ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/43751/23

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, Офіс), в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення та постанови суду про поновлення на посаді;

- стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року у справі №826/2124/18 про поновлення на посаді за період з 24 травня 2021 року по 12 вересня 2023 року у розмірі 634 879,08 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем невчасно було виконано рішення суду про поновлення позивача на посаді, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток як оплата вимушеного прогулу.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток як оплату вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року у справі № 826/2124/18 про поновлення на посаді за період з 24 травня 2021 року по 12 вересня 2023 року у розмірі 634 879,08 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Рішенням Окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі №826/2124/18 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 27 грудня 2017 року № 1193-ц про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 27 грудня 2017 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 114 869,70 грн.

7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року у справі №826/2124/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року змінено. Поновлено позивача на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 28 грудня 2017 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 901 015,26 грн.

8. Офісом Генерального прокурора розглядалось звернення позивача (від 03 листопада 2021 року № 252111-21) в частині виконання рішення суду у справі № 826/2124/18 та була надана інформація, що посада старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) в штатному розписі Офісу Генерального прокурора відсутня та питання поновлення останнього на цій посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора.

9. У подальшому, позивачем подано заяву від 22 серпня 2023 року №183553-23 щодо поновлення його на посаді.

10. Наказом Генерального прокурора від 13 вересня 2023 року № 1066ц наказ Генерального прокурора від 27 грудня 2017 року № 1193ц скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області), в штатному розписі Офісу Генерального прокурора відсутня та питання поновлення останнього на цій посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, про що йому повідомлено листом від 14 вересня 2023 року №07/1/1-76733вих-23.

11. Оскільки, як зазначає відповідач, у встановлений порядком строк позивачем заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію не подано, 09 жовтня 2023 року наказом Генерального прокурора № 1200ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв`язку з неподанням заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

12. На думку позивача, час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді та публічній службі (роботі) в органах прокуратури тривав у період з 24 травня 2021 року до 12 вересня 2023 року, та є вимушеним прогулом. Вказане зумовило його звернутись до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у справі № 826/2124/18 з 24 травня 2021 року (наступний робочий день після прийняття рішення у справі (22 та 23 травня 2021 року вихідні дні). Офіс Генерального прокурора у добровільному порядку спірні грошові кошти за час затримки виконання рішення суду ОСОБА_1 як поновленому на роботі працівникові, не виплатив, чим допустив порушення його прав, свобод та інтересів, тому за судовим рішенням вказані грошові кошти за час затримки виконання рішення суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

14. Судами попередніх інстанцій визначено, що загальна кількість робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком з 24 травня 2021 року до 12 вересня 2023 року становить 594 робочих днів. При розрахунку судами враховано, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1 068,82 грн, що встановлено постановою апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у справі № 826/2124/8. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання судового рішення про поновленні на посаді, становить 634 879,08 грн (594 дні х 1 068,82 грн), без відрахування податків та обов`язкових платежів.

15. Також суди попередніх інстанцій вказали про безпідставність доводів відповідача про те, що працівник, поновлений за рішенням суду на попередній роботі, задля його реалізації зобов`язаний вчинити низку додаткових дій (отримати виконавчий лист та звернути до примусового виконання рішення суду, подати роботодавцю заяву з проханням поновити його на роботі щоб бути допущеним до роботи, пройти атестацію тощо), а не вчинення таких дій працівником виключає вину роботодавця. Зазначили, що стаття 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. До того ж, рішенням суду було звернуто до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.

16. Окрім того, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій досліджували питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду, та дійшли висновку щодо безпідставності доводів представника Офісу стосовно пропуску такого строку.

17. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

18. У касаційній скарзі представник Офісу зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі в повній мірі не досліджено дотримання позивачем строків на подання адміністративного позову. На думку представника відповідача, з моменту ознайомлення позивача із наказом про поновлення на посаді у Генеральній прокуратурі України (з 18 вересня 2023 року) починається відлік місячного строку звернення до суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 КАС України. Для підтвердження власного твердження представник Офісу послався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, від 28 травня 2021 року у справі №380/2355/20, які, на його думку, повинні були застосовувати суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.

19. Окрім того, скаржник наголосив про необхідність застосування до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18, зазначаючи, при цьому, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується виключно місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

20. У касаційній скарзі вказано про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 грудня 2018 року у справі №465/4679/16 та від 14 березня 2024 року у справі №640/16392/20. Наголошено, що рішення про поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого з роботи, підлягає негайному виконанню, проте, це аж ніяк не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватись негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом на роботі. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізовано без волевиявлення цього працівника. На думку скаржника, у діях Офісу відсутнє порушення статті 236 КЗпП України, оскільки позивач не подав заяву про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

21. Також скаржник не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, визначеного судами попередніх інстанцій.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

23. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем, безпосередньо після його ухвалення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у справі №826/2124/18 про поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області), яке в цій частині було звернуто до негайного виконання.

24. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі відповідно до приписів статті 236 КЗпП України.

25. Верховний Суд погоджується із цим висновком з огляду на таке.

Щодо права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

26. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

28. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

29. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).

30. Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

31. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

32. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.

33. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

34. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

35. За змістом статті 65 Закону № 1404-VIII рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

36. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

37. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі №160/12318/21, від 29 вересня 2026 року у справі №320/43003/24.

38. У справі, що розглядається, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у справі №826/2124/18, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 27 грудня 2017 року. При цьому допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

39. Отже, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов`язок його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді, який має бути здійснений шляхом видання відповідачем відповідного наказу.

40. Між тим, як висновується з матеріалів справи та не заперечується самим відповідачем, вказане судове рішення виконано лише 13 вересня 2023 року, шляхом видання наказу Генеральним прокурором № 1066ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області).

41. Таким чином, з 24 травня 2021 року (наступний робочий день після прийняття рішення у справі (22 та 23 травня 2021 року вихідні дні) до 12 вересня 2023 року судове рішення у справі №826/2124/18 не виконувалось відповідачем.

42. Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 560/7496/20 дійшов висновку про те, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

43. Варто зазначити, що передумови застосування статті 236 КЗпП України першочергово ґрунтуються на визначеному Законом обов`язку роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі (частина восьма статті 235 КЗпП України, пункт 3 частини першої статті 371 КАС України), де рішення, яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання на рівні з рішенням, яке набрало законної сили (частина друга статті 372 КАС України), тобто йдеться про конституційний принцип обов`язковості судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Тим більше, у справах з приводу проходження публічної служби, де роботодавець зазвичай є суб`єктом владних повноважень і зобов`язаний у своїх діях та рішеннях керуватися частиною другою статті 19 Конституції України.

44. Верховний Суд, зокрема у постанові від 09 листопада 2022 року у справі №460/600/22 зазначав, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Стаття ж 236 КЗпП України за своєю суттю як раз установлює відповідальність за невиконання цих вимог у виді стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника.

45. Таким чином, в основі «затримки виконання», про яку йдеться в статті 236 КЗпП України, перебуває саме нехтування роботодавцем наведеними правовими вимогами, що здатне мати для працівника наслідки у вигляді (зокрема, але не виключно) втрат від неотримання заробітної плати, неможливість працевлаштуватись тощо.

46. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №280/5280/23.

47. Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів представника Офісу щодо необхідності волевиявлення працівника за для реалізації поновлення на посаді. Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді (постанова від 09 листопада 2022 року у справі №460/600/22, від 22 січня 2026 року у справі №440/3795/24).

48. Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до Офісу із відповідними зверненнями за для виконання судового рішення у справі №826/2124/18, що свідчить про активну позицію позивача. У свою чергу, не подання ОСОБА_1 заяви про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію свідчить виключно про відсутність бажання у особи продовжувати працювати в Офісі Генерального прокурора, а не відсутність волевиявлення щодо поновлення на посаді в органах Генеральної прокуратури України. Сам факт звернення до суду із позовними вимогами щодо поновлення на посаді у справі №826/2124/18 вказує на активну позицію ОСОБА_1 стосовно поновлення на посаді.

49. Також є безпідставними доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 06 грудня 2018 року у справі №465/4679/16, оскільки у вказаній справі правовідносини, що склались є відмінними від спірних та не стосуються проходження публічної служби. У справі №640/16392/20 (постанова від 14 березня 2024 року), про яку також зазначає скаржник у касаційній скарзі, суд не дійшов висновків, що є протилежними від висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, визнаючи право позивача на отримання середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на посаді.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

50. Варто зауважити, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

51. Отже, у спірних правовідносинах, які склались у цій справі, позивача фактично позбавлено права на отримання заробітної плати внаслідок невиконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у справі № 826/2124/18 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

52. Частиною першою статті 27 Закону України № 108/95-ВР «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

53. Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

54. Підпунктом «л» пункту 1 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

55. Згідно з пунктом 5 цього Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

56. У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

57. За таких обставин подією, з якою пов`язана виплата затримки виконання рішення суду, є день незаконного звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

58. Суди, приймаючи оскаржувані рішення, при розрахунку спірного середнього заробітку, застосували розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , встановлений Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07 вересня 2021 року, яка набрала законної сили (справа №465/4679/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді). Враховуючи, що період затримки розрахунку з 24 травня 2021 року до 12 вересня 2023 року становить 594 робочих днів, тому сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання судового рішення про поновленні на посаді, складає 634 879,08 грн (594 дні х 1 068,82 грн), без відрахування податків та обов`язкових платежів.

59. Однак, на думку скаржника, такий обрахунок є неправильним, оскільки у справі №465/4679/16 суди використали довідку Генерального прокурора України від 11 квітня 2016 року про доходи ОСОБА_1 , яка не підлягала використанню для такого обрахунку.

60. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє вказані доводи відповідача, керуючись частиною четвертою статті 78 КАС України, оскільки обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встанолено законом.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що із наказом про поновлення на посаді у Генеральній прокуратурі України ОСОБА_1 ознайомився 18 вересня 2023 року, до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді звернувся - 17 листопада 2023 року.

62. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду із цим позовом.

63. У касаційній скарзі представник Офісу наполягає на тому, що в даному випадку строк звернення до суду становить один місяць згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України, а тому ОСОБА_1 його пропустив.

64. Верховний Суд зазначає, що зазначене питання вже вирішувалося Верховним Судом. Визначаючи природу середнього заробітку у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України), Верховний Суд у постановах від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20, від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20, від 11 липня 2023 року у справі №440/5726/22, від 01 лютого 2024 року у справі №580/4249/20, зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв`язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

65. Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі є спором щодо оплати праці.

66. 19 листопада 2025 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП).

67. У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке.

68. Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин та характеру професійної діяльності. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно до частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.

69. Отже, скаржник помилково обчислював строк звернення з цим спором, виходячи з положень частини п`ятої статті 122 КАС України.

70. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі №280/5052/23.

71. Також є безпідставними доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, викладених у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, від 28 травня 2021 року у справі №380/2355/20, від 14 липня 2021 року у справі №1340/4393/18. Вказані правові висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки під час вирішення тотожних спорів суди зобов`язані застосовувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

72. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у ОСОБА_1 права на виплату середнього заробітку за період з 24 травня 2021 року по 12 вересня 2023 року у розмірі 634 879,08 грн за час затримки виконання рішення про поновлення його на посаді у справі №465/4679/16.

73. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Верховний Суд уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам процесуального та матеріального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні.

75. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд