ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 260/11119/23

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Голови Державної податкової служби України від 20 листопада 2023 року №1473-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (далі ГУ ДПС у Закарпатській області) у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (зі змінами; далі - Закон №889-VIII);

- визнати протиправними та скасувати накази начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 20 листопада 2023 року №360-о "Про оголошення наказу ДПС України" та від 21 листопада 2023 року №361-о про внесення змін до наказу від 20 листопада 2023 року №360-о "Про оголошення наказу ДПС України";

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2023 року до дати винесення рішення у цій справі;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області та виплатити середній заробіток в сумі 19300 грн за один місяць.

Позов мотивовано тим, що в наказі від 20 листопада 2023 року №1473-о не конкретизовано підставу звільнення позивача, також, на порушення вимог частини третьої статті 87 Закону №889-ІІІ, статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивачеві не були запропоновані всі наявні вакантні посади державної служби за наявності таких в ГУ ДПС в Закарпатській області на момент попередження про скорочення займаної ним посади та звільнення. Зокрема, Голова ДПС України як суб`єкт призначення взагалі не пропонував позивачеві вакантних посад, а посади, запропоновані начальником ГУ ДПС в Закарпатській області, не були рівнозначними посаді позивача. Вказував, що нормами чинного законодавства не передбачено права керівника державної служби делегувати керівникам територіальних органів повноважень щодо пропонування посад державному службовцю категорії «Б» у разі припинення державної служби за ініціативи суб`єкта призначення, тому начальник ГУ ДПС в Закарпатській області не мав повноважень пропонувати посади позивачеві, Голова ДПС України такого обов`язку не виконав. Наостанок позивач зазначив, що роботодавець не врахував наявності у позивача переважного права залишитися на роботі, зумовленого тим, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має 13 років безперервного стажу в податкових органах та має відмінні результати оцінювання службової діяльності.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2024 року, яке залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 серпня 2024 року, позов задовольнив.

Суд першої інстанції керувався тим, що суб`єктом призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС та звільнення з цієї посади, визначеним законом, є Голова ДПС України або в.о. Голови, до обов`язків якого за правилами частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ належить пропозиція державному службовцю, одночасно із попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону, іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби.

У цій справі суб`єкт призначення, тобто Голова ДПС України, делегувавши повноваження щодо пропонування рівнозначної посади керівнику ГУ ДПС у Закарпатській області, не виконав обов`язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про незаконність наказу відповідача від 20 листопада 2023 року №1473-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " та наявність підстав для його скасування. Оскільки накази начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 20 листопада 2023 року №360-о "Про оголошення наказу ДПС України" та від 21 листопада 2023 року №363-о про внесення змін до наказу від №360-о було прийнято на підставі наказу від 20 листопада 2023 року №1473-о, то ці накази також підлягають скасуванню як протиправні, а вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком про те, що суб`єкт призначення, тобто Голова ДПС України, делегувавши повноваження щодо пропонування рівнозначної посади керівнику ГУ ДПС у Закарпатській області, не виконав обов`язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.

Підстави касаційного оскарження та їхнє обґрунтування

У касаційній скарзі представник ДПС України просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник указав пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Крім цього, суд апеляційної інстанції не дослідив питання переважного права на залишення на роботі, не надав оцінку доказам, яким позивач мотивував аргументи про існування інших вакантних посад в державному органі, які, на його думку, не були запропоновані, а також не надав оцінку пропуску позивачем строку на звернення з позовною заявою до адміністративного суду.

З огляду на це, скаржник вважає, що Восьмий апеляційний адміністративний суд порушив принципи змагальності сторін, рівності учасників перед судом і законом та офіційного з`ясування обставин справи, що вказує на порушення норм процесуального права.

У відзиві представник позивача просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ДПС України та залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки вважав їх законними та обґрунтованими у значенні статті 242 КАС України.

Реагуючи на доводи скаржника, представник позивача зазначив, що правовідносини у справах №260/11119/24 та №400/4445/22 не є подібними з огляду на відмінності у предметі та підставах позову. Зокрема, у справі №400/4445/22, на противагу розглядуваній ситуації, позивач не зазначав підставами для задоволення позовних вимог наявність рівнозначної вакантної посади як-то заступника начальника Головного управління ДПС інших областей, так і рівнозначних посад зі структури ДПС України, а тому вказане питання не було предметом судового розгляду. Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №400/4445/22, на які послався скаржник, не є релевантними для обставин справи №260/11119/24.

У решті, наведені представником позивача міркування, відповідають доводам, наведеним у позовній заяві та висновкам судів попередніх інстанцій, якими обґрунтовано підстави для задоволення позову.

Рух касаційної скарги

02 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДПС України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2024 року, визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою від 17 вересня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року у цій справі.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

16 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у Закарпатській області на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року цю скаргу залишено без руху та встановлено скаржникові строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції документу про сплату судового збору; ухвалою від 24 жовтня 2024 року заявникові касаційної скарги продовжено строк для усунення вказаних недоліків; ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2024 року відмовлено ГУ ДПС у Закарпатській області у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків та повернуто касаційну скаргу скаржникові з огляду на неусунення недоліків.

08 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла ще одна касаційна скарга ГУ ДПС у Закарпатській області на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №260/11119/23.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску ГУ ДПС у Закарпатській області строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу цього відповідача залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції: клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; документу про сплату судового збору.

Ухвалою від 18 лютого 2025 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Закарпатській області про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги та повернув її скаржникові з огляду на неусунення недоліків.

10 березня 2025 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у Закарпатській області у справі №260/11119/23.

Ухвалою від 31 березня 2025 року Верховний Суд визнав неповажними причини пропуску строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишив без руху та установив скаржникові строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції: клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; документу про сплату судового збору.

Ухвалою від 07 травня 2025 року Верховний Суд визнав неповажними причини пропуску строку ГУ ДПС у Закарпатській області на касаційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року і постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року в цій справі та відмовив у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Ухвалою від 16 вересня 2026 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотань представника ДПС України та представника позивача про здійснення судового розгляду за їх участі та участі позивача і призначив справу №260/11119/23 за касаційною скаргою ДПС України до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Голови ДПС України від 23 грудня 2020 року №1490-о позивача призначено на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області з 24 грудня 2020 року у порядку переведення з ГУ ДПС у Закарпатській області.

Наказом ДПС України від 12 липня 2022 року №443 "Про делегування окремих повноважень з питань управління персоналом" ГУ ДПС у Закарпатській області делеговано повноваження щодо попередження державних службовців про їх наступне звільнення.

Наказом начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 23 січня 2023 року №35 уведено в дію штатний розпис ГУ ДПС у Закарпатській області, у якому передбачено загалом 606 штатних одиниць, зокрема, 3 штатних посади заступника начальника.

Наказом начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 08 червня 2023 року №203 уведено в дію зміни до організаційної структури ГУ ДПС у Закарпатській області, відповідно до яких виведено зі складу 13 штатних одиниць, зокрема, одну одиницю заступника начальника, натомість уведено 13 штатних одиниць, серед яких одну нову штатну одиницю - головного державного інспектора.

22 червня 2023 року начальник ГУ ДПС у Закарпатській області видав попередження про наступне вивільнення на підставі наказу ГУ ДПС у Закарпатській області від 08 червня 2023 року №203 "Про введення в дію переліку змін №5 до Організаційної структури та Переліку змін №1 до Штатного розпису", яким ОСОБА_2 було попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади та припинення державної служби не раніше 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності.

Одночасно у тексті попередження позивачеві запропоновано переведення на вакантні посади, зазначені у додатку, в якому викладено інформацію про наявність вакантних посад державної служби категорії «Б» та «В» у ГУ ДПС в Закарпатській області станом на 21 червня 2023 року.

23 червня 2023 року позивач був ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення під підпис, зазначивши у тексті попередження, що в порушення частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ йому не було запропоновано рівнозначної посади та не враховано його переважного права на залишення на роботі як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3.

Наказом в.о. Голови ДПС України від 20 листопада 2023 року №1473-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області, 20 листопада 2023 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ. Підставою зазначено: лист ГУ ДПС у Закарпатській області від 03 липня 2023 року №3083/7/07-16/11-00-19, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 23 червня 2023 року, лист-погодження Міністерства фінансів України від 17 липня 2023 року №17030-17-62/31651.

Наказом начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 20 листопада 2023 року №360-о "Про оголошення наказу ДПС України" позивачу було оголошено наказ ДПС України від 20 листопада 2023року №1473-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ", з датою фактичного звільнення 20 листопада 2023 року.

Наказом начальника ГУ ДПС у Закарпатській області від 21 листопада 2023 року №363-о "Про внесення змін до наказу ГУ ДПС у Закарпатській області від 20.11.2023 № 360-о "Про оголошення наказу ДПС України" внесено зміни до пункту 2 наказу ГУ ДПС у Закарпатській області від 20 листопада 2023 року №360-о "Про оголошення наказу ДПС України», замінивши слова "у розмірі двох середньомісячних заробітних плат" словами "в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати".

Джерела права й акти їх застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом №889-VIII (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За правилами частин другої і третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначено скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно із частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Відповідно до частини шостої цієї статті вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

За правилами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оцінка Верховним Судом судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження

(1) Межі касаційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження в цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, якими унормовано, що підставами оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України);

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що перегляне судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та спершу перевірить обґрунтованість мотивів, наведених за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Якщо ця підстава касаційного оскарження буде визнана обґрунтованою, Суд надасть оцінку доводам скаржника, наведеним за пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

В протилежному випадку, Суд не перевірятиме аргументів заявника в цій частині.

(2) Оцінка Верховним Судом доводів касаційної скарги, наведених у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України

Суд зауважує, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а крізь призму (1) конкретних спірних правовідносин та (2) відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Правовідносини у справі, яка переглядається, виникли щодо звільнення позивача з посади заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області, 20 листопада 2023 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що у разі звільнення державного службовця з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, частина третя цієї статті покладає на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язок попередити про таке звільнення у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів та одночасно з попередженням запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

На підставі системного аналізу положень пунктів 3, 7 частини першої статті 2, частин першої та другої статті 6, статті 31 Закону №889-VІІІ, суди попередніх інстанцій установили, що на час попередження про звільнення позивач обіймав посаду заступника начальника ГУ ДПС у Закарпатській області, що належить до посад державної служби категорії «Б», тому суб`єктом призначення у розумінні частини третьої статті 87 цього Закону є Голова ДПС України або в.о. Голови.

У цьому контексті суди врахували також ту обставину, що накази про призначення позивача на посаду (від 23 грудня 2020 року №1490-о) та про звільнення його з посади (від 20 листопада 2023 року №1473-о) приймалися Головою ДПС України або в.о. Голови ДПС України.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій установили, що суб`єкт призначення не виконав передбаченого частиною третьою статті 87 Закону №889-VІІІ обов`язку щодо пропонування державному службовцю (позивачеві) іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, тому виснували, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, є протиправним та підлягає скасуванню.

Решту позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив з огляду на їх похідний характер.

Водночас суди критично оцінили доводи відповідачів про те, що в.о. Голови ДПС України Наказом №443 делегував керівникам територіальних органів ДПС повноваження, зокрема, щодо пропонування інших посад державним службовцям, що підлягають скороченню, та, на підставі аналізу норм частини третьої статті 17 Закону №889-VІІІ, пунктів 3, 4 Порядку №1041, пункту 11 Положення №227, а також виходячи зі змісту Наказу №443, виснували, що в обсязі делегованих начальникам територіальних органів ДПС повноважень, до таких належали, зокрема, попередження державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", про звільнення та повідомлення таким державним службовцям про зміну істотних умов державної служби, однак повноваження щодо пропонування державному службовцю категорії "Б" рівнозначних чи нижчих посад у разі припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення до делегованих начальникам територіальних органів ДПС повноважень не віднесені, оскільки начальник територіального органу не має компетенції такого ж обсягу як Голова ДПС, зокрема, не наділений повноваженнями пропонувати рівнозначні посади в інших територіальних органах ДПС.

При цьому, судами встановлено, що станом на день попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, були наявні вакансії заступників начальника управління ДПС інших областей, а саме: в ГУ ДПС у Донецькій області (1 посада), ГУ ДПС в Луганській області (2 посади) та в ГУ ДПС Херсонській області (1 посада), які позивачеві одночасно з попередженням про звільнення не пропонувалися.

У касаційній скарзі представник ДПС України, в аспекті пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджував, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 87 Закону №889-VІІІ, пункт 3 Порядку №1041 та, як наслідок, Наказ №443, не врахував висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року, в справі №400/4445/22.

Оцінюючи обґрунтованість цих доводів за критерієм застосування правових норм, колегія суддів зазначає, що попри подібність предмету спору, Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року в справі №400/4445/22 не викладав правового висновку з питання застосування пункту 3 Порядку №1041 та Наказу №443. За змістом цієї постанови суду касаційної інстанції, у ній взагалі немає посилань на Порядок №1041, а згадка про Наказ №443 наведена у контексті опису фактичних обставин та не містить юридичної позиції Верховного Суду щодо правильності його застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин.

Верховний Суд не може визнати обґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду з питання застосування норм права, яких Верховний Суд не робив та не застосовував.

Поза цим, аргументи скаржника не утворюють підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Оцінюючи доводи касаційної скарги за критерієм подібності спірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що в справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив перелік вакантних посад в інших територіальних органах ДПС, рівнозначних тій, з якої було звільнено позивача та які йому не пропонувалися одночасно з попередженням про звільнення. Тому, на відміну від обставин справи №400/4445/22, судами констатовано невиконання суб`єктом призначення вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ.

Беручи до уваги викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованою заявлену в касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не перевіряє доводи касаційної скарги, наведені за пунктом 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи у межах підстав, з яких було відкрито касаційне провадження в справі, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд