ПОСТАНОВА
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г.,Єресько Л.О.
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 620/9902/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Гераська Максима Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року (суддя-доповідач - Кобаль М.І., судді: Бужак Н.П., Файдюк В.В.),
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 11 червня 2024 року № 1028 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням старшого лейтенанта поліції, інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_1 ;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції (допустити негайне виконання даного рішення);
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 14 червня 2024 року до дати винесення рішення.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Департаменту патрульної поліції від 14 березня 2016 року № 46 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду поліцейського роти № 3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 620/9487/23 наказом Департаменту патрульної поліції від 22 квітня 2024 року № 672 о/с скасовано наказ від 20 червня 2023 року № 741 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлено його на посаді з 21 червня 2023 року.
31 травня 2024 року ОСОБА_1 подано на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції рапорт із проханням звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 14 червня 2024 року.
5 червня 2024 року позивачем подано рапорт, у якому висловлено прохання вважати недійсним його попередній рапорт про звільнення від 31 травня 2024 року, який доставлено до Департаменту патрульної поліції 7 червня 2024 року.
Крім того, 5 червня 2024 року ОСОБА_1 надіслано зі своєї електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу управління патрульної поліції в Чернігівській області chemihiv@patrol.police.gov.ua повідомлення для відома про подання рапорту від 5 червня 2024 року до Департаменту патрульної поліції, долучивши його фотокопію.
Наказом начальника Департаменту патрульної поліції від 11 червня 2024 року № 1028 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 14 червня 2024 року відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII). Підставою для звільнення зазначено рапорт позивача від 31 травня 2024 року.
Листом Управління патрульної поліції в Чернігівській області від 14 червня 2024 року № 28268/41/22/01-2024 позивачу направлено копію наказу про звільнення.
Вважаючи наказ про звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист своїх прав та законних інтересів.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 11 червня 2024 року № 1028 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції з 15 червня 2024 року та стягнуто на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15 червня до 7 жовтня 2024 року в розмірі 38 453 грн 70 коп. без утримання відповідних податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах суми за один місяць у розмірі 10 198 грн 59 коп. допущено до негайного виконання.
Суд першої інстанції виходив із того, що припинення служби в поліції за власним бажанням до закінчення тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 постанови Кабінету Міністрів Української РСР «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), допускається за погодженням конкретної дати звільнення між поліцейським та уповноваженим органом. Вирішальним для розгляду справи суд визнав те, що позивач відкликав своє попереднє волевиявлення щодо звільнення до видання відповідного наказу. Оцінивши докази надсилання та вручення рапорту про відкликання, суд визнав підтвердженим факт його отримання Департаментом патрульної поліції. При цьому недоліки оформлення поштового повідомлення, допущені працівником поштового зв`язку, суд не вважав підставою для покладення на позивача негативних наслідків. З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність звільнення та наявність підстав для поновлення позивача на службі й стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд погодився з тим, що звільнення зі служби в поліції за власним бажанням до закінчення тримісячного строку, встановленого пунктом 68 Положення № 114, можливе за умови погодження конкретної дати звільнення між поліцейським та уповноваженим органом. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цій справі такої домовленості було досягнуто, а належних доказів відкликання позивачем раніше поданого рапорту до видання наказу про звільнення не встановлено.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що надсилання рапорту про відкликання на електронну адресу, яка не є офіційною адресою Департаменту патрульної поліції, не створювало для відповідача обов`язку його розглянути. Крім того, суд не визнав належним доказом отримання рапорту поштове повідомлення, оскільки воно не містило відмітки про вручення та відомостей про особу, яка отримала відправлення. Урахувавши також лист АТ «Укрпошта» щодо порушень під час оформлення цього повідомлення, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність отримання Департаменту патрульної поліції рапорту про відкликання.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав наказ про звільнення позивача правомірним, а висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову - помилковими. У зв`язку з цим суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог, у тому числі похідних вимог про поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2024 року.
Як підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 9 лютого 2022 року у справі № 640/16786/20, від 6 червня 2023 року у справі № 380/7509/22, від 23 жовтня 2023 року та від 28 січня 2025 року у справі № 904/9559/21, а також від 2 грудня 2024 року у справі № 520/24417/23.
У касаційній скарзі її автор зазначає, що рапорт про звільнення за власним бажанням є одностороннім волевиявленням поліцейського, яке може бути відкликане до закінчення тримісячного строку, якщо звільнення ще не відбулося. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував рапорт від 5 червня 2024 року про відкликання попереднього рапорту, оскільки поштове відправлення було доставлено до Департаменту патрульної поліції 7 червня 2024 року, тобто до видання наказу про звільнення. При цьому помилки працівника поштового зв`язку під час оформлення повідомлення про вручення не можуть мати для відправника негативних наслідків. З огляду на це позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав недоведеним факт отримання відповідачем рапорту про відкликання та скасував рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Ухвалою від 26 червня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 620/9902/24 - без змін.
Ухвалою від 22 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.
Частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейські проходять службу в поліції: на посадах у центральному органі управління поліції, територіальних органах, закладах, установах поліції; під час перебування в розпорядженні згідно з положеннями статті 67 цього Закону; під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських; під час прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування згідно з положеннями статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», статті 29 Закону України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» та статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»; під час відрядження до державних органів, установ та організацій згідно з положеннями статті 71 цього Закону.
Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
За змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Частинами другою та третьою цієї статті встановлено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.
Статтею 60 Закону № 580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Водночас пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
На час видання спірного наказу про звільнення діяло Положення № 114, яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права та обов`язки, норми якого застосовуються в частині, що не суперечить Закону № 580-VIII.
Згідно з пунктом 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.
Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.
Згідно з пунктом 70 Положення № 114 звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ; осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що звільнення поліцейського за власним бажанням здійснюється на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII з дотриманням порядку, визначеного Положенням № 114, у частині, що не суперечить цьому Закону.
За загальним правилом пункту 68 Положення № 114 поліцейський, який має намір звільнитися за власним бажанням, повинен попередити про це прямого начальника не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт за командою. Водночас у межах цього строку поліцейський та уповноважений орган можуть домовитися про звільнення раніше. Така домовленість передбачає зазначення в рапорті конкретної дати звільнення та згоду уповноваженого органу припинити службу в запропонований строк. За наявності відповідного волевиявлення обох сторін видання наказу про звільнення до закінчення тримісячного строку є правомірним.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14 та надалі застосований Верховним Судом, зокрема в постановах від 5 лютого 2020 року у справі № 819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі № 804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 826/7075/16.
Водночас погодження сторонами скороченого строку попередження не позбавляє поліцейського права відкликати рапорт про звільнення до закінчення погодженого строку.
Верховний Суд у постанові від 9 серпня 2019 року у справі № 815/1490/16 зазначив, що за домовленості сторін про звільнення в коротший строк особа має право відкликати поданий рапорт до спливу цього строку. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 813/740/17 та від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19.
Отже, під час вирішення питання про правомірність звільнення за власним бажанням необхідно з`ясувати не лише факт подання рапорту та погодження уповноваженим органом зазначеної в ньому дати, а й те, чи відкликав поліцейський своє волевиявлення до настання цієї дати. Якщо рапорт про відкликання подано до закінчення погодженого строку, визначальним є те, чи було відповідне повідомлення доведено до відома уповноваженого органу до видання наказу про звільнення.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 травня 2024 року ОСОБА_1 подав на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 14 червня 2024 року. Цього ж дня на рапорті тимчасовим виконувачем обов`язків начальника управління патрульної поліції в Чернігівській області проставлено резолюцію «не заперечую», а заступником начальника цього управління зазначено, що проводиться службове розслідування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач відкликав рапорт про звільнення до видання наказу про припинення служби. На підтвердження цього суд урахував рапорт від 5 червня 2024 року та докази його направлення, дійшовши висновку, що відповідне поштове відправлення було доставлено до Департаменту патрульної поліції 7 червня 2024 року. При цьому недоліки оформлення повідомлення про вручення суд розцінив як такі, що не можуть мати для позивача негативних наслідків.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що матеріали справи не підтверджують отримання Департаментом патрульної поліції рапорту про відкликання до видання наказу від 11 червня 2024 року № 1028 о/с. При цьому апеляційний суд урахував, що електронне повідомлення від 5 червня 2024 року було направлено на адресу, яка не є офіційною електронною адресою відповідача, а документ щодо поштового відправлення № 1403005360189 не містить відмітки про вручення та відомостей про особу, яка його отримала. Оцінивши також лист АТ «Укрпошта» від 29 серпня 2024 року № 1.10.004.-23443-24, апеляційний суд визнав недоведеним факт отримання відповідачем рапорту про відкликання до видання наказу про звільнення.
У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував відкликання ним рапорту про звільнення, з огляду на те, що поштове відправлення було доставлено відповідачу 7 червня 2024 року, а недоліки оформлення повідомлення про вручення, допущені працівником поштового зв`язку, не спростовують факту отримання рапорту.
Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із того, що для вирішення цього спору визначальним є встановлення обставин, за яких відповідач видав наказ про звільнення позивача, зокрема наявності в нього на той час відомостей про відкликання раніше поданого рапорту. Сам по собі факт складення рапорту про відкликання та його направлення поштовим зв`язком не є достатнім для висновку про те, що відповідне волевиявлення було доведено до відома уповноваженого органу до видання наказу.
Як установив суд апеляційної інстанції, електронне повідомлення від 5 червня 2024 року було направлено не на офіційну електронну адресу Департаменту патрульної поліції. Тому саме по собі його надсилання не підтверджує отримання відповідачем рапорту про відкликання.
Не підтверджує такого отримання належним чином і документ щодо поштового відправлення № 1403005360189, оскільки він не містить відмітки про вручення та відомостей про особу, яка отримала відправлення від імені адресата. Лист АТ «Укрпошта» від 29 серпня 2024 року № 1.10.004.-23443-24, як установив суд апеляційної інстанції, вказує на порушення, допущені працівником поштового зв`язку під час оформлення рекомендованого повідомлення про вручення. Водночас, правильними є висновки апеляційного суду, наведені обставини самі по собі не засвідчують, що Департамент патрульної поліції отримав саме рапорт про відкликання до видання наказу від 11 червня 2024 року № 1028 о/с.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо недоведеності отримання відповідачем рапорту про відкликання до видання наказу про звільнення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недоведеним факт отримання Департаментом патрульної поліції рапорту ОСОБА_1 про відкликання до видання наказу від 11 червня 2024 року № 1028 о/с та дійшов висновку про відсутність підстав для скасування цього наказу.
Оскільки позовні вимоги про поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, суд апеляційної інстанції правильно відмовив і в їх задоволенні.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 9 лютого 2022 року у справі № 640/16786/20, від 6 червня 2023 року у справі № 380/7509/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 904/9559/21 та від 2 грудня 2024 року у справі № 520/24417/23.
У справі № 380/7509/22 висновок Верховного Суду про передчасність судових рішень ґрунтувався на неповному з`ясуванні обставин щодо подальшого руху рапорту про продовження служби та доведення його змісту до уповноваженого органу. У справі № 904/9559/21 факт направлення та отримання вимог підтверджувався сукупністю поштових документів, а товариство не заперечувало їх отримання. У справі № 520/24417/23 спір стосувався недоліків оформлення опису вкладення, допущених працівником поштового зв`язку, за наявності інших доказів направлення відповідних вимог. Водночас у справі № 640/16786/20 Верховний Суд зазначив, що поштове повідомлення, яке не містить відомостей про прізвище особи, яка отримала відправлення, не є належним доказом його вручення уповноваженій особі. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що електронне повідомлення про відкликання рапорту було направлено не на офіційну електронну адресу відповідача, а поштове повідомлення не містило відмітки про вручення та відомостей про особу, яка отримала відправлення, у зв`язку з чим факт отримання Департаментом патрульної поліції рапорту про відкликання до видання наказу про звільнення залишився недоведеним.
Відтак висновки Верховного Суду, викладені у справах № 380/7509/22, № 904/9559/21 та № 520/24417/23, зроблені з урахуванням інших фактичних обставин та не свідчать про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Натомість висновок у справі № 640/16786/20 щодо необхідності підтвердження факту вручення поштового відправлення належними доказами узгоджується з підходом суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.
У контексті оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду через призму правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що вона ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна правова оцінка. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не знайшли підтвердження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в межах, визначених статтею 341 цього Кодексу, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.