ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/18159/24

1. Описова частина

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що з 2011 року вона проживала разом із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 через сімейні обставини (конфлікт із чоловіком).

Вони із ОСОБА_2 під час спільного проживання вели спільне господарство, мали спільний бюджет, морально та фізично підтримували одна одну, разом приймали рішення, готували їжу, займалися господарством. Між ними склалися довірливі відносини та було взаємне розуміння.

Після погіршення здоров`я ОСОБА_2 , вона здійснювала догляд за нею до дня її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . За власні кошти організувала поховання ОСОБА_2 та поминальний обід.

Вказувала, що 20 травня 2024 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець четвертої черги за законом. Нотаріусом була заведена спадкова справа, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено, оскільки відсутні докази, що підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем необхідно їй для оформлення спадщини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання однією сім`єю не менш як п`ять років разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року у складі судді Венгрин О. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1 , а саме з 2011 року.

Встановлюючи факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2011 року, суд першої інстанції виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності, у тому числі, показаннями свідків, довіреністю, виданою ОСОБА_2 на ім`я позивачки, квитанціями про оплату комунальних послуг, підтверджуєтьсяфакт спільного проживання, ведення спільного господарства, надання взаємної підтримки та догляд за спадкодавцем. Встановлення цього факту суд визнав необхідним для оформлення спадщини.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суту мотивована тим, що оскільки позивачка звернулася до суду із цим позовом до закінчення шестимісячного строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у останньої були спадкоємці другої черги за правом представлення, які в установленому законом порядку від спадщини не відмовилися, не були усунуті від права на спадкування, тому саме вони є належними відповідачами у цій справі. Натомість Вінницька міська рада, до якої із цим позовом звернулася позивачка, є неналежним відповідачем.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що,оскільки у позовній заяві фактично відсутній предмет позову - матеріально-правова вимога про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивачки, а встановлення юридичного факту, зокрема, проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини не може бути ефективним способом захисту прав позивача у справах позовного провадження, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чайка А. О., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області 28 квітня 2025 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У жовтні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Чайкою А. О., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Чайкою А. О., мотивована тим, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з формальних підстав.

Вважає, що позивачка довела факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що у випадку задоволення позову, ОСОБА_1 отримає можливість оформити право власності на спадщину, що є ефективним способом захисту її цивільного інтересу. Разом із тим, у випадку відмови у позові, відповідач отримає правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Чайка А. О., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 21).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 16, 23, 24, 25-27).

Відповідно до довіреності від 22 березня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. за реєстровим № 402, № 403, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися всіма без винятку рахунками (платіжними, банківськими картками), відкритими на її ім`я у будь-якому банку України. У зв`язку із хворобою, фізичною вадою ОСОБА_2 , і за її дорученням, довіреність підписана ОСОБА_3 , справжність підпису якого засвідчена нотаріусом (том 1, а. с. 12-13).

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 01 листопада 2023 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано 01 листопада 2023 року, актовий запис № 357 (том 1, а. с. 28).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Вінницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 01 лютого 2024 року (том 1, а. с. 14).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 січня 2024 року № 15 (Ритуальна служба «Ритуал-Сервіс») ОСОБА_1 оплатила послуги з поховання ОСОБА_2 (том 1, а. с. 35).

Згідно з довідкою Спеціалізованого кафе «Поминальне» було зроблено замовлення на організацію та проведення поминального обіду на 12 осіб з попередньою оплатою 1 000 грн (том 1, а. с. 33).

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 11/2024, заведеної приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 20 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 . Заяв інших осіб про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 у спадковій справі немає (том 2, а. с. 179-218).

Згідно з актом обстеження на предмет проживання від 20 травня 2024 року, складеного сусідами ОСОБА_2 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 проживала з власницею квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 до дня смерті останньої ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (том 1, а. с. 29-30).

У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_7 (син ОСОБА_1 ), який повідомив, що його мати - ОСОБА_1 у 2013-2014 роках переїхала жити до ОСОБА_2 на АДРЕСА_4 . Він за дорученням матері привозив їм продукти, підгузки. Мати із ОСОБА_2 жили разом, у них був спільний побут. Коли у матері була необхідність відлучитися, то він залишався із ОСОБА_2 . ОСОБА_1 проживає у квартирі після смерті ОСОБА_2 .

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_5 , яка є головою ОСББ будинку на АДРЕСА_4 , повідомила, що знала ОСОБА_2 з часу заселення до будинку. ОСОБА_2 з ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, них були гарні стосунки, померла їй довіряла, називала її донькою. ОСОБА_2 була доглянута, ОСОБА_1 здійснювала за нею догляд добросовісно.

У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_6 (сусід ОСОБА_2 ), який повідомив, що ОСОБА_2 була самотня, а потім стала проживати однією сім`єю з ОСОБА_1 , яка за нею доглядала.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_3 , який є сусідом ОСОБА_2 , повідомив, що приблизно десять років тому з ОСОБА_2 почала проживати ОСОБА_1 , яка її доглядала. Декілька разів не прохання останньої, він допомагав їй підняти ОСОБА_2 , коли вона була вже лежача.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Чайкою А. О., підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У справі, яка Верховним Судом переглядається, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Метою встановлення такого факту стала необхідність оформлення спадкових прав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що у судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки - адвокат Сувалов В. О. повідомив, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у останньої були спадкоємці другої черги за правом представлення, які в установленому законом порядку від спадщини не відмовилися, не були усунуті від права на спадкування, тому саме вони є належними відповідачами у цій справі, а не Вінницька міська рада, до якої із цим позовом звернулася позивачка.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Частинами першою та третьою статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. За таких обставин, у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 760/13773/20 (провадження № 61-797св22), від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20), від 22 березня 2023 року у справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22), від 14 грудня 2023 року у справі № 755/5308/21 (провадження № 61-14374св23).

Апеляційний суд, вказавши, що у спадкодавця ОСОБА_2 була спадкоємиця другої черги за правом представлення, яка в установленому законом порядку від спадщини не відмовилася, не була усунута від права на спадкування, тому територіальна громада в особі Вінницької міської радине могла бути визначена відповідачем у цій справі, зробив передчасні висновки, не встановив як особу цієї спадкоємиці так і обставин прийняття або неприйняття нею спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 по суті спору апеляційний суд не переглядав, зробив передчасні висновки про незалучення до участі у справі спадкоємця померлої, доводів не аналізував та не робив відповідних правових висновків, не надав оцінку доводам апеляційної скарги Вінницької міської ради, відмовивши у задоволенні позову у зв`язку із неналежним суб`єктним складом учасників справи.

З огляду на це та вимоги статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не може давати оцінку спірним правовідносинам по суті.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущено апеляційним судом, справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду