ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 158/2652/25

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син ОСОБА_3

22 листопада 2022 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який, після реєстрації шлюбу, подав заяву про визнання батьківства стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі вказаної заяви були внесені зміни до актового запису від 11 лютого 2016 року № 4 про народження ОСОБА_3 , складеного Виконавчим комітетом Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, а саме: прізвище дитини було змінено з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », по батькові з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », ОСОБА_4 записано батьком дитини.

Проте ОСОБА_4 не є біологічним батьком дитини, що встановлено рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 травня 2024 року.

Біологічним батьком сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_10 , який визнавав себе батьком дитини, піклувався та утримував його, однак, будучи військовослужбовцем та здійснюючи захист України від російської військової агресії ІНФОРМАЦІЯ_3, загинув під час виконання бойового завдання.

Встановлення факту батьківства ОСОБА_10 щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має юридичне значення, оскільки від цього залежить виникнення у дитини права на отримання грошових виплат у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, а також спадкування усіх прав та обов`язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Просить встановити факт батьківства, а саме, що ОСОБА_10 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та внести відповідні зміни до актового запису про народження.

07 листопада 2025 року рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області позов задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Внесено зміни до актового запису про народження № 4, складеного 11 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, вказавши батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України.

Рішення суду мотивовано тим, що зібрані в справі докази свідчать про те, що ОСОБА_10 є батьком дитини - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

04 лютого 2026 року постановою Волинського апеляційного суду рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд керувався тим, що наданий позивачкою висновок про біологічну спорідненість брата загиблого та дитини ОСОБА_9 не є експертним висновком в розумінні статті 102 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та не може бути належними та достатнім доказом факту батьківства, оскільки у висновку не зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність та що висновок був виготовлений для суду. Бездоказовими є твердження позивача про родинні зв`язки як братів ОСОБА_2 та загиблого ОСОБА_10 .

Довідка про таїнство хрещення над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на прохання батька дитини - ОСОБА_10 , яка підписана ОСОБА_11 , не містить даних, що станом на 2016 рік останній був настоятелем Свято-Стрітенського храму; в матеріалах справи відсутній витяг з реєстраційної книги, де зазначено відповідний запис та саме свідоцтво про хрещення.

В особовій справі військовослужбовця ОСОБА_10 як колишня дружина сказана « ОСОБА_12 », при тому, що ім`я позивачки - ОСОБА_13 .

Із моменту народження ОСОБА_10 позивачка не вчиняла дій, спрямованих на підтримання батьківських відносин між сином та ОСОБА_10 , не повідомляла сину, хто є його батьком. У свідоцтві про народження дитини запис про батька здійснено зі слів ОСОБА_1 , після одруження у 2022 році з ОСОБА_4 , погодилась на визнання її чоловіком батьківства щодо ОСОБА_10 та зміну прізвища й по батькові дитини.

На думку колегії суддів, дії позивачки негативно вливають на несформовану психіку малолітньої дитини, оскільки неодноразово змінюються його анкетні дані (прізвище, по батькові, інформація про батька).

У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Огородник О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах:

-Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року в справі № 2-856/12, Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, від 11 січня 2023 року в справі № 504/4181/17, щодо необхідності дослідження інших доказів, які могли б свідчити про наявність кровної спорідненості, зокрема результати ДНК-експертизи;

- Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 754/11664/15-ц, про те, що рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Тобто під час вирішення спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в їх сукупності;

- Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі № 643/9245/18, про те, тлумачення статті 130 Сімейного кодексу (далі - СК) України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України;

- Верховного Суду від 30 травня 2023 року в справі № 592/4443/17, про те, що як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це;

- Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 613/96/21, про те, що висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Вказує, що представником позивачки було подано письмове клопотання про призначення посмертної молекулярно-генетичної експертизи (з ексгумацією), проте суд першої інстанції це клопотання проігнорував. Вказуючи у постанові на «недостатність» наявного у справі ДНК-тесту на спорідненість з братом померлого (64 %), апеляційний суд не вирішив питання про призначення належної експертизи, хоча у цьому випадку це було єдиним шляхом усунення сумнівів суду.

Вважає, що в справі достатньо доказів, які підтверджують встановити факт батьківства ОСОБА_10 щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України зазначило, що у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог і застосовані до них норми права. Покликання заявника на нерозгляд клопотання про призначення посмертної судово-генетичної експертизи як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, спростовуються матеріалами судової справи, зокрема протоколом звуку-відео запису засідання у суді першої інстанції.Звертає увагу, що Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нові на підтвердження чи спростування обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 11 лютого 2016 року серії НОМЕР_1 . Батьком дитини вказано ОСОБА_14 , матір`ю - ОСОБА_15 (а. с. 7).

22 листопада 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_16 уклали шлюб, який зареєстрований Старосамбірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Старосамбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а. с. 14).

У повторно виданому свідоцтві про народження від 09 травня 2023 року серії НОМЕР_2 вказано, що ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 11 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області складено відповідний актовий запис № 4. Його батьками зазначено: батько - ОСОБА_4 ; мати - ОСОБА_1 . Вказані зміни внесені за заявою ОСОБА_4 про визнання батьківства (а. с. 14 - зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_3 солдат ОСОБА_10 загинув під час виконання обов`язків військової служби, завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області, що підтверджено сповіщенням № НОМЕР_3 брата загиблого ОСОБА_2 (а. с. 13).

19 жовтня 2023 року у заяві брат ОСОБА_10 - ОСОБА_2 підтвердив факт спільного проживання ОСОБА_10 з ОСОБА_1 у цивільному шлюбі, від якого у них народився син - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 13, зворот).

04 листопада 2023 року настоятель Свято-Стрітенського храму ОСОБА_17 підписав довідку № 7 про те, що 15 травня 2016 року було звершено таїнство хрещення над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на прохання батька дитини - ОСОБА_10 (а. с. 7, зворот).

У 2024 році ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини з тих підстав, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 остання його запевнила про те, що він є батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з цим, він подав заяву про визнання батьківства. У подальшому, зі слів ОСОБА_1 , йому стало, що він не є біологічним батьком дитини, тому він вирішив зробити тест ДНК, який встановив ймовірність його батьківства щодо ОСОБА_9 - 0 %.

23 травня 2024 року рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області ухвалено позов ОСОБА_4 задоволено. Виключено відомості про ОСОБА_4 як батька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження № 4, складеного 11 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області. Вказане рішення набрало законної сили.

За висновком про біологічну спорідненість від 31 жовтня 2024 року № MGU2739 за результатами генетичного аналізу ОСОБА_2 (рідний брат ОСОБА_10 ) може бути біологічним дядьком ОСОБА_9 . Ймовірність спорідненості 64,64189244 %. Згідно з індексом правдоподібності для результатів ДНК аналізу на встановлення спорідненості, результати цього аналізу свідчать про те, що донор зразка, маркованого « ОСОБА_2 », може бути біологічним дядьком донора зразка, маркованого « ОСОБА_9 », однак, згідно з міжнародними стандартами встановлення спорідненості за ДНК, результати цього аналізу слід вважати невизначеними (а. с. 96).

Допитаний як свідок настоятель Свято-Стрітенського храму ОСОБА_17 суду показав, що ОСОБА_15 та ОСОБА_10 тривалий час проживали однією сім`єю. За час спільного проживання у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15 травня 2016 року на прохання батька дитини ОСОБА_10 було звершено таїнство хрещення над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року).

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду (стаття 125 СК України).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).

Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.

Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2025 року в справі № 694/2322/22, від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 виснував, що тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Водночас підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово вказував, що для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої має важливе значення у процесі дослідження батьківства, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ (див.: постанови Верховного Суду від 18 березня 2026 року в справі № 522/13613/21, від 05 червня 2024 року в справі № 458/619/17).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти рф», заява № 3451/05, також зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року, ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Із матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 подавала клопотання про призначення в справі судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (а. с. 25, 26), результатів розгляду якого матеріали справи не містять.

Водночас, суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийняв як належний доказ наданий позивачкою висновок про біологічну спорідненість від 31 жовтня 2024 року № MGU2739, за результатами генетичного аналізу ОСОБА_2 (рідний брат ОСОБА_10 ) може бути біологічним дядьком ОСОБА_9 з ймовірністю спорідненості 64,64189244 % (а. с. 96).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, вказав, що наданий в якості належного та допустимого доказу результат висновку про біологічну спорідненість від 31 жовтня 2024 року № MGU2739 не є експертним висновком в розумінні статті 102 ЦПК України та не може бути належними та достатнім доказом факту батьківства ОСОБА_10 щодо ОСОБА_9 , оскільки у висновку не зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, та що такий був виготовлений для суду.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Під час призначення експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно (постанова Верховного Суду від 25 березня 2026 року в справі № 357/12189/23).

Доцільність призначення експертизи у цій справі як спосіб здобуття доказів кореспондується з предметом заявлених вимог - визнання батьківства. А тому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, визнавши наданий позивачкою висновок неналежним доказом, та з урахуванням існування в матеріалів справи нерозглянутого клопотання про призначенням судом експертизи, ухилився від обов`язку призначення експертизи в цій справі, проведення якої мав би доручити експертній установі, яка відповідно має повноваження на проведення такого дослідження.

Відхиляючи всі інші надані позивачкою докази та вказавши, що її дії негативно вливають на несформовану психіку малолітньої дитини, оскільки неодноразово змінюються його анкетні дані (прізвище, по батькові, інформація про батька), суд залишив поза увагою, що за наявності рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 травня 2024 року про виключенння відомостей про ОСОБА_4 як батька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження - питання про батьківство дитини залишається невизначеним.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (рішення ЄСПЛ в справі «Келін та інші проти Румунії», заява № 25057/11).

У рішенні від 19 березня 2019 року в справі «M. T. v. Ukraine» (заява № 950/17, пункти 23, 24) ЄСПЛ стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, зазначив, що, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись із життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини.

Верховний Суд уже зауважував, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, який спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).

Отже, дитині має бути гарантовано право знати свого біологічного батька, що є пропорційним і справедливим балансом між відповідними конкуруючими інтересами батьків і дитини та відповідатиме легітимній меті дотримання найкращих інтересів дитини.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають положенням ЦПК України та є передчасними.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьоїстатті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду