ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 204/7407/24

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив стягнути на свою користь заборгованість за розпискою у сумі

500 000 грн.

2. В обґрунтування позову посилався на те, що 26 січня 2022 року надав у позику відповідачу 500 000 грн, про що була складена відповідна розписка.

3. Відповідач зобов`язався повернути позику до 25 лютого 2022 року, однак станом на день звернення з цим позовом до суду взятих на себе за договором позики (розпискою) зобов`язань з повернення грошових коштів не виконав.

4. У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом в якому просив визнати розписку безгрошовою.

5. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з ОСОБА_1 особисто не знайомий, ніколи його не бачив та телефоном з ним не спілкувався.

6. Написання спірної розписки від 26 січня 2022 року було пов`язане із здійсненням господарської діяльності, зокрема саме з поставкою товару до його магазину, оскільки товар був привезений частково, то менеджер і запропонував йому написати цю розписку.

7. Вказує, що позовні вимоги первісного позову обґрунтовуються розпискою про грошові зобов`язання, яких фактично не існувало, реальної передачі грошових коштів не було, а всі питання господарської діяльності вирішуються у господарському суді.

8. Чечелівський районний суд м. Дніпра ухвалою від 22 вересня 2025 року провадження у справі закрив.

9. Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2025 року апеляційну ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22 вересня 2025 року залишив без змін.

10. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив та виснував, що на момент видачі розписки ОСОБА_2 був зареєстрований як ФОП, а ОСОБА_1 обіймав посаду директора департаменту дистрибуції у ТОВ «ЮК «ДИСТТРИБЬЮШН», яке мало договірні відносини із ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у справі копіями накладних та актів звірки взаєморозрахунків. Також із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомо, що ФОП ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність у квітні 2022 року.

11. Крім того, ОСОБА_3 , який працював у ФОП ОСОБА_2 пояснив, що участі у складанні спірної розписки не брав, однак підтвердив наявність договірних відносин між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЮК «ДИСТТРИБЬЮШН».

12. Також під час судового засідання у суді апеляційної інстанції відповідач наголошував на тому, що він особисто не знайомий з ОСОБА_1 та не отримував від ОСОБА_1 гроші за розпискою, вона була складена на виконання договору поставки техніки.

13. Суди встановили, що між сторонами існували господарські відносини. Розписка виникла саме на виконання господарської діяльності сторін

ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЮК «Дисттрибьюшн», де сторони не були знайомі та не зустрічалися.

14. Місцевий суд з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виснував, що аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник в рамках господарських правовідносин на виконання договору поставки, а тому спір між сторонами належить до вирішення судом господарської юрисдикції.

15. У січні 2026 року представник ОСОБА_1 адвокатка Романчук Л. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просила скасувати ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 22 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

16. Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

17. Касаційна скарга містить арґумент про те, що висновки судів про наявність підстав для закриття провадження у справі помилкові, адже договір від 19 листопада 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 підписаний від імені ТОВ «ЮК ДИСТРИБЬЮШН» Шпортюком М. М. на підставі довіреності від 12 жовтня 2020 року № 1210-02, а не ОСОБА_1.

18. На виконання договору від 19 листопада 2020 року № 1911290-028 ТОВ «ЮК «ДДИСТРИБЬЮШН» поставило ФОП ОСОБА_2 товар на суму 305 000 грн, а розписка складена на 500 000 грн, однак суд ніяк не мотивував своїх висновків щодо складення розписки на 195 000 грн більше ніж сума поставленого товару.

19. На час складення розписки від 26 січня 2022 року ФОП ОСОБА_2 сплатив на користь ТОВ «ЮКД ДИСТРИБЬЮШН» 110 000 грн, а інший товар був поставлений пізніше (наступні поставки відбулися лише 03 лютого 2022 року; 08 лютого 2022 року;

10 лютого 2022 року), тобто на дату складення розписки у ФОП ОСОБА_2 була відсутня заборгованість перед ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЬЮШН».

20. Суди також не звернули належної уваги на ту обставину, що ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЬЮШН» ніколи не уповноважувало ОСОБА_1. представляти інтереси товариства перед відповідачем, а також не надавало повноважень на передачу в позику ФОП ОСОБА_2 жодних коштів або/чи вчинення дій від імені товариства, а та обставина, що ОСОБА_1 з 19 липня 2021 року працює в ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЬЮШН» може вказувати лише на обставини знайомства з

ОСОБА_2 (не більше).

21. Касаційна скарга також містить арґумент про те, що суди не з`ясували справжньої правової природи спірної розписки від 26 січня 2022 року та не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15; від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц; від 03 липня 2019 року у справі № 551/408/16-ц, від 16 січня

2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 31 січня 2024 року у справі № 753/14634/22.

22. Доводом касаційної скарги також є те, що на думку представника заявника, суд апеляційної інстанції припустився порушення норм процесуального права.

23. 23 грудня 2025 року апеляційний суд розглянув справу під час масштабного ракетного обстрілу м. Києва, що унеможливило участь адвоката позивача

ОСОБА_1 у цьому засіданні.

24. Зауважує, що про неможливість участі у судовому засіданні, яке було призначене на 09 год. 30 хв. 23 грудня 2025 року представник позивача попередила за допомогою телефонного зв`язку помічника судді, через оголошену у м. Києві повітряну тривогу та висловила прохання відкласти розгляд справи, проте розгляд справи відбувся.

25. Вважає, що здійснивши розгляд справи під час повітряної тривоги, яка була оголошена до початку судового засідання, апеляційний суд не врахував правового висновку щодо застосування норм права, який був викладений Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

26. У поданому у лютому 2026 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, покликаючись на необґрунтованість її доводів.

27. Вказує, що розписка була складена саме для виконання господарської діяльності сторін: ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЮШН», директором якого є ОСОБА_1 , проте вони ніколи не були знайомі та з касатором ніколи не зустрічались. Інших обставин судовим розглядом доведено не було.

28. Верховний Судухвалою від 29 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Чечелівського районного суду м. Дніпра.

29. 10 лютого 2026 року справа № 204/7407/24 надійшла до Верховного Суду.

30. Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

31. 26 січня 2022 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500 000 грн, які зобов`язався повернути у строк до 25 лютого 2022 року (а. с. 10 том 1). Вказана розписка написана власноруч, із зазначенням у верхньому правому куті дати - 26 січня 2022 року, а внизу під текстом прізвища, ім?я та по батькові відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом та проставлений підпис.

32. З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди встановили, що ОСОБА_2 до 28 квітня 2022 року був фізичною особою-підприємцем та здійснював свою діяльність за основним КВЕД 47.41 - роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах, за адресою: АДРЕСА_1 .

33. З довідки ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЮШН» від 21 серпня 2025 року та наказу (розпорядження) від 16 липня 2021 року № 433-к суди встановили, що

ОСОБА_1 з 19 липня 2021 року працює у ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЬЮШН» на посаді директора департаменту дистрибуції.

34. З накладних від 10 січня 2022 року № 100139, від 10 лютого 2022 року

№ 1002712, від 18 лютого 2022 року № 1802598, від 24 січня 2022 року № 2401626, від 08 лютого 2022 року № 0802617, від 03 лютого 2022 року № 0302665, від 10 січня 2022 року № 100138 вбачається, що постачальник ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЮШН» постачало товари отримувачу ФОП ОСОБА_2.

35. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

36. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

37. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

39. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

40. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

41. Справа є малозначною, проте наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження та викликали необхідність їх перевірки. Вона містить вимоги як майнового так і немайнового характеру, зокрема, має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вказаними судовими рішеннями, на його думку, незаконно закрите провадження у справі з вказівкою на необхідність її розгляду в порядку господарського судочинства, а порушені у скарзі питання стосуються правильного розуміння та застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, що були підставою для відкриття касаційного провадження.

42. Ухвалюючи оскаржені судові рішення місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважали, що провадження у справі підлягає закриттю, адже позивач, будучи директором департаменту дистрибуції ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЬЮШИН», тобто суб`єктом господарювання, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , який на момент видачі спірної розписки був фізичною особою-підприємцем, а сама розписка була складена з метою забезпечення гарантії здійснення розрахунків за господарською угодою, у зв`язку із чим такі вимоги не можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства, оскільки підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

43. Колегія суддів вважає такі висновки судів помилковими з огляду на таке.

44. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

45. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

46. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

47. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

48. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

49. Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зазначив, що у частині третій статті 545 ЦК України передбачена презумпція належного виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати увагу на декількох аспектах: а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що, незважаючи на «знаходження» у боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються у тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належне виконання зобов`язання. Водночас процесуальні відносини проявляються у тому, що презумпція належного виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належне виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належне виконання боржником свого обов`язку.

50. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

51. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

52. У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

53. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

54. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

55. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

56. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

57. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження

№ 14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі

№ 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі

№ 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

58. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

59. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі

№ 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі

№ 569/1646/14 (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі

№ 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі

№ 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

60. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

61. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

62. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

63. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

64. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

65. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

66. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

67. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

68. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

69. Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

70. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

71. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18 (провадження

№ 14-485цс18), ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 199/6042/19 (провадження № 14-117цс21).

72. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

73. Одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

74. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

75. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

76. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

77. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

78. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

79. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі

№ 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18);

від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).

80. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня

2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та ін.).

81. Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).

82. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19)).

83. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

84. З матеріалів справи відомо та суди встановили, що фізична особа

ОСОБА_1 звернувся до відповідача - фізичної особи ОСОБА_2 щодо стягнення грошових коштів за розпискою від 26 січня 2022 року.

85. Суди першої та апеляційної інстанції зробили висновок, що вказана заборгованість за розпискою від 26 січня 2022 року виникла у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності ОСОБА_2 , який припинив свою підприємницьку діяльність у квітні 2022 року та ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЮШН», де позивач

ОСОБА_1 працював на посаді директора департаменту дистрибуції, а тому вважали, що правовідносини між сторонами пов`язані з їх господарською діяльністю, а розписка є правочином, укладеним для забезпечення виконання таких господарських зобов`язань.

86. Такий висновок є помилковим у частині зазначення сторін за первісним та зустрічним позовом як учасників господарських правовідносин, оскільки вони не є стороною господарського договору.

87. Суд першої та апеляційної інстанцій не звернув уваги на те, що розписка складена ОСОБА_2 як фізичною особою, яка отримала грошові кошти особисто, від ОСОБА_1 як фізичної особи, а не як від уповноваженого представника юридичної особи.

88. У розписці не встановлено забезпечення виконання зобов`язання фізичною особою ОСОБА_2 перед ТОВ «ЮК «ДИСТРИБЮШН» на підставі договірних відносин із останнім.

89. Крім того, розписка надана ОСОБА_2 , як фізичною особою щодо грошового зобов`язання не є видом забезпечення виконання зобов`язань, вичерпний перелік яких установлений у статті 546 ЦК України.

90. Отже, у цій справі, суб`єктивний склад - це фізичні особи, між якими наявний спір про цивільне право, а саме стягнення грошових коштів за договором позики, укладеним у вигляді письмової боргової розписки.

91. Відповідно до частини першої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

92. Позивач скористався своїм правом на визначення на власний розсуд відповідачем фізичної особи ОСОБА_2 .

93. За таких обставин підстав, визначених частиною першою статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі немає.

94. Тому Верховний Суд дійшов висновку, що закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не встановили дійсну правову природу розписки, не врахували суб`єктний склад сторін спору та підстави заявленого позову, а тому дійшли помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарських судів.

95. Наведене дає підстави для висновку, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

96. Таким чином, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

97. Одночасно колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про обмеження представника заявника в участі у судовому засіданні, яке відбулось у Дніпровському апеляційному суді 23 грудня 2025 року з огляду на таке.

98. Відповідно до частини п`ятої статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

99. Частиною другою статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи».

100. Як убачається з доводів касаційної скарги та змісту ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2025 року, апеляційний суд розглянув подану представником ОСОБА_1 адвокаткою Романчук Л. Г. заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задовольнив її та визначив проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

101. Отже, суд апеляційної інстанції створив заявнику та його представнику процесуальну можливість брати участь у засіданні дистанційно.

102. В ухвалі від 14 листопада 2025 року апеляційний суд також роз`яснив ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи або його представник, який подав відповідну заяву.

103. У касаційній скарзі не наведені відомості про те, що Дніпровський апеляційний суд 23 грудня 2025 року втратив технічну можливість забезпечити відеоконференцію, відмовив представнику заявника у підключенні або не виконав ухвалу від 14 листопада 2025 року. Не подано також технічного повідомлення системи, даних про спробу підключення чи невідкладне повідомлення суду про неможливість приєднатися до відеоконференції з причин, які залежали від суду.

104. Крім того, як вбачається із долученого до матеріалів справи протоколу судового засідання ОСОБА_2. особисто приймав участь у судовому засіданні (поза межами суду) шляхом авторизації його за допомогою КЕП (а. с. 97, 98 том 2).

105. Оголошення повітряної тривоги у відповідному регіоні є загальновідомою обставиною. Водночас саме по собі оголошення повітряної тривоги не доводить у цій справі конкретного факту втрати зв`язку під час спроби підключення та не підтверджує втрати апеляційним судом технічної можливості провести відеоконференцію.

106. Посилання на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24 колегія суддів відхиляє, адже у наведеній представником заявника справі представник касатора зазначав, що 26 листопада 2024 року, прибувши завчасно до приміщення суду, представник відповідача була обмежена в доступі до приміщення в зв`язку з оголошенням повітряної тривоги (о 12:37 у м. Києві було оголошено повітряну тривогу). Після скасування повітряної тривоги та виходу з укриття зареєструвалася у журналі обліку відвідувачів Київського апеляційного суду та очікувала на запрошення у судове засідання безпосередньо біля кабінету, де мало бути здійснено розгляд апеляційної скарги. Перед тим як покинути приміщення суду, секретар судового засідання повідомив представнику відповідача про зняття з розгляду справи та перенесення на іншу дату. Водночас апеляційний суд замість того, щоб перенести справу на іншу дату, завершив розгляд справи без участі представника відповідача, у зв`язку з чим відбулося обмеження права сторони на участь в апеляційному перегляді справи.

107. Отже обставини справи № 752/8937/24 не є подібними до процесуальної ситуації у справі, яка переглядається. У цій справі апеляційний суд задовольнив заяву про дистанційну участь, а втрати технічної можливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з боку суду не встановлено.

108. За таких обставин розгляд апеляційним судом справи за відсутності адвокатки Романчук Л. Г. не свідчить про порушення права на участь у судовому засіданні й не є самостійною підставою для скасування постанови апеляційного суду. Скасування цієї постанови зумовлене неправильністю висновків апеляційного суду щодо можливості закриття провадження у справі, а не порушенням права представника апелянта на участь у судовому засіданні.

109. Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

110. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

111. За наведених обставин рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду