовідносин матері із сином, особливостей їх спілкування, керуючись якнайкращими інтересами дитини, апеляційний суд обґрунтовано попередив відповідачку про необхідність зміни ставлення до виховання сина, що відповідає статті 3 Конвенції ООН про права та підходам Верховного Суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 644/7516/23).

60. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки, апеляційний суд провів поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та низки факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного та матеріального характеру, і здійснив збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини.

61. У цій справі суд першої інстанції помилково вважав, що наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

62. Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

63. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.

64. Незгода позивача із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

65. Апеляційний суд належним чином з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

66. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.

67. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд