ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 182/2664/23

1. Описова частина

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів її доходів, щомісяця.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказував те, що 10 вересня 2010 року між сторонами укладено шлюб, у якому народилось двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Після розірвання шлюбу за спільною згодою сторін донька ОСОБА_5 залишилась проживати разом з матір`ю, а син ОСОБА_6 залишився проживати з батьком. В подальшому позивач з сином змінили місце проживання та переїхали з м. Дніпра до м. Нікополя.

З травня 2018 року ОСОБА_6 відвідував дошкільний навчальний заклад в м. Нікополі, а з вересня 2021 року навчається в Нікопольському ліцеї № 16.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 придбав будинок в м. Нікополі, в якому вони проживають разом із сином. 02 листопада 2021 року відповідач надала згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 у цьому будинку.

Останнім часом відповідач виявила бажання, щоб малолітній ОСОБА_6 проживав разом з нею та висловлювала погрози, що забере сина.

Позивач з 2018 року виховує сина, піклується про його здоров`я, моральний та фізичний розвиток, матеріально забезпечує всі його потреби. У сина склались дуже теплі та довірливі відносини з його новою дружиною. Позивач не зловживає алкогольними напоями, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, має власне житло, за місцем проживання характеризується позитивно, відповідально ставиться до батьківських обов`язків, працює помічником нотаріуса і має стабільний дохід. Між ним і сином утворилась сильна прив`язаність та психологічний контакт, а тому вважає, що місце проживання малолітнього ОСОБА_6 повинно бути визначено разом з ним, що буде відповідати інтересам дитини. Крім того, вважає, що відповідач повинна брати участь у матеріальному забезпеченні дитини.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила відібрати її малолітнього сина ОСОБА_6 у батька ОСОБА_1 та передати його матері; визначити місце проживання дитини разом із матір`ю.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказувала те, що після розірвання шлюбу за усною домовленістю сторін діти періодично проживали як у неї, так і у ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживала з дітьми у квартирі у АДРЕСА_2 частка якої належить їй на праві приватної власності.

В 2018 році дочка ОСОБА_5 пішла до школи у м. Дніпрі, а син ОСОБА_6 більше часу проводив з батьком, натомість всі вихідні, відпустки та свята ОСОБА_6 проводив з мамою і сестрою.

Під час карантину ОСОБА_2 працювала вдома дистанційно і займалась дітьми, ОСОБА_6 став більше часу проводити з нею.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну малолітній ОСОБА_6 був з батьком, який відмовлявся повертати сина ОСОБА_2 , почав переховувати його у друзів та родичів.

ОСОБА_2 разом із донькою з метою безпеки виїхала за кордон, не залишаючи спроби забрати і сина, однак ОСОБА_1 перешкоджав їй у цьому. Наразі вони перебувають в Республіці Ірландія.

ОСОБА_2 неодноразово зверталась до Служби в справах дітей Нікопольської міської ради з проханням посприяти поверненню їй сина або визначити порядок спілкування з ним. В листі виконавчого комітету від 05 вересня 2022 року їй було надано відповідь, що ОСОБА_6 перебуває в м. Дніпрі у свого хрещеного батька, ОСОБА_7 , у зв`язку з активними бойовими діями на території м. Нікополя.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 березня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів щомісяця, а також залишено проживати малолітнього сина ОСОБА_6 разом з нею. ОСОБА_2 намагалась повернути дитину, однак ОСОБА_1 відмовився повідомити місцезнаходження сина. Від співробітників поліції їй стало відомо, що за цим рішенням суду дитину не може бути повернуто у примусовому порядку, оскільки немає вимоги про примусове відібрання сина, а в мотивувальній частині рішення вказано «матеріали справи не містять доказів про наявність такого спору між сторонами щодо місця проживання доньки та сина сторін». Крім того, на момент подачі позову про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах ЗСУ, фактично з дитиною не проживав, а тому не може надати дитині належного виховання, займатись його доглядом. ОСОБА_6 проживає разом з бабою похилого віку та мачухою.

ОСОБА_2 позбавлена можливості спілкуватись із сином, її номер заблоковано. На її думку, дитину почали налаштовувати проти неї, дитина пригнічена, налякана, син змінив ставлення до неї, говорив, що вона його покинула.

ОСОБА_2 має високий батьківський потенціал і бажає забезпечити різноманітний розвиток і сину, однак ОСОБА_1 перешкоджає їй це зробити. ОСОБА_2 не має не знятої чи не погашеної судимості, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має стабільний дохід, офіційно працевлаштована, працює в АТ КБ «Приватбанк» на посаді спеціаліста з реєстрації господарських договорів та заявок вимог платежів ГО, має можливість забезпечити сину всі належні умови для проживання, навчання та розвитку.

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 14 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини від усіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину певного віку щомісяця, починаючи з 05 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Допустив до негайного виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що визначення місця проживання ОСОБА_6 разом із батьком відповідає якнайкращим інтересам дитини. Суд врахував тривалість періоду, протягом якого дитина проживає разом із батьком, бажання дитини, встановлення між батьком і сином тісного психоемоційного зв`язку, добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, наявність всіх необхідних умов для проживання дитини, його розвитку та безпеки.

Малолітній ОСОБА_6 проживає в с. Лошкарівка Нікопольського району Дніпропетровської області, яке згідно з офіційним переліком, не відноситься до територій, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кононенко О. Р., задовольнив частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 . В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що найбільш інтересам малолітнього ОСОБА_3 буде відповідати визначення його місця проживання разом із матір`ю.

Апеляційний суд виходив із безпекової ситуації, яка склалась в Нікопольському районі, враховуючи, що перелік частини м. Нікополя, так і населених пунктів Нікопольського району, що небезпечні для життя, регулярно змінюється в бік погіршення безпекової ситуації, що склалась на цій території Дніпропетровщини. Збереження життя, зокрема, малолітньої дитини, є першочерговим завданням держави.

Підстав для відібрання дитини від батька немає. В матеріалах справи немає висновку органу опіки і піклування щодо доцільності відібрання дитини від батька.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кононенко О. Р. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини від батька та передачі його матері та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 350/1258/17, від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21, від 26 лютого 2020 року у справі № 742/1593/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 650/1631/19, від 30 березня 2021 року у справі № 753/24507/18, від 01 серпня 2018 року у справі № 592/9104/17-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 241/638/20, від 25 березня 2024 року у справі №183/1464/22, від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про відібрання дитини від батька у зв`язку із відсутністю відповідного висновку органу опіки та піклування. Суд визначив місце проживання дитини із матір`ю, однак відмовив у застосуванні єдиного способу захисту, який забезпечує реальне виконання рішення. Рішення про визначення місця проживання дитини не є виконавчим документом, який може бути виконаний в примусовому порядку.

ОСОБА_1 відмовляється передати сина ОСОБА_2 і перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною.

Із довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 липня 2026 року відомо, що ОСОБА_1 з дитиною знову змінив місце проживання, що, на думку скаржника, здійснено з метою ухилення від виконання постанови.

ОСОБА_2 неодноразово зверталась до служби у справах дітей з метою отримання інформації щодо місця проживання сина.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Мороз Н. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 20 червня 2018 року у справі № 679/1413/14-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 04 вересня 2024 року у справі № 753/16535/22, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що малолітній ОСОБА_6 відвідував дошкільний заклад, а потім школу у м. Нікополі. У дитини за місцем проживанням є свої друзі, сталі соціальні і сімейні зв`язки. Дитина понад вісім років прожила з батьком і звичним місцем проживання для нього є Україна.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю у Республіці Ірландії не сприятиме стабільності соціального життя дитини і не відповідатиме її найкращим інтересам. Суд не врахував стосунки, які склались між сином і матір`ю, а також рідною сестрою, які проживають окремо з 2018 року, та з якими син втратив емоційний контакт.

В матеріалах справи немає акта обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 в Ірландії, немає висновку органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання дитини із матір`ю. Надані ОСОБА_2 фото будинку та кімнат в ньому не є допустимим доказом.

Саме лише посилання суду на безпекову ситуацію не є достатнім для висновку, що проживання дитини із батьком створює реальну небезпеку для життя і здоров`я дитини, оскільки село Лошарівка та село Охотниче Нікопольського району не є зонами бойових дій чи тимчасово окупованою територією.

При визначенні місця проживання ОСОБА_6 разом із матір`ю існує ризик того, що дитина отримає психологічну травму й соціальну ізоляцію у зв`язку із незнанням мови, зміною середовища.

У вересні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Кононенко О. Р. як представника ОСОБА_2 , який мотивований безпідставністю касаційної скарги.

Твердження про те, що дитина понад вісім років проживала із батьком суперечить дійсності, оскільки мало місце спільне опікування батьків з почерговим проживання дитини за місцем проживання кожного з батьків. В умовах тривалих бойових дій, щоденних обстрілів та реальної загрози життю дитини в Нікопольському районі посилання на довоєнну домовленість між батьками не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Відчуженість і викривлене ставлення до рідної матері є штучно створеним, поведінка дитини та її ставлення до матері є наслідком довготривалого ізолювання від материнського виховання і систематичного налаштовування проти матері з боку батька та його родини.

Крім того, ОСОБА_6 тривалий час перебував під постійним доглядом сторонніх осіб (липень-серпень 2025 року). При цьому ОСОБА_1 півтори роки був відсутній у зв`язку із службою в ЗСУ.

Думка малолітнього ОСОБА_6 не може розглядатись ізольовано від умов, в яких вона формувалась. Під час заслуховування думки дитини був присутній психолог, яка була залучена батьком, та яка підказувала дитині та коригувала відповіді.

ОСОБА_2 на вимогу суду надала офіційний документ від місцевого компетентного органу Ірландії з належним чином засвідченим перекладом про умови проживання.

Формальна відсутність сіл Лошарівка і Охотниче у переліку територій бойових дій не означає, що дитина перебуває у безпечному і стабільному середовищі.

Переїзд дитини до Ірландії не призведе до психологічної травми дитини, враховуючи постійну зміну місця проживання сина та проведення навчання у школі в дистанційному режимі.

ОСОБА_2 має всі умови для проживання і виховання сина, проживання дітей разом в одній сім`ї сприятиме збереженню їхніх родинних зв`язків.

Ухвалою Верховного Суду від 20серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 вересня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано.

В рішенні про розірвання шлюбу зазначено, що подружжя досягло усної домовленості щодо проживання доньки ОСОБА_8 з матір`ю, сина ОСОБА_6 з батьком.

ОСОБА_1 разом з сином зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 зареєстрований за цією адресою з 02 листопада 2021 року (довідка голови квартального комітету від 14 травня 2023 року № 32).

19 червня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина уклав декларацію з сімейним лікарем Центру первинної медико-санітарної допомоги м. Нікополь.

З 22 травня 2018 року до 24 червня 2021 року ОСОБА_9 відвідував Комунальний заклад дошкільної освіти № 26 «Росточок» Нікопольської міської ради, (довідка від 01травня 2023 року № 5).

ОСОБА_9 навчається у Нікопольському ліцеї № 16 у 2-му класі (довідка від 08 листопада 2022 року, видана директором навчального закладу).

Починаючи з 2018 року до березня 2022 року ОСОБА_9 періодично проживав з матір`ю в на АДРЕСА_3 (довідка голови правління ОСББ «Бажова-26).

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , загальною площею 96,1 кв. м, житлова площа 64,8 кв. м.

ОСОБА_1 з 30 серпня 2019 року офіційно працевлаштований помічником приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Чубенко І. С., отримує мінімальну заробітну плату.

З 2023 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав ЗСУ, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 червня 2024 року № 184 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу.

Внаслідок активних бойових дій на території Нікопольської територіальної громади позивач разом з сином змушені були виїхати до с. Лошкарівка Нікопольського району, де оформили статус внутрішньо переміщеної особи та зареєстрували своє місце проживання на АДРЕСА_4 . Згодом вони переїхали в інше помешкання в цьому ж населеному пункті та зареєструвались за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов на АДРЕСА_5 від 13 грудня 2024 року, в будинку є всі необхідні меблі, електро- та газопостачання, доступна технічна вода з колодязя, в селі є цілодобовий пункт видачі безкоштовної питної води, є в наявності речі та постільна білизна для всієї родини, дитина має гаджет для дистанційного навчання.

ОСОБА_2 має у власності трикімнатну квартиру на АДРЕСА_6 , загальною площею 65,7 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м.

ОСОБА_2 офіційно працевлаштована в АТ КБ «ПриватБанк», отримує середньомісячну зарплату в сумі 15 992,47 грн.

З 02 березня 2022 року ОСОБА_2 разом зі старшою дитиною ОСОБА_10 виїхала до Республіки Ірландія, де мешкає до цього часу в будинку, площею 200 кв. м, де є 4 мебльовані спальні, велика вітальня з каміном і кухнею, 1 кабінет, в якому знаходиться комп`ютер і дитяча ігрова кімната, у будинку 4 ванни та 1 пральня.

Донька ОСОБА_5 навчається в школі, навчання проходить англійською та ірландською мовами, відвідує різноманітні дитячі гуртки.

З відповіді Служби у справах дітей виконкому Мозолевської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року № 108 відомо, що дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком зареєстрований як ВПО на АДРЕСА_5 . Дитина з батьком проживали великий проміжок часу в селі, однак на момент останнього відвідування даної адреси нікого вдома не виявлено. Місце перебування дитини Службі опіки та піклування невідомо.

Рішенням виконкому Нікопольської міської ради від 27 березня 2024 року № 498, визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , та встановлено графік зустрічей через відео та телефонний зв`язок кожної середи та неділі з 15:00 до 18:00.

Рішенням Мозолевської (Першотравневої) сільської ради від 20 вересня 2024 року № 457 затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із батьком. У висновку зазначено, що ОСОБА_1 забезпечує та утримує родину матеріально, турбується про сина. Малолітня дитина сміливо висловлює сою думку, звертається з проханнями та намірами, просить залишити його проживати з батьком.

В судовому засіданні в присутності двох психологів була заслухана думка ОСОБА_6 , який зазначив, що хоче проживати разом із батьком, якого дуже любить, при цьому батько не перешкоджає йому спілкуватись із матір`ю. Хлопчик пояснив, що проживає у безпечному місці, в нього там є друзі, школу відвідує онлайн. ОСОБА_6 бажає спілкуватись із своєю сестрою ОСОБА_10 і мамою, але жити з ними не бажає.

Психолог ОСОБА_12 припустила наявність елементів навіювання з боку батька.

Психолог ОСОБА_13 зауважила, що в розповіді дитини немає ознак навіювання або стороннього впливу.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 727/9897/22 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_8 разом з матір`ю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки в розмірі 1/6 частини від його доходів щомісяця. В задоволенні позову в частині місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання відмовлено.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, і є заходом на шляху недопущення винесення судами суперечливих та взаємовиключних судових рішень.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

З інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень відомо , що постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 727/9897/22 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_8 разом з матір`ю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки в розмірі 1/6 частини від його доходів щомісяця. В задоволенні позову в частині місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання відмовлено.

У цій справі ОСОБА_14 звернулась із зустрічним позовом, в якому, зокрема, просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 з матір`ю.

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю, суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_6 із матір`ю, ОСОБА_2 , було предметом судового розгляду у справі № 727/9897/22 за позовом ОСОБА_2 , не надав належної оцінки цій обставині з урахуванням недопустимості повторного розгляду тотожних позовних вимог та не з`ясував можливості закриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України чи залишення позову без розгляду відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

За таких обставин вирішення апеляційним судом спору щодо визначення місця проживання дитини є передчасним.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду