ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 280/9532/20

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, відповідач), в якому позивач просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, майора Державного бюро розслідувань Ігоря Гаврилюка №149 о/с від 27.11.2020 щодо припинення державної служби та звільнення з посади провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису;

відновити ОСОБА_1 в державні службі;

поновити ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі на посаді, рівнозначній посаді провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.12.2020;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді, без урахування обов`язкових відрахувань.

2.1. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що спірним наказом позивача протиправно звільнено з посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису усупереч вимогам Законів України «Про Державне бюро розслідувань», «Про державну службу» та законодавства про працю, за відсутності встановлених законодавством підстав та без дотримання порядку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

2.2. Вважала, що видання наказу про звільнення працівника Державного бюро розслідувань за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (за умови відсутності правового регулювання даного питання Законом України «Про Державне бюро розслідувань»), без врахування загальних положень Кодексу законів про праці України, не можна вважати підставним та законним.

2.3. Указувала, що накази Державного бюро розслідувань, що слугували правовим підґрунтям для видачі оскаржуваного наказу №149о/с від 27.11.2020, підписані не уповноваженою особою, а тому не повинні мати юридичної сили.

2.4. Зазначала, що трудові відносини між позивачем та відповідачем тривали понад передбачені частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» 30 календарних днів, а тому трудова угода була автоматично продовжена на невизначений термін.

2.5. Також позивач звертала увагу на відсутності умов, передбачених для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; змін правового статусу, обсягу завдань і основних функцій новоствореного підрозділу, посаду якого займала позивач, не відбулось; водночас не відбулось і зменшення штатної чисельності працівників даного структурного підрозділу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, а навпаки, кількість працівників збільшено до 4; станом на момент звільнення були інші ваканті посади.

2.6. Наголошувала, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі на норму Закону України «Про державну службу» без відповідної конкретизації підстави для звільнення породило для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, у задоволені позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за приписами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час звільнення позивача з посади) не визначено обов`язку директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, пропонувати позивачу вакантну посаду державної служби на момент звільнення останньої; зазначені повноваження за змістом вказаної правової норми були дискреційними і здійснювались керівником на власний розсуд.

7. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства, а саме Законом України «Про державну службу», у зв`язку з чим посилання позивача на невиконання відповідачем обов`язку в частині працевлаштування останньої (перевести на рівнозначну або ж нижчу посаду) та врахування переважного права залишення на роботі є безпідставним.

8. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

9. Підставою касаційного оскарження у даній справі касатор зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №440/395/20 (К/9901/28100/20), від 24.07.2020 у справі №816/654/17.

10. Також, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 Кодексу Законів про працю України у взаємозв`язку зі статтями 8, 22, 43 Конституції України.

11. Крім цього, позивач у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України (частина четверта статті 328 КАС України), зазначає, що суди залишили поза увагою клопотання позивача про витребування доказів від відповідача, а саме наказу Державного бюро розслідувань та додатків до нього, яким затверджено штатний розклад, що діяв у ТУ ДБР у місті Мелітополі станом на 30 листопада 2020 року; судами не досліджувалися докази по справі (штатні розписи відповідача до і після оптимізації його структури) та не надавалася належна оцінка доводам позивача про кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності, про тотожність кваліфікаційних вимог провідного спеціаліста Сектора кадрової роботи ДБР.

12. Касатор зазначає, що новосформована структура (штатний розпис) є збільшеною аналогічній попередній, з якої звільнений позивач (провідним спеціалістом). Наведене, на думку скаржника свідчить про те, що кількість працівників в оновленій структурі - Відділі кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, не була зменшено, а отже не скорочено посади працівників Державного бюро розслідувань цього структурного підрозділу.

13. До Верховного Суду від Ту ДБР, розташованого у місті Мелітополі, надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

14. Відповідач, окрім іншого, зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин у цій справі дія частини 2 статті 40, частин 2-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України - не поширювалась на державних службовців в силу приписів частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», оскільки звільнення держслужбовця на той час вже були врегульовані статтею 87 Закону України «Про державну службу».

15. Окрім того, відповідач указує що твердження позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовується наявністю такого висновку; Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо застосування вимог статті 87 Закону України «Про державну службу», при звільненні державного службовця із підстав передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 цього Закону. На переконання відповідача, суб`єкт призначення, в силу вимог статті 87 Закону України «Про державну службу» не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а у разі її відсутності - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

16. 02 січня 2022 року від ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на сформовану судову практику Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

17. 04 вересня 2023 року від ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач просить закрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

18. 26 березня 2024 року та 03 лютого 2025 року від ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, також надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач, з огляду на сформовану судову практику Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (щодо підстав касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України), а також неподібності правовідносин, на які посилається позивач, як на підставу касаційного оскарження, виходячи із пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, просить закрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

19. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 06.09.2021.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В.↗, судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.↗

21. Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі № 280/9532/20.

22. Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2026 дану справу призначено до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.

23. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2026 визначено склад колегії суддів: : головуючий суддя - Жук А.В.↗, судді: Білак М.В.↗, Мельник-Томенко Ж.М.↗

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

24. Судами у цій справі встановлено, що 17.10.2019 позивач призначена на посаду провідного спеціаліста Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.

25. Наказом відповідача від 22.10.2020 № 135 о/с «Про попередження працівників» визначено:

- сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, посади яких з 1 грудня 2020 року (додаток 1), з 23 грудня 2020 року (додаток 2), з 4 січня 2021 року (додаток 3) та з 1 лютого 2021 року (додаток 4) скорочуються, про наступне вивільнення;

- організаційно-кадрової заходи, пов`язані зі скороченням посад, завершити у строки, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України;

- у разі звільнення працівників ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат;

- у разі звільнення осіб, які уклали договір із ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, з підстав зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України виплатити вихідну допомогу працівникові у розмірі середньомісячного заробітку. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

26. 2 жовтня 2020 року відносно позивача винесено попередження про наступне вивільнення № 17-09/12159/9-22/20, з яким позивач ознайомлена 30.10.2020, про що свідчить її особистий підпис.

27. Зазначеним попередженням позивачу роз`яснено про скорочення посади провідного спеціаліста Сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, яку остання обіймає з 01.12.2020. Крім цього, зазначено, що позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

28. 27 листопада 2020 року відповідачем прийнято наказ № 149 о/с, яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади провідного спеціаліста Сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, 30.11.2020, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Відповідно до цього наказу з позивачем проведено повний розрахунок.

29. Листом Заступника керівника Управління - начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань від 30.11.2020 №10-10-01-26757 повідомлено Директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, що:

- державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу»;

- особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

32. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

33. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

34. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

36. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

37. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

38. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

39. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

40. Відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

41. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

42. Предметом спору у цій справі є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, з припиненням державної служби.

43. Як видно зі змісту позовної заяви, підставами позову слугували, зокрема, доводи про відсутність умов, передбачених для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Позивач звертала увагу, що змін правового статусу, обсягу завдань і основних функцій новоствореного підрозділу, посаду якого займала ОСОБА_1 , не відбулось; водночас не відбулось і зменшення штатної чисельності працівників даного структурного підрозділу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, а навпаки - кількість працівників збільшено до 4.

44. Натомість, вирішуючи дану справу в порядку загального позовного провадження, судом першої інстанції наведеним доводам оцінки не надано та не досліджено зібраних у справі доказів, що стосуються цієї частини мотивів позовної заяви.

45. Звертаючись до суду апеляційної інстанції, позивач в апеляційній скарзі зазначала, зокрема, про неповноту дослідження доказів судом першої інстанції та додатково заявила клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: наказу та додатків до нього, яким затверджено штатний розклад, що діяв у ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, станом на 30.11.2020, оскільки судом першої інстанції не було досліджено штатні розписи ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, до та після оптимізації його структури на предмет скорочення штату саме у новоствореному Відділі кадрової роботи та державної служби.

46. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, недоліки рішення суду першої інстанції не виправив, а клопотання про витребування доказів, заявлене в апеляційній скарзі, повністю проігнорував та не розглянув.

47. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

48. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їхньої якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного судового рішення.

49. Один із принципів адміністративного судочинства, що закріплений у пункті 4 частини третьої статті 2 КАС України, є офіційне з`ясування всіх обставин справи, який полягає в тому, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі стосовно виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що передбачено частиною четвертою статті 9 КАС України.

50. Така активна роль адміністративного суду і сприяє захисту порушених прав та свобод незахищених осіб з боку суб`єкта владних повноважень.

51. Верховний Суд також зауважує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

52. За встановлених порушень норм процесуального права, Верховний Суд, як суд права, позбавлений можливості самостійно дослідити докази та, відповідно, надати відповідь на поставлені в касаційній скарзі питання щодо застосування норм матеріального права.

53. Отже, доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

54. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

55. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновків про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

56. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

57. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

58. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд,