ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/28128/25

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що позивачка є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Останні декілька десятків років ОСОБА_6 проживав у м. Вінниці разом з дітьми від першого шлюбу, які є відповідачами у справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та з 06 грудня 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

03 липня 2024 року ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з рухомого та нерухомого майна, що знаходиться у м. Вінниці.

За фактом відкриття спадщини за заявами відповідачів приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. відкрито спадкову справу, яку зареєстровано в спадковому реєстрі 05 листопада 2024 року за № 141/2024.

Позивачка, як і відповідачі, є спадкоємицею за законом першої черги майна померлого, але через похилий вік, стан здоров`я та віддаленість місця проживання, не змогла звернутись протягом шести місяців з дня смерті сина до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після його смерті. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згодні на те, щоб позивач подала заяву про прийняття спадщини, але останній наразі працює за межами України і не в змозі подати відповідну заяву нотаріусу. Відповідач ОСОБА_4 також працює за межами України та таку згоду не надає.

На підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач вказує на те, що є одинокою та через свій похилий вік - 85 років і віддаленість місця проживання, не знала як і до кого звернутись з заявою про прийняття спадщини. Більш того, про відкриття спадщини нотаріусом Скутельник І. А. позивач дізналась від онуків - відповідачів, яких вважала єдиними спадкоємцями. Від них же дізналась про те, що на спадкове майно також претендує ОСОБА_4 . Тому позивач звернулась до суду з цим позовом, оскільки неподання заяви про прийняття спадщини позбавляє її подальшого прийняття спадщини, що порушує її права, як спадкоємця.

ОСОБА_1 просила:

визначити додатковий строк тривалістю один місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її сина ОСОБА_6 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року:

позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено;

визначено ОСОБА_1 , 1940 року народження, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_6 , один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк, визначений статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_6 ;

зазначені ОСОБА_1 причини пропуску встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_6 , а саме похилий вік позивачки (на час смерті сина їй виповнилося 84 роки), стан здоров`я позивачки та наявність у неї хвороб: церебральний атеросклероз ХПМК ІІ ст., ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІА-БД, сенсорна глухота ІІІ-ІVст., проживання позивачки у сільській місцевості у с. Біляни Могилів-Подільського району Вінницької області, що достатньо віддалено від м. Вінниці, де проживав спадкодавець, юридична необізнаність позивача щодо необхідності звернутися до відповідного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд визнає поважними, що були пов`язані з об`єктивними, істотними труднощами для вчинення позивачем таких дій, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини після смерті сина;

суд врахував, що двоє спадкоємців після смерті ОСОБА_6 не заперечують щодо задоволення позову.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення;

рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23. У постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що, вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22);

спірні правовідносини виникли внаслідок реалізації позивачем права на подання заяви про прийняття спадщини поза межами встановленого законом шестимісячного строку. У справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Вінниці помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який за життя заповіту не залишив. 03 липня 2024 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Померлий ОСОБА_6 є батьком відповідачів у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сином позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . До майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. 05 листопада 2024 року було заведено спадкову справу № 141/2024, згідно з матеріалами якої встановлено, що із заявами про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 звернулася 05 листопада 2024 року дружина ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_6 син ОСОБА_3 . В обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, позивач у поданій 05 вересня 2025 року позовній заяві посилається на її похилий вік (на час смерті сина їй виповнилося 84 роки), незадовільний стан здоров`я, в тому числі глухоту, тривале амбулаторне лікування - з жовтня 2024 року і по теперішній час, одиноке та віддалене проживання в сільській місцевості, що не дозволяє звернутися до нотаріуса чи посадової особи місцевого самоврядування з відповідною заявою;

у наявній в матеріалах справи довідці Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району, Вінницької області» № 421 від 03 вересня 2025 року зазначено, що позивач перебуває на амбулаторному лікуванні з жовтня 2024 року з діагнозом: церебральний атеросклероз ХМПК II ст., ІХС (ішемічна хвороба серця), атеросклеротичний кардіосклероз, СН (серцева недостатність) IIА-БД, сенсорна глухота III-IV ст. За заключенням лікаря позивачу протипоказані психоемоційні навантаження. Отже, станом на 03 вересня 2025 року позивач перебуває на амбулаторному лікуванні безперервно з жовтня 2024 року з вищевказаним діагнозом, про що свідчить довідка вищевказаного лікувального закладу № 421 від 03 вересня 2025 року. Син позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і вона навіть не змогла приїхати на його поховання, бо її нікому було привезти на похорони, оскільки її онук ОСОБА_2 на день смерті батька ОСОБА_6 був неповнолітнім, а інший онук ОСОБА_3 перебував за кордоном. Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , та загальновідомі обставини, суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що причини, вказані позивачем, є тими непереборними обставинами, які перешкоджали їй протягом шести місяців з часу відкриття спадщини звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини;

безпідставним визнані посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 235/6362/21, в якій суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що необізнаність позивача про відкриття спадщини не може бути визнана поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Натомість, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що «Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна…»;

судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аргументи учасників справи

22 травня 2026 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2026 року (повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року), в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати;

передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21) зазначено: «наведені обставини (нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні) не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення Особа_1 до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини. Отже, у позивача не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк».

безспірних доказів поважності причин пропуску для звернення із заявою про прийняття спадщини представник позивача не надав. Наведені обставини (похилий вік, наявність захворювань, перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні, проживання у сільській місцевості) не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини. Отже, у ОСОБА_1 не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк;

факт того, що позивач знаходиться на амбулаторному лікуванні (точної дати початку лікування довідка не містить), не є доказом поважності причини, яка пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами в своєчасному поданні заяви нотаріусу. Довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області» від 03 вересня 2025 року № 421 свідчить саме про амбулаторне лікування, яке не відноситься до об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджають особі у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень статті 1272 ЦК України;

перебуваючи на амбулаторному лікуванні, позивач не була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса за станом здоров`я, оскільки не була госпіталізована до медичного закладу. З наданої до справи довідки не вбачається про постійне перебування особи у медичному закладі. Довідка носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, лікувальні рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи. З довідки не вбачається, що позивач знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй звернутися до нотаріуса у встановлені законом строки. При цьому позивач не була позбавлена права скористатися правом на отримання правничої допомоги щодо прийняття спадщини та підготовки відповідних документів для цього, відповідних доказів позивачем до матеріалів справи не надано. Більше того, під час лікування позивач звернулася до адвоката, що також підтверджує можливість останньої звернутися до нотаріуса у строки, передбачені ЦК України, під час проходження лікування. Отже, амбулаторне лікування не є перешкодою звернутися за правничою допомогою з метою подання заяви про прийняття спадщини. Підтвердженням цього є уповноваження представника на звернення до суду з даним позовом при незмінних відомостях про стан здоров`я;

відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад. Амбулаторне лікування - лікування, проведене вдома або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню). Отже, довідка медичного закладу лише підтверджує перебування позивача під амбулаторним наглядом медичної установи. Своєю чергою довідка носить інформаційний характер та є підтвердженням того, що позивач перебуває на обстеженні в амбулаторії;

у наданій представником позивачки довідці відсутня інформація про те, що у вказаний період остання перебувала на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлені законом строки. Представник не обґрунтовує та не надає доказів того, що перебування на амбулаторному лікуванні перешкоджало їй подати заяву у передбачений статтею 1270 ЦК України строк. Більше того, амбулаторне лікування позивача не було перешкодою звернутися за правовою допомогою з метою подання заяви про прийняття спадщини. Підтвердженням цього є уповноваження представника на звернення до суду з даним позовом при незмінних відомостях про стан здоров`я. Також слід врахувати, що амбулаторне лікування - це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні. Таке лікування не обов`язково супроводжується абсолютною ізоляцією пацієнта, а відповідних доказів цього представником позивача не надано;

ОСОБА_1 на час смерті спадкодавця, а також протягом шести місяців після його смерті не перебувала на стаціонарному лікуванні. Отже, початок амбулаторного лікування ОСОБА_1 з жовтня 2024 року (точної дати у довідці медичного закладу не вказано), з урахуванням доказів, доданих її представником, не свідчить про неможливість подати заяву про прийняття спадщини у межах встановленого законом строку. Перебування на амбулаторному лікуванні (яке не передбачає госпіталізацію) не перешкоджало позивачці вчинити дії щодо подання заяви нотаріусу особисто або через представника вчасно;

спадкоємець має широкі правові можливості щодо здійснення права на спадкування як шляхом особистого звернення до нотаріуса, уповноваженої на це посадової особи органу місцевого самоврядування або до дипломатичної, консульської установи України, так і шляхом направлення заяви про прийняття спадщини поштою, в тому числі електронного повідомлення, що також слід врахувати при вирішенні даного спору. Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, представник позивача до суду не подав. ОСОБА_1 не скористалася своїм правом для прийняття спадщини після смерті сина, знаючи про його смерть, та не вчиняла жодних дій щодо прийняття спадщини, оскільки не бажала приймати спадщину;

перебування позивачки саме на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні та враховуючи характер її захворювання, не свідчить про наявність істотних труднощів для спадкоємця для звернення з відповідною заявою до нотаріальної контори і не є причиною, пов`язаною з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Незнання про заведення спадкової справи як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки така обставина не свідчить про поважність причин пропуску зазначеного строку. Обов`язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцю об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини, чого представник позивача не довів.

Відповідач в апеляційній скарзі вказував на те, що представник позивача зазначає про те, що через стан здоров`я та похилий вік позивач не в змозі дістатися до відділення поштового зв`язку у місті Шаргород Вінницької області, втім залишає поза увагою, що набагато ближче є відділення поштового зв`язку в селищі Муровані Курилівці, про що свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта», а також відділення № 1 ТОВ «Нова пошта», яке є оператором поштового зв`язку України. При цьому саме в селищі Муровані Курилівці знаходиться КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області» (згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб місцезнаходження визначено за адресою: 23400, Україна, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., селище Муровані Курилівці, вулиця Незалежності, будинок 87), в якому позивач проходить амбулаторне лікування згідно з довідкою від 03 вересня 2025 року № 421, чим спростовується неможливість позивача дістатися до відділення поштового зв`язку. Також у селищі Муровані Курилівці діє Мурованокуриловецька державна нотаріальна контора, а також приватні нотаріуси, відомості про яких містяться в Єдиному реєстрі нотаріусів;

відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Всупереч вказаним правилам, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 , не здійснив апеляційний перегляд справи відповідно до меж доводів та вимог апеляційної скарги;

мотивувальна частина постанови Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2026 року не містить мотивів відхилення доводів відповідача. Апеляційний суд не спростував доводи відповідача про те, що позивач не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового чи електронного зв`язку, та помилковість висновків про те, що юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік, стан її здоров`я (амбулаторне лікування) можуть бути поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини. За таких обставин апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у визначених статтею 367 ЦПК України межах та зробив передчасний висновок про відсутність підстав для скасування рішення суду. У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 552/7551/16-ц (провадження № 61-11533св18) Верховний Суд вказує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджич проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

27 липня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:від 08 вересня 2021 року у справі № 759/9286/18; від 22 вересня 2021 року у справі № 130/2221/19; від 19 лютого 2026 року у справі № 334/8173/24; від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/17511/19; від 02 лютого 2022 року у справі № 756/957/18; від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23; від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20; від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16; від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18; від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18; від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21; від 28 вересня 2022 року у справі № 450/2973/20; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17; від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19; від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19; від 03 травня 2023 року у справі № 930/1106/21; від 09 листопада 2023 року у справі № 532/2426/21; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 05 серпня 2020 року у справі № 552/7551/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; у справі №464/3790/16-ц; постановах Верховного Суду України: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15; від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Вінниці помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 10586 від 11 лютого 2021 року ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 за життя заповіту не залишив.

03 липня 2024 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1228.

ОСОБА_6 був батьком відповідачів по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивачка в справі ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_6 .

До майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. 05 листопада 2024 року було заведено спадкову справу № 141/2024, згідно з матеріалами якої встановлено, що із заявами про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 звернулася 05 листопада 2024 року дружина ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_6 син ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 31403 від 29 вересня 2025 року син померлого, ОСОБА_2 з 21 лютого 2012 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки № 15/160 від 01 вересня 2025 року, виданої Мурованокуриловецькою селищною радою Могилів-Подільського району Вінницької області, мати померлого, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 з 11 січня 1979 року по даний час проживала одиноко.

Згідно з довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району, Вінницької області» № 421 від 03 вересня 2025 року, ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні з жовтня 2024 року з діагнозом: церебральний атеросклероз ХПМК ІІ ст., ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІА-БД, сенсорна глухота ІІІ-ІVст. За станом здоров`я позивачу протипоказані психоемоційні навантаження.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення частини третьої статті 1272 ЦК України не застосовуються (див. постанову Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (див. постанову Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20) вказано, що:

«як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що:

«поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою" (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказано, що:

«113. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір`ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).

114. Зазначені доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, які зробили обґрунтовані висновки про те, що наведені позивачем обставини, як-от зайнятість на роботі, карантинні обмеження, догляд за матір`ю, не перешкоджали ОСОБА_10 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв`язку.

115.До того ж суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, встановив, що надана позивачем копія амбулаторної картки його матері ОСОБА_11 та відомості, зазначені в ній, не підтверджують те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, а також те, що ОСОБА_10 здійснював цей догляд до 12 січня 2022 року.

116. Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які перешкодили йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом шестимісячний строк, до 12 січня 2022 року.

117.Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що:

«151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 619/2906/23 (провадження № 61-6738св24) вказано, що:

«суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21) зазначено, що:

«наведені обставини (нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні) не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини.

Отже, у позивача не було об`єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Щодо аргументів позовної заяви ОСОБА_1 про необізнаність щодо існування заповіту, вчиненого на її ім`я, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Оскільки до закінчення підготовчого засідання позивач не вказувала підставою позову факт необізнаності щодо існування заповіту ОСОБА_4, таких аргументів позовна заява також не містить, тобто вони не були підставою позову, колегія суддів їм оцінку не надає. За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

позивачка звернулася з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті сина. Вказувала, що, що поважними причинами є похилий вік позивачки - 85 років, поганий стан здоров`я, в тому числі глухота, тривале амбулаторне лікування - з жовтня 2024 року і по теперішній час, одиноке та віддалене проживання в сільській місцевості, що не дозволяє звернутись до нотаріуса чи посадової особи місцевого самоврядування з відповідною заявою (а. с. 2 зворот);

суд першої інстанції при задоволенні позову міркував так, що зазначені позивачкою ОСОБА_1 причини пропуску встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті її сина, а саме похилий вік позивачки (на час смерті сина їй виповнилося 84 роки), стан здоров`я позивачки та наявність у неї хвороб: церебральний атеросклероз ХПМК ІІ ст., ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІА-БД, сенсорна глухота ІІІ-ІV ст., проживання позивачки у сільській місцевості у с. Біляни Могилів-Подільського району Вінницької області, що достатньо віддалено від м. Вінниці, де проживав спадкодавець, юридична необізнаність позивача щодо необхідності звернутися до відповідного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд визнає поважними, що були пов`язані з об`єктивними, істотними труднощами для вчинення позивачем таких дій, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини після смерті сина. Суд також врахував, що двоє спадкоємців після смерті ОСОБА_6 не заперечують щодо задоволення позову;

апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції вважав, що в обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, позивач у поданій 05 вересня 2025 року позовній заяві посилається на її похилий вік (на час смерті сина їй виповнилося 84 роки), незадовільний стан здоров`я, в тому числі глухоту, тривале амбулаторне лікування - з жовтня 2024 року і по теперішній час, одиноке та віддалене проживання в сільській місцевості, що не дозволяє звернутися до нотаріуса чи посадової особи місцевого самоврядування з відповідною заявою; у наявній в матеріалах справи довідці Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району, Вінницької області» № 421 від 03 вересня 2025 року зазначено, що позивач перебуває на амбулаторному лікуванні з жовтня 2024 року з діагнозом: церебральний атеросклероз ХМПК II ст., ІХС (ішемічна хвороба серця), атеросклеротичний кардіосклероз, СН (серцева недостатність) IIА-БД, сенсорна глухота III-IV ст. За заключенням лікаря позивачу протипоказані психоемоційні навантаження. Отже, станом на 03 вересня 2025 року позивач перебуває на амбулаторному лікуванні безперервно з жовтня 2024 року з вищевказаним діагнозом, про що свідчить довідка вищевказаного лікувального закладу № 421 від 03 вересня 2025 року. Син позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і вона навіть не змогла приїхати на його поховання, бо її нікому було привезти на похорони, оскільки її онук ОСОБА_2 на день смерті батька ОСОБА_6 був неповнолітнім, а інший онук ОСОБА_3 перебував за кордоном. Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , та загальновідомі обставини, суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що причини, вказані позивачем, є тими непереборними обставинами, які перешкоджали їй протягом шести місяців з часу відкриття спадщини звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини;

апеляційний суд не врахував, що пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду; безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину;

апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання;

в апеляційній скарзі відповідачка акцентувала увагу на тому, що посилання представника ОСОБА_1 адвоката Мунтяна Є. В. на те, що позивач дізналася про відкриття спадщини нотаріусом Скутельник І. А. від онуків (відповідачів у справі), яких вважала єдиними спадкоємцями у контексті необізнаності щодо порядку звернення і до кого саме із заявою про прийняття спадщини як на поважну причину пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина, слід відхилити, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Факт того, що позивач знаходиться на амбулаторному лікуванні (точної дати початку лікування довідка не містить), не є доказом поважності причини, яка пов`язана з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами в своєчасному поданні заяви нотаріусу. Довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області» від 03 вересня 2025 року № 421 свідчить саме про амбулаторне лікування, яке не відноситься до об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджають особі у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень статті 1272 ЦК України. Перебуваючи на амбулаторному лікуванні, позивач не була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса за станом здоров`я, оскільки не була госпіталізована до медичного закладу. З наданої до справи довідки не вбачається про постійне перебування особи у медичному закладі. Довідка носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, лікувальні рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи. Амбулаторне лікування - лікування, проведене вдома або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню). Отже, довідка медичного закладу лише підтверджує перебування позивача під амбулаторним наглядом медичної установи. Своєю чергою довідка носить інформаційний характер та є підтвердженням того, що позивач перебуває на обстеженні в амбулаторії. Представник позивача зазначає про те, що через стан здоров`я та похилий вік позивач не в змозі дістатися до відділення поштового зв`язку у місті Шаргород Вінницької області, втім залишає поза увагою, що набагато ближче є відділення поштового зв`язку в селищі Муровані Курилівці, про що свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта» за посиланням: https://index.ukrposhta.ua/find-address?postIndex=23400, а також відділення № 1 ТОВ «Нова пошта», яке є оператором поштового зв`язку України: https://novaposhta.ua/departments/?city=123524. При цьому саме в селищі Муровані Курилівці знаходиться КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області» (згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб місцезнаходження визначено за адресою: 23400, Україна, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., селище Муровані Курилівці, вулиця Незалежності, будинок 87), в якому позивач проходить амбулаторне лікування згідно з довідкою від 03 вересня 2025 року № 421, чим спростовується неможливість позивача дістатися до відділення поштового зв`язку. Також у селищі Муровані Курилівці діє Мурованокуриловецька державна нотаріальна контора, а також приватні нотаріуси, відомості про яких містяться в Єдиному реєстрі нотаріусів. Позивачка не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового чи електронного зв`язку (а. с. 151 - 156);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що наведені обставини (перебування позивачки на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні, проживання у сільській місцевості) не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивачки до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 (провадження № 61-20156св21));

в апеляційній скарзі відповідач акцентувала увагу на тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у справі відсутні докази, які свідчать про наявність дійних перешкод чи труднощів пропуску строку прийняття спадщини, які об`єктивно перешкоджали позивачці реалізувати своє право на звернення до нотаріуса в шестимісячний строк та безпідставно проігнорував доводи відповідача ОСОБА_4 . Натомість апеляційний суд важливі та доречні аргументи апеляційної скарги залишив по суті без відповіді.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду