ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 509/3590/16-ц

У вересні 2016 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: концерн «Військторгсервіс», Кабінет Міністрів України, Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, відділ Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеської області про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, повернення земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії Б № 032344 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав у постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Молодіжненська сільська рада).

На частині вказаної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленої за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке у подальшому відповідно до наказу Міністра оборони України від 25 липня 2006 року № 454 було реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішній час є концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі».

Згідно із статтями 77, 78, 84 ЗК України, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України», статтями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» вказані землі відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно з розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 11 липня 2003 року № 459 за державним підприємством Міністерства оборони України визнане право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього розпорядження 14 липня 2003 року вказаному державному підприємству видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (37 будівель та споруд).

20 березня 2008 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 1121-V «Про надання дозволу на підготовку технічної документації по складанню державних актів на право власності безкоштовно гр. України (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в с. Молодіжне, Овідіопольський район, Одеської області».

У подальшому, рішенням Молодіжненської сільської ради від 09 вересня 2008 року № 1266-V:

- затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, що передаються гр. України для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у с. Молодіжне (зокрема за адресою: АДРЕСА_1 );

- передано земельні ділянки (загальною площею 1,53 га) безкоштовно у власність громадян України для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) у с. Молодіжне (згідно додатку, зокрема громадянину ОСОБА_1 );

- видано державні акти на право власності на землю.

Таким чином, на підставі вказаного рішення Молодіжненської сільської ради відповідачу ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Таким чином, рішенням Молодіжненської сільської ради від 09 вересня 2008 року № 1266-V зазначена земельна ділянка площею 0,085 га виведена з державної власності та передана до приватної власності, змінено її цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови.

Водночас, вказане рішення Молодіжненської сільської ради є актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Скасування актів органу місцевого самоврядування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, не поновлює і не захищає права або законні інтереси позивача, а тому належним способом захисту права є оскарження правовстановлюючих документів.

З метою фактичного захисту прав та законних інтересів Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси, виникла необхідність у визнанні недійсним державного акту серії ЯЖ № 319459, на підставі якого у громадянина ОСОБА_1 , на думку прокурора, безпідставно виникло право власності на частину земельної ділянки, що належить до земель оборони та на якій розміщено базу відпочинку.

Кабінет Міністрів України, Міністр оборони України відповідну згоду на припинення права користування земельними ділянками загальною площею 1,53 га, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна «Оздоровчий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», її вилучення Молодіжненській сільській раді не надавали, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку сільській раді або вказаним громадянам не адресували.

Необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України.

З огляду на викладене, земельна ділянка не могла бути передана до земель приватної чи комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони. Держава є власником земель оборони за законом.

Оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням норм законодавства України, тому вказана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно надана у власність громадянину ОСОБА_1 , а державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319459 підлягає визнанню недійсним.

Оскільки рішеннями Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V земельна ділянка площею 0,085 га, розташована на АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_1 безоплатно, то в даному випадку власник має право витребувати нерухоме майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

Прокурор просив суд:

- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, що розташована на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси земельну ділянку площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, що розташована на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 03 липня 2017 року, яке апеляційний суд Одеської області постановою від 17 травня 2018 року залишив без змін, позов задовольнив.

Визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку, площею 0,085 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси, земельну ділянку, площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, розташовану на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

Верховний Суд постановою від 03 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про визнання державного акта недійсним, суди не звернули уваги на те, що орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про його видачу, залучено до участі у справі третьою особою, тоді як права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.

Тобто, незалучення органу місцевого самоврядування порушують його процесуальні права.

Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою 01 серпня 2022 року залучив до участі в розгляді цивільної справи як співвідповідача Молодіжненську сільську раду та замінив її у якості правонаступника на Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області.

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 12 квітня 2023 року позовні вимоги заступника військового прокурора Одеського гарнізону задовольнив.

Визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси земельну ділянку площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, що розташована на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що земельна ділянка належала до земель оборони та перебувала у державній власності і постійному користуванні Міністерства оборони України. Молодіжненська сільська рада не мала повноважень вилучати цю земельну ділянку із земель оборони та передавати її у приватну власність громадянину ОСОБА_1 , оскільки відсутні рішення Кабінету Міністрів України, згода Міністра оборони України та інші передбачені законом підстави для припинення права користування землями оборони. Суд встановив, що земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням вимог законодавства, тому державний акт на право власності є незаконним і підлягає визнанню недійсним. Оскільки земельна ділянка була отримана відповідачем безоплатно від особи, яка не мала права її відчужувати, держава має право витребувати її навіть від добросовісного набувача. Також суд відхилив доводи про пропуск позовної давності, встановивши, що Міністерство оборони України не знало і не могло знати про порушення свого права раніше, а тому позов подано в межах установленого законом строку.

Одеський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року скасував та прийняв постанову, якою позов залишив без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Молодіжненська сільська рада, яка приймала рішення про передачу землі у приватну власність (2008 рік), не була залучена до участі у справі як відповідач. Це є суттєвим процесуальним порушенням.

Земельна ділянка була вилучена законно, оскільки існувало рішення сільської ради від 25 травня 2007 року № 716-V про вилучення 2,1 га земель оборони та зарахування їх до земель запасу ради. Начальник КЕВ м. Одеси листом від 23 квітня 2007 року № 661 надав згоду на вилучення земель (з посиланням на лист Міністра оборони України). Суд апеляційної інстанції вважав, що процедура вилучення була дотримана.

Відсутні порушення при передачі землі у приватну власність, оскільки сільська рада мала повноваження розпоряджатися спірною ділянкою після її вилучення з земель оборони.

Суд першої інстанції правильно відмовив у застосуванні позовної давності (позов подано вчасно - у 2016 році, після того, як Міноборони дізналося про порушення у 2014 році). Однак це не вплинуло на результат, оскільки позов необґрунтований по суті.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, КЕВ м. Одеси, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Овідіопольського районного суду Одеської області.

31 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 28 липня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.

(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 914/814/16 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

У касаційній скарзі зазначається, що Молодіжненська сільська рада передала земельну ділянку (0,085 га, АДРЕСА_1) у приватну власність ОСОБА_1 без згоди Міністра оборони України, чим порушила норми ЗК України та спеціального законодавства про землі оборони. Землі оборони не можуть передаватись у приватну чи комунальну власність.

Скаржник наполягає, що визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки є належним і ефективним способом відновлення порушеного права держави.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії Б № 032344 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради.

На частині вказаної земельної ділянки на АДРЕСА_1 розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленої за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке у подальшому відповідно до наказу Міністра оборони України від 25 липня 2006 року № 454 було реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішній час є концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі».

Згідно із розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 11 липня 2003 року № 459 за державним підприємством Міністерства оборони України визнано право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходяться на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного розпорядження 14 липня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (37 будівель та споруд).

Згідно із листом від 23 квітня 2007 року № 661 начальник КЕВ м. Одеси надав дозвіл на вилучення земельних ділянок загальною площею 2,10 га, розташованих на землях Молодіжненської сільської ради у АДРЕСА_1 , із земель, наданих раніше у постійне користування квартирно-експлуатаційній частині Одеського району. При цьому начальник КЕВ м. Одеси посилався на лист Міністра оборони України від 23 грудня 2004 року № 220/2826.

25 травня 2007 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 716-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України квартирно-експлуатаційної частини Одеського району земельної ділянки, загальною площею 2,1 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (у межах с. Молодіжне)».

20 березня 2008 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 1121-V «Про надання дозволу на підготовку технічної документації по складанню державних актів на право власності безкоштовно громадянам України (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у с. Молодіжне, Овідіопольський район, Одеської області».

Молодіжненська сільська рада рішенням від 09 вересня 2008 року № 1266-V: 1) затвердила технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, що передаються громадянам України для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у с. Молодіжне (зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 ); 2) передала земельні ділянки, загальною площею 1,53 га, безкоштовно у власність громадянам України для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) у с. Молодіжне (згідно додатку, зокрема громадянину ОСОБА_1 ); 3) видала державні акти на право власності на землю.

На підставі вказаного рішення Молодіжненської сільської ради ОСОБА_1. видано державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку, площею 0,085 га, що розташована на АДРЕСА_1 .

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно із частиною другою статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Відповідно до частин першої та другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Приписами статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації.

Умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Для витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

У справі, що переглядається Верховним Судом, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка є державною власністю та належить до земель оборони, які перебувають у постійному користуванні Міністерства оборони України; Молодіжненська сільська рада, передавши цю земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 без згоди Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України на її вилучення із земель оборони, діяла поза межами своїх повноважень; виданий на підставі таких рішень державний акт на право власності є незаконним, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її державі в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

Такі вимоги прокурора по своїй суті відповідають вимогам негаторного позову.

Однак ці вимоги не є належним способом захисту порушених прав держави на спірне майно. Належним способом захисту у цій справі є вимога про витребування спірної земельної ділянки.

Прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, не заявив вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь держави.

Таким чином, позов не може бути задоволений у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту прав держави.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та неправильно застосували норми матеріального права.

Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не можна визнати законними та обґрунтованими. Вони підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення у справі про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених у цій постанові.

Такий же висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 509/6282/23.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду