ПОСТАНОВА
судді-доповідача Ігнатенка В. М.,
суддів: Карпенко С. О.,Мартєва С. Ю.,Ситнік О. М.,Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Придувалова Василя Вадимовича на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року у складі суддів Юрченко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі 9 000 доларів США, строком до 18 липня 2017 року, зі сплатою процентів у розмірі 6 000 грн щомісячно.
02 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
7 000 доларів США, зі строком повернення до 02 квітня 2017 року, зі сплатою процентів у розмірі 4 800 грн щомісяця.
19 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
500 доларів США, зі строком на три місяці, зі сплатою 2,5 % щомісяця.
29 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
3 300 доларів США, зі строком на три місяці, зі сплатою 2,5 % щомісяця.
Вищевказані обставини підтверджуються складеними ОСОБА_1 розписками від 18 січня 2017 року, 02 лютого 2017 року, 19 жовтня 2017 року, 29 жовтня 2017 року.
Разом з тим відповідач належним чином зобов`язання за вищезазначеними договорами позики не виконав, заборгованість та відсотки на користь позивача не повернув.
Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, уникає зустрічей з позивачем, що свідчить про порушення прав ОСОБА_2 як позикодавця на повернення належних йому грошових коштів, унаслідок чого наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики, процентів, передбачених вказаними правочинами, та трьох процентів річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 21 739,52 доларів США та 45 600 грн, з яких:
- за договором позики від 18 січня 2017 року суму позики у розмірі 9 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 36 000 грн, три проценти річних у розмірі 752 долари США;
- за договором позики від 02 лютого 2017 року суму позики у розмірі 7 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 9 600 гривень, три проценти річних у розмірі 646 доларів США;
- за договором позики від 19 жовтня 2017 року суму позики у розмірі 500 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 37,50 доларів США, три проценти річних у розмірі 34,11 доларів США;
- за договором позики від 29 жовтня 2017 року суму позики у розмірі
3 300 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі
247,50 доларів США, три проценти річних у розмірі 222,41 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :
- за договором позики від 18 січня 2017 року суму боргу у розмірі 9 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 36 000 грн; три проценти річних у розмірі 752 долари США;
- за договором позики від 02 лютого 2017 року суму позики у розмірі
7 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 9 600 грн, трипроценти річних у розмірі 646 доларів США;
- за договором позики від 19 жовтня 2017 року суму боргу у розмірі 500 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 37,50 доларів США;
трипроценти річних у розмірі 34,11 долари США;
- за договором позики від 29 жовтня 2017 року суму боргу у розмірі
3 300 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі
247,50 доларів США, трипроценти річних у розмірі 222,41 долари США.
Всього стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 загальну суму заборгованості в іноземній валюті у розмірі 21 739,52 доларів США та в національній валюті у розмірі 45 600 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення до суду розписки перебували у позивача, як кредитора, а отже, за відсутності доказів на підтвердження повернення боргу, такі обставини свідчить про невиконання відповідачем грошового зобов`язання. Позивачем надані суду для огляду оригінали цих розписок.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача щодо наявності факту укладення договорів позики та отримання грошових коштів за ними відповідачем та неповернення їх у визначені договорами строки підтверджені належними і допустимими доказами.
Відповідач заперечував факт підписання ним розписок, унаслідок чого ухвалою суду першої інстанції від 09 серпня 2021 року було призначено судову почеркознавчу експертизу.
Разом з тим відповідач за проведення експертизи не сплатив, тому суд визнав такі дії останнього зловживанням своїми процесуальними правами та вказав про доведеність позивачем факту підписання саме відповідачем зазначених розписок і отримання на їх підставі грошових коштів у позику.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами позики не виконав, унаслідок чого за цими правочинами утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , а саме заборгованість за договорами позики та процентами за користування коштами. Крім того, наявні правові підстави для стягнення з відповідача трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 зобов`язання за договорами позики не виконав, грошові кошти та проценти на користь позивача не сплатив, унаслідок чого утворилась заборгованість за цими правочинами. Відповідач у відзиві на позов не заперечував щодо розрахунку заборгованості, який був наданий позивачем, тому апеляційний суд погодився з обґрунтованістю визначеної ОСОБА_2 заборгованості.
Доводи заявника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що із розписок не вбачається саме передання відповідачу коштів та обов`язку останнього повернути їх апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки з розписок чітко вбачається, що ОСОБА_1 отримав
у ОСОБА_2 грошові кошти в борг.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно розрахував три проценти річних, апеляційний суд відхилив, оскільки судом першої інстанції здійснено розрахунок відповідно до вимог закону.
Крім того, в суді апеляційної інстанції за клопотанням відповідача 02 серпня 2022 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проте вказана експертиза не була проведена, оскільки відповідач за її проведення не сплатив, тобто фактично він ухилився від її проведення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі
№ 604/1038/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що при стягненні заборгованості за розпискою для доведення у суді факту передачі грошових коштів від кредитора боржнику достатнім є існування самої боргової розписки, разом з тим в ній має бути зазначена дата на підтвердження передачі предмета позики.
Судами неправильно розраховано три проценти річних, унаслідок чого необґрунтовано збільшено суму заборгованості на 85,98 доларів США.
Суд, повернувши оригінали письмових доказів до вирішення справи по суті і ухвалення рішення, не залишив у справі засвідчені суддею копії письмових доказів.
Крім того, судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2025 року ОСОБА_2 направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
9 000 доларів США, строком до 18 липня 2017 року, зі сплатою процентів у розмірі 6 000 грн щомісячно.
02 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
7 000 доларів США, зі строком повернення до 02 квітня 2017 року, зі сплатою процентів у розмірі 4 800 грн щомісяця.
19 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
500 доларів США, зі строком на три місяці, зі сплатою 2,5 % щомісяця.
29 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику у розмірі
3 300 доларів США, зі строком на три місяці, зі сплатою 2,5 % щомісяця.
Вищевказані обставини підтверджуються складеними ОСОБА_1 розписками від 18 січня 2017 року, 02 лютого 2017 року, 19 жовтня
2017 року, 29 жовтня 2017 року.
ОСОБА_2 зазначав про те, щоОСОБА_1 зобов`язання за вказаними договорами не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 21 739,52 доларів США та 45 600 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи
(частина друга статті 211 ЦПК України).
Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша - четверта статті 128 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Верховний Суд зауважує, що усі повістки направлені відповідачу судом першої інстанції саме за адресою АДРЕСА_1 . Повістки повернулися до суду із відміткою - за закінченням терміну зберігання.
Разом з тим згідно з копією паспорта відповідача його місце проживання зареєстровано по АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду першої інстанції від 02 вересня 2021 року призначено судову почеркознавчу експертизу.
29 жовтня 2021 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства внутрішніх справ України направлено відповідачу рахунок на оплату експертизи за адресоюАДРЕСА_1 , проте ОСОБА_1 вказував, що не знав про існування зазначеного рахунку і не отримував його, оскільки він був направлений не за місцем його реєстрації чи перебування, унаслідок чого відповідач дізнався про наявність рахунку лише після отримання рішення суду першої інстанції.
Також відповідач посилався на те, що судом першої інстанції не було повідомлено його про судове засідання призначене на 28 січня
2022 року, в якому було ухвалено рішення суду по суті спору. Повістка направлена відповідачу про призначення вказаного судового засідання за адресою вул. Бородинська, 118, м. Кам`янське повернулася до суду із відміткою - за закінченням терміну зберігання.
Отже, у порушення зазначених вимог процесуального законодавства судом першої інстанції здійснено розгляд справи без належного повідомлення відповідача про дату, час і місце її розгляду, чим порушено вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що 27 травня 2020 року судом першої інстанції підготовче судове засідання було відкладено на 26 червня 2020 року, разом з тим відповідачу була направлена повістка про призначення судового засідання на 23 червня 2020 року, тобто судом було допущено помилку щодо відповідної дати. Відповідач не подавав заяву про розгляд справи 26 червня 2020 року без його участі.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі також посилався на те, що експертною установою було направлено йому рахунок на оплату експертизи не за місцем його реєстрації чи перебування, тому він не знав про існування цього рахунку.
Крім того, заявником в апеляційній скарзі вказано про те, що місцевим судом не повідомлено його про судове засідання призначене на 28 січня 2022 року, оскільки судова повістка також була направлена не за місцем реєстрації чи перебування відповідача.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд повинен був мотивувати відхилення зазначених доводів апеляційної скарги, які на думку ОСОБА_1 , в інтересах якого дії представник ОСОБА_3 , порушують право на справедливий суд, однак апеляційний суд у порушення вимог закону вказаних доводів заявника щодо порушення норм процесуального права не спростував.
У постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не звернув уваги на вказані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Враховуючи наведене ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витратВерховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду