ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 599/2484/22

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Зборівської міської ради територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області (далі - Зборівська міська рада), ОСОБА_2 про визнання неправомірним рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення межі земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що позивачка є землекористувачем земельних ділянок загальною площею 0,32 га, які надані їй для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, у АДРЕСА_1 .

Земельні ділянки знаходяться в одному земельному масиві, що підтверджується: відомостями із погосподарської книги с. Присівці в частині особистого землекористування ОСОБА_1 (книги с. Присівці за період 1991-1995 років, розділ IV, ст. 66); рішенням за № 197 18 третього скликання Млиновецької сільської ради Зборівського району від 17 липня 2001 року «Про внесення змін до земельно-кадастрової книги».

Позивачка вказувала, що між суміжними землекористувачами виник спір щодо встановлення межі між двома земельними ділянками, у зв`язку з чим

ОСОБА_2 намагається отримати у власність частину її присадибної ділянки. Межа земельних ділянок сторін повинна проходити у вигляді прямої лінії між їх господарствами, що відображено у викопіюванні з опорного плану с. Присівці Тернопільської області (масштаб 1:2000). Однак фактичне землекористування сторін формується кривою лінією, зигзагоподібною конфігурацією, що суперечить опорному плану. Такі неправомірні дії відповідачів призводять до зміни площі землекористування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у тому числі до зменшення розміру площі земельної ділянки позивачки.

Вважала, що Зборівською міською радою прийнято незаконне рішення, яким змінено межі та площі земельних ділянок, чим порушено право позивачки на безоплатну приватизацію земельної ділянки, тією площі, яка їй виділена в користування.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірним та скасувати рішення від 19 листопада 2021 року № 3961 Зборівської міської ради 19 сесії 8 скликання «Про затвердження акту встановлення межових знаків».

Зборівський районний суд Тернопільської області рішенням від 20 липня

2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав неправомірним та скасував рішення 19 сесії 8 скликання Зборівської міської ради Тернопільської області від 19 листопада 2021 року № 3961 «Про затвердження акта встановлення межових знаків». Стягнув із Зборівської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивачки порушено міською радою, яка при розгляді заяви щодо земельного спору про встановлення межових знаків між господарствами позивачки і відповідачки не забезпечила її прав, зокрема, знайомитися з матеріалами щодо спору - схемою встановленої межі та прийняла рішення, яким затвердила акт, складений комісією з розгляду заяв та скарг громадян із земельних питань, про встановлення межових знаків між ОСОБА_1 і суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , який став підставою формування та реєстрації земельної ділянки відповідачки

ОСОБА_2 , згідно із схемою якої частину площі земельної ділянки позивачки включено до площі земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відповідачки.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись із позовом, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, внаслідок прийняття міською радою оскаржуваного рішення. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, а саме, що частина земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , включена до площі земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд ОСОБА_2 , і чи при встановленні межових знаків змінена конфігурація спірних земельних ділянок. Для з`ясування обставин і отримання достовірної відповіді на такі питання необхідні спеціальні знання, зокрема проведення земельно-технічної експертизи, проте позивачка не скористалася правом заявити клопотання про проведення такої експертизи, а інших доказів з цього приводу суду не надала.

Тернопільський апеляційний суд додатковою постановою від 28 грудня

2023 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Варода П. Б., про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн.

Апеляційний суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат врахував, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивачкою не подано, вартість наданих послуг визначена сторонами договору у фіксованій сумі і підтверджується наданим суду доказами, тому, беручи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.

22 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року в цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року та залишити в силі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2023 року, а також скасувати додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Як на підставу касаційного оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року представник заявниці посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 105, 158, 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах. Також апеляційним судом стягнуто судовий збір із ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Звертає увагу, що у цій справі мало місце порушення процедури врегулювання земельного спору органами місцевого самоврядування. Комісія під час розгляду спору склала акт за відсутності сторін, без їх погодження, без зазначення меж земельних ділянок. В акті наведені обставини, які не були предметом встановлення, є надуманими (сфальсифікованими), що стало підставою для прийняття відповідачем рішення, яке суперечить земельному законодавству.

Як на підставу касаційного оскарження додаткової постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року представник заявниці посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року, у справі № 922/2685/19, , від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 квітня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В., Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 25 травня 2026 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власницею житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 23 лютого 1994 року (т. 1, а. с. 31) та землекористувачем земельних ділянок загальною площею 0,32 га, які надані для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства та знаходяться в одному земельному масиві, що підтверджується: рішенням за № 197 18 сесії 3 скликання Млиновецької сільської ради Зборівського району від 17 липня 2001 року «Про внесення змін до земельно-кадастрової книги» (т. 1, а. с. 15); відомостями із погосподарської книги с. Присівці в частині особистого землекористування гр. ОСОБА_1 ; книги с. Присівці за період 1991-1995 років, розділ IV, стр. 66, (т. 1, а. с.16-17).

Відповідачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_2 , який успадкувала після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 жовтня 2020 року серії НМВ № 159322 (т. 1, а. с. 64) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 65).

22 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Зборівської міської ради із заявою, в якій просила встановити фактичні розміри її землекористування та встановити межі її присадибної ділянки та присадибної ділянки ОСОБА_2 .

Актом від 11 листопада 2021 року комісії з розгляду заяви ОСОБА_1 щодо встановлення межових знаків між домогосподарствами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , встановлено: «В результаті виїзного обстеження земельних ділянок на місцевості, комісія використовуючи інформацію з картографічних матеріалів, аерофотозйомки, наданих відділом Держгеокадастру в Зборівському районі та витягів з земельно-шнурових і погосподарських книг домогосподарств ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з допомогою залучених представників Зборівської міської ради встановили межі між земельними ділянками та визначили поворотні точки земельних ділянок вказаних вище домогосподарств. В результаті проведеної роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодилися з запропонованим комісією варіантом щодо встановлення межі, і жодних заперечень не висловили. Тому комісією було запропоновано вказаним вище домогосподарствам невідкладно приступити до приватизації своїх земельних ділянок і закріплення межових знаків на документальній основі із занесенням даних про місце розташування в базу ДЗК» (т. 1, а. с.13).

Участь у роботі комісії брав ОСОБА_5 , сертифікований інженер-землевпорядник ДП «Центр державного земельного кадастру», який виготовив за замовленням ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та підпис якого міститься у вказаному акті від 11 листопада 2021 року без будь-яких зауважень чи застережень з його сторони.

З 11 листопада 2021 року (день складення вказаного акту комісії) до 19 грудня 2022 року (день звернення до суду з позовом) позивачка ОСОБА_1 не зверталася до Зборівської міської ради з будь-якими заявами чи скаргами з приводу вирішено земельного спору щодо встановлених меж між її присадибною ділянкою та присадибною ділянкою відповідачки ОСОБА_2 .

Рішенням Зборівської міської ради від 19 листопада 2021 року № 3961 «Про затвердження акту встановлення межових знаків», розглянувши заяву ОСОБА_1 , та відповідно до статей 158, 198 ЗК України, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, сесія Зборівської міської ради затвердила акт, складений комісією з розгляду заяв та скарг громадян щодо земельних питань, від 11 листопада 2021 року про встановлення межових знаків між ОСОБА_1 та суміжним землекористувачем ОСОБА_2 (т. 1, а. с.14).

03 лютого 2022 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6122686000:04:001:0434, місце розташування АДРЕСА_2 , цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ 5900354742022 від 03 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 66-68). На цій земельній ділянці розташований житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами належний відповідачці ОСОБА_2 .

На замовлення ОСОБА_1 Тернопільською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» складено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташованої в АДРЕСА_1 , на території Млиновецької сільської ради (Зборівської міської територіальної громади) Тернопільського району (колишнього Зборівського району) Тернопільської області. Технічна документація із землеустрою не подана до органу Держгеокадастру для здійснення державної реєстрації земельної ділянки, тобто присадибна земельна ділянка, якою користується позивачка ОСОБА_1 , не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, як і відсутні відомості в матеріалах справи про відмову органу Держгеокадастру у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не в повній мірі з огляду на таке.

Щодо оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України).

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) зазначено, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Водночас стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. З цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність порушення прав позивачки на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, внаслідок прийняття Зборівською міською радою рішення від 19 листопада 2021 року № 3961 дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд вірно зазначив, що позивачка з метою встановлення обставин, котрі суд першої інстанції вважав встановленими, а саме, що частина земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, якою користується ОСОБА_1 , включена до площі земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд відповідачки ОСОБА_2 , і чи при встановленні межових знаків змінена конфігурація спірних земельних ділянок, із заявою про проведення земельно-технічної експертизи не зверталася. Отже, враховуючи необхідність спеціальних знань для з`ясування вказаних обставин та ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Крім того, колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення Зборівської міської ради як акт індивідуальної дії вичерпало свою дію внаслідок приватизації відповідачкою ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 6122686000:04:001:0434, площею 0,25 га. Таким чином, скасування вказаного рішення міської ради не призведе до відновлення порушеного права позивачки, оскільки земельна ділянка вже сформована та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

Не зазначення у мотивувальній частині постанови апеляційного суду про неможливість відновлення порушеного права в обраний позивачкою спосіб не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, а порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах заявницею належним чином не обґрунтована, колегія суддів виснує про відсутність підстав для формування висновку щодо питання застосування статей 105, 158, 159 ЗК України у справі, яка переглядається (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Статтею 141 ЦПК України врегульовано порядок розподілу судових витрат між сторонами. Відповідно до частин першої, шостої статті 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Апеляційний суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, не звернув увагу, що в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи

(а. с. 197, т. 1), а тому є такою, що звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 488,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, підлягає зміні з викладенням резолютивної частини постанови такого змісту: «Компенсувати ОСОБА_2 1 488,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Щодо оскарження додаткової постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 зазначено, що «для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом».

У справі, що переглядається, Тернопільський апеляційний суд додатковою постановою від 28 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Варода П. Б., про ухвалення додаткового рішення задовольнив та стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн.

Апеляційний суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат врахував, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивачем не подано, вартість наданих послуг визначена сторонами на підставі укладеного договору у фіксованій сумі і підтверджується наданим суду доказами, тому беручи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт під час вирішення справи в суді першої інстанції, так і її перегляду в апеляційному суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, стягнув із ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 16 000,00 грн.

Не погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказала, що витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн має нести Зборівська міська рада внаслідок її неправомірних дій. Зазначила, що апеляційний суд не взяв до уваги незадовільний стан здоров`я ОСОБА_1 , яка з періодичністю змушена проходити стаціонарне лікування. Крім того, вартість наданих послуг правничої допомоги в сумі 16 000,00 грн є необґрунтованою та безпідставно стягнута з особи, якій встановлено інвалідність.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у відзиві на позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Варода П. Б. заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування вимог надав суду: договір про надання правничої допомоги № 678 від 29 грудня 2022 року; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 грудня 2022 року № 667 про сплату ОСОБА_2 16 000,00 грн на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 29 грудня 2022 року; ордер адвоката серії ВО № 1045763 від 30 грудня 2022 року; фіскальні чеки на підтвердження відправлення копії відзиву з доданими до нього документами учасникам справи.

13 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Варода П. Б. подав до Тернопільського апеляційного суду заяву про вирішення питання про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 16 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктами 1.1 та 3.1. договору про надання правничої допомоги № 678 за надану професійну правничу допомогу у справі № 599/2484/22 ОСОБА_2 сплачує адвокату Вароді П. Б. гонорар у розмірі 16 000,00 грн. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 667 від 29 грудня 2022 року відповідачка ОСОБА_2 сплатила адвокату Вароді П. Б. 16 000,00 грн.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 листопада 2002 року у справі «Lavents v. Latvia», заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», заява № 19336/04).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи відсутність заперечень ОСОБА_1 , оскільки позовна заява в уточненій редакції від 20 березня 2023 року із додатками, в якому містилися її заперечення щодо розміру понесених судових витрат, повернута позивачці, взявши до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт у судах першої та апеляційної інстанцій, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 16 000,00 грн, оскільки такі витрати є неминучими у зв`язку з розглядом, справедливими, розумними, співмірними зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги, реальність понесення яких підтверджуються належними та допустимими доказами.

Таким чином, доводи заявниці про те, що вартість наданої правничої допомоги в сумі 16 000,00 грн є необґрунтованою, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Крім того, не впливає на розподіл судових витрат з надання послуг правничої допомоги наявність у позивачки ІІ групи інвалідності, оскільки передбачена пунктом 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» пільга, звільняє сторону лише від сплати судового збору.

За таких обставин касаційна скарга в частині оскарження додаткової постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Згідно із частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, не звернув увагу, що в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому є такою, що звільнена від сплати судового на підставі пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», постанова Тернопільського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 488,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, підлягає зміні з викладенням резолютивної частини постанови такого змісту: «Компенсувати ОСОБА_2 1 488,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що за результатами касаційного перегляду зміні підлягає постанова апеляційної інстанції в частині вирішення питання про компенсацію судового збору, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду