ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/12940/25

Описова частина

1. У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2023 року, удаваним і таким, що був вчиненим як договір про припинення права на аліменти для дітей у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; визнати право власності на 1/2 частини вказаної квартири за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одночасним визнанням припинення обов`язку ОСОБА_1 сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей; припинити право на аліменти, що стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року у справі № 759/5726/24 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

2. Позов обґрунтовано тим, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, у період якого народилися: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. За домовленістю між подружжям позивач мав передати у власність відповідачки 1/2 частики квартири АДРЕСА_1 , в свою чергу ОСОБА_2 мала надати дозвіл дітям половину часу проводити з батьком та відмовитися від аліментів на утримання синів. Всі питання з оформлення вказаних домовленостей відповідачка взяла на себе. Оскільки укладання договору про передачу майна та відмови від стягнення аліментів потребувало певного часу, ОСОБА_2 запропонувала оформити договір дарування, який укладався під тиском, оскільки відповідачка погрожувала не давати бачитись з дітьми.

4. 18 жовтня 2023 року між сторонами укладено договір дарування квартири. Однак наприкінці 2024 року відповідачка почала всіляко перешкоджати спілкуванню з дітьми.

5. З метою захисту своїх прав позивач був змушений звернутися до Органу опіки та піклування з заявою щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми. Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 січня 2025 року № 1 «Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_7 та ОСОБА_8 » ОСОБА_1 встановлено графіки побачення.

6. Проте, на початку 2025 року позивач дізнався, що окрім розірвання шлюбу відповідачка також звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей та отримала відповідне рішення суду про задоволення її вимог.

7. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

8. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року у складі судді Бабчи Н. Д. в задоволенні позову відмовлено.

9. .

10. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для припинення стягнення аліментів є саме договір про припинення права на аліменти у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Зазначеного договору між сторонами укладено не було, натомість укладено саме правочин щодо відчуження (дарування) майна, що не є підставою для припинення стягнення аліментів.

11. Святошинський районний суд міста Києва також виснував, що посилання позивача, що вказаний договір було укладено під тиском, може бути підставою іншого позову та визнання вказаного договору недійсним, а не підставою для припинення стягнення аліментів, відповідно, наразі відсутні правові підстави для припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь позивача з відповідача на утримання дітей.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

13. Суд апеляційної інстанції, врахувавши обсяг позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема відсутність у розпорядженні суду першої інстанції відомостей про вартість 1/2 частки спірної квартири і що така не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що справа № 758/12940/25 не може бути визнана такою, що підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, що є підставою для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення районного суду відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України.

14. По суті позовних вимог Київський апеляційний суд врахував підстави позовних вимог ОСОБА_1 , який, посилаючись на статтю 190 Сімейного кодексу України, статті 202, 203, 235, 717 Цивільного кодексу України, вказував про удаваність укладеного ним договору дарування від 18 жовтня 2023 року 1/2 частки квартири та те, що між сторонами такий правочин укладено за домовленістю з відповідачкою, яка, в свою чергу, мала відмовитись від стягнення аліментів, що, на переконання позивача, є підставою для припинення аліментів.

15. Проте, з матеріалів справи вбачається, що оспорюваний правочин посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1692, укладений не на підставі статті 190 СК України, а на загальних підставах.

16. При цьому договору про припинення права на аліменти на утримання дітей сторони не укладали.

17. Суд апеляційної інстанції вважав, що суд не вправі покласти обов`язок на отримувача аліментів або дитину прийняти право власності на нерухоме майно та одночасно припинити на цій підставі стягнення аліментів. Таке право є виключним правом сторін, що реалізується добровільно на підставі відповідного договору.

18. При цьому будь-якого посилання на те, що договір дарування укладений з умовою про припинення права на аліменти, умови оспорюваного позивачем договору не містять. Підписуючи договір дарування, сторони стверджували, що такий правочин відповідає їхнім намірам, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу й правові наслідки, бажають їх реального настання.

19. Серед іншого суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до частини першої статті 190 СК України договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути укладений виключно з дозволу органу опіки та піклування. ОСОБА_1 не надав доказів того, що він звертався до відповідного органу опіки та піклування з метою отримання такого дозволу.

20. За наведених обставин Київський апеляційний суд не встановив, що сторони мали будь-які домовленості щодо укладення між ними договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, відповідні докази судом не здобуто.

21. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача, що вказаний оспорюваний договір дарування укладено під тиском, оскільки такі доводи не можуть бути визнані підставою для припинення стягнення аліментів.

22. Отже, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, водночас за відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , Київський апеляційний суд, ухвалюючи нове судове рішення, відмовив в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка В. А., на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року.

24. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову, справу передати на новий розгляд.

26. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про виклик та допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Касаційна скарга мотивована тим, що разом з позовною заявою представником позивача була подана заява про виклик та допит в якості свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які мали надати свідчення щодо обставин справи, а саме: проведення часу позивача з дітьми, їх виховання та утримання, забезпечення всім необхідним для нормального розвитку дітей; факту досягнення між сторонами домовленості про укладання договору про припинення права на аліменти ОСОБА_1 у зв`язку з передачею нерухомого майна, а саме, відмови ОСОБА_2 від права на отримання аліментів; наявність тиску з боку відповідачки, щодо скорішого укладання договору дарування.

28. Проте, суд першої інстанції постановив та здійснював розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, чим порушив норми процесуального права та безпідставно не дослідив та не оцінив показання свідків.

29. Також, разом з апеляційної скаргою на рішення місцевого суду до Київського апеляційного суду направлено клопотання про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

30. Проте, головуючий у справі, не порадившись із членами колегії на місці, не приймаючи ухвалу за наслідком розгляду клопотання ані протокольно, ані письмово, виснував думку про те, що виклик свідків є недоцільним та їх показання не вплинуть на суть розгляду справи.

31. В постанові апеляційного суду, яка оскаржується, суд апеляційної інстанції по суті вирішив справу за наявними у справі матеріалами як суд апеляційної інстанції, без стадії підготовчого засідання, вирішення клопотань та іншу підготовку справи до розгляду, яка повинна проводитись за правилами загального позовного провадження. Позбавивши позивача цих стадій, притаманних загальному позовному провадженню, невирішення клопотань, апеляційний суд не відновив порушені судом першої інстанції права позивача.

32. У червні 2026 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у справі № 759/3997/24.

34. У період шлюбу сторін у подружжя народилися: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

35. Відповідно до договору дарування 1/2 частки квартири від 18 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Петренко О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1692, ОСОБА_1 подарував та передав безоплатно у власність ОСОБА_2 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

36. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у справі № 759/5726/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 лютого 2024 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а від того часу у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

37. Виконавчий лист у справі № 759/5726/24 перебуває на виконанні в органах державної служби.

38. Розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 січня 2025 року № 1 «Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 », позивачу ОСОБА_1 встановлено час спілкування з дітьми.

Мотивувальна частина

39. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

41. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

44. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

45. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

46. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

47. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, заявник у якості підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду зазначив розгляд міськрайонним судом справи в порядку спрощеного позовного провадження незважаючи на те, що остання підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також необґрунтоване відхиленняапеляційним судом клопотання про виклик та допит свідків.

48. Вищезазначені посилання касаційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на таке.

49. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

50. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п`ята статті 4 ЦПК України).

51. Частиною першою статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

52. Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

53. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

54. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України у редакції на момент подачі позову у справі для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

55. У позовах у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України).

56. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив: визнати договір дарування 1/2 частки квартири удаваним і таким, що був вчиненим, як договір про припинення права на аліменти для дітей у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; визнати право власності на 1/2 частки вказаної квартири за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з одночасним визнанням припинення обов`язку ОСОБА_1 сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей; припинити право на аліменти, що стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року у справі № 759/5726/24 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

57. Враховуючи обсяг позовних вимог, які містять вимоги майнового характеру та немайнового характеру, а також те, що суд першої інстанції не мав в своєму розпорядженні на час відкриття провадження в справі інформації про вартість 1/2 частки спірної квартири, наявні підстави для висновку, що справа, яка є предметом касаційного перегляду, не є малозначною в силу прямої вказівки закону та не могла бути визнана такою на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, внаслідок чого не могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

58. Проте, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 рокупозовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі та зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

59. У змісті рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року зазначено, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження.

60. З урахуванням вищевказаного колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що матеріали справи не містять відомостей, що ціна позову, в частині вимог майнового характеру, не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України справа не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.

61. Водночас колегія суддів в контексті підстави касаційного оскарження, визначеної заявником у змісті касаційної скарги, зауважує таке.

62. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

63. Відтак, суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність відомостей про вартість спірних 1/2 частки квартири, а отже, що справа не могла бути розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а також беручи до уваги, що таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення міськрайонного суду, ухваленого за наслідками вирішення спору по суті із ухваленням нового рішення у справі.

64. При цьому в силу змісту пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України апеляційний суд позбавлений можливості за наслідками апеляційного перегляду справи скасувати судове рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що спростовує посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

65. Отже, встановивши, що суд першої інстанції помилково розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування судового рішення із ухваленням нового рішення, оскільки саме такі повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи передбачені законодавцем у змісті пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

66. Щодо підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, а саме необґрунтоване відхилення клопотання про виклик та допит свідків, а також, що Київський апеляційний суд, не приймаючи ухвалу за наслідком розгляду клопотання ані протокольно, ані письмово, виснував думку про те, що виклик свідків є недоцільним та їх показання не вплинуть на суть розгляду справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

67. Обґрунтовуючи клопотання про допит свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , заявник зазначає, що вказані свідки мали надати свідчення щодо обставин справи, а саме: проведення часу позивача з дітьми, їх виховання та утримання, забезпечення всім необхідним для нормального розвитку дітей; факту досягнення між сторонами домовленості про укладання договору про припинення права на аліменти ОСОБА_1 у зв`язку з передачею нерухомого майна, а саме, відмови ОСОБА_2 від права на отримання аліментів; наявність тиску з боку відповідачки, щодо скорішого укладання договору дарування.

68. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

69. Згідно з частиною першою статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

70. При цьому законодавець визначив лише одну умову (обставину), за наявності якої договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути визнаний недійсним, а саме, у разі виключення імені відчужувача як батька з актового запису про народження дитини, в цьому випадку у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно (частина оста статті 190 СК України).

71. Як встановлено судами та не спростовано доводами касаційної скарги, договір про припинення права на аліменти на утримання дітей, посвідченого нотаріально, сторони не укладали, при цьому, позивач не надав доказів того, що він звертався до відповідного органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на укладення такого правочину.

72. Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку, що заявлені ОСОБА_1 свідки не могли підтвердити обставини фактичного укладення договору про припинення права на аліменти, оскільки такий правочин укладається, зокрема за наявності обов`язкового дозволу органу опіки та піклування.

73. Тобто в цьому випадку, в силу норм прямої дії, судове рішення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження фактичного укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно.

74. За наведених обставин, Київський апеляційний суд, заслухавши клопотання ОСОБА_1 про допит свідків, підставно відмовив у його задоволенні, що вбачається з протоколу судового засідання, і це не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду по суті спору.

75. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

76. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

77. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

78. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

79. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,