ПОСТАНОВА
головуючого Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В.,Мацедонської В. Е.
розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство), Кабінету Міністрів України про зобов`язання виплатити заборгованість, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Торбєєва Миколи Олександровича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Штульмана І. В., суддів: Оксененка О. М., Черпака Ю. К.
І. Обставини справи
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство), Кабінету Міністрів України про зобов`язання виплатити заборгованість за час його вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року в сумі 1117066,50 грн, виходячи із розрахунку середнього заробітку на посаді голови Держрибагентства.
2. На обґрунтування позову зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 183-р його звільнено з посади Голови Державного комітету рибного господарства України, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року № 1404 поновлено на вказаній посаді.
Позивач стверджує, що Державне агентство меліорації та рибного господарства України (Держрибагенство) є правонаступником Державного комітету рибного господарства України.
На переконання позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року повинен становити 1117066,50 грн, оскільки з даних декларації про майно, доходи, витрати та зобов`язання фінансового характеру, що розміщена на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за 2019 рік, заробітна плата Голови Держрибагенства становила 744711 грн, тобто розмір щомісячної заробітної плати становить 62059,50 грн.
Вважаючи, що період з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року фактично є вимушеним прогулом, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов залишено без розгляду з підстав пункту 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515 стягнуто з Державного комітету рибного господарства України на користь ОСОБА_1 45297,70 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року. Оскільки Єдиний державний реєстр судових рішень не містить доказів набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Киві від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515, Донецький окружний адміністративний суд дійшов висновку про застосування положень пункту 3 частини першої статті 240 КАС України.
5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2026 року скасував ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року, а провадження у цій справі - закрив.
До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515 в апеляційному порядку не оскаржувалась і, відповідно до положень статті 254 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), набрала законної сили.
При цьому Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що вимушеним прогулом, у розумінні статті 235 КЗпП України, є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі. Середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Суд апеляційної інстанції також вказав на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2008 року (справа № 5/284), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, якою ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді 25 листопада 2009 року.
Водночас постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515 стягнуто з Державного комітету рибного господарства України на користь ОСОБА_1 45297,70 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року, а тому суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі за пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач у справі № 640/28220/21 не ставить на вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення по вищезазначеній справі № 5/284 про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Торбєєв М. О., зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. На обґрунтування касаційної скарги автор вказує, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Стверджує, що предметом спору у справі № 5/515 є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року, а у цій справі № 640/28220/21 предметом спору є заборгованість за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року, виходячи із даних декларації про майно, доходи, витрати та зобов`язання фінансового характеру, що розміщена на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за 2019 рік, середнього заробітку на посаді голови Держрибагентства ОСОБА_2 .
Таким чином, на думку автора касаційної скарги, у спірних правовідносинах, які склались у справах № 5/515 та № 640/28220/21 мова йде про різний часовий проміжок та різні суми грошових коштів.
8. Верховний Суд ухвалою від 13 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та закрито провадження у справі, підставою касаційного оскарження є порушення цим судом норм процесуального права.
9. Представник Державного агентства України з розвитку меліорації та рибного господарства та продовольчих програм, а також представник Кабінету Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Доводи представників відповідачів зводяться до того, що зміна формулювання позивачем предмету спору у цій справі, а також зазначення періоду вимушеного прогулу, який охоплює період за який вже було стягнуто середній заробіток на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2009 року по справі № 5/515 не змінює суті правовідносин між учасниками справи. Крім того, Державним агентством меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство) 31 липня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надано докази виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515, а саме, що 12 березня 2010 року ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року у сумі 45297,70 грн на виконання постанови суду у справі № 5/515. З огляду на те, що сторони, підстави і предмет спору, з яким позивач звернувся до суду, є тотожними до тих, яким надана оцінка Окружним адміністративним судом міста Києва від 07 вересня 2009 року у справі № 5/515, тому, на думку представників відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
10. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
12. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваного судового рішення суду, Верховний Суд виходить із такого.
13. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
14. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, що вже розглянуті й остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
15. Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
16. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги і з тих же підстав.
17. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення.
18. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
19. Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, що обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, що були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
20. Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили.
21. Таким чином, спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вищевказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.
22. Проаналізувавши підстави, предмет позову та суб`єктний склад сторін у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження, оскільки має місце спір, що виник між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і заявлений з тих самих підстав, що й у справі № 5/515, за результатами розгляду якої Окружний адміністративний суд прийняв постанову від 07 вересня 2009 року, яка набрала законної сили.
23. У доводах касаційної скарги автор зазначив, що спір у цій справі не є тотожним спору у справі № 5/515.
24. Отже, варто проаналізувати підстави, предмет позову та суб`єктний склад сторін у цій справі та у справі № 5/515.
25. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач заявив вимогу, яка полягає у зобов`язанні виплатити заборгованість за час його вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року в сумі 1117066,50 грн, виходячи із розрахунку середнього заробітку на посаді голови Держрибагентства.
26. У справі № 5/515 позивач, звертаючись із позовом до цього ж відповідача, просив суд стягнути середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року.
27. Наведене свідчить, що суб`єктний склад сторін у вказаних справах є аналогічним, водночас період, за який позивач просить стягнути вимушений прогул відрізняється, адже період з 10 жовтня 2008 року по 25 листопада 2009 року у справі № 5/515 не охоплюється.
28. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2008 року у справі № 5/284, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 769-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету рибного господарства України" та поновлено позивача на вказаній посаді.
У справі № 5/284 позивач не заявляв вимогу про стягнення вимушеного прогулу.
29. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
30. Варто зазначити, що принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
За змістом частин першої та четвертої статті 235 КЗпП України, у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби також закріплене в пункті 3 частини першої статті 371 КАС України у чинній редакції.
31. Спірні правовідносини, які склались в іншій справі № 5/515, яку суд апеляційної інстанції вважає тотожними зі справою, яка розглядається, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного комітету рибного господарства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з Державного комітету рибного господарства України на користь ОСОБА_1 45297,70 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2008 року по 10 жовтня 2008 року.
Приписами частини другої статті 235 КЗпП України, у редакції, чинній на час постановлення вказаного судового рішення, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
32. У справі ж, що розглядається, позивач визначив період вимушеного прогулу з 28 травня 2008 року по 25 листопада 2009 року.
33. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року № 1404-р ОСОБА_1 поновлено на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України.
34. При цьому на обґрунтування підстав позову ОСОБА_1 указував на положення статей 233 та 236 КЗпП України (т.1 а.с.2).
Так, за умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
35. Своєю чергою суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному випадку позивач не ставить на вирішення суду питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення по вищезазначеній справі № 5/284 про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Суд апеляційної інстанції також встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року № 1404-р ОСОБА_1 поновлено на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України (т.1 а.с.11).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року №1405-р позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади Голови Державного комітету рибного господарства України (т.1 а.с.52).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2010 року у справі № 2а-15053/09/2670 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року №1405-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету рибного господарства України". Поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державного комітету рибного господарства України з 25 листопада 2009 року. Зобов`язано Державний комітет рибного господарства України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 листопада 2009 року по 04 жовтня 2010 року з урахуванням середнього заробітку Голови Державного комітету рибного господарства України станом на 25 листопада 2009 року.
36. Водночас, аналіз спірних правовідносин, які склались у справах № 5/284, № 5/515 та № 2а-15053/09/2670 дає підстави для висновку, що період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту ухвалення судового рішення про поновлення позивача на посаді у справі № 5/28 до моменту фактичного поновлення позивача на посаді, судами не розглядався.
37. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
38. Визначаючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в аспекті застосування статті 233 КЗпП України, якою визначені різні строки звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати та про захист трудових прав, не пов`язаних із оплатою праці, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. За цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій, має безумовне право на отримання заробітної плати.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України (до внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.
39. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду не надавала безпосередньої оцінки природі середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, адже вказана справа стосувалася, передусім, розмежування середнього заробітку, передбаченого статтею 235 КЗпП України (за вимушений прогул), та статтею 117 КЗпП України (за нездійснення розрахунку при звільненні) для цілей застосування статті 233 КЗпП України.
40. Водночас висновки, викладені у вказаній постанові, свідчать про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв`язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі.
41. Аналогічний підхід неодноразово підтриманий Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 380/6129/20, від 03 травня 2023 року у справі № 280/4125/23, від 11 липня 2023 року у справі № 440/5726/22, від 10 серпня 2023 року у справі № 380/19504/21, від 01 лютого 2024 року у справі № 580/4249/20.
42. Висновок про те, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є спором про заробітну плату був викладений також у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 27 травня 2021 року у справі № 460/52/20, від 30 червня 2021 року у справі № 640/7825/19, від 01 лютого 2024 року у справі № 580/4249/20, щодо застосування статей 233, 236 КЗпП України.
43. Верховний Суд також неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови від 08.09.2020 у справі № 810/2837/18, від 21.02.2023 у справі № 380/10648/21).
ІV. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
45. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
46. Враховуючи, що суб`єктний склад сторін у справі № 5/515 та у справі, що розглядається, є аналогічним, водночас період, за який позивач просить стягнути вимушений прогул відрізняється, тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є помилковим, у зв`язку з чим справу належить направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
VІ. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду у силу частини шостої статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,