ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/4437/24

1. Описова частина

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю та встановлення порядку користування.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 84/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який перебуває у спільній частковій власності.

Співвласником іншої частки домоволодіння є ОСОБА_2 , якому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 листопада 1998 року належить 16/100 частини цього житлового будинку

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року у справі № 201/11137/17 позов ОСОБА_2 до неї про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зобов`язано її усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 приміщеннями загального користування - сходовою клітиною «І», «ІІ» та горищем у АДРЕСА_1 шляхом надання доступу до цих приміщень. Рішення набрало законної сили.

Однак, після цього, ОСОБА_2 поставив двері на сходову клітину та повісив на неї замок, чим позбавив її права і можливості користуватися цим майном.

Зазначала, що між ними постійно виникають суперечки щодо користування приміщеннями загального користування, а ОСОБА_2 чинить їй відповідні перешкоди.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила суд:

- усунути перешкоди для неї у користуванні приміщеннями загального користування у житловому будинку АДРЕСА_1 , які належать власникам на праві спільної часткової власності, а саме: Г - навіс, № 1-8, І, ІІ - споруди, мостіння, сходовою клітиною «І», «ІІ» та горищем, а також входами до нежитлового приміщення № 1 магазин на 1-му поверсі, загальною площею 79,1 кв. м, нежитлового приміщення № 2 на ІІ-му поверсі загальною площею 55, 6 кв. м у житловому будинку літ. А-2, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 36, 5 кв. м, яка складає 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 79,5 кв. м, що складає 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок користування приміщеннями загального користування у житловому будинку АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування І сходову клітину 13, 9 кв. м, ІІ сходову клітину 5,4 кв. м, а також входи до нежитлового приміщення № 1 магазин на 1-му поверсі, загальною площею 79,1 кв. м, нежитлового приміщення № 2 на ІІ-му поверсі загальною площею 55, 6 кв. м у житловому будинку літ. А-2, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 36,5 кв. м, яка складає 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 79, 5 кв. м, що складає 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- інші приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: Г - навіс, № 1-8, І, ІІ - споруди, мостіння, залишивши у спільному користуванні її та ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строк 3 дні з моменту набрання законної сили надати ключі від сходової клітини «І», «ІІ», входів, які ведуть через паркан навколо житлового будинку АДРЕСА_1 до приміщень загального користування.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю та встановлення порядку користування задоволено.

Зобов?язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні приміщеннями загального користування у житловому будинку АДРЕСА_1 , які належать власникам на праві спільної часткової власності, а саме: Г - навіс, № l-8, I, II - споруди, мостіння, сходовою клітиною «l», «ІІ» та горищем, а також входами до нежитлового приміщення №1 магазин на 1-му поверсі, загальною площею 79,1 кв. м, нежитлового приміщення № 2 на ІІ-му поверсі загальною площею 55,6кв.м. в житловому будинку літ. А-2, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 36,5кв.м, яка складає 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 загальною площею 79,5кв.м, що складає 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок користування приміщеннями загального користування у житловому будинку АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у користування І - сходову клітину 13,9кв.м, II - сходову клітину 5,4 кв.м, а також входи до нежитлового приміщення № 1 магазин на 1-му поверсі, загальною площею 79, 1 кв. м, нежитлового приміщення № 2 на ІІ-му поверсі загальною площею 55,6кв.м. в житловому будинку літ. А-2, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 36,5 кв. м, яка складає 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 79,5 кв. м, що складає 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: Г - навіс, № 1-8, І, II - споруди, мостіння, а також паркан навколо дому залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зобов?язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строк 3 дні з моменту набрання законної сили цього рішення надати ОСОБА_1 ключі від сходової клітини «І», «ІІ, входів, які ведуть через паркан навколо житлового будинку АДРЕСА_1 до приміщень загального користування.

Вирішено питання стягнення судового збору.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач довела, що відповідачі користуються квартирою АДРЕСА_4 , загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 25,5 кв. м, власником якої є ОСОБА_2 , яка має окремий вхід, при цьому чинять їй перешкоди у користуванні приміщеннями загального користування - навісом, мостінням, спорудами, входом у будівлю А-2, входом ІІ (сходами) до нежитлового приміщення 2 на другому поверсі будівлі А-2, входами до квартир АДРЕСА_5 , які припадають на її частку будинку, для усунення цих перешкод направляла вимогу, яка відповідачами залишена без реагування.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції встановив порядок користування квартирою без експертизи, за відсутніми у справі доказами не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки для того, щоб побачити в технічному паспорті, де саме в будинку розташовані приміщення, що належать позивачу та відповідачу, спеціальні знання не потрібні, а тому проведення такої експертизи не має жодного значення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду 23 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кудрявцев Д. В., в ухваленні додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод користуванні власністю та встановлення порядку користування.

Судове рішення мотивовано тим, що заявником не надано документів (квитанції, прибуткового касового ордеру тощо), що свідчать про оплату гонорару, а якщо гонорар не оплачено фактично, то сам договір про надання правничої допомоги можливо розцінювати як намір оплати.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кудрявцев Д. В., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди не врахували, що позивач незаконно зареєструвала право власності на частку у майні, не виділяючи його внатурі, чи не поділивши його частково, що призвело до юридичної невизначеності у вигляді фактичної реєстрації двох об`єктів нерухомості в одному будинку. Вважає дії нотаріуса щодо такої реєстрації незаконними.

Вказує, що не чинить позивачу жодних перешкод, а навпаки, ОСОБА_1 внаслідок незаконної реєстрації порушує його право на розпорядження належною йому часткою житлового будинку.

Зазначає, що суди, встановлюючи порядок користування майном, не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили, хто та яким майном на разі користується. При цьому, його було позбавлено права користування сходами, які є єдиним входом до горища. При тому, що у справі № 201/1113/17 ним було підтверджено право власності та користування сходовою клітиною з єдиним входом до горища.

Суди безпідставно встановили порядок користування квартирою без призначення і проведення відповідної експертизи, за відсутності доказів, а також помилково, без належних документів визначили частки власності у майні.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кудрявцева Д. В., мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, пославшись на відсутність доказів фактичної оплати гонорару, оскільки це суперечить судові практиці Верховного Суду, а післясплата була передбачена угодою з адвокатом.

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кудрявцева Д. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У грудні 2025 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, оскільки суду не було надано доказів оплати адвокатських послуг, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

04 листопада 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кудрявцева Д. В.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_2 просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 201/11514/26, проте належно його не обґрунтував, тому Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 84/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який перебуває у спільній частковій власності. Ця частка складається з: нежитлового приміщення № 1 магазин на 1-му поверсі, загальною площею 79,1 кв. м, нежитлового приміщення № 2 на II-му поверсі загальною площею 55,6 кв. м у житловому будинку літ. А-2, 11/80 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Співвласником іншої частки домоволодіння є ОСОБА_2 , якому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 листопада 1998 року належить 16/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з прилеглими до нього будовами та спорудами: у житловому будинку А-2.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року у справі 201/11137/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 приміщеннями загального користування - сходовою клітиною «І», «ІІ» та горищем у будинку АДРЕСА_1 шляхом надання доступу до цих приміщень. Рішення набрало законної сили.

28 серпня 2024 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кудрявцева Д. В. на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направлено вимогу про передання дублікатів ключів від сходової клітини «І» та «ІІ» будинку АДРЕСА_1 Докази передачі ключів у матеріалах справи відсутні.

Згідно відео (диск, том 1, а. с. 135), декілька чоловіків, вказуючи, що вони представники власника, пояснюють жінці, яка стоїть біля закритого ролету вхідних дверей будівлі, що ця будівля передана в оренду Третій штурмовій бригаді, і просять надати доступ до приміщення. Жінка категорично заперечує, вказуючи, що будинок є власність домкому. Представник позивача - адвокат Кудрявцев Д. - зазначає, що ця жінка є відповідачкою ОСОБА_3 . На цьому відео зафіксовано, що адвокат як представник співвласника будинку ОСОБА_1 намагався потрапити у приміщення буд. АДРЕСА_1 , але відповідач категорично відмовила.

Згідно плану (том 1, а. с. 15-16), будинок розділений на відокремлені приміщення:

- на першому поверсі: нежитлове приміщення 1 (магазин) та квартира АДРЕСА_2 (мають окремі входи);

- на другому поверсі: нежитлове приміщення 2 (вхід через 1 поверх), квартири АДРЕСА_6 (вхід по окремих сходових клітинах).

Будинок має допоміжні споруди.

Відповідачі користуються квартирою АДРЕСА_4 , загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 25,5 кв. м, власником якої є ОСОБА_2 . Вказане житлове приміщення він придбав у 1998 року як 16/100 частин будинку зі спорудами та будівлями, у тому числі у буд. А-2 квартира АДРЕСА_4 , яка має окремий вхід.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21, від 30 липня 2025 року у справі № 334/5652/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Кудрявцева Д. В., підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанційв оскаржуваній частині не відповідають.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно із частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Тлумачення норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Верховний Суд також зауважував, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов`язано з певними межами (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21, на який ОСОБА_2 посилався в касаційній скарзі).

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (див. постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц).

Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (див: постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18, на яку посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі).

Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, у змагальному процесі позивач повинен довести вимоги, на які він посилається, відповідач заперечення, які висуває проти заявлених позовних вимог, а суд повинен забезпечити змагальність сторін процесу. Тобто у суду, а не лише у сторін, також є процесуальний обов`язок у забезпеченні та сприянні сторонам змагальності процесу.

Суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не сприяли сторонам у забезпеченні змагальності судового процесу, не перевірили належно доводів та заперечень сторін.

Суди не звернули уваги та не надали належної правової оцінки доводам відповідачів про те, що ОСОБА_1 було виділено в одноособове користування сходові клітини, які є єдиним входом до горища, яке є допоміжним приміщенням та перебуває у спільному користуванні всіх співвласників.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року у справі 201/11137/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 приміщеннями загального користування - сходовою клітиною «І», «ІІ» та горищем у будинку АДРЕСА_1 шляхом надання доступу до цих приміщень.

Виділивши ОСОБА_1 в одноособове користування ту саму сходову клітину, суди попередніх інстанцій, фактично, допустили існування двох протилежних за змістом судових рішень, що є неможливим.

Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що, визначаючи порядок користування будинком, суди не врахували, що такий не був поділений в натурі чи визначені в натурі частки у праві спільної часткової власності, а висновок судів про те, що ОСОБА_1 є власником 84/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , не підтверджується належними доказами у справі та є передчасним, оскільки суд не володіє спеціальними технічними знаннями для такого висновку.

Також, суди не звернули увагу на заперечення відповідачів про те, що визначення порядку користування відбулося виключно за доводами позивача, надання мивідповідних доказів технічної можливості визначення такого користування, без врахування позиції інших співвласників будинку, не було роз`яснено учасникам справи можливість призначення судової технічної експертизи для визначення можливих варіантів користування, при тому, що згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апеляційного суду, що для з`ясування в технічному паспорті, де саме в будинку розташовані приміщення, що належать позивачу та відповідачу, спеціальні знання не потрібні, а тому проведення такої експертизи не має жодного значення, є вкрай помилковим. Для вирішення справ подібної категорії потрібні, у тому числі, технічні знання, якими володіють експерти.

При цьому положення статті 103 ЦПК України передбачає призначення відповідної експертизи судом із власної ініціативи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у користуванні власністю, суди не вказали, якими доказами підтверджуються перешкоджання з боку відповідачів, та не надано оцінки їх запереченням про зворотне, що саме позивач перешкоджає їм користуватися спільними приміщеннями. Суд не врахував, що доказування є обов`язком обох сторін спору відповідно до статей 12, 81 ЦПК України та у разі протилежних доводів сторін, суд повинен обґрунтовувати свої правові висновки з посиланням на надані докази тих чи інших обставин учасниками справи.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не перевіривши всіх її доводів та заперечень відповідачів, не дослідивши всіх доказів на підтвердження відповідних доводів та заперечень, а також не перевірили належність способу захисту у цій справі, виходячи з наявних фактичних обставин, не встановивши всіх необхідних обставин справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Верховний Суд також скасовує й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, проте не ухвалює судового рішення по суті заявленого питання, оскільки, враховуючи скасування постанови апеляційного суду, питання розподілу судових витрат у справі є передчасним.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,