ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/9209/23

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» (далі - ПрАТ «Промзв`язок») нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з березня 2022 року та суми компенсації втрат частини грошових доходів з березня 2022 року до дати ухвалення рішення судом.

Позов мотивований тим, що 17 лютого 2020 року між сторонами укладено трудовий договір, за яким позивача призначено членом Наглядової ради. На підставі цього договору між сторонами виникли трудові відносини.

У пункті 3.1 трудового договору встановлена оплата праці - 6 мінімальних заробітних плат. Щомісяця відповідач здійснював нарахування і виплачував належну заробітну плату, але з березня 2022 року виплати припинились.

Позивач вказував, що жодних змін в організації виробництва і праці за вказаний період у відповідача не відбулося, причини невиплати заробітної плати йому невідомі.

07 березня 2024 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Промзв`язок» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 971 342,85 грн; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 145 455,42 грн, з яких слід утримати податки збори та інші обов`язкові платежі. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що ні чинним законодавством, ні укладеним між сторонами трудовим договором не передбачено право роботодавця обмежувати працівника у виплаті заробітної плати у разі невиконання або неналежного виконання ним трудових обов`язків. Винятком із цього може бути невиконання працівником норм виробітку, однак у цій справі трудовим договором сторін не встановлено такої системи оплати праці, а,отже, право позивача на отримання заробітної плати було порушено і підлягає захисту в судовому порядку.

Суд першої інстанції вважав, що невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, відсутність на роботі без поважних причин можуть бути підставами для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності із дотриманням встановленої законом процедури, наслідком чого, зокрема, може бути розірвання з працівником трудового договору. Проте відповідач не ініціював питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та не порушив питання про розірвання трудового договору з ним, а в односторонньому порядку, без попередження змінив умови оплати праці в бік погіршення, фактично застосувавдо позивача дисциплінарне стягнення, яке не передбачене законом і умовами трудового договору.

Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.

24 вересня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду без змін.

26 лютого 2025 року постановою Верховного Суду скасовано постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

23 липня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «Промзв`язок» задоволено.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано ПрАТ «Промзв`язок» сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 16 761,83 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 22 349,11 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд мотивував висновки тим, що умовами трудового договору сторони погодили, що заробітна плата позивачу виплачується товариством за виконання ним обов`язків члена Наглядової ради товариства. Під час судового розгляду позивач не заперечував, що він не відвідував засідання Наглядової ради товариства та не з`являвся у товаристві у спірний період. ОСОБА_1 під час судового розгляду не заперечував, що отримував повідомлення про дати засідань Наглядової ради товариства у спірний період. Позивачем не було наведено належних та обґрунтованих підстав невиконання ним обов`язків члена Наглядової ради відповідно до укладеного з ним трудового договору.

Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату незалежно від виконання останнім своїх обов`язків за трудовим договором та відвідування ним засідань Наглядової ради товариства. Відповідач не змінював умови оплати праці позивача, а не здійснював виплату заробітної плати за час, коли позивач не з`являвся на засідання Наглядової ради товариства, тобто не виконував свою роботу та обов`язки, передбачені трудовим договором, що під час судового розгляду не було спростовано позивачем.

Апеляційний суд виснував про безпідставність вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заробітної плати за роботу, яку він не виконував, та за період, коли він не з`являвся на засідання Наглядової ради товариства.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Полуніна К. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2024 року в справі № 760/1125/20-ц, від 05 травня 2025 року в справі № 757/36687/21-ц, про те, що роботодавець не має права односторонньо погіршувати умови оплати, навіть за умов зміни законодавства, без підписання нових домовленостей.

Згідно з пунктом 3.1 договору посадовій особі встановлено щомісячну фіксовану заробітну плату в розмірі шести мінімальних зарплат, яка виплачується в порядку, визначеному законодавством. Жодних умов про погодинну оплату, прив`язку до ефективності або відвідуваності засідань у договорі не передбачено. Попри те, що строк дії договору встановленийдо 16 лютого 2023року, жодна із сторін не ініціювала його припинення. Отже, трудові відносини продовжуються на невизначений строк. З березня 2022 року ПрАТ «Промзв`язок» уодносторонньому порядку припинило виплату заробітної плати ОСОБА_1 . Жодних офіційних процедур не було дотримано, відповідач не застосував дисциплінарне стягнення (догану, звільнення), тобто немає жодного належного підтвердження порушення трудових обов`язків позивачем у передбачений законом спосіб.

Позивач неодноразово звертався із запитами до ПрАТ «Промзв`язок» щодо порядку денного засідань, аби мати змогу брати участь. Однак відповідач ігнорував ці звернення, фактично позбавивши працівника можливості виконувати свої повноваження. Відсутність на засіданнях Наглядової ради товариства мала місце не з вини працівника, а внаслідок протиправної бездіяльності самого роботодавця. Припинення виплати заробітної плати з боку відповідача є неправомірним.

У відзиві на касаційну скаргуПрАТ «Промзв`язок» зазначає, що умови оплати праці скаржника жодним чином не змінювалися, оскільки позивач не працював у спірний період, то й не отримував заробітну плату. Суд апеляційної інстанції застосував норми права з урахуванням висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які розглядалися у цій справі, викладених у постановах Верховного Суду, а заявник не довів іншого, а, отже, оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2020 року між ПрАТ «Промзв`язок» та ОСОБА_1 (посадова особа) був укладений трудовий договір, відповідно до умов якого позивач (посадова особа) є членом наглядової ради товариства.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що повноваження (права та обов`язки) посадової особи передбачені статутом товариства, внутрішніми документами товариства та законодавством України. На підставі договору між позивачем та ПрАТ «Промзв`язок» виникають трудові відносини.

Відповідно до пункту 2.1 трудового договору посадова особа зобов`язується виконувати обов`язки, визначені у пункті 1.2 договору, а товариство зобов`язується виплачувати посадовій особі заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання посадовою особою своїх обов`язків.

Згідно з пунктом 3.1 трудового договору за виконання своїх функціональних обов`язків посадовій особі встановлюється місячна заробітна плата у розмірі 6 мінімальних заробітних плат. Виплата цієї заробітної плати здійснюється у порядку, встановленому законодавством України та внутрішніми документами товариства.

Пунктом 5.1 трудового договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків за цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України. Договір діє з 17 лютого 2020 року до 16 лютого 2023 року (пункт 6.1 трудового договору).

Пунктом 9.1. Статуту ПрАТ «Промзв`язок» (нова редакція), затвердженого рішенням річних загальних зборів акціонерів від 22 квітня 2019 року (далі - Статут) у товаристві створюється Наглядова рада товариства. Наглядова рада товариства складається із 6 членів. Наглядова рада є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної законодавством України, цим статутом та положенням про наглядову раду товариства здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого рогу товариства.

Відповідно до пунктів 9.2, 9.3 Статуту порядок роботи членів Наглядової ради та виплати їм винагороди визначається законодавством України, цим статутом, положенням про Наглядову раду товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з членом Наглядової ради товариства. Такий договір або контракт від імені товариства підписується генеральним директором товариства чи іншою уповноваженою загальними зборами акціонерів товариства особою на умовах, затверджених рішенням загальних зборів акціонерів товариства. У разі укладення з членом Наглядової ради товариства цивільно-правового договору такий договір може бути оплатним чи безоплатним. Член Наглядової ради товариства повинен виконувати свої обов`язки особисто і не може передавати власні повноваження іншій особі.

Пункт 9.5 Статуту передбачає виключні повноваження Наглядової ради.

Згідно пункту 9.22 Статуту засідання Наглядової ради товариства скликаються за ініціативою голови Наглядової ради товариства або на вимогу члена Наглядової ради товариства, ревізійної комісії товариства та генерального директора товариства. Засідання Наглядової ради товариства проводяться в міру необхідності, але не рідше 1 разу на квартал.

За результатами засідання Наглядової ради товариства від 23 грудня 2021 року прийнято рішення доручити генеральному директору товариства проконтролювати, щоб у випадку, якщо протягом наступних 2 місяців невиконання ОСОБА_1 його функціональних обов`язків, передбачених трудовим договором, не припиниться, починаючи з березня 2022 року не виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату за періоди, коли таке невиконання ним обов`язків матиме місце.

У протоколі засідання Наглядової ради товариства від 23 грудня 2021 року зазначено, що член Наглядової ради товариства ОСОБА_1 останні декілька місяців не приймає участь у засіданнях наглядової ради товариства і взагалі не з`являється у товаристві.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи табелів використання робочого часу, наданих відповідачем, позивач з березня 2022 року до липня 2023 року жодного разу не з`явився на роботі та не виконував свої трудові обов`язки, тобто не був присутнім на засіданнях Наглядової ради ПрАТ «Промзв`язок».

Згідно з довідкою від 18 вересня 2023 року банку «Кліринговий дім» з рахунка ПрАТ «Промзв`язок» були здійснені виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року до 31 березня 2022 року.

Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради товариства від 19 жовтня 2023 року, предметом розгляду було, зокрема, продовження невиконання ОСОБА_1 його обов`язків члена Наглядової ради товариства.

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами [частина перша статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)].

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Верховний Суд висновує, що спір у цій справі виник між членом Наглядової ради та акціонерним товариством стосовно оплати праці за період відсутності позивача на засіданнях Наглядової ради товариства, у зв`язку з чим відносини сторін є корпоративними, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з огляду на таке.

Конституційний Суд України в Рішенні № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 року в справі № 1-2/2010 наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки в подібних правовідносинах щодо юрисдикційності корпоративного спору. Зокрема, в постановах від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року в справі № 145/1885/15-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 915/540/16, від 14 червня 2023року в справі № 448/362/22, від 06 вересня 2023 рокув справі № 127/27466/20 виснувала, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис, перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22).

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 2 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 2465-IX) посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени Наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону № 2465-IX до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить, зокрема, обрання членів наглядової ради або ради директорів; затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладаються з членами наглядової ради або ради директорів, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, уповноваженої на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради або ради директорів; прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради або ради директорів, крім випадків, встановлених цим Законом.

Відповідно до статті 69 Закону № 2465-IX Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що в межах компетенції, визначеної статутом акціонерного товариства та цим Законом, здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність його виконавчого органу. Порядок роботи Наглядової ради, права та обов`язки її членів, порядок виплати їм винагороди визначаються цим Законом, статутом акціонерного товариства, положенням про Наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з кожним членом Наглядової ради. Такий договір або контракт від імені товариства підписується уповноваженою загальними зборами особою на умовах, затверджених рішенням загальних зборів. У разі укладення з членом Наглядової ради цивільно-правового договору такий договір може бути оплатним або безоплатним.

Порядок організації, проведення засідань Наглядової ради та її комітетів, складання протоколів засідань наглядової ради та її комітетів, зберігання та надання доступу до матеріалів засідань наглядової ради та її комітетів визначається статутом акціонерного товариства, положенням про Наглядову раду, положенням про комітети Наглядової ради та розділом XVII цього Закону (частина сьома статті 75 Закону № 2465-IX).

Відповідно до статті 80 Закону № 2465-IX загальні збори можуть прийняти рішення про дострокове припинення повноважень членів наглядової ради та одночасне обрання нових членів. Без рішення загальних зборів повноваження члена наглядової ради припиняються: 1) за його бажанням, за умови письмового повідомлення про це товариства за два тижні; 2) за його бажанням у разі неможливості виконання обов`язків члена наглядової ради за станом здоров`я; 3) у разі набрання законної сили вироком чи рішенням суду, яким його засуджено до покарання, що виключає можливість виконання обов`язків члена наглядової ради; 4) у разі набрання законної сили рішенням суду відповідно до частини другоїстатті 73 цього Закону та/або рішенням суду, за яким члена наглядової ради визнано винним у порушенні статті 89 цього Закону; 5) у разі смерті, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, померлим; 6) у разі отримання товариством письмового повідомлення про заміну члена наглядової ради, який є представником акціонера; 7) у випадках, передбачених частиною третьою статті 88 цього Закону; 8) у разі відчуження акціонером (акціонерами), представником якого (яких) є член наглядової ради, всіх належних йому (їм) акцій товариства.

У разі якщо незалежний директор протягом строку своїх повноважень перестає відповідати вимогам, визначеним частиною першоюстатті 73 цього Закону, він повинен скласти свої повноваження достроково шляхом надання товариству відповідного письмового повідомлення. Статутом акціонерного товариства можуть бути передбачені додаткові підстави для припинення повноважень члена наглядової ради. З припиненням повноважень члена наглядової ради одночасно припиняється дія договору (контракту), укладеного з ним.

У разі якщо обрання членів наглядової ради здійснювалося шляхом кумулятивного голосування, загальні збори можуть прийняти рішення про дострокове припинення повноважень лише стосовно всіх членів наглядової ради.

Аналогічні положення містить розділ 9 Статуту ПрАТ «Промзв`язок», у пункті 9.1 якого уточнено, що Наглядова рада товариства складається із 6 членів.

Отже, укладений між акціонерним товариством та членом Наглядової ради товариствадоговір або контракт породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

ОСОБА_1 є одним із 6 членів Наглядової ради ПрАТ «Промзв`язок», у складі цього колегіального органу здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність його виконавчого органу.

Відповідно до частини другої статті 75 Закону № 2465-IX засідання Наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, за умови, що інше не передбачено статутом акціонерного товариства.

Виходячи зі змісту пунктів 1.2, 2.1 трудового договору та положень Статуту, мінімальним об`ємом роботи (функціональних обов`язків) ОСОБА_1 , за яку ПрАТ «Промзв`язок» зобов`язувалось нараховувати та виплачувати йому заробітну плату, була участь у засіданнях Наглядової ради ПрАТ «Промзв`язок».

Тобтостатус ОСОБА_1 як члена Наглядової ради товариства нерозривно пов`язаний із реалізацією корпоративних повноважень щодо управління товариством, контролю та регулювання діяльності його виконавчого органу. Припинення повноважень члена Наглядової ради товариствамає наслідком одночасне припинення договору (контракту), укладеного з ним, що додатково свідчить про похідний характер договірних відносин від корпоративного статусу особи.

Для встановлення наявності або відсутності у позивача права на заявлені виплати необхідно з`ясувати, чи здійснював він передбачені його статусом члена Наглядової ради товариства повноваження, зокрема чи брав участь у засіданнях Наглядової ради товариства, чи були такі засідання правомочними за його відсутності, а також чи вплинула його участь або неучасть на здійснення Наглядовою радою товариствапередбачених законом і статутом функцій.

Встановлення права позивача на спірні виплати безпосередньо залежить від оцінки здійснення ним повноважень члена Наглядової ради товариствата функціонування відповідного органу управління товариства. Вирішення цих питань передбачає дослідження саме корпоративних правовідносин між позивачем і ПрАТ «Промзв`язок», а не лише виконання сторонами умов трудового договору.

Вимога про стягнення заробітної плати у цій справі не має самостійного трудового характеру, оскільки є похідною від визначення обсягу та належного здійснення позивачем повноважень члена Наглядової ради. Питання про те, чи підлягає позивачеві виплата винагороди (заробітної плати), не може бути вирішене ізольовано від питання про реалізацію ним корпоративних повноважень та дотримання встановленого законом і статутом порядку діяльності Наглядової ради товариства.

Саме такий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка послідовно виходить із того, що для визначення юрисдикції необхідно встановити справжню природу спірних правовідносин, а не обмежуватися формальним визначенням їх сторонами чи договором.

Упостанові від 16 жовтня 2019 року всправі № 752/10984/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги, для вирішення яких необхідно оцінити законність дій органів управління акціонерного товариства та відповідність таких дій положенням цивільного законодавства, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічний правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року всправі № 145/166/18, відповідно до якого вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати та інших виплат, які формально можуть мати ознаки трудового спору, є похідними від вимог щодо правомірності припинення чи усунення особи від виконання повноважень члена органу управління юридичної особи. Такі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведені правові висновки підлягають застосуванню і в цій справі, оскільки спірна вимога про оплату праці безпосередньо пов`язана з реалізацією позивачем статусу члена Наглядової ради ПрАТ «Промзв`язок» та потребує встановлення обставин щодо здійснення ним корпоративних повноважень.

Отже, незважаючи на те, що між сторонами було укладено трудовий договір, предмет спірних правовідносин визначається не самим фактом існування такого договору, а корпоративною природою функцій, для виконання яких позивач був обраний до складу Наглядової ради товариства, та безпосереднім зв`язком спірних виплат із здійсненням цих функцій.

За таких обставин спір виник у зв`язку зі здійсненням позивачем повноважень члена Наглядової ради акціонерного товариства та стосується корпоративних правовідносин, а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на викладене судові рішення, ухвалені судами цивільної юрисдикції, підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи спір у порядку цивільного судочинства, суди не врахували загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикційності аналогічних спорів, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов`язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів.

Судам слід було закрити провадження в справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Обґрунтованість позовних вимог по суті має оцінювати «суд, встановлений законом», тобто суд належної юрисдикції, тому доводи касаційної скарги Верховний Суд не досліджує.

На підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; у разі встановлення порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. Розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті в такому випадку є неможливим.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

Касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, провадження в справі закрити, повідомити позивача, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції господарського суду.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження в справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), зокрема в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 зазначила, що в разі закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити за заявою позивача ухвалу про її передачу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, а тому її розгляд не закінчується і продовжується компетентним судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.

У такому випадку остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, вирішуватиметься судом за результатами розгляду справи. Таке вирішення питання про повернення судового збору буде відповідати балансу інтересів держави на отримання компенсації витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства, а також інтересам особи на фактичне здійснення самого правосуддя.

Задоволення клопотання про повернення судового збору судом, до юрисдикції якого не віднесений розгляд певної категорії справ, здійснюватиметься не судом, встановленим законом у розумінні статті 6 Конвенції.

У таких випадках повернення судового збору з державного бюджету унеможливить розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи, що суперечитиме принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої прийняте судове рішення, за рахунок сторони, проти якої постановлено рішення.

Отже, щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 389, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду