ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/22370/23

1. Описова частина

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В., про усунення особи від права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, на належне їй майно. На момент смерті ОСОБА_3 кватира АДРЕСА_1 належала їй та померлій матері.

06 липня 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В.було заведено спадкову справу № 21/2021 (номер у Спадковому реєстрі 67926584) до майна померлої.

Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 (син померлої) у грудні 2021 року також подав приватному нотаріусузаяву про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Згодом відповідач почав пропонувати їй зустрітися для вирішення питання щодо спадкового майна, але отримавши відмову почав вимагати від неї 10 000 доларів США за його долю у спадковому майні, погрожувати їй. Влітку 2023 року відповідач, отримавши відмову приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проник до квартири, яка є спадковим майном.

Вказувала, що за життя ОСОБА_3 тривалий час хворіла та потребувала постійного стороннього догляду та допомоги, останні два роки свого життя перебувала у безпорадному стані.

Проте відповідач ніколи не надавав матері матеріальної допомоги, залишив її в найтяжчі часи, коли вона хворіла, потребувала догляду та допомоги. ОСОБА_3 постійно переживала стрес від того, що її син вчинив декілька злочинів, неодноразово притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Вона була єдиною особою, яка доглядала за матір`ю, допомагала їй матеріально, тобто виконала свій обов`язок перед матір`ю щодо утримання: за власний рахунок здійснювала її лікування, самостійно доглядала, утримувала та поховала її.

При цьому ОСОБА_3 пообіцяла ОСОБА_2 , що не складе заповіт на її користь, тому що він погрожував їй розправою, погрожував розправою онукам, матір боялася його та просила бути обережною, остерігатися його.

Вважала, що на підставі абзацу 2 частини третьої, частини п`ятої статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_2 має бути усунено від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка через тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані, а відповідач ухилявся від надання матері допомоги.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом (спадкова справа № 67926584) після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; заборони ОСОБА_2 , його представникам, та будь-яким третім особам, у тому числі, державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які дії, у тому числі, реєстраційні дії щодо вказаної квартири; заборони ОСОБА_2 користуватися, знаходитися у цій квартирі, вселяти до неї інших осіб, здійснювати заміну замків на вхідних дверях, обладнувати її охоронними пристроями та іншим чином користуватися, володіти квартирою, у тому числі, укладати договори оренди із третіми особами.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), його представникам та будь-яким третім особам, зокрема, державним реєстраторам та нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з отриманням у спадщину частки нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 січня 2024 року змінено, виключено з другого абзацу резолютивної частини ухвали суду першої інстанції: « ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), його представникам та будь-яким третім особам, зокрема».

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 січня 2024 року, з урахуванням постанови Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, якою було заборонено державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з отриманням у спадщину частки нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами умисного ухилення відповідача від надання допомоги матері при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потреби спадкодавця у допомозі саме від ОСОБА_2 . У матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем умисних дій чи бездіяльності, спрямованої на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

Суди урахували, що, заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 повідомив про спілкування із матір`ю та надання їй допомоги, що також підтвердили свідки у своїх показаннях.

Районний суд зазначив, що наявність у ОСОБА_2 судимості та відбуття покарання за вчинені ним злочини, так само як і неприязні стосунки між позивачем та відповідачем не є підставою для усунення його від спадкування після смерті матері.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та недоведення нею одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення особи від права на спадкування ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 .

Суди послалися на судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Панько М. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 рокускасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У січні 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Паньком М. М., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Паньком М. М., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

На думку заявника, позивачка довела існування одночасно всіх необхідних обставин для усунення відповідача від права на спадкування (частина п`ятої статті 1224 ЦК України), а саме: ухилення ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання ( ОСОБА_3 була непрацездатною особою, мала мінімальний розмір пенсії; відповідач є працездатною особою, не має на утриманні інших осіб); перебування спадкодавця в безпорадному стані (похилий вік та значні проблеми зі здоров`ям передбачали постійне піклування за спадкодавцем); потреба спадкодавця в допомозі саме від цієї особи (єдиною особою, яка надавала ОСОБА_3 допомогу була позивачка, яка сама мала на утриманні трьох неповнолітніх дітей).

Отже, суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не надали належної оцінки факту ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання матері, що відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України є підставою для усунення від права на спадкування за законом.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Панько М. М., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами.

ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 та визнається сторонами.

Вироком Жовтневого районного суду м. Одеси від 14 червня 1995 року, залишеним без змін ухвалою Одеського обласного суду від 01 серпня 1995 року, у справі № 1-458 ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і йому призначено покарання у вигляді 01 року 06 місяців позбавлення волі без конфіскації майна (том 1, а. с. 20-21; 22-25).

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 1997 року у справі № 1-148/97 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 140, частиною першою статті 142, частиною другою статті 144 КК України і йому було призначено покарання (том 1, а. с. 26-33).

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2007 року, у справі № 11-446/07 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді 05 років позбавлення волі (том 1, а. с. 34-41).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2006 року у справі № 2-9257/06 позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на жилу площу задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 із жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У вказаному заочному рішенні суду встановлено, що ОСОБА_2 позов визнав, зазначивши, що у спірній квартирі не мешкав останні 15 років (том 1, а. с. 148-149).

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2009 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 289 КК України і призначено йому покарання у вигляді 03 років обмеження волі (том 1, а. с. 42-44).

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частинами другою, третьою статті 185, частиною другою статті 289 КК України, частиною третьою статті 357 КК України і призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком 06 років, без конфіскації майна (том 1, а. с. 45-51).

01 червня 2016 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 01 червня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. за реєстровим № 3484 (том 1, а. с. 185).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 20 березня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О. В. за реєстровим № 2074, ОСОБА_3 20 березня 2020 року продала ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 186-187).

29 грудня 2021 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_7 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 29 грудня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусомОдеського міського нотаріального округу Груєвою О. В. за реєстровим № 10605 (том 1, а. с. 188-189).

ОСОБА_3 з 30 грудня 2020 року до 16 лютого 2021 року знаходилася на стаціонарному лікуванні з діагнозом - вперше діагностований туберкульоз обох легень, була виписана з поліпшенням на амбулаторне лікування. 08 червня 2021 ОСОБА_3 була повторно госпіталізована та 20 червня 2021 року констатовано її смерть, про що свідчить лист Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради від 22 вересня 2023 року та виписка із медичної картки стаціонарного хворого від 16 лютого 2021 року № 1668 (том 1, а. с. 69-70).

Смерть ОСОБА_3 20 червня 2021 року також підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 21 червня 2021 року (том 1, а. с. 11).

Похованням ОСОБА_3 займалася ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору-замовленням на організації та проведення поховання від 23 червня 2021 року № 071548 (том 1, а. с. 72).

06 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 116).

06 липня 2021 року приватним нотаріусомОдеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. заведено спадкову справу № 21/2021 (номер у Спадковому реєстрі 67926584) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 06 липня 2021 року № 65454129 (том 1, а. с. 12).

07 грудня 2021 року ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І. В. заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 115).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 вересня 2023 року № 346054710 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить кватира АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 16-18).

Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України від 04 жовтня 2023 року ОСОБА_3 отримувала пенсію у мінімальному розмірі, яка у 2019 році складала 1 564 грн та 1 638 грн, а у 2020 році - 1 712 грн та 1 769 грн (том 1, а. с. 63-68).

У суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 показання яких викладені в рішенні суду, а також містяться на технічних записах судових засідань.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Паньком М. М., задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24З зробив висновок, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц наголошено, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Спадкоємець може бути усунений від права на спадщину лише при одночасному існуванні цих обставин і доведеності їх сукупності (див.: постанова Верховного Суду у справі № 337/6000/15-ц від 21 березня 2018 року).

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини (див.: постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц).

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача (див.: постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 289/1965/16-ц, від 29 грудня 2025 року у справі № 195/2005/23 від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24, від 10 лютого 2026 року у справі № 462/5597/23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Установивши, що позивачка не надала належних та допустимих доказів умисного ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю чи його бездіяльності, спрямованої на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю та доказів потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи, що входить до сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що оцінені судом покази свідків не доводять винної поведінки відповідача, умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю.

Отримані під час розгляду справи показання свідків не можуть бути єдиною та безумовною підставою для задоволення позову, оскільки вони самі по собі не є беззаперечним доказом наявності підстав для висновку про ухилення від утримання спадкодавця.

Надані позивачкою докази не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останньої самостійно здійснювати догляд за собою і задовольняти побутові потреби. Перебування ОСОБА_3 певний час у медичному закладі на стаціонарному лікуванні та необхідність лікування достовірно не свідчать про її безпорадний стан у розумінні частини п`ятої статті 1259 ЦК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачка доглядала за матір`ю, займалася її похованням, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки чинне законодавство не пов`язує можливість усунення одного із спадкоємців від права на спадкування у разі надання допомоги спадкодавцю іншим спадкоємцем. Спадкоємця може бути усунено від права на спадкування лише у разі сукупності таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Однак ОСОБА_1 не довела належними та допустимим доказами настання вказаних обставин.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди забезпечили повний та всебічний розгляд цієї справи, дослідили її обставини у достатньому обсязі для ухвалення законних та обґрунтованих судових рішень.

Посилання касаційної скарги заявника на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц (провадження № 61-12270св20) Верховний Суд дійшов переконання, що оскільки діяння, зазначені у частині першій статті 1224 ЦК України, є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування. За наявності постановлених у кримінальному судочинстві таких судових рішень, які набрали законної сили, ухвалення окремого рішення суду в цивільній справі про усунення від спадкування не вимагається, оскільки особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування на підставі закону.

Отже, судові рішення, які переглядаються, у цій справі ухвалені за фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин у справі № 644/5164/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій належно дослідили всі зібрані у справі докази та надали їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду