ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 185/12844/24

У листопаді 2024 року військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_5 був військовослужбовцем (солдат) цієї військової частини, старшим водієм автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти. Тривалий час ОСОБА_5 відсутній за місцем свого постійного проживання, і його місце перебування невідоме. Він обліковується у списках особового складу ВЧ НОМЕР_1 з дня його зникнення безвісти 17 лютого 2015 року за обставин, що загрожували йому смертю, і дотепер, тобто майже десять років. Оголошення ОСОБА_5 померлим дозволить виключити його зі списків особового складу військової частини та провести виплату всіх належних сум родичам військовослужбовця.

ВЧ НОМЕР_1 просила оголосити ОСОБА_5 померлим від дня його вірогідної смерті - 17 лютого 2015 року .

Аргументи інших учасників справи

ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні заяви, оскільки на цей час військові дії не скінчилися, є підстави вважати, що її син живий, але не може надати про себе відомості. Заява про оголошення сина померлим, на її думку, подана передчасно. До неї надходили відомості про те, що ОСОБА_6 не загинув 17 лютого 2015 року , як зазначено у заяві військової частини. У лютому 2015 році на російському телебаченні транслювали сюжет про захоплених у полон українських військових, на цьому відео її сестра побачила та впізнала ОСОБА_6 , він був живий і говорив про те, що у нього нещодавно народилась дитина. Крім того, приблизно п`ять років тому телефонував чоловік на ім`я ОСОБА_7 , з яким син разом служив у військовій частині, і повідомив, що ОСОБА_6 примусово відправили воювати у Сирію. Ці відомості ОСОБА_7 отримав від інших ув`язнених, перебуваючи у місцях позбавлення волі. Також її сусід, який з 2014 року перебував у полоні і був обміняний, казав, що, перебуваючи у полоні, бачив там ОСОБА_6 живим.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року, з урахуванням ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року про виправлення описки, в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у матеріалах справи немає об`єктивних відомостей, які підтверджували б вірогідну дату смерті ОСОБА_5 у зазначену заявником дату. Зокрема немає збігів ДНК-профілю матері зниклого безвісти ОСОБА_5 - ОСОБА_3 з особами, останки яких були виявлені в зоні проведення бойових дій за місцем зникнення ОСОБА_5 . Суд вказав, що матір зниклого безвісти ОСОБА_5 отримала з неофіційних джерел дані, які свідчать про імовірне захоплення ОСОБА_5 у полон, отже, є підстави вважати, що 17 лютого 2015 року ОСОБА_5 не загинув.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву

ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково.

Оголошено померлим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у м. Павлограді Дніпропетровської області, проживав на

АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом ВЧ НОМЕР_1 , від дня набрання законної сили цим судовим рішенням.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з часу зникнення

ОСОБА_5 і дотепер немає будь-яких відомостей щодо місця його перебування. Він обліковується у списках військовослужбовців, які зникли безвісти, 08 березня 2015 року оголошений у державний розшук Павлоградським РВП ГУНП в Дніпропетровській області як зниклий безвісти. Інформації про захоплення ОСОБА_5 у заручники представниками незаконних збройних формувань немає. Розшукові заходи щодо встановлення місця перебування ОСОБА_5 результатів не дали.

Оцінивши надані у справі докази у їх сукупності, апеляційний суд вважав їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для часткового задоволення заяви ВЧ НОМЕР_1 та оголошення ОСОБА_5 померлим від дня набрання законної сили цим судовим рішенням. Письмові докази не містять жодних суперечностей і надають можливість зробити вірогідне припущення про загибель ОСОБА_5 на території Донецької області поблизу міста Дебальцеве, де він виконував обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, оскільки він пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю.

При цьому апеляційний суд вказав, що не встановив підстав для оголошення ОСОБА_5 померлим від дня його вірогідної смерті 17 лютого 2015 року , адже в матеріалах справи немає достатніх доказів можливої загибелі військовослужбовця саме в цей день.

07 листопада 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій обставин, за яких особа може бути оголошена померлою, не встановлено.

Інші аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

19 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Солдат ОСОБА_5 був відправлений у відрядження до сектору «С» з 29 грудня 2014 року з метою перевезення керівного складу ВЧ НОМЕР_2 на підставі рапорту ОСОБА_8 та наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 27 грудня 2014 року № 275.

Згідно з поясненнями ОСОБА_8 , який у період з 26 грудня 2014 року до

17 лютого 2015 року виконував обов`язки керівника сектору « С » в населеному пункті Дебальцеве, на той час на посаді водія легкового автомобіля в підпорядкуванні у полковника ОСОБА_8 перебував солдат ОСОБА_5 . Під час виходу із Дебальцева 17 лютого 2015 року, приблизно о 23:00 год, офіцери та водій полковника ОСОБА_10 разом із солдатом ОСОБА_5 на МТЛБ (машина-тягач легкоброньована) перемістились до базового табору

НОМЕР_3 окремої горно-піхотної бригади із командного пункту сектору. Близько

04:00 год полковник ОСОБА_8 на автомобілі «ГАЗ-66» (кунг) відправив полковника ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , солдата ОСОБА_5 і водія полковника ОСОБА_10 за населений пункт АДРЕСА_2 . Сам ОСОБА_8 виїжджав на другому автомобілі за командиром НОМЕР_3 окремої горно-піхотної бригади, але довго руху не було. Виїхавши за Дебальцеве в район лікарні, полковник ОСОБА_8 зупинився для уточнення завдань колоні, яка стояла, після чого продовжили рух далі. Під час руху почали прицілюватись снайпери, і водій машини зробив маневр. Машина впала у яму, після чого ОСОБА_8 з полковником ОСОБА_13 пішли пішки. Вийшли в район населеного пункту Луганське наступного дня. При опитуванні ОСОБА_8 щодо уточнення місцезнаходження солдата ОСОБА_5 офіцери, які з ним тоді їхали, сказали, що їх почали обстрілювати, на що вони дали бій та продовжили рух. Водій полковника ОСОБА_13 надав інформацію про те, що коли їх почали обстрілювати, водій машини «Урал», яка їхала за ними, був поранений в шию. Він сів за кермо « Урала », а солдату ОСОБА_16 сказав сісти в кабіну, на що той відповів, що буде чекати свого командира. Більше солдата ОСОБА_16 ніхто не бачив (а. с. 17, 20-22).

ВЧ НОМЕР_4 Міністерства оборони України у листі від 10 січня 2018 року

№ 116/3/310 зазначила, зокрема, що, за інформацією від Об`єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження зниклих безвісти в районі проведення АТО при Службі безпеки України, старшого водія автомобільної роти ВЧ НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 внесено до списків військовослужбовців ЗСУ, місцезнаходження яких невідоме (які зникли безвісти). Станом на 09 січня

2018 року місцезнаходження цього військовослужбовця не встановлено. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 03 лютого 2016 року № 47 «Про підсумки службового розслідування» старший солдат ОСОБА_5 зник безвісти, виконуючи завдання за призначенням (під час виходу з району населеного пункту Дебальцеве Донецької області) 17 лютого 2015 року. Інформації про захоплення ОСОБА_5 у заручники представниками незаконних збройних формувань немає. Є вірогідність, що старший солдат ОСОБА_5 міг загинути в районі проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, а саме під час виведення військ з населеного пункту Дебальцеве Донецької області. Міністерство оборони України у взаємодії з Об`єднаним центром з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження зниклих безвісти в районі проведення АТО при Службі безпеки України, із залученням громадських та волонтерських організацій вживають всіх можливих заходів для встановлення місцезнаходження зниклих безвісти військовослужбовців ЗСУ, у тому числі ОСОБА_5 (а. с. 26).

Відповідно до листа Управління карного розшуку ГУНП в Дніпропетровській області від 28 грудня 2022 року № 3/11-4345 26 лютого 2015 року відомості щодо зникнення безвісти військовослужбовця (ВЧ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 )

ОСОБА_5 унесені до реєстру досудових розслідувань слідчим відділом Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області за

№ 12015040370000525, за ознаками кримінального правопорушення, частина перша статті 115 КК України. 08 березня 2015 року ОСОБА_5 оголошений в державний розшук як зниклий безвісти, який пропав під час проведення антитерористичної операції на території Донецької області. На теперішній час місцезнаходження ОСОБА_5 не встановлено (а. с. 29).

Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях листом від 30 вересня 2024 року № 78/2/13-4360 повідомило, зокрема, що у провадженні слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполі Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях перебувають матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015040000000041 від 20 січня 2015 року за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 146, частиною першою статті 258, частиною другою статті 258, частиною третьою статті 258, частиною першою статті 438 КК України. В матеріалах цього кримінального провадження містяться відомості про безвісти зниклого військовослужбовця

ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_5 (у тому числі заява ОСОБА_3 від 17 лютого 2015 року про останнє місце перебування ОСОБА_5 в районі м. Дебальцевого, Донецької області). На цей час встановити обставини зникнення ОСОБА_5 на території м. Дебальцевого неможливо у зв`язку з відсутністю фактичної інформації та можливості її встановлення через тимчасову окупацію частини Донецької області підрозділами зс рф. Інформація з ДНДЕКЦ МВС України щодо збігу ДНК-профілю матері зниклого безвісти ОСОБА_5 - ОСОБА_3 з особами, останки яких було виявлено в зоні проведення бойових дій, з метою підтвердження факту загибелі вказаного військовослужбовця на адресу СВ 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполі Донецької області)

ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не надходила. Досудове слідство у цьому кримінальному провадженню триває (а. с. 32).

Відповідно до листа Об`єднаного центру з координації та звільнення військовополонених, незаконного позбавлення волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 14 серпня 2024 року

№ 33/7-14161-В центр в межах компетенції опрацював запит стосовно військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_5 , який зник за особливих обставин унаслідок збройної агресії рф проти України, та повідомляє, зокрема, що інформації, яка підтверджувала б перебування зазначеного військовослужбовця в полоні, вказувала б на його місцезнаходження, в Об`єднаному центрі немає (а. с. 33).

Управління карного розшуку ГУНП в Дніпропетровській області в листі від

13 серпня 2024 року № 3/11-4479 повідомило, що відповідно до обліків інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» ОСОБА_5 розшукується Павлоградським РВП ГУНП в Дніпропетровській області як особа, яка зникла безвісти на території бойових дій. Кримінальне провадження стосовно безвісного зникнення

ОСОБА_5 скероване до органів досудового розслідування Слідчого відділу 2-го управління (з дислокацією у м. Маріуполі Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях (а. с. 30).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

У частині першій статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У статті 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має нам меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, застосування визначених у статті 46 ЦК України строків спрямоване суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що закон доповнив частину другу статті 46 ЦК України реченням другим задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

Таким чином, при вирішенні такої категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою. Отже, предметом доказування у справі є безпосередньо обставини, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель особи, яку заявник просить оголосити померлою (див. постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22,від 04 червня 2025 року у справі № 591/11696/23, від 18 грудня 2025 року у справі № 357/16463/24, від24 грудня 2025 року у справі № 205/16123/24).

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Встановивши, що є підстави припустити з високим ступенем вірогідності, що солдат ОСОБА_5 , щодо якого відсутні відомості про місце його перебування, а у справі немає доказів того, що ОСОБА_5 на час розгляду цієї заяви є живим і перебуває в полоні, та з огляду на те, що пройшло понад одинадцять років з відповідної події та дати відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для оголошення ОСОБА_5 померлим у результаті його безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони України.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня

2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду