ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/48717/20-ц

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про стягнення заборгованості за аліментами.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року у справі № 757/35696/15-ц з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання їхніх спільних доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

Виконання рішення суду здійснюється з 30 листопада 2015 року.

Тривалий час існують суперечки щодо суми розрахунку аліментів, які мають бути стягнені з ОСОБА_2 .

20 лютого 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував свою підприємницьку діяльність та отримав статус фізичної особи-підприємця.

Проте державним виконавцем було проігноровано цей факт, і аліменти від суми доходів, які він отримував від підприємницької діяльності, не нараховувались протягом всього 2019 року.

Державний виконавець здійснив розрахунок аліментів в іншому розмірі, а саме: виходячи з показників середньої заробітної плати в м. Києві, керуючись вимогами статті 195 СК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017року № 2037-VIII.

Вона не погоджується із таким розрахунком суми заборгованості.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за аліментами на утримання їхніх спільних доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з лютого 2019 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 2 039 967,75 грн, розраховану з суми доходу платника аліментів, отриманого від здійснення підприємницької діяльності у 2019 та 2020 роках, з яких аліменти за 2020 рік від суми отриманого доходу від підприємницької діяльності становлять 580 038,54 грн, а за 2019 рік - аліменти у розмірі 1 459 929,21 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до її незгоди з діями державного виконавця, які стосуються порядку нарахування останнім розміру аліментів до стягнення з відповідача, - тобто спір виник на стадії виконання рішення суду. Обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Обґрунтовуючи такий висновок, районний суд застосував до спірних правовідносин судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо обрання неналежного способу захисту своїх прав.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частинуу редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, проте вказав на помилковість мотивів такої відмови.

Апеляційний суд зазначив, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 757/12847/18 між сторонами затверджено мирову угоду. Внаслідок зміни порядку сплати аліментів припинився обов`язок ОСОБА_2 сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів, встановлений рішенням цього ж суду від 30 жовтня 2015 року (справа № 757/35696/15-ц).

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, виконавчий лист № 757/35696/15-ц, виданий на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на зміну правовідносин та відсутність обов`язку боржника ( ОСОБА_2 ) за вказаним виконавчим документом, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про порушення її прав у період з лютого 2019 року до 31 грудня 2020 року, оскільки правові підстави для розрахунку заборгованості на основі рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року після затвердження мирової угоди відсутні. З цих підстав апеляційний суд не досліджував доводи апеляційної скарги щодо неправильного нарахування державним виконавцем аліментів із середньої заробітної плати для ФОП на спрощеній системі оподаткування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Судуз касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року (повний текст якої складено 07 січня 2026 року).

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 09 лютого 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 757/48717/20.

22 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 757/48717/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, від 27 листопада 2024 року у справі № 185/8179/22; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 2-191/2005 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 195 СК України, у редакції до 28 серпня 2018 року, до правовідносин зі сплати аліментів на підставі судового рішення, які виникли до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання зміни» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про обрання нею неналежного способу захисту своїх порушених прав. Відмовляючи у задоволенні позову з мотивів, що цей спір виник на стадії виконання судового рішення і має вирішуватися шляхом оскарження дій державного виконавця, суди попередніх інстанцій не врахували наявність між сторонами спору щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, поза увагою судів залишився той факт, що вона раніше вже оскаржувала дії державного виконавця в порядку судового контролю відповідно до статті 447-1 ЦПК України, проте ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, їй було відмовлено у задоволенні скарги саме з мотивів необхідності вирішення питання розміру заборгованості шляхом пред`явлення позову.

Вказує, що висновок Київського апеляційного суду в оскаржуваній постанові від 18 листопада 2025 року про те, що ухвала про затвердження мирової угоди у справі № 757/12847/18 замінила рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/35696/15 про стягнення аліментів, є таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону. З тексту мирової угоди вбачається, що сторони уклали її у справі № 757/12847/18, і вона не містить жодних домовленостей з приводу стягнення аліментів (у частці від доходу платника) за виконавчим листом, виданим Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/35696/15. Крім того, після укладення мирової угоди вказаний виконавчий лист залишився на виконанні в органах державної виконавчої служби, стягування аліментів за ним не припинялися до 03 листопада 2022 року, а сам виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, лише ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 13 березня 2026 року, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Неупокоєва Н. К., заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивачка намагається довести наявність заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з доходів ОСОБА_2 , які були отриманні вже після укладення мирової угоди, якою змінено розмір та спосіб стягнення аліментів. Відповідач до 20 лютого 2019 року не був зареєстрований як фізична особа - підприємець, а відтак у ОСОБА_1 не було та не могло бути будь-яких «легітимних очікувань» щодо доходів відповідача у 2015 році (на момент постановлення рішення про стягнення аліментів).

Інші процесуальні звернення

09 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

16 березня 2026 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Неупокоєва Н. К., подав до Верховного Суду заперечення на клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому просить відмовити в його задоволенні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року (справа № 757/35696/15-ц) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 28 вересня 2015 року до досягнення повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

На підставі цього рішення 14 грудня 2015 року видано виконавчий лист № 757/35696/15-ц, згідно з яким відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), розташованого у м. Чернігові, знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання рішення суду у справі № 757/35696/15-ц про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від суми всіх доходів боржника ОСОБА_2 , виконання рішення суду здійснюється з 30 листопада 2015 року.

07 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, що стягуються на підставі виконавчого листа № 757/35696/15-ц від 14 грудня 2015 року (цивільна справа № 757/12847/18-ц).

ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та зміну способу їх присудження.

19 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва у справі

№ 757/12847/18-ц затвердив мирову угоду, укладену 19 листопада 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , відповідно до якої сторони домовляються між собою, що за цією мировою угодою позивач зобов`язується сплачувати відповідачу щомісячно аліменти на користь своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі в національній валюті України, що еквівалентна 500 доларів США на дату сплати аліментів на кожну дитину до її повноліття. Ця ухвала набрала законної сили і є чинною.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із заявою, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 757/35696/15-ц, виданий судом на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, на підставі якого відкрито ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, визнано виконавчий лист № 757/35696/15-ц, виданий Печерським районним судом м. Києва на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, таким, що не підлягає виконанню.

09 січня 2023 року державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 75712487/18-ц.

ОСОБА_2 сплачено борг у розмірі 950 097,94 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яке відкрито на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року про затвердження мирової угоди, якою змінено спосіб та порядок оплати аліментів.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, є два способи виконання обов`язку батьків, які проживають окремо, в утриманні дитини : за домовленістю (добровільно), або за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Частиною першою статті 187 СК України передбачено, що один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.

Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.

У справі, що переглядається Верховним Судом, предметом позову є стягнення заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 761/43598/21 (провадження № 61-2588св24), від 25 лютого 2026 року у справі № 521/10992/23 (провадження № 61-6260св25), від 26 серпня 2026 рокуу справі № 757/1256/22 (провадження № 61-16467св25).

Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вдався до аналізу розміру та порядку сплати аліментів, а також наявності та розміру заборгованості за ними, хоча за встановлених у цій справі обставин, питання щодо розміру заборгованості підлягає вирішенню в межах виконавчого провадження, а не шляхом ухвалення окремого рішення суду про її стягнення.

З огляду на наведене, в цілому висновки судів про відмову в задоволенні позову є правильними, однак мотиви відмови слід викласти в редакції цієї постанови.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Статтею 403 ЦПК України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване тим, що виключна правова проблема у цій цивільній справі полягає у: вирішенні питання про застосування до спірних правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру заборгованості зі сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, положень статті 195 Сімейного кодексу України в редакції, чинній на час початку примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , тобто в редакції Закону від 26 вересня 2015 року, та збереження такого порядку виконання протягом усього часу стягнення аліментів; і застосуванні до спірних правовідносин аналогії закону, а саме: положень частин першої та другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України та частин третьої та четвертої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України.

Наведені ОСОБА_1 обґрунтування щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України не свідчать про наявність виключної правової проблеми чи необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду