ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/2549/24

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській (далі - відповідач, ГУ ДМС в Дніпропетровській області), у якому просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 14.12.2023 № 661-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого ресурсно-господарским сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області;

1.3. стягнути з ГУ ДМС в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 28.12.2023 до дня ухвалення відповідного рішення суду.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював в ГУ ДМС в Дніпропетровській області на посаді завідуючого ресурсно-господарським сектором та 13.11.2023 отримав від відповідача попередження про наступне звільнення, у якому було повідомлено, що у зв`язку зі зміною структури відповідача та зміною штатного розпису на 2023 рік із 01.11.2023 скорочено посаду завідуючого ресурсно-господарским сектором, та відповідач запропонував позивачу для переведення посаду заступника начальника відділу № 12 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області.

2.1. Позивач не надав згоди на запропоновану посаду, оскільки він проживає в місті Дніпрі, де має житло (квартиру), виховує неповнолітню дитину, яка навчається в м. Дніпрі, під його піклуванням перебуває 80-річна матір, яка потребує догляду, а дружина, яка має роботу в м. Дніпрі, на переїзд в інше місто не згодна. Крім того, позивач страждає на низку хронічних захворювань - параксізмальну тахікардію та гострий панкреатит, у 2016 році переніс операцію на серці, визнаний особою обмежено придатною до військової служби у військовий час та перебуває на постійному медичному догляді.

2.2. Позивач також звертав увагу на те, що він отримав позитивну оцінку за наслідками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця за 2023 рік.

2.3. Звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) позивач уважав незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач не виконав вимог частини третьої статті 87 цього ж Закону, за змістом якої суб`єкт призначення або керівник державної служби є таким, що виконав цей обов`язок, якщо державному службовцю були запропоновані всі інші вакантні посади державної служби, які з`явилися в державній установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Водночас у штатному розписі відповідача на момент його попередження про наступне вивільнення були наявні рівнозначні посади, яких йому не запропоновано, як не запропоновано і нижчих посад у цьому ж органі з місцезнаходженням у м. Дніпрі, а посада. із якої його звільнили, не була скорочена, а лише перейменована.

2.4. На цих підставах позивач уважав, що в його ситуації відповідач порушив одну з найважливіших гарантій для державних службовців при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу - обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби працевлаштувати державного службовця.

3. Не погодившись із доводами позивача, ГУ ДМС в Дніпропетровській області подало письмовий відзив, у якому вказано, що доводи позивача про те, що посада завідувача ресурсно-господарського сектору, із якої його було звільнено, не була скорочена, а лише перейменована, не відповідають дійсним обставинам, позаяк 20.10.2023 Голова ДМС України затвердила штатний розпис на 2023 ГУ ДМС в Дніпропетровській області, наказом ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 31.10.2023 № 111 уведено в дію з 01.11.2023 структуру ГУ ДМС в Дніпропетровській області, затверджену Головою ДМС України Науменко Н. та погоджену Міністром внутрішніх справ України Клименком І., у зв`язку із запровадженням якої скорочено близько 86% посад та відповідно масово здійснювалися попередження про наступне звільнення із пропонуванням рівнозначних посад.

3.1. У зв`язку з цим відповідач звертав увагу суду на те, що означені зміни стосувалися не лише посади завідувача ресурсно-господарського сектору ГУ ДМС в Дніпропетровській області, а взагалі всього сектору, оскільки в структурі ГУ ДМС в Дніпропетровській області утворено відділ ресурсно-господарського забезпечення.

3.2. Підкреслюючи, що норми частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII не накладають на керівника державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу пропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, більше однієї рівнозначної посади державної служби, відповідач зауважив, що ОСОБА_1 було запропоновано дві рівнозначні посади, а саме: одночасно з попередженням про наступне звільнення 13.11.2023 - посаду заступника начальника відділу № 11 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, а також у зв`язку з відмовою від переведення на вказану посаду 28.11.2023 позивачу вдруге запропоновано наявну рівнозначну посаду в ГУ ДМС в Дніпропетровській області - посаду заступника начальника відділу № 12 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, на переведення на яку позивач також не надав згоди.

3.3. Наполягаючи на тому, що визначення рівнозначної посади, яка повинна бути запропонована державному службовцю, посада якого скорочується, з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей є дискреційними повноваженнями керівника, відповідач зауважив, що за наслідками оцінювання результатів службової діяльності позивача як державного службовця за 2022 рік та 2023 рік було проставлено середній бал у діапазоні позитивної оцінки (від 2,5 до 3,64), а саме: за 2022 рік - 2,5 балів, а за 2023 рік - 2,6 балів, що ненабагато є вищим від оцінки, з якої починається діапазон негативної оцінки (від 0 до 2,49).

3.4. Відповідач також зауважив, що за останні роки роботи (2022-2023) на посаді завідувача ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області позивач перебував на лікарняних близько 106 календарних днів, що вказує на те, що особа, яка займає посаду завідувача ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС, не може здійснювати керівництво діяльністю сектору, визначати належним чином розподіл обов`язків між працівниками сектору, якщо її достатньо тривалий проміжок часу немає на робочому місці.

3.5. Крім того, відповідач указав, що наказом ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 28.11.2023 № 16-дв стосовно ОСОБА_1 було порушено дисциплінарне провадження, яке на підставі наказу ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 05.01.2024 № 1-дв закрито у зв`язку із звільненням позивача, а 28.12.2023 на адресу ГУ ДМС в Дніпропетровській області надійшов лист (вх. № 26012/1/1201-23) Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Дніпровського районного управління поліції відділення поліції № 6 з вимогою надати з метою повного, всебічного та об`єктивного розслідування кримінального провадження № 42022042000000008 (щодо розтрати грошових коштів під час поточного ремонту по об`єкту: Послуги з поточного ремонту в адміністративній будівлі територіального підрозділі ГУ ДМС в Дніпропетровській області) завірені належним чином документи, які стосуються виконання обов`язків ОСОБА_1 у період з 2021 - 2022 років.

3.6. Відповідач наголосив на тому, що 30.11.2023 ОСОБА_1 подав заяву на ім`я керівника підрозділі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, якою просив скоротити строк попередження про наступне звільнення його з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII з 04.12.2023.

3.7. Підсумовуючи викладене, відповідач резюмував, що, ураховуючи волевиявлення самого позивача бути звільненим на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а також ненадання ним згоди на переведення на одну з двох запропонованих йому рівнозначних посад, ОСОБА_1 правомірно було звільнено з посади саме на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

4. ОСОБА_1 з 07.09.2018 (наказ №242-К від 06.09.2018) призначений на посаду завідувача ресурсно-господарського сектору ГУ ДМС в Дніпропетровській області.

5. 13.11.2023 ГУ ДМС в Дніпропетровській області вручило позивачу попередження про наступне звільнення, у якому повідомлено, що у зв`язку зі зміною структури ГУ ДМС в Дніпропетровській області, затвердженої Головою Державної міграційної служби України за погодженням з Міністром внутрішніх справ України та зміною штатного розпису на 2023 рік ГУ ДМС в Дніпропетровській області, затвердженого Головою Державної міграційної служби України, які були введені в дію наказом ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 31.10.2023 № 111 «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2023 рік ГУ ДМС в Дніпропетровській області» з 01.11.2023, серед інших, скорочено посаду завідувача ресурсно-господарського сектору ГУ ДМС в Дніпропетровській області.

6. Одночасно відповідач запропонував позивачу для переведення посаду заступника начальника відділу № 11 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, від якої позивач відмовився, про що свідчить відмітка позивача на попередженні.

7. 28.11.2023 за підписом начальника ГУ ДМС в Дніпропетровській області Богдана Чегіля позивач отримав лист, у якому відповідач знов запропонував йому переведення на наявну в ГУ ДМС у Дніпропетровській області вакантну посаду державної служби - посаду заступника начальника відділу № 12 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області.

8. Позивач не надав згоди на запропоновану посаду.

9. Наказом ГУ ДМС в Дніпропетровській області № 661-к від 14.12.2023 позивача звільнено 14.12.2023 з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців ГУ ДМС в Дніпропетровській області відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII. Підстава: попередження про наступне звільнення від 13.11.2023, повідомлення про вакантну посаду від 28.12.2023 № 1201.9/58270-23, заява ОСОБА_1 від 30.11.2023.

10. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 позов задоволено:

10.1. визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС в Дніпропетровській області №661-к від 14.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

10.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області;

10.3. стягнуто з ГУ ДМС в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2023 по 22.07.2024 у сумі 251615,52 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

11. Задовольняючи вимоги позовної заяви з покликанням на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09.10.2019 у справі № 821/595/16, від 31.03.2020 у справі № 826/6148/16, від 11.06.2020 у справі № 826/19187/16, від 26.05.2021 у справі № 140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, від 26.01.2023 у справі № 160/336/20, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

11.1. Суд першої інстанції підкреслив, що частина третя статті 87 Закону № 889 встановлює саме обов`язок (а не дискрецію) суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону пропонувати державному службовцю рівнозначну посаду або, як виняток, нижчу посаду державної служби. Вказане також означає, що встановлена законодавством можливість скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, штатного розпису (змінами в організації виробництва і праці) державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників (пропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю), які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

11.2. Суд цієї інстанції урахував, що в період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору позивачу було запропоновано лише дві рівнозначні посади, а саме: заступника начальника відділу № 11 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та заступника начальника відділу № 12 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, однак зауважив, що при цьому станом на 13.11.2023 (день попередження позивача про наступне звільнення) у відповідача, були в наявності рівнозначні посади державної служби у місті Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, жодна з яких не була запропонована відповідачем позивачу з тією аргументацією, що такі посади були запропоновані іншим особам з урахуванням рівня їх професійної компетентності.

11.3. У зв`язку з цим суд першої інстанції зауважив також, що відповідач не довів дотримання передбаченої частиною 3 статті 87 Закону № 889 такої умови при звільненні на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889, як урахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

11.4. Спираючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 14.11.2018 в справі № 804/3325/17, від 27.02.2020 в справі № 620/1941/19, від 01.07.2020 в справі № 620/2711/19, відповідно до яких у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці і лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України, суд цієї інстанції підкреслив, що відповідачем не надано доказів проведення порівняльного аналізу щодо кваліфікації, стажу роботи (державної служби), рангу, підвищення кваліфікації, результатів щорічного оцінювання, наявності дисциплінарних стягнень, заохочень, тощо тих державних службовців, які залишилися працювати, та тих, які підлягали звільненню.

11.5. Суд першої інстанції констатував, що відповідач не надав належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці порівняно з іншими працівниками, яким були запропоновані вищі посади, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільненню позивача з посади передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, водночас відповідачем не враховано, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджено копією посвідчення від 07.07.2017 серія НОМЕР_1 , а тому має переважне право на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

11.6. У підсумку суд першої інстанції з аналізу встановлених у цій справі фактичних обставин та умов і підстав, з якими частина третя статті 87 Закону № 889 пов`язує звільнення державного службовця зі служби на підставі пункту 1 та пункту 1-1 частини першої цієї статті, дійшов висновку про те, що відповідач не дотримався процедури звільнення позивача.

12. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2024 апеляційну скаргу ГУ ДМС в Дніпропетровській області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

12.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позову та наявність підстав для скасування оспорюваного наказу відповідача ґрунтувалися на висновках Верховного Суду, які стосувались правовідносин, що регулювалися статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції до внесення змін Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», а також Законами України від 14.01.2020 № 440-IX та від 23.02.2021 № 1285-IX, зокрема про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, а тому є безпідставними.

12.2. Спираючись на правову позицію Верховного Суду щодо застосування положень статті 87 Закону № 889-VIII з урахуванням змін, внесених Законами №117-IX, № 440-IX та № 1285-IX, викладених, зокрема, у постанові від 14.02.2024 у справі № 360/91/23, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відповідачем було забезпечено позивачеві можливість залишитись на роботі шляхом пропонування йому двох рівнозначних вакантних посад, від яких останній відмовився, то висновок суду першої інстанції про те, що право позивача на переважне залишення на роботі не було враховане відповідачем не відповідає дійсності.

13. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГУДМС в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - залишити без змін, а також скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути з ГУДМС в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у сумі 19500 грн.

13.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України з покликанням на:

- неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 139 КАС України, викладених у постановах від 04.06.2024 у справі № 808/1564/18 та 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 при відмові у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу, зважаючи на відсутність документального підтвердження надання правової допомоги;

- неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права:

(І) пункту 1 частини першої статті 87, частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21, від 30.11.2022 у справі № 640/15797/21, від 24.01.2023 у справі №280/6795/21, від 05.04.2023 у справі № 640/12871/21, від 12.04.2023 у справі №340/1791/22, від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16;

(ІІ) статті 42 КЗпП України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, від 14.11.2018 у справі № 804/3325/17, від 27.02.2020 у справі № 620/1941/19, від 01.07.2020 у справі № 620/2711/19.

13.2. Касатор наполягав на тому, що Верховний Суд у справах із подібними правовідносинами сформував правові висновки щодо правильного застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону, а саме що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення повинен запропонувати державному службовцю, попередженому про звільнення з посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

13.3. Проте, підкреслив скаржник, у попередженнях про наступне вивільнення від 13.11.2023 та від 28.11.2023 позивачу пропонувалася лише посада заступника начальника відділу № 11 у м. Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області (13.11.2023) та посада заступника начальника відділу № 12 у м. Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області (28.11.2023), а не усі вакантні посади, наявні на той час у відповідача.

13.4. За доводами касаційної скарги, апеляційний суд у порушення вимог статей 244, 321, 322 КАС України не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, пославшись лише на те, що позивачу запропоновано відповідачем рівнозначні посади, при цьому не дослідивши посадових обов`язків кожної з посад та не порівнявши їх з посадовими обов`язками посади, з якої було звільнено ОСОБА_1 , обмежившись висновком про те, що останній від запропонованих посад відмовився. У зв`язку з цим касатор зауважив, що судом апеляційної інстанції не враховано того факту, що ОСОБА_1 займав посаду завідувача ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області, а запропоновані відповідачем посади передбачали інший характер посадових обов`язків та професійних навичок, що не відповідало ні кваліфікації позивача, ні характеру його попередньої роботи.

13.5. Касатор також наголошував на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що ГУ ДМС в Дніпропетровській області, в порушення вимог частини другої статті 77 КАС України, не надано доказів визначення рівня продуктивності праці та кваліфікації працівників, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України, а саме не надано будь-яких порівняльних таблиць, довідок, міркувань тощо, які б могли підтвердити здійснення відповідачем порівняння кваліфікації і продуктивності праці працівників, яких було запропоновано звільнити, та працівників, яким запропоновано перевестися на інші посади, і зазначенням причин чому саме надається перевага одним працівникам, а не іншим. Водночас, відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці у порівнянні з іншими працівниками, яким були запропоновані вищі посади, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільненню позивача з посади передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.

14. Ухвалою Суду від 22.01.2025 визнано поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку оскарження до суду касаційної інстанції постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 160/2549/24, поновлено пропущений з поважних причин процесуальний строк та відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О.↗ від 02.04.2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статей 340 та 345 КАС України.

16. Не погоджуючись із доводами касаційної скарги, ГУ ДМС в Дніпропетровській області подало Суду письмовий відзив, за змістом якого просило відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

16.1. Цей учасник справи наголосив на тому, що норма пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише з реорганізацією державного органу, але також із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

16.2. У зв`язку з цим ГУ ДМС в Дніпропетровській області, спираючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 11.05. 2023 у справі № 380/9574/21, від 27.06.2023 у справі № 120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі № 640/15737/22, від 31.01.2024 у справі № 400/4445/22, звертало увагу Суду на те, що до внесення змін до Закону № 889-VIII Законами від 19.09.2019 № 117-ІХ та від 23.02.2021 № 1285-ІХ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначалася законодавством про працю, водночас з набранням чинності означеними Законами дія норм законодавства про працю не поширюється на державних службовців в цій частині, а станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі [№160/2549/24] процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульована нормами Закону № 889-VIII з урахуванням внесених змін, згідно діючих положень абзаців 1, 2 частини третьої статті 87 якого суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше 30 календарних днів та одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду (а не посади, як на тому наполягає касатор) державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

16.3. Наголошуючи на тому, що зі змінами, внесеними до Закону № 889-VIII Законами від 19.09.2019 № 117-ІХ та від 23.02.2021 № 1285-ІХ, процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульована нормами Закону № 889-VIII, ГУ ДМС в Дніпропетровській області наполягало на тому, що перелік визначених статтею 49-2 КЗпП України підстав, за наявності яких працівникові надається переважне право на залишення на роботі, є вужчим та не охоплює підставу скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

16.4. За доводами ГУ ДМС в Дніпропетровській області, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи не врахував таке:

по-перше, в ГУ ДМС в Дніпропетровській області не мала місце реорганізація, натомість відбулася зміна структури управління та зміна штатного розпису;

по-друге, суд першої інстанції поновив позивача на посаді «завідуючого» ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області, тобто на посаді, яка не існувала в цьому управлінні, в той час як позивач займав посаду «завідувача» вказаного сектору, яка, з погляду відповідача, не є однією ж і тією посадою;

по-третє, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції не надав належної правової оцінки заяві останнього від 30.11.2023, поданої ним на ім`я керівника ГУ ДМС в Дніпропетровській області, за змістом якої позивач просив скоротити строк попередження про наступне звільнення його із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, з 04.12.2023;

по-четверте, розрахована судом першої інстанції сума заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2023 по 22.07.2024 у розмірі 252615,52 грн на користь ОСОБА_1 є необґрунтованою та завищеною.

17. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

18. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

19. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд керується зазначеним нижче.

20. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

21. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII), який є спеціальним законодавчим актом у спірних правовідносинах.

22. Спірні правовідносини в цій справі виникли у зв`язку із скороченням посади державної служби, яку займав позивач, внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу відповідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та (не)дотриманням відповідачем у процедурі припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення порядку, регламентованого частиною третьою статті 87 цього ж Закону.

23. Частиною четвертою статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба може припинятися, серед іншого, за ініціативою суб`єкта призначення (пункт 4).

24. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені в частині першій статті 87 Закону № 889-VIII, серед яких виокремлено таку підставу як скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII).

25. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість висновків суду першої інстанції, заснованих на висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 09.10.2019 у справі № 821/595/16, від 31.03.2020 у справі № 826/6148/16, від 11.06.2020 у справі № 826/19187/16, які стосувалися правовідносин, що регулювалися частиною третьою статті 87 цього Закону № 889-VIII, у редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), відповідно до якої процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю.

26. Верховний Суд, зокрема в постановах від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 11.05.2023 у справі № 380/9574/21, від 27.06.2023 у справі № 120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі № 640/15737/22 та інших, досліджував еволюцію змін положень статті 87 Закону № 889-VIII.

27. Так, Законом № 117-IX було виокремлено дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

28. Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

29. Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

30. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

31. При цьому вжите в частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означало, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, натомість вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавцем залишалося на розсуд суб`єкта призначення.

32. 06.03.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-IX (далі - Закон № 1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

33. Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язував наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включало зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

34. Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

35. Під час вирішення цього спору судам попередніх інстанцій насамперед необхідно було перевірити дотримання відповідачем порядку вивільнення позивача з посади державної служби, у зв`язку з її скороченням, у розрізі вищенаведених положень статті 87 Закону № 889-VІІІ.

36. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 03.11.2023 одночасно з попередженням про наступне вивільнення відповідачем позивачу запропоновано для переведення рівнозначну посаду - посаду заступника начальника відділу № 11 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, від якої позивач відмовився, а 28.11.2023 відповідач знову запропонував позивачу переведення на наявну в ГУ ДМС у Дніпропетровській області вакантну посаду державної служби - посаду заступника начальника відділу № 12 у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, від якої останній також відмовився.

37. Суд апеляційної інстанції зауважив, що, за доводами позовної заяви, позивач не погодився на переведення на іншу рівнозначну посаду з огляду на те, що робоче місце розташоване не в м. Дніпрі, а в м. Кривому Розі, водночас в управлінні були наявні інші рівнозначні вакантні посади, розташовані в м. Дніпрі, а оскільки він має в м. Дніпрі житло, його мати проживає в Дніпрі, донька навчається, а жінка працює в м. Дніпрі, він не має бажання переїздити.

38. Водночас суд цієї інстанції констатував, що, оскільки відповідач на виконання вимог статті 87 Закону № 889-VIII під час попередження запропонував позивачу рівнозначну посаду, проте останній через небажання переїздити не виявив бажання її зайняти, натомість відмовився від отриманої пропозиції, а на повторну пропозицію зайняти іншу вакантну посаду позивач також відповів відмовою, то відповідачем дотримано процедуру вивільнення працівника зі служби у зв`язку зі скороченням штатів, а спірний наказ відповідача є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів статті 87 Закону № 889-VIII, а тому не підлягає скасуванню судом.

39. За доводами касаційної скарги, апеляційний суд в порушення вимог статей 244, 321, 322 КАС України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, пославшись лише на те, що позивачу запропоновано відповідачем рівнозначні посади, при цьому не дослідивши посадових обов`язків кожної з посад та не порівнявши їх з посадовими обов`язками посади, з якої було звільнено ОСОБА_1 , обмежившись висновком про те, що останній від запропонованих посад відмовився. У зв`язку з цим касатор підкреслив, що судом апеляційної інстанції не враховано того факту, що ОСОБА_1 займав посаду завідувача ресурсно-господарським сектором ГУ ДМС в Дніпропетровській області, а запропоновані відповідачем посади передбачали інший характер посадових обов`язків та професійних навичок, що не відповідало ні кваліфікації позивача, ні характеру його попередньої роботи.

40. Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 6 Закону № 889-VІІІ посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

41. За наведеним у пункті 6 частини першої статті 2 цього Закону визначенням рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

42. Як випливає зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не здійснював аналізу рівнозначності запропонованих посад, з урахуванням необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державного службовця.

43. Отже, висновки суду апеляційної інстанції в означеній частині є передчасними, а доводи касаційної скарги в цій частині були підтверджені під час касаційного розгляду справи.

44. Під час установлення доцільності покликання на постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21, від 30.11.2022 у справі № 640/15797/21, від 24.01.2023 у справі № 280/6795/21, від 05.04.2023 у справі № 640/12871/21, від 12.04.2023 у справі № 340/1791/22, від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14, від 27.05.2020 у справі № 813/1715/16, на які покликається скаржник у касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

45. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному в постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

46. Велика Палата Верхового Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Тож суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

47. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

48. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

49. Суд зауважує, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

50. Суд звертає увагу, що редакція статті 87 Закону № 889-VIII змінювалася, що відповідно впливало на її застосування при вирішенні спорів, які стосувалися звільнення державних службовців з підстав ліквідації/реорганізації державного органу, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

51. Так, у постанові від 10.11.2022 в справі № 640/24023/21 Верховний Суд вирішував спірне на етапі касаційного провадження питання про розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України та можливості зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, визначеного у договорі про надання професійної правничої допомоги у вигляді фіксованого розміру (10 відсотків від суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягатиме стягненню за рішенням суду на користь позивача). У цій постанові Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування положень статті 87 Закону № 889-VIII, як на тому помилково наполягав касатор.

52. У справі № 813/1715/16 вирішувався спір про (не)законність звільнення особи у запас Збройних Сил України з посади заступника начальника управління - начальника відділу планування та моніторингу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та органів податкової міліції, яка належала до номенклатури осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, порядок проходження служби яких регламентувався Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію», у редакції чинній на момент виникнення спірних у вказаній справі правовідносин, та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114. За обставинами цієї справи означена посада не належала до посад державної служби, водночас суди при вирішенні цього спору враховували положення статей 40 та 49-2 КЗпП України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин [24.10.2014].

53. У справі № 813/1715/16 вирішувався спір про (не)законність звільнення особи з посади завідувача сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України через (не)дотримання положень статті 49-2 КЗпП України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин [29.04.2016].

54. У справі № 813/1715/16 вирішувався спір про (не)законність звільнення особи з посади начальника територіального сервісного центру № 2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 12.02.2020 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», у справах № 640/15797/21 та № 640/12871/21 - про (не)законність звільнення осіб відповідно з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області та начальника відділу екології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур державної архітектурно-будівельної інспекції України на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції без визначення правонаступника відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», а у справі № 340/1791/22 - начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України».

54.1. У вказаних справах Верховний Суд на основі аналізу процедури ліквідації вказаних органів з одночасним утворенням інших органів, яким передано повністю чи частково повноваження ліквідованих органів, дійшов висновку, що в цих випадках фактично відбулася не ліквідація (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а реорганізація державних органів (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а тому до позивачів мали б застосовуватися гарантії, передбачені частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, яка на момент припинення державної служби позивачам у цих справах діяла в редакції Закону №1285-ІХ та передбачала обов`язок роботодавця не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби, чого у ситуаціях справ № 813/1715/16, №640/15797/21, № 640/12871/21 та № 340/1791/22 не було дотримано.

55. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, Суд дійшов висновку про помилковість доводів касаційної скарги в частині посилань на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у вищевказаних справах, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.

56. Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 42 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.03.2020 у справі №813/1220/16, від 14.11.2018 у справі № 804/3325/17, від 27.02.2020 у справі №620/1941/19, від 01.07.2020 у справі № 620/2711/19, Суд виходить із такого.

57. Приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у разі звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї ж статті покладають обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

58. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці регламентовано статтею 42 КЗпП України.

59. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

60. Частиною другою статті 42 КЗпП України визначено перелік осіб, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі, зокрема, учасникам бойових дій. Цією ж частиною передбачено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

61. У постанові від 04.04.2024 у справі № 423/3591/17 Верховний Суд зауважив, що тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

62. У постановах від 14.06.2022 у справі № 465/7570/18 та від 16.08.2023 у справі №128/392/22 Верховний Суд сформулював висновки, відповідно до яких правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахуванням інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

63. За висновком Верховного Суду, викладеному в постанові від 22.11.2023 у справі № 759/17830/21, реалізація переважного права залишення на роботі могла б мати місце лише за умови, коли скорочення стосувалось декількох аналогічних посад і за умови, що в новому штатному розписі передбачалась лише одна посада і на її зайняття претендували дві особи, які підпадали під скорочення штату.

64. Отже, необхідно мати на увазі, що норми статті 42 КЗпП України про переважне залишення на роботі застосовуються виключно тоді, коли скорочується одна або кілька посад з-поміж кількох однорідних (однакових) посад або чисельність працівників конкретного професійного спрямування, а роботодавець у цьому випадку зобов`язаний порівняти кваліфікацію та продуктивність праці співробітників, які обіймають ідентичні посади, щоб визначити, кого саме звільнити, а кого залишити.

65. Приписи статті 42 КЗпП України не підлягають застосуванню у випадку, якщо посада, яка скорочується, є єдиною (постанова Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 128/392/22).

66. У постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 760/21020/15 зазначено, що «право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах».

67. Отже, для вирішення питання про застосовність положень статті 42 КЗпП України при звільненні державного службовця за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема у разі скорочення штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, суди насамперед мали б визначити чи посада, яка скорочена, є єдиною (доприкладу, посада керівника структурного підрозділу), чи така посада була однією із ідентичних (однотипних) посад у структурі державного органу, частина з яких залишилася, тобто чи була можливість порівнювати кваліфікацію та продуктивність праці працівників на ідентичних (однотипних) посадах.

68. Як випливає зі змісту рішення суду першої інстанції, суд цієї інстанції, задовольняючи позов, серед іншого, констатував, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці у порівнянні з іншими працівниками, яким були запропоновані вищі посади, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільненню позивача з посади передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, водночас відповідачем не враховано, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 07.07.2017 серія НОМЕР_1 , а тому має переважне право на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

69. При цьому цей суд не досліджував питання, чи взагалі в ситуації позивача була застосовною стаття 42 КЗпП України, а також не надав жодної оцінки доводам ГУ ДМС в Дніпропетровській області щодо особистих характеристик самого позивача (зокрема, подання ним заяви про скорочення терміну попередження в умовах порушеного дисциплінарного провадження та інших характеризуючих його документів, наданих відповідачем).

70. Своєю чергою суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, серед іншого, зауважив, що відповідачем було забезпечено позивачеві можливість залишитись на роботі шляхом пропонування йому двох рівнозначних вакантних посад, від яких останній відмовився, а тому вважав висновок суду першої інстанції про те, що право позивача на переважне залишення на роботі не було враховане відповідачем не відповідає дійсності.

71. Однак Верховний Суд вважає такий підхід апеляційного суду помилковим, з огляду на те, що право на переважне залишення на роботі та обов`язок роботодавця запропонувати іншу рівнозначну або нижчу посаду є різними трудовими гарантіями, які не замінюють одна одну, та обидві мають бути дотримані роботодавцем у процедурі вивільнення державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

72. Положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення керівник державної служби пропонує держслужбовцю іншу рівнозначну або нижчу посаду, при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, діють за таким алгоритмом: особи, які займають однорідні посади, частина з яких скорочується, та які за результатами проведеного роботодавцем аналізу мають вищу кваліфікацію та продуктивність, залишаються на своїх робочих місцях, а особи, які такого переважного права не мають (або якщо скорочувана посада була єдиною), підпадають під вивільнення і саме цим особам роботодавець зобов`язаний запропонувати іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду.

73. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

74. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, а отже, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), можливості перевірити правильність його висновків загалом по суті спору немає.

75. Суд звертає увагу, що застосування норм матеріального права є діяльністю, спрямованою на індивідуалізацію загальних правових норм у межах конкретної справи, яка здійснюється в установленому процесуальному порядку шляхом ухвалення судового рішення, що стосується конкретних суб`єктів й обставин справи.

76. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

77. Алгоритм та порядок установлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить першочергово від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Усі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

78. Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як у суді першої, так і суді апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

79. Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами в конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

80. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

81. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

82. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

83. Справа скеровується до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа скеровується до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

84. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - скасуванню зі скеруванням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

85. Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

86. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд