ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 456/4463/21

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 19 червня 2018 року за договором позики ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 107 000 євро, а остання зобов`язалася їх повернути до 01 вересня 2018 року, написавши власноручно про це розписку. В подальшому ОСОБА_2 грошові кошти не повернула. Оригінал розписки знаходиться у позивача. У зв`язку з перенесеним стресом та погіршенням стосунків з оточуючими, нервовістю та дратівливістю у позивача значно погіршилося самопочуття та здоров`я, він змушений був докладати додаткових зусиль для заробітку коштів для оплати навчання та комунальні платежі, в результаті чого йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 100 000 грн.

Враховуючи викладене позивач просив:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

заборгованість в розмірі 107 000 євро, що еквівалентно станом на день звернення з позовом до суду за офіційним курсом Національного банку України в розмірі 3 371 570 грн;

3 % річних від простроченої суми в розмірі 303 441,30 грн;

завдану моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 107 000 євро /основна сума заборгованості/; 303 441,30 грн /3 % річних за прострочення повернення позики/; 5000 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13620 грн та витрати за проведення судово-технічної експертизи в розмірі 15 444,90 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі дослідженого оригіналу розписки ОСОБА_2 від 19 червня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_2 посвідчила даною розпискою факт отримання коштів від ОСОБА_1 на суму 107 000 євро і зобов`язалась повернути вказану суму до 01 вересня 2018 року. Таким чином, складена власноруч ОСОБА_2 розписка на суму 107 000 євро, оригінал якої досліджено в судовому засіданні, підтверджує як факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі в борг та обов`язок їх повернути, так і факт неповернення вказаних грошових коштів, у строк зазначений в розписці, оскільки оригінал вказаної розписки зберігається у позивача. Сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов щодо передання ОСОБА_1 спірних коштів ОСОБА_2 саме на умовах терміновості та зворотності; складена нею розписка від 19 червня 2018 року є борговим документом, оскільки її зміст містить умови зобов`язального характеру для ОСОБА_2 в частині повернення ОСОБА_1 грошових коштів, вказаних у розписці, в строк, зазначений в ній. Чинним законодавством не передбачено обов`язок нотаріального посвідчення такого договору, як і укладення його в присутності свідків, на підставі чого доводи відповідача про це, суд визнає необгрунтованими. Зміст розписки підтверджує, що між сторонами виникли відносини з договору позики. З наведеного вище вбачається, що між сторонами існують боргові зобов`язання на загальну суму 107 000 євро, наведена обставина відповідачем не спростована.

В процесуальних документах, адресованих суду, відповідач ОСОБА_2 визнала факт написання нею розписки, зокрема в запереченні на відповідь на відзив та в клопотанні про призначення експертизи. Окрім цього відповідач, надаючи пояснення в судовому засіданні вказала, що можливо і писала розписку, точно не пригадує вказаного факту, оскільки перебувала в стресовому стані. Під час розгляду цієї справи, сторона відповідача не надала належних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 не отримувала коштів, вказаних у розписці і таку не складала та не підписувала. Показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виконання зобов`язання за договором.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Таким чином, за розпискою від 19 червня 2018 року до стягнення належить основна сума заборгованості, 3 % річних, розрахунок яких проводиться згідно офіційного курсу НБУ на час пред`явлення позову в розмірі 303 441,30 грн.

В судовому засіданні, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, що між сторонами виникли інші правовідносини, зокрема ті, на які вказує відповідач, навпаки із змісту наданої розписки та доказів, поданих стороною позивача вбачається, що між сторонами виникли правовідносини саме із договору позики.

Впродовж судового розгляду відповідач змінювала свою позицію щодо написання розписки, у первинних документах вказувала, що такої розписки не писала, в подальшому у інших документах стверджувала, що розписку писала під тиском, наведене підтверджується, зокрема, як запереченням на відповідь на відзив, так і клопотанням відповідача про призначення експертизи, в якому відповідач вказала, як і безпосередньо в судовому засіданні під час розгляду справи, що позивач змусив її написати розписку під тиском, і таку розписку вона писала.

Суд вважав постійну зміну відповідачем своїх пояснень, такою, що спрямована на уникнення від виконання зобов`язання, передбаченого договором позики. Зокрема, не впливають на висновки суду пояснення відповідача про те, що вона реально не могла перевезти ці кошти з-за кордону і у позивача не могло бути в наявності таких грошових коштів. Крім цього, до повноважень суду під час розгляду справи не належить з`ясування питання наявності у позивача вказаних коштів, а також питання про те, чи декларував їх позивач згідно закону. Закон такого обов`язку на позивача не покладає.

Досліджуючи боргову розписку, суд виявив її справжню правову природу і встановив, що між сторонами виник договір позики, і доводи позивача з приводу підстав та умова, за яких була написана розписка є для суду більш вірогідними, ніж пояснення відповідача, яка окрім пояснень жодних доказів суду не подала, незважаючи на те, що справа перебувала в провадженні суду понад рік. Окрім цього, суд звернув увагу на фото відповідача, яке міститься в процесуальних документах, адресованих суду позивачем, на яких зображена відповідач, яка перераховує значну суму коштів, а також на зображення відповідача на агітаційних листівках про намір в подальшому обійняти посаду в органах державної влади, і вважає, що доводи позивача в цій частині є більш вірогідними, правдивими і обґрунтованими.

Крім того, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн моральної шкоди, оскільки цей розмір відповідає верховенству права, вимогам розумності і справедливості.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, у справі № 465/5503/22 ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору позики, а рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року у справі № 297/2275/23 ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_1 про визнання Договору позики неукладеним та визнання відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за цим Договором позики. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року мотивувальну частину вищезгаданого рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року було змінено (на мотивувальну частину в редакції цієї постанови), однак його резолютивну частину залишено без змін. Вищезгаданими судовими рішеннями, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій Закарпатської області у цивільних справах № 465/5503/22 та № 297/2275/23 за участі тих самих осіб, що і в даній (№ 456/4463/21) справі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), які набрали законної сили, встановлено, що Договір позики у формі розписки було написано ОСОБА_2 «власноруч та факт отримання грошей в борг було засвідчено нею особисто із проставленням дати, підпису та власних даних»; «факт укладення договору під впливом насильства не знайшов свого підтвердження», так само, як позивачем ( ОСОБА_2 ) «не було доведено ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним спірного договору судом не встановлено», а відтак ці обставини (у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягають. Крім цього, 31 грудня 2024 року постановою старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області закрито кримінальне провадження, яке було відкрите за заявою ОСОБА_2 від 07 жовтня 2024 року (тобто - написаною через більш, ніж 6 (шість) років після написання нею 19 червня 2018 року розписки про отримання нею 107 000 євро), - у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України. Відтак договір позики у формі написаної ОСОБА_2 розписки, датованої 19 червня 2018 року, залишається чинним, а тому (у відповідності до статті 629 ЦК України) є обов`язковим для виконання ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

17 червня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 травня 2025 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково послався на преюдиційні обставини, які встановлені судовими рішеннями, оскільки питання щодо власноручного написання розписки не входило до предмету доказування при розгляді справ, бо Карпінська не заперечувала факт написання нею розписки, вона заперечувала виключно факт отримання грошових коштів, що не було встановлено при розгляді справ № 297/2275/23 та № 465/5503/22. Інших обгрунтувань для відмови в задоволенні апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не навів.

Суд необгрунтовано відхилив клопотання про призначення судової почеркознавчої та судової психологічної експертизи, яке було спрямовано на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу через представника ОСОБА_4 , в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що ухвалою суду першої інстанції було обгрунтовано відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої та судової психологічної експертиз. ОСОБА_2 у ході розгляду трьох судових справ по різному надає судам показання та доводи, а також стверджує про те, що спочатку вона взагалі не писала 19 червня 2018 року розписки, потім каже, що писала, але вже під впливом психологічного тиску, у зв`язку з чим в одній справі хоче визнати договір недійсним, а в іншій не укладеним, а також каже, що хоча і писала розписку, однак коштів не отримувала, однак при цьому й до органів правопорядку не зверталась. Зазначене свідчить про небажання ОСОБА_2 виконувати зобов`язання за договором позики.

За таких обставин призначення по справі судової почеркознавчої експертизи не сприятиме реалізації завдань цивільного судочинства, оскільки виходячи з підстав і предмету позову, позиції відповідача впродовж судового розгляду справи, яка впродовж тривалого часу не заперечувала факт написання нею розписки, висновки такої експертизи в контексті спірних відносин можуть порушити розумні строки розгляду справи, оскільки відповідач факт написання розписки не заперечувала.

Також судом вірно встановлено, що висновок психологічної експертизи з застосуванням комп`ютерного поліграфа також не може бути достатнім доказом наявності чи відсутності боргових зобов`язань за розпискою. Результати опитування з застосуванням поліграфа щодо належного виконання договірних зобов`язань не можуть бути достовірним та допустимим доказом і бути підставою як для задоволення вимог, так і для відмови у позові, оскільки таке опитування проводиться з метою отримання орієнтовної інформації, а доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

В касаційній скарзі, окрім як власної не згоди з постановленою ухвалою суду першої інстанції представником ОСОБА_2 -адвокатом Горбенком К. О. взагалі вкотре не наведено та не обґрунтовано необхідності призначення та проведення у цій справі судової почеркознавчої експертизи та судової психологічної експертизи з застосуванням комп`ютерного поліграфа.

Крім того, у касаційній скарзі не зазначено, які саме норми права застосовано судом апеляційної інстанції не вірно, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, а також не вказано, яка вірність застосування повинна бути «цієї загадкової норми права».

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 травня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 456/4463/21. Витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 листопада 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 19 травня 2025 року відмовлено.

У серпні 2025 року матеріали справи № 456/4463/21 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 перетинала кордон 04 червня 2018 року через пункт пропуску Шегині (виїзд), 05 червня 2018 року через пункт пропуску Мостиська (в`їзд), 16 червня 2018 року через пункт пропуску Шегині (виїзд), 19 червня 2018 року через пункт пропуску Лужанка (в`їзд).

Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5216 від 16 листопада 2021 року, за результатами проведення судово-технічної експертизи, рукописні записи текстової частини розписки, датованої 19 червня 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 щодо отримання коштів у сумі 107 000 євро від 19 червня 2018 року, виконані рукописним способом за допомогою кулькової ручки, спорядженої спеціальною пастою. У розписці від 19 червня 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 щодо отримання коштів у сумі 107 000 євро жодних змін до написання рукописних записів шляхом підчисток, травлення, змивання, дописок, дорисовок та виправлень не проводилось. Бланк аркуша у клітинку з блокнота, на якому виконано текст розписки від 19 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виготовлено за допомогою технології офсетного друку. Аркуш, на якому виконано текст розписки від 19 червня 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 щодо отримання коштів у сумі 107 000 євро, відділено з блоку блокнота, скріпленого вертикальним пружинним елементом шляхом механічного відривання.

Як вбачається з розписки ОСОБА_2 від 19 червня 2018 року, остання посвідчила даною розпискою факт отримання коштів від ОСОБА_1 на суму 107 000 євро і зобов`язалась повернути вказану суму до 01 вересня 2018 року.

Як вбачається з копії відповіді Стрийського РУП ГУНП у Львівській області від 11 лютого 2022 року №В-12/Пз/47/04/22, згідно з базою даних ІТС ІПНП «Єдиний облік» станом на 07 лютого 2022 року в Стрийський РУП ГУНП у Львівській області заяви та повідомлення по факту вчинення фізичного чи психологічного насильства (тиску) з боку громадянина ОСОБА_1 відносно громадянки ОСОБА_2 не поступали.

Згідно з інформацією, що зберігається в базі даних про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями гр. ОСОБА_5 перетинав кордон 18 січня 2022 року через пункт пропуску Лужанка (в`їзд), 18 січня 2022 через пункт пропуску Лужанка (виїзд), 04 лютого 2022 року через пункт пропуску Лужанка (в`їзд), 06 лютого 2022 року через пункт пропуску Лужанка (виїзд), 11 лютого 2022 року через пункт пропуску Лужанка (в`їзд), 13 лютого 2022 через пункт пропуску Лужанка (виїзд).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (статті 367 ЦПК України).

Касаційний суд вже зазначав, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справа № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що у визначений строк ОСОБА_2 не повернула кошти за договором позики від 19 червня 201 8року в сумі 107 000 євро, а тому просив суд стягнути борг з відповідача з урахуванням 3 % річних та моральну шкоду;

задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції ухвалюючи рішення 23 листопада 2022 року, виходив з того, що складена власноруч ОСОБА_2 розписка на суму 107 000 євро, оригінал якої досліджено в судовому засіданні, підтверджує як факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі в борг та обов`язок їх повернути, так і факт неповернення вказаних грошових коштів, у строк зазначений в розписці, оскільки оригінал вказаної розписки зберігається у позивача; сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов щодо передання ОСОБА_1 спірних коштів ОСОБА_2 саме на умовах терміновості та зворотності; складена нею розписка від 19 червня 2018 року є борговим документом, оскільки її зміст містить умови зобов`язального характеру для ОСОБА_2 в частині повернення ОСОБА_1 грошових коштів, вказаних у розписці, в строк, зазначений в ній. Чинним законодавством не передбачено обов`язок нотаріального посвідчення такого договору, як і укладення його в присутності свідків, на підставі чого доводи відповідача про це, суд визнає необгрунтованими. Зміст розписки підтверджує, що між сторонами виникли відносини з договору позики. З наведеного вище вбачається, що між сторонами існують боргові зобов`язання на загальну суму 107 000 євро, наведена обставина відповідачем не спростована;

залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на те, що обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом та зазначив, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2023 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, у справі № 465/5503/22 ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору позики, а рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року у справі № 297/2275/23 ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_1 про визнання Договору позики неукладеним та визнання відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за цим Договором позики. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року мотивувальну частину вищезгаданого рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року було змінено (на мотивувальну частину в редакції цієї постанови), однак його резолютивну частину залишено без змін. Вищезгаданими судовими рішеннями, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій Закарпатської області у цивільних справах № 465/5503/22 та № 297/2275/23 за участі тих самих осіб, що і в даній (№ 456/4463/21) справі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), які набрали законної сили, встановлено, що Договір позики у формі розписки було написано ОСОБА_2 «власноруч та факт отримання грошей в борг було засвідчено нею особисто із проставленням дати, підпису та власних даних»; «факт укладення договору під впливом насильства не знайшов свого підтвердження», так само, як позивачем ( ОСОБА_2 ) «не було доведено ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним спірного договору судом не встановлено», а відтак ці обставини (у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягають. Крім цього, 31 грудня 2024 року постановою старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області закрито кримінальне провадження, яке було відкрите за заявою ОСОБА_2 від 07 жовтня 2024 року (тобто - написаною через більш, ніж 6 (шість) років після написання нею 19 червня 2018 року розписки про отримання нею 107 000 євро), - у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України. Відтак договір позики у формі написаної ОСОБА_2 розписки, датованої 19 червня 2018 року, залишається чинним, а тому (у відповідності до статті 629 ЦК України) є обов`язковим для виконання ОСОБА_2 . З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення;

в той же час апеляційний суд не звернув уваги, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;

у цій справі рішення суду першої інстанції було ухвалено 23 листопада 2022 року. Отже у суду апеляційної інстанції не було підстав для посилання на судові рішення у справах № 465/5503/22 та № 297/2275/23, які були ухвалені після рішення у цій справі;

в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 посилалась на те, що суд на врахував її пояснення щодо написання розписки під впливом психологічного тиску та погроз насильства, суд порушив право на подання заяви про проведення почеркознавчої експертизи, суд не з`ясував справжню правову природу правовідносин сторін (т. 2 а. с. 86-89);

апеляційний суд не дослідив докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, не звернув увагу, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги з яким апеляційний суд не погоджується;

в постанові апеляційного суду підстав відхилення або прийняття доводів апеляційної скарги не зазначено;

за таких обставин апеляційний суд фактично не переглянув рішення суду по суті спору та зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду