ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/1988/25

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) з вимогами:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 13.04.2023 №105-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

1.2. поновити ОСОБА_1 у ГУ ПФУ у Волинській області на рівнозначній посаді;

1.3. стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення на посаді, виходячи з розрахунку 551,53 грн середньоденної заробітної плати.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що її звільнення є незаконним, адже під час звільнення не було дотримано вимог статей 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо процедури вивільнення та працевлаштування, зокрема, не запропоновано іншої роботи за наявності у ГУ ПФУ у Волинській області 125 вакантних посад. Позивачка наголошує, що реорганізація установи не припиняє дії трудового договору, а звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається за умови неможливості переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу. На її думку, роботодавець був зобов`язаний запропонувати всі наявні вакантні посади незалежно від структурного підрозділу, у якому вона працювала. Також позивачка стверджує, що законодавство не забороняло її переведення на посади державної служби без проведення конкурсу, оскільки в період дії воєнного стану призначення на такі посади здійснювалося шляхом добору, без конкурсного відбору.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 01.04.2019 (а.с.27 зворот).

4. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442) припинено з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях (у т.ч. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) та у місті Києві; утворено Комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України та комісії з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та у місті Києві (пункти 1-3 Постанови №1442). Також пунктом 6 цієї Постанови установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації. У пункті 7 Постанови №1442 голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду зобов`язано здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом України від 21.09.2022 №2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

5. На виконання пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) та Постанови №1442, видано наказ від 16.01.2023 №9-ОД «Про скорочення численності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинські області», пунктом 1 якого скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, з 18.04.2023 відповідно до переліку (а.с.37).

6. Відповідно до попередження про наступне звільнення від 17.01.2023 №ВН-28, з яким позивачка ознайомлена особисто під підпис, ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18.04.2023. Одночасно роз`яснено, що у зв`язку із скороченням всього штату та чисельності, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується (а.с. 30).

7. Наказом голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 13.04.2023 №105-к позивачку звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з 18.04.2023. Підставою винесення цього наказу зазначено наказ від 16.01.2023 №9-ОД та попередження про наступне звільнення від 17.01.2023 №Вн-28 (а.с.25).

8. Позивачка, не погоджуючись зі своїм звільненням та непереведенням до Пенсійного фонду України, звернулася до суду із цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025, відмовлено у задоволені позову.

10. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач при звільненні позивачки виконав вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України.

11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що діяльність Фонду соціального страхування України та його територіальних управлінь припинено шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. Скорочено весь штат і чисельність працівників Управління Фонду соціального страхування України у Волинській області, в якому працювала позивачка.

12. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі №297/868/18, від 28.04.2021 у справі №373/2133/17 суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

13. Суди попередніх інстанцій перевірили та відхилили доводи позивачки щодо обов`язку ГУ ПФУ у Волинській області (як правонаступника роботодавця) запропонувати вакантні посади, оскільки на відміну від посад працівників Пенсійного фонду України посади працівників Фонду соціального страхування України (як і посада позивачки) не належали до посад державної служби.

14. Чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, на якого поширюється законодавство про працю, на посаду державної служби в державному органі без дотримання спеціального порядку вступу на державну службу, встановленого Законом України «Про державну службу».

15. Водночас, приймаючи рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець також не встановив механізму переведення працівників Фонду, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних органах.

16. Суди попередніх інстанцій також урахували, що позивачку було поінформовано про наявність вакантних посад у ГУ ПФУ у Волинській області, однак вона не звернулася до відповідача із заявою та необхідними документами для працевлаштування ані на посади державної служби, ані на посади, що не належать до державної служби та не є рівнозначними займаній нею посаді.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. 17.10.2025 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025.

18. У касаційній скарзі скаржниця, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

19. Підставою для касаційного оскарження скаржниця визначила пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

20. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржниця зазначала, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, в основу яких покладено вимогу щодо сприяння збереженню роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи, у правовідносинах щодо звільнення працівників реорганізованої установи внаслідок скорочення працівників такої при створенні нових вакантних посад в її правонаступнику, які є вакантними посадами державної служби, для зайняття яких, у силу вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», конкурс не проводився, а відбувався загальний добір.

21. За твердженнями скаржниці, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не врахувавши наявності 125 вакантних посад, зокрема двох посад, що не належать до посад державної служби, у ГУ ПФУ у Волинській області протягом періоду від попередження позивачки про звільнення до дати звільнення.

22. Розміщення інформації про добір на вакантні посади в соціальних мережах та на офіційному вебсайті не підтверджує пропонування працівникові конкретної посади, ознайомлення з переліком вакансій чи доступу до нього. Разове повідомлення про список вакантних посад, який постійно змінювався не свідчить про пропонування всіх вакантних посад.

23. Позиція скаржниці ґрунтується також на необхідності одночасного застосування положень КЗпП України та Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), положення яких не є взаємовиключними в умовах непроведення конкурсів під час воєнного стану.

24. Працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню та не є посадою державної служби, мало б здійснюватися з дотриманням Закону України «Про правовий режим воєнного стану» шляхом надання переліку вакантних посад, роз`яснення порядку подання заяви й необхідних документів, з`ясування згоди працівника та перевірки його відповідності вимогам відповідної посади.

25. Ненадання працівникам Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області переваги під час безконкурсного добору на вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області суперечить принципам збереження трудових відносин і безперервності державного управління.

26. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р.↗, суддям Мацедонській В.Е.↗, Уханенку С.А.↗

27. Суд ухвалою від 05.11.2025 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

28. 01.10.2026 позивачка подала до Суду додаткові пояснення у справі, в яких просила врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.09.2026 у справі № 140/1852/25.

V. Джерела права

29. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Положеннями статті 4 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній до 01.01.2023) визначено, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією (частина друга). Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. (частина четверта). Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням (частина шоста).

31. З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620-ІХ), яким Закон № 1105-XIV викладено у новій редакції.

32. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV (у редакції Закону № 2620-ІХ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01.01.2023) припинено Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

33. Умови припинення юридичної особи та процедура реалізації такого рішення регламентовані положеннями статей 104, 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

34. Так, за правилами частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

35. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 ЦК України).

36. Відповідно до приписів частини четвертої статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

37. Підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, серед яких є розірвання трудового договору <…>, з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) <…> (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

38. Частиною шостою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

39. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

40. Частини друга та третя статті 40 КЗпП України унормовують, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

41. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (частина четверта статті 40 КЗпП України).

42. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці регламентоване статтею 42 КЗпП України, за приписами частини другої якої перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

43. За змістом частин першої-другої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

44. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно <…>.

45. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях установлені Законом № 889-VIII.

46. Правове регулювання державної служби регламентоване статтею 5 Закону № 889-VIII, частиною першою якої передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

47. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5 Закону № 889-VIII). Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону № 889-VIII).

48. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

49. Частиною п`ятою статті 10 Закону № 389-VIII передбачено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

50. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

51. Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

52. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі звільненням позивачки з посади недержавної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з припиненням юридичної особи - Фонду соціального страхування України - шляхом приєднання до іншої юридичної особи публічного права - Пенсійного фонду України.

53. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

54. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування судами попередніх інстанції положень частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII, шляхом формування відповідного висновку Верховного Суду щодо указаних норм, за обставин, установлених судами попередніх інстанцій у цій справі, що мають індивідуальні особливості.

55. Після звернення позивачки із касаційною скаргою Верховним Судом сформовано правові висновки щодо застосування норм матеріального права у правовідносинах, пов`язаних зі звільненням працівників Фонду соціального страхування України внаслідок реорганізації цього Фонду шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема в постановах від 12.05.2026 у справі №592/6585/23, від 11.06.2026 у справі №380/11180/23, від 30.09.2026 у справі № 331/3123/23, від 06.10.2026 у справі № 331/3059/23.

56. Указані висновки підлягають врахуванню під час касаційного перегляду цієї справи.

57. Суд у контексті спірних правовідносин уважає за необхідне зазначити таке.

58. Вирішуючи питання юрисдикції подібного спору, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2024 в справі № 712/4776/23 констатував, що Фонд соціального страхування України та Пенсійний фонд України належать до різних категорій юридичних осіб залежно від порядку їх створення: перший - до осіб приватного права, а другий - до осіб публічного права.

59. Рішення про припинення Фонду соціального страхування України як юридичної особи приватного права та Управління через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону №2620-ІХ, тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.

60. Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі Пенсійного фонду України як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням. З огляду на вказане, у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого, згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ, Фонд соціального страхування України як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися важливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

61. Виходячи із змісту статті 4 Закону № 1105-XIV (у редакції до 01.01.2023) та Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8, Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією та не належить до структури центральних органів виконавчої влади, а на працівників Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України поширюється дія законодавства про працю.

62. Водночас, виходячи зі змісту пункту 12 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, а на працівників Пенсійного фонду України та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду України, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

63. Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон № 889-VIII, яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

64. Частиною третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

65. Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

66. У справах №592/6585/23 та №380/11180/23 Верховний Суд зауважив, що державні службовці порівняно з працівниками, трудові відносини яких передбачені приписами КЗпП України, мають різні кваліфікаційні вимоги. Так, законодавець, регулюючи трудові відносини під час проходження та припинення державної служби, згідно із Законом № 889-VІІІ, та працівників, трудові відносини яких передбачені приписами КЗпП України, установив відмінності в правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців. Верховний Суд підкреслив, що ключовими відмінностями між цими двома правовими статусами, зокрема, є підстави виникнення трудових відносин (трудовий договір, контракт або наказ про призначення за результатами конкурсу), спеціальна перевірка, строк випробувального терміну, присвоєння рангу державного службовця, складання присяги державного службовця.

67. За обставинами цієї справи позивачку звільнено з посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, яка не належить до посад державної служби, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

68. Верховний Суд неодноразово повторював позицію щодо того, що під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи справді у відповідача мали місце зміни в організації виробництва й праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи дотримався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва й праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи вповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

69. Суди попередніх інстанцій установили, що, згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-ІХ), припинено діяльність Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023, наказом голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення численності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинські області» скорочено весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 18.04.2023.

70. На цій підставі 17.01.2023 головою Комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області видано позивачці попередження про наступне звільнення №ВН-28, у якому її повідомлено про те, що посада, яку вона обіймає, буде скорочена 18.04.2023, у зв`язку з чим відповідно до статті 49-2 КЗпП України її попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади 18.04.2023 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

71. Одночасно позивачці роз`яснено, що, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, інша робота в управлінні та відділеннях Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області їй не пропонується.

72. Проте з урахуванням роз`яснень Міністерства економіки України від 13.01.2023 № 4707-05/1622-03 позивачці повідомлено, що ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби державного органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.

73. Позивачку повідомлено про те, що при звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України їй буде виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а також роз`яснено, що відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України вона має право на власний розсуд звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно.

74. Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.06.2023 унесено запис про припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.

75. Отже, у межах реформування системи державного соціального страхування відбулося повне скорочення чисельності та штату працівників припиненого Фонду соціального страхування України.

76. Водночас механізму переведення працівників ліквідованого Фонду соціального страхування України на посади державної служби Пенсійного фонду України законодавцем не передбачено.

77. Це, за висновком Верховного Суду у справах № 380/11180/23 та № 331/3123/23, означає, що єдиним способом вступу на державну службу до органів Пенсійного фонду України є призначення особи на посаду державної служби в порядку, визначеному Законом № 889-VIII, тобто за результатами конкурсу.

78. У справі №380/11180/23 Верховний Суд виснував, що інтеграція до Пенсійного фонду України функцій Фонду соціального страхування України не змінила процедури призначення на посади в цьому органі, оскільки призначення на посади державної служби відбувається відповідно до особливостей, установлених Законом № 889-VIII, з урахуванням приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII.

79. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, неврегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII), а чинне законодавство не зобов`язує Пенсійний фонд України, у межах проведеної реорганізації, забезпечити працівників Фонду соціального страхування України робочими місцями, шляхом переведення їх на посади державної служби поза межами успішного проходження конкурсу або на умовах визначених частиною п`ятою статті 10 Закону № 389-VIII.

80. У справах № 331/3123/23 та №380/11180/23 Верховний Суд зауважив, що приписи частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII дозволяють у період дії воєнного стану особи призначати на посади державної служби поза межами конкурсу, обов`язковість якого передбачена законом, проте за умови подання заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, установленими щодо відповідних посад.

81. Зазначена норма не врегульовує умов та порядку переведення працівників підприємств (установ, організацій) приватного права, що ліквідуються (припиняються), на посади державної служби в центральному органі державної виконавчої влади та його територіальних органах.

82. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до абзацу 3 статті частини сьомої статті 10 Закону № 389-VIII (у редакції Законів України від 12.05.2022 № 2259-IX та від 20.09.2023 № 3384-ІХ) після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу 1 частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

83. Отже, призначення на посаду державної служби у період дії воєнного стану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII має тимчасовий характер із максимальним строком перебування на такій посаді не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану та передбачає обов`язкове проходження такими особами конкурсу, який має бути оголошений після припинення чи скасування воєнного стану, проте не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування.

84. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд констатує, що позивачка не була державним службовцем, а займана нею посада не належала до посад публічної служби. Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила захистити її права, порушені, на її думку, унаслідок звільнення без дотримання обов`язку щодо її працевлаштування в ГУ ПФУ у Волинській області, тобто її метою є отримання рівнозначної посади в органі приєднання.

85. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не подавала до ГУ ПФУ у Волинській області заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення її на вакантні посади державної служби.

86. Що стосується доводів позивачки про наявність у відповідача двох вакантних посад, що не відносяться до посад публічної (державної) служби, то Верховний Суд у справі № 331/3123/23 констатував, що вирішення цього питання, у контексті виконання органом Пенсійного фонду України приписів частини другої статті 40 КЗпП України перебуває поза межами повноважень адміністративних судів та не вирішується в порядку адміністративного судочинства.

87. Водночас судами попередніх інстанцій також указано, що зазначені посади не є рівнозначними займаній позивачкою посаді. Матеріали справи не містять доказів, що позивачка зверталась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення на ці посади та необхідними документами для вирішення цього питання. Доказів протилежного скаржниця не надала і в касаційній скарзі відсутні аргументи, що спростовують цю інформацію.

88. За таких обставин та правового врегулювання суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для скасування спірного наказу про звільнення позивачки з посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та поновлення її на рівнозначній посаді у ГУ ПФУ у Волинській області.

89. Щодо доводів скаржниці в додаткових поясненнях у справі про необхідність врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.09.2026 у справі № 140/1852/25, то варто зазначити, що підставою для направлення вказаної справи на новий розгляд до суду першої інстанції слугувало те, що суд не вирішив питання про необхідність заміни первісного відповідача або залучення Пенсійного фонду України до участі у справі як другого відповідача, а також не дослідив доводи позивача щодо наявності вакантних посад у ГУ ПФУ у Волинській області, які не належали до посад державної служби.

90. Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам позивачки щодо наявності цих вакантних посад у ГУ ПФУ у Волинській області та визначили суб`єктний склад учасників справи, тоді як питання належності відповідача не охоплювалося доводами касаційної скарги, на підставі яких було відкрито касаційне провадження.

91. Відповідно до частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Оскільки строк на касаційне оскарження судових рішень у справі закінчився у жовтні 2025 року, а додаткові пояснення у справі подано позивачкою у жовтні 2026 року, то наведені в них нові доводи подано поза межами встановленого процесуальним законом строку.

92. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

93. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

94. Зважаючи на це, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

95. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

96. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд