ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/36571/24

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 червня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у справі № 761/6714/22 шлюб між сторонами розірвано.

Після припинення спільного проживання малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилась проживати з батьком та в подальшому шляхом укладення нотаріально посвідченого договору від 16 червня 2022 року батьки домовились про місце проживання дочки - за місцем проживання батька.

Позивач вказував про те, що він прийняв рішення разом з сім`єю іммігрувати до Канади, тому 08 липня 2024 року направив заяву-звернення

ОСОБА_1 з проханням надати згоду на виїзд дитини до Канади.

Разом з тим відповідач не надала нотаріально посвідчену згоду на оформлення документів для виїзду дитини на постійне місце проживання до Канади.

Позивач вважав, що такі дії відповідача є протиправними, оскільки суперечать інтересам дитини, не відповідають її бажанням.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд:

- надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі батька ОСОБА_2 без згоди та супроводу матері

ОСОБА_1 ,

- надати дозвіл на оформлення усіх документів, пов`язаних з даним виїздом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня

2025 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дозвіл на виїзд за кордон дитини у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення.

Отже, законом не передбачено право суду надати дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) дитини до іншої країни у супроводі батька.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відcутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 шляхом надання йому дозволу на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі батька без згоди матері ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Надано дозвіл на виїзд на постійне місце проживання (імміграцію) до Канади дитини ОСОБА_3 у супроводі батька ОСОБА_2 без згоди та без супроводу матері ОСОБА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що питання визначення місця проживання дитини з батьком було предметом досягнення згоди між батьками у нотаріально посвідченому договорі.

Позивач зазначив, що прийняв рішення разом з сім`єю іммігрувати в Канаду , проте відповідач у добровільному порядку не надає згоди на виїзд дитини за кордон.

Останні три роки дитина проживає разом з батьком (позивачем), перебуває на його утриманні. Позивач повністю займається вихованням дочки, її навчанням.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами підтверджено, що після переїзду дитина перебуватиме у безпеці з позивачем, батько повністю виконує покладені на нього обов`язки щодо виховання, утримання дитини, забезпечення її усім необхідним. Дитина росте в повноцінній сім`ї, активно розвивається і для забезпечення найкращого майбутнього бажає переїхати на постійне місце проживання до Канади.

Позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 . Разом з їх сім`єю також проживає син ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , отже, сім`я позивача складається з чотирьох осіб: позивач, дружина, малолітня дитина

ОСОБА_3 та дитина ОСОБА_6 .

Крім того, позивач, його дружина та дитина ОСОБА_6 вже оформили візи до Канади. Лише щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 позивач позбавлений можливості розпочати процес оформлення візи, оскільки для цього потрібен дозвіл відповідача, який остання відмовляється надавати.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки батько змінює своє місце проживання, дитина також має слідувати за батьком, який забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку та який здатний переїхавши до Канади на постійне місце проживання, забезпечити дитину усім необхідним.

Також апеляційний суд зазначив про те, що із протоколу судового засідання у суді першої інстанції, яке відбулося 18 березня 2025 року, вбачається, що в судовому засіданні була опитана дитина, якій на той час виповнилось

13 років. На запитання суду, які у неї відносини з мамою вона відповіла, що не дуже, та вказала, що не хоче з нею спілкуватись, на її телефонні дзвінки не відповідає. На запитання чи хотіла б вона виїхати з батьком до Канади, вказала, що дуже хоче, тим паче з урахуванням війни в Україні.

У відзиві на позов відповідач вказувала, що відсутність побачень та спілкування між нею та дочкою є результатом дій саме позивача, який створив такі умови, за яких дитина відмовилась від спілкування з матір`ю.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем були надані: копії довідок Львівського районного управління поліції № 1 головного управління національної поліції у Львівській області про результати проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 13 березня 2022 року та 23 грудня

2022 року; копію письмових заяв та пояснень поданих ОСОБА_1 та позивачем до відділу «Служба у справах дітей» Личаківського району Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради; копію довідки про відсутність заборгованості за аліментами; скрін-шоти листування з позивачем за період 2022-2024 року; копія ухвали Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у справі

№ 761/29172/24 про відкриття апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, та визначення способу участі у вихованні дитини і спілкуванні з нею, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бєліка А. С. на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий як на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення, так і на постійне проживання.

У цій справі заявлено вимогу про надання дозволу саме на виїзд дитини разом з батьком без згоди матері на постійне проживання за кордон.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані.

У справі відсутні докази вчинення позивачем перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною та на підтвердження того, що саме в найкращих інтересах дитини буде залишення її в Україні.

Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що у частині вимог щодо надання дозволу на оформлення усіх документів, пов`язаних з виїздом слід відмовити, оскільки позивачем не указано переліку інших документів, оформлення яких пов`язано з наданням дозволу на виїзд дитини за кордон.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Отже, судові рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про надання дозволу на оформлення відповідних документів у касаційному порядку не оскаржені.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 03 липня 2019 року у справі

№ 643/1090/17, від 20 червня 2022 року у справі № 544/856/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У лютому 2022 року у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російською федерацією на територію України, за спільною згодою сторін малолітню дитину було вивезено з м. Києва до м. Львова. Відповідач також переїхала у м. Львів, щоб бути поруч з дитиною.

Після виникнення вказаних обставин позивач неодноразово переконував відповідача укласти нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. ОСОБА_2 запевняв ОСОБА_1 , що вказаний правочин буде виключно юридичною формальністю і не змінить усталеного порядку спільного проживання дитини по черзі у кожного з батьків.

Після підписання вказаного договору від 16 червня 2022 року позивач почав порушувати умови цього договору, а саме обмежував спілкування матері з дитиною, створював перешкоди для зустрічей, налаштовував дитину проти матері.

У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на дитину. З цього часу спілкування відповідача з дитиною припинилося, що сталося не з вини ОСОБА_1 . У судовому порядку з відповідача було стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 6 000 грн, які відповідач сплачує у повному обсязі. Відсутні докази існування заборгованості зі сплати аліментів.

На розгляді у Шевченківському районному суді м. Києві перебуває справа

№ 761/29172/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Отже, між сторонами у справі існує конфлікт щодо способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, який у добровільному порядку сторони вирішити не можуть.

Відповідач не погоджується з наданням дозволу на виїзд дитини за кордон, оскільки позивачем не підготовлено необхідних умов для переїзду сім`ї за межі території України.

Апеляційний суд не врахував, що переїзд означає фактичне розлучення малолітньої дитини з матір`ю, що суперечить її праву на підтримання регулярного зв`язку з батьками.

Судом апеляційної інстанції порушено принцип пріоритетності найкращих інтересів дитини, не досліджено наявні у справі докази щодо перешкод у спілкуванні матері з малолітньою дитиною.

Отже, апеляційний суд, надаючи дозвіл на виїзд дитини за межі території України, фактично надав дозвіл на її імміграцію разом з батьком на постійне місце проживання у Канаду. Проте дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків може бути наданий лише на визначений строк із чітким зазначенням його початку та закінчення, а не безстроково.

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бєлік А. С., направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Мотивувальна частина

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 11 червня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у справі №761/6714/22 шлюб між сторонами розірвано.

Після припинення спільного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилась проживати з батьком та в подальшому шляхом укладення нотаріально посвідченого договору від 16 червня 2022 року батьки домовились про місце проживання дочки - за місцем проживання батька.

15 грудня 2022 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

08 липня 2024 року позивач направив заяву-звернення ОСОБА_1 з проханням надати згоду на виїзд малолітньої дитини до Канади.

Позивач вказував, що відповідач не надала відповідної згоди.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 643/1090/17).

Відповідно до частини п`ятої статті 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року

№ 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п`ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред`явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав: довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці).

Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Що стосується сімейного життя дитини, Європейський суд з прав людини повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їхні найкращі інтереси мають першорядне значення (див., серед інших джерел, «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», № 41615/07, § 135). Дійсно, Суд підкреслив, що у справах, пов`язаних з опікою над дітьми та обмеженням контактів, інтереси дитини мають стояти перед усіма іншими міркуваннями (див. «Jovanovic v. Sweden», № 10592/12, § 77 і «Gnahore v. France», № 40031/98, § 59)».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2015 року «Пенчеві проти Болгарії» (Penchevi v. Bulgaria, заява № 77818/12) зазначив про те, що «можливість для заявниці жити в обраному нею місці є фундаментальним фактором, який явно входить до сфери її приватного життя... Крім того, можливість для неї продовжувати жити разом зі своїм сином, як це було зазначено судами, також належить до сфери сімейного життя у значенні статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis, «Penchevi v. Bulgaria», № 77818/12, § 59).

Суд зауважує, що національний розгляд у цій справі завершився відмовою Окружного суду дозволити заявниці та її дитині переїхати до Канади.

Як наслідок, заявниця не змогла організувати своє сімейне життя так, як вона хотіла та як вважала найкращим для свого сина.

Таким чином, Суд вважає, що мало місце втручання у право заявниці на захист її сімейного життя відповідно до статті 8.

Важливо, що національне рішення має мотивуватися принципом надання пріоритету найкращих інтересів дитини, правилом, яке пронизує як національне законодавство, так і міжнародне право. Крім того, як у внутрішньому, так і в міжнародному законодавстві містяться чіткі вказівки щодо того, як визначити та оцінити найкращі інтереси дитини. Зокрема, відповідно до Зауваження загального порядку № 14 щодо Конвенції про права дитини, суди повинні визначати та оцінювати найкращі інтереси дитини у світлі конкретних обставин дитини, беручи до уваги її чи його особистий контекст, ситуацію та потреби.».

Щодо дотримання найкращих інтересів дитини

Судом установлено, що позивачем та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір від 16 червня 2022 року, згідно з пунктом 1.3 якого місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька, за адресою АДРЕСА_1 .

Фактично малолітня дитина протягом двох років проживає з ОСОБА_2 , який займається її вихованням і навчанням. Саме на утриманні позивача перебуває малолітня дитина.

Апеляційним судом встановлено, що позивач перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Разом з позивачем та його дружиною проживає малолітня дитина останньої - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач посилався на те, що прийняв рішення разом з сім`єю, яка складається з чотирьох осіб (позивач, його дружина - ОСОБА_5 , малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) іммігрувати в Канаду , проте відповідач у добровільному порядку не надає згоди на виїзд малолітньої дитини - ОСОБА_3 за кордон.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не зазначила з ким саме залишиться проживати малолітня дитина, у зв`язку з тим, що батько разом з сім`єю прийняв рішення іммігрувати в Канаду , враховуючи факт того, що ОСОБА_1 надала згоду на визначення місця проживання малолітньої дитини саме з батьком і дитина тривалий час проживає з ОСОБА_2 .

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном

(стаття 177 СК України) (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2026 року у справі № 462/8806/24).

Апеляційний суд вказав на те, що відповідно до протоколу судового засідання у суді першої інстанції, яке відбулося 18 березня 2025 року, у судовому засіданні була опитана дитина, якій на той час виповнилось 13 років.

На запитання суду, які у малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склались відносини з матір`ю вона відповіла, що не дуже, та вказала, що не хоче з нею спілкуватись, на її телефонні дзвінки не відповідає. На запитання суду першої інстанції чи хотіла б вона виїхати з батьком до Канади, вказала, що дуже хоче, тим паче з урахуванням війни в Україні.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши найкращі інтереси дитини, її вік, висловлену нею у судовому засіданні думку, факт забезпечення батьком, з яким дитина проживає щонайменше два роки, повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також рівня життя, необхідного для такого розвитку, урахував обставини, які склалися та існують на час ухвалення судового рішення, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для надання дозволу на виїзд на постійне місце проживання до Канади малолітньої дитини ОСОБА_3 у супроводі батька ОСОБА_2 , що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Щодо влаштування дитини в іншій країні

Посилання заявника у касаційній скарзі на відсутність документів, які б свідчили про забезпеченість позивача при виїзді за територію України житлом, школою для дитини чи наявності соціального оточення, яке могло б гарантувати адаптацію дитини, є безпідставними, оскільки спростовуються наданими позивачем доказами, у тому числі: листом Уряду Канади від 12 вересня 2023 року на ім`я позивача, в якому зазначено, що його заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; листом Уряду Канади від 05 жовтня 2023 року на ім`я ОСОБА_2 , згідно з яким його заява на працевлаштування в Канаді була попередньо схвалена; листом Уряду Канади від 12 вересня 2023 року на ім`я ОСОБА_5 , відповідно до якого її заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; листом Уряду Канади від 05 жовтня 2023 року на ім`я

ОСОБА_5 , згідно з яким її заява на працевлаштування в Канаді була попередньо схвалена; листом Уряду Канади від 01 липня 2024 року на ім`я дитини ОСОБА_6 (сина ОСОБА_5 ), відповідно до якого його заява про надання дозволу на тимчасове проживання в Канаді прийнята; дозвілом на роботу в Канаді, що виданий ОСОБА_5 з 15 лютого

2024 року. Також позивачем надано візи усіх членів сім`ї для в`їзду до Канади, крім малолітньої дитини ОСОБА_3 , оскільки відповідач заперечує у наданні відповідної згоди на виїзд дитини за кордон.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 належними доказами підтверджено, що після переїзду дитина перебуватиме у безпеці з позивачем, який повністю виконує покладені на нього обов`язки щодо виховання, утримання дитини, забезпечення її усім необхідним.

Щодо забезпечення участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

Отже, у такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки у контексті врахування найкращого інтересу дитини одним з основних завдань суду під час вирішення відповідного спору батьків, які розлучені або не можуть проживати разом, є недопущення в межах визначених йому процесуальних повноважень перетворення цими батьками або одним з них своєї дитини в інструмент з`ясування стосунків між ними чи з іншим з батьків. Тобто суд має в межах своїх можливостей уникати перетворення обома батьками або одним з них власної дитини на «інструмент» у судовому спорі.

Таким чином, надання судом дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини ОСОБА_3 в супроводі батька, не може автоматично свідчити про порушення батьківських прав матері, оскільки:

- ОСОБА_1 у добровільному порядку погодилася на визначення місця проживання дитини з батьком;

- відповідач не позбавлена можливості спілкуватися з дитиною шляхом виїзду за кордон, чи у режимі телефонних дзвінків, відеодзвінків, доказів відсутності такої можливості ОСОБА_1 не надала;

- відповідачем належними доказами не підтверджено, що саме в найкращих інтересах дитини буде залишення її в Україні;

- батько, з яким дитина проживає тривалий час, змінює своє місце проживання, унаслідок чого малолітня дитина має слідувати за ним.

Судом апеляційної інстанції враховано, що малолітня дитина - ОСОБА_3 росте в повноцінній сім`ї, активно розвивається і для забезпечення найкращого майбутнього бажає переїхати на постійне місце проживання до Канади разом з батьком, про що особисто вказувала у судовому засіданні у суді першої інстанції.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що задоволення вимоги позивача щодо надання дозволу на виїзд до Канади малолітньої дитини ОСОБА_3 в супроводі батька відповідатиме принципу найкращих інтересів дитини, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки вказаних обставин.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду