ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 700/95/25

1. Описова частина

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як матері дитини, та стягнути аліменти з ОСОБА_2 на утримання дочки - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення донькою повноліття.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі у період часу з 29 вересня 2007 року до 25 квітня 2016 року, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25 квітня 2016 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.

Після розірвання шлюбу, старша дочка ОСОБА_5 , залишилась проживати з батьком, молодша ОСОБА_6 - переїхала з позивачем до селища Лисянка .

В той же час, упродовж років ОСОБА_2 не спілкується з донькою ОСОБА_8 , не бере участі в житті дитини. ОСОБА_1 абсолютно ніяк не перешкоджав у спілкуванні матері з донькою, більше того він сприяв такому спілкуванню, проте матір не виявляє жодного інтересу до доньки. Відповідачка до дитини не телефонує та не приїжджає, проживати у її сім`ї ОСОБА_5 не бажає, бачитися також. Донька ОСОБА_3 спілкується по телефону з молодшою сестрою ОСОБА_4 та бажає бачитися з нею. Наразі ОСОБА_3 проживає з батьком, забезпечена усім необхідним, батько створює дитині комфортні умови проживання, навчання та відпочинку, дбає про фізичний та психічний розвиток.

Вважає, що мати свідомо ухилилася від виконання батьківських обов`язків.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня

2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що стороною позивача не було надано безспірних доказів, які свідчать про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав, беручи також до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які систематично не виконують батьківських обов`язків. Жодні заходи попередження та впливу щодо невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків до неї не застосовувались, матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували звернення позивача до органів поліції чи органу опіки та піклування для вжиття заходів реагування до відповідачки з приводу нехтування нею батьківськими обов`язками стосовно неповнолітньої дочки

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , то суд першої інстанції вважав дану вимогу безпідставною з огляду на те, що після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, ОСОБА_3 проживає з батьком, а ОСОБА_4 - з матір`ю.Сторони несуть рівнозначний обов`язок по утриманню дітей, тобто в рівній мірі фінансово їх забезпечують, що виключає необхідність у стягненні аліментів з одного з батьків, відповідно до вимог частини другої статті 182 СК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кишені В. С. задоволено частково. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року скасовано в частині відмови у стягненні аліментів. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дочки - ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції визначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належну правову оцінку доводам позовної заяви в частині стягнення аліментів, наданих позивачем доказам та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів з ОСОБА_2 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не заперечує того, що не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, як і не заперечує того, що дитина вже давно проживає з батьком, за домовленістю. Після розлучення сторони домовилися про окреме проживання неповнолітніх дітей, проте доказів, що вони кожен самостійно утримуватиме дитину, яка залишається проживати з батьком та матір`ю, не надали. Відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами позовних вимог щодо відсутності підстав для стягнення з неї аліментів на утримання доньки.

12 травня 2026 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_2 - адвокат Бабенко Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 522/19068/16-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 128/2206/21, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Лисянського районного суду Черкаської області.

23 червня 2026 року справа № 700/95/25 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенко Р. В.мотивована тим, що апеляційний суд у постанові від 16 квітня 2026 року застосував статтю 182 СК України формально - обмежився констатацією наявності у скаржниці на утриманні трьох неповнолітніх дітей та автоматичним зменшенням розміру аліментів із 1/4 частини до 1/6 частини заробітку.

Вважає, що суд не дослідив матеріального становища платника аліментів, не встановив розміру її доходів, не оцінив, чи 5/6 заробітку ОСОБА_2 є достатніми для утримання трьох інших дітей, не дослідив матеріального становища дитини ОСОБА_3 (стан, потреби, наявність майна), не встановив розміру доходів та матеріального становища позивача.

Вважає, що сукупний аналіз обставин, передбачених частиною першою статті 182 СК України, у мотивувальній частині постанови апеляційного суду відсутній, крім того не враховані висновки Верховного Суду у зазначеній категорії спорів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02 червня 2016 року Катеринопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області сторони у справі є батьками неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 квітня 2016 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. справа № 700/149/16-ц.

Після розірвання шлюбу між сторонами, вони дійшли згоди, що ОСОБА_3 буде проживати з батьком, а ОСОБА_4 - з матір`ю.

Згідно довідкою про склад сім`ї, виданої виконавчим комітетом Лисянської селищної ради Черкаської області від 25 листопада 2025 року № 1404, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має такий склад сім`ї: чоловік ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Калинопільської селищної ради Черкаської області від 05 червня 2025 року

№ 512/02-48 (а. с.162-164), вказаний орган опіки та піклування вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенко Р. В. задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до вимог статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до вимог статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

А частиною першою статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається при зверненні до суду позивач посилався на те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, в тому числі не надає матеріальної допомоги на утримання малолітньої доньки.

Задовольняючи позов в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив із встановлених обставин, наявних в матеріалах справи доказів, правових норм, що регулюють дані правовідносини, обов`язку обох батьків утримувати дитину, а також із метою уникнення невиправданої тяганини з призначенням аліментів на дитину, суд прийшов до висновку, про достатність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Суд врахував, що відповідачка не заперечує того, що не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, як і не заперечує того, що дитина давно проживає з батьком.

Разом з тим, суд також врахував, що після розлучення сторони домовилися про окреме проживання неповнолітніх дітей: старшої доньки з батьком, а молодшої доньки з мамою, але не надали доказів про те, що батьки - кожен самостійно, утримуватиме дитину, яка залишається проживати із ним. Відповідачка лише заявляла про негласний баланс щодо утримання дітей, та цими ж доводами заперечувала відсутність підстав для виплати аліментів взагалі, не зазначаючи про те, що вона зможе оплачувати аліменти у інших розмірах.

Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідачка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому стягнув із неї аліменти у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, що не суперечить вимогам статті 182, частини першої статті 191 СК України.

Наполягаючи на тому, що у неї на утриманні троє неповнолітніх дітей (одна неповнолітня дитина від шлюбу із позивачем, а двоє від іншого шлюбу), відповідачка разом із тим, також не надавала ніяких доказів як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції щодо стану здоров`я та матеріального становища цих дітей, свого матеріального становища - наявного у неї майна та майнових прав, а також не вказувала на наявність інших істотних обставин, які суд апеляційної інстанції повинен був врахувати при визначенні розміру аліментів. У відзиві на позовну заяву, а також у відзиві на апеляційну скаргу, такі обставини відповідачкою не зазначалась та відповідні докази не надавались( а. с. 43-48 т.1, а. с. 225-227 т.2).

Отже, доводи касаційної скарги відповідачки повторюють ті ж самі доводи, які зазначені у її відзивах на позовну заяву та на апеляційну скаргу, а тому касаційний суд відхиляє їх, а також із врахуванням основних засад (принципів) цивільного судочинства, зокрема, диспозитивності та змагальності сторін (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину певного віку та того, що батьки в рівній мірі повинні забезпечувати необхідні умови для існування дитини, а також встановлених обставин, які врахував, визначаючи розмір аліментів. Також суд керувався інтересами дитини, яка має право на достатній життєвий рівень, і тією обставиною, що матеріальне утримання дітей шкільного віку вимагає значних матеріальних витрат, і ця обставина не потребує доведення.

Суд касаційної інстанції здійснює перегляд оскаржених рішень в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18.)

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду