ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/14050/22

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ «Щодо особового складу» Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1022 о/с від 29 червня 2022 року щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- поновити ОСОБА_1 з 27 червня 2022 року на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2022 року до дня поновлення на роботі, з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві. На час виникнення спірних правовідносин мав спеціальне звання старшого лейтенанта поліції, в органах внутрішніх справ проходив службу з 17 серпня 2015 року, в поліції - з 7 листопада 2015 року, а на займаній посаді перебував з 6 грудня 2021 року. Діючих дисциплінарних стягнень не мав.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24 лютого 2022 року № 219 особовий склад Головного управління переведено на посилений варіант службової діяльності. Того ж дня о 5 год 00 хв особовий склад підрозділів Головного управління, його територіальних (відокремлених) підрозділів було піднято за сигналом «Тривога», після чого поліцейських озброєно вогнепальною автоматичною зброєю та залучено до виконання завдань у межах посиленого варіанта службової діяльності.

Згідно з доповідною запискою начальника Шевченківського управління поліції полковника поліції Падюка Ігоря від 11 травня 2022 року ОСОБА_1 24 лютого 2022 року до управління поліції за сигналом «Тривога» не прибув. 25 лютого 2022 року він разом із сім`єю виїхав до Чернівецької області, де став на облік до органу поліції та в період з 28 лютого до 10 березня 2022 року ніс службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області. 10 березня 2022 року працівники відділу кадрового забезпечення Шевченківського управління поліції довели до відома ОСОБА_1 вимоги наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року № 190, однак за місцем розташування управління поліції він не прибув.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12 травня 2022 року № 531 призначено службове розслідування за фактами можливого самоусунення окремих поліцейських від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини та честі держави в період дії в Україні правового режиму воєнного стану. Згідно з додатком до цього наказу за № 62 зазначено ОСОБА_1 - інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Шевченківського управління поліції.

16 травня 2022 року ОСОБА_1 через месенджер WhatsApp надіслано повідомлення № 2198/125/67-2022 про необхідність прибути 20 травня 2022 року о 12 год 00 хв до адміністративної будівлі Головного управління за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, будинок 15, кабінет 540, для надання дисциплінарній комісії пояснень щодо можливого порушення службової дисципліни.

20 травня 2022 року ОСОБА_1 надав дисциплінарній комісії письмові пояснення, підписані ним особисто, до яких долучив довідку кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 17 травня 2022 року № 1402/123/12/02-2022. У поясненнях він підтвердив, що 24 лютого 2022 року до управління поліції за сигналом «Тривога» не прибув, 25 лютого 2022 року виїхав із сім`єю до Чернівецької області, де перебував на обліку в органі поліції та з 28 лютого до 10 березня 2022 року ніс службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області. Також підтвердив, що після доведення до його відома 10 березня 2022 року вимог наказу Національної поліції України № 190 до місця розташування Шевченківського управління поліції не прибув.

За результатами службового розслідування дисциплінарною комісією складено висновок, затверджений 9 червня 2022 року начальником Головного управління Національної поліції у м. Києві І. Вигівським, у якому зазначено, що факт відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин у період з 24 лютого до 18 березня 2022 року знайшов документальне підтвердження. Комісія дійшла висновку про вчинення ним дисциплінарного проступку, який полягав у порушенні вимог пунктів 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року № 190 та самоусуненні від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини та честі держави в період дії правового режиму воєнного стану в Україні. За висновком комісії, такі дії дискредитували звання поліцейського, підривали довіру громадськості до поліції та авторитет Національної поліції України, а тому були несумісними з подальшим проходженням служби в поліції. Комісія рекомендувала застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

До матеріалів службового розслідування долучено доповідну записку від 11 травня 2022 року, наказ від 12 травня 2022 року № 531 та додаток до нього, повідомлення від 16 травня 2022 року зі скриншотом його надсилання через WhatsApp, письмові пояснення ОСОБА_1 , довідку Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, а також акти про невихід на службу за період з 24 лютого до 18 березня 2022 року.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 21 червня 2022 року № 472 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських Головного управління» до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, який полягав у порушенні вимог пунктів 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII, самоусуненні від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини та честі держави в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, а також наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року № 190.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 29 червня 2022 року № 1022 о/с «Щодо особового складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Вважаючи протиправним звільнення зі служби в поліції, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду 4 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що невиконання поліцейським установлених законодавством вимог щодо проходження служби, зокрема наказів керівництва, та безпідставна відсутність за місцем служби вказують на порушення службової дисципліни й можуть бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Суди попередніх інстанцій зазначили, що службова дисципліна передбачає неухильне дотримання законодавства, службових обов`язків і встановленого порядку проходження служби, а їх невиконання або неналежне виконання утворює склад відповідного дисциплінарного проступку.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вчинення поліцейським проступку, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади та принижує авторитет органів поліції, може вказувати про порушення Присяги й несумісність такої поведінки з подальшим проходженням служби. При цьому наявність дисциплінарного проступку, ступінь вини поліцейського, обставини його вчинення та підстави для застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення мають установлюватися за результатами службового розслідування з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Оцінивши матеріали службового розслідування, суди визнали доведеним порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII та наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року № 190. Водночас суди урахували, що позивач не оскаржував наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 21 червня 2022 року № 472 про застосування дисциплінарного стягнення, а тому дійшли висновку про правомірність наказу від 29 червня 2022 року № 1022 о/с, виданого на його виконання, та відсутність підстав для скасування останнього.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу оскарження рішення суду апеляційної інстанції позивач посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У касаційній скарзі зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 820/3837/16, від 4 грудня 2019 року у справі № 825/1203/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 820/5543/17, від 9 серпня 2021 року у справі № 340/448/19, від 26 січня 2022 року у справі № 620/397/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 20 липня 2023 року у справі № 620/4675/22, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/8432/20, від 23 листопада 2023 року у справі № 420/14443/22 та від 16 травня 2024 року у справі № 420/2780/23.

Окрім того, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме скриншоти листування в месенджері «WhatsApp» від 17 травня 2022 року та 23 червня 2022 року, що, на його думку, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій не враховано вимог щодо індивідуалізації дисциплінарної відповідальності та дотримання принципу пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення. Скаржником наголошено, що вирішення питання про правомірність застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення вимагало оцінки не лише характеру й тяжкості проступку, а й обставин його вчинення, ступеня вини поліцейського, його попередньої поведінки та наявності обставин, що пом`якшують дисциплінарну відповідальність.

На думку скаржника, неврахування сукупності цих обставин під час визначення виду дисциплінарного стягнення не дає підстав вважати звільнення зі служби в поліції обґрунтованим і співмірним вчиненому проступку з огляду на критерії, визначені частиною другою статті 2 КАС України.

Крім того, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для перевірки правомірності наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 21 червня 2022 року № 472 про застосування дисциплінарного стягнення з огляду на те, що цей наказ не був предметом позовних вимог. Посилаючись на частину другу статті 9 КАС України, скаржником зазначено, що суд наділений повноваженням вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи. На його переконання, оскільки наказ від 29 червня 2022 року № 1022 о/с про звільнення зі служби в поліції видано на виконання наказу № 472 про застосування дисциплінарного стягнення, суд мав оцінити необхідність виходу за межі заявлених вимог та вирішити питання про правомірність останнього наказу для забезпечення ефективного судового захисту позивача.

Ухвалою від 5 червня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі № 640/14050/22 - без змін.

Ухвалою від 00 листопада 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М.↗ провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Спірним у цій справі є питання правомірності наказу про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, виданого на виконання наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII, а сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження - Законом № 2337-VIII.

Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частинами першою-третьою статті 8 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, і Присяги поліцейського, а також професійно виконувати службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових і функціональних обов`язків та наказів керівництва.

Пунктами 24, 34 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII до повноважень поліції віднесено участь у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості, а також здійснення у взаємодії зі Збройними Силами України, Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною спеціальною службою транспорту та Службою безпеки України боротьби з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до частини першої статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові, зобов`язуючись, зокрема, дотримуватися Конституції та законів України, поважати й охороняти права і свободи людини, честь держави та сумлінно виконувати службові обов`язки.

Приписами частини першої статті 1 Закону № 2337-VIII визначено, що службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2337-VIII, крім основних обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, на поліцейських покладено обов`язки бути вірними Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народові України, безумовно виконувати накази керівників, видані в межах їхніх повноважень та відповідно до закону, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати службові обов`язки або підривають авторитет Національної поліції, знати й виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, а також сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни та інформувати його про виявлені порушення.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 2337-VIII наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Відповідно до частини другої цієї статті наказ видається керівником на основі Конституції та законів України, у межах наданих йому повноважень і з метою виконання покладених на нього завдань та функцій. Частина третя статті 4 Закону № 2337-VIII допускає усну або письмову форму наказу, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Частинами четвертою - сьомою статті 4 Закону № 2337-VIII передбачено, що наказ, як правило, віддається в порядку підпорядкованості; за необхідності прямий керівник може віддати наказ підлеглому, минаючи безпосереднього керівника, із повідомленням останнього. Віддавати незаконний наказ або наказ, не пов`язаний зі службовою діяльністю поліції чи такий, що виходить за межі повноважень керівника, заборонено. Керівник відповідає за виданий наказ, результати його виконання та відповідність закону. Наказ, виданий із порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень, є недійсним і підлягає скасуванню прямим керівником.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 5 Закону № 2337-VIII поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно й у визначений строк точно його виконувати. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський повинен негайно повідомити про це безпосереднього керівника, обґрунтувати причини та поінформувати про вжиті заходи для усунення перешкод. Невиконання правомірного наказу може тягнути дисциплінарну відповідальність, тоді як обов`язок виконання не поширюється на злочинні чи явно незаконні накази.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 2337-VIII поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність за порушення службової дисципліни. Відповідно до статті 12 Закону № 2337-VIII дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За змістом частини другої статті 13 Закону № 2337-VIII дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Частина третя цієї статті передбачає, серед інших, такі види дисциплінарних стягнень, як догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади та звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону № 2337-VIII службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Частинами першою, третьою статті 19 Закону № 2337-VIII визначено вимоги до змісту висновку за результатами службового розслідування. У ньому мають бути викладені: дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; підстава для призначення службового розслідування; обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; пояснення поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Частинами першою-другою статті 21 Закону № 2337-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.

У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає таке.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало порушення вимог пунктів 1, 2, 6 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII та наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року № 190, яке полягало у неприбутті за сигналом «Тривога» 24 лютого 2022 року, подальшому неприбутті до місця проходження служби після доведення до його відома вимог зазначеного наказу та самоусуненні від виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану.

Окрім того, судами попередніх інстанцій установлено, що 24 лютого 2022 року особовий склад Головного управління Національної поліції у м. Києві було піднято за сигналом «Тривога», озброєно вогнепальною автоматичною зброєю та залучено до виконання завдань у межах посиленого варіанта службової діяльності. Однак ОСОБА_1 за цим сигналом до управління поліції не прибув. Наступного дня він разом із сім`єю виїхав до Чернівецької області, де став на облік до органу поліції та в період з 28 лютого до 10 березня 2022 року ніс службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області. 10 березня 2022 року працівники відділу кадрового забезпечення Шевченківського управління поліції довели до відома ОСОБА_1 вимоги наказу Національної поліції України № 190, проте за місцем розташування Шевченківського управління поліції для подальшого проходження служби він не прибув.

Під час службового розслідування ОСОБА_1 надав письмові пояснення, у яких підтвердив обставини неприбуття за сигналом «Тривога», виїзду до Чернівецької області, перебування там на обліку та несення служби, а також неприбуття до Шевченківського управління поліції після доведення до його відома вимог наказу № 190.

За результатами службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла висновку про документальне підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин у період з 24 лютого до 18 березня 2022 року та рекомендувала застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягав у порушенні службової дисципліни, невиконанні вимог наказу керівництва та самоусуненні від виконання службових обов`язків в умовах воєнного стану. При цьому суди врахували, що позивач не надав доказів належного оформлення зміни місця несення служби або звільнення від виконання службових обов`язків, а також дійшли висновку про співмірність застосованого до нього дисциплінарного стягнення характеру вчиненого проступку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Аналіз положень пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII, статей 1, 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дає підстави для висновку, що дотримання службової дисципліни охоплює обов`язок поліцейського не лише належно виконувати покладені на нього функціональні обов`язки, а й дотримуватися встановленого порядку проходження служби, Присяги поліцейського та наказів керівництва. Відповідно, самостійна зміна поліцейським місця несення служби без належного оформлення такого рішення не звільняє його від виконання службових обов`язків за основним місцем проходження служби.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2025 року у справі № 400/3493/23 та від 10 березня 2026 року у справі № 320/4237/22, відповідно до яких особливий характер служби в поліції зумовлює підвищені вимоги до дотримання службової дисципліни, а поліцейський не наділений повноваженнями самостійно визначати місце несення служби, змінювати підрозділ або усуватися від виконання обов`язків за основним місцем проходження служби без відповідного наказу керівника.

З огляду на встановлені судами обставини, несення позивачем служби в іншому територіальному органі поліції не спростовує факту невиконання ним вимог наказу № 190, оскільки належного оформлення зміни місця проходження служби судами не встановлено. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що полягав у порушенні встановленого порядку проходження служби та невиконанні наказу керівництва.

За таких обставин доводи скаржника в цій частині не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Оцінюючи співмірність застосованого дисциплінарного стягнення, суди попередніх інстанцій урахували характер проступку, обставини його вчинення, особу позивача, тривалість його служби та відсутність діючих дисциплінарних стягнень, однак обґрунтовано надали визначального значення тому, що ОСОБА_1 , не прибувши за сигналом «Тривога», після доведення до його відома наказу № 190 не повернувся до свого підрозділу для подальшого проходження служби, не маючи належно оформленого рішення про зміну місця її проходження. З урахуванням особливого характеру служби в поліції та умов воєнного стану суди дійшли правильного висновку про співмірність звільнення тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2025 року у справі № 400/3493/23 та від 31 березня 2026 року у справі № 320/1077/23.

Крім того, колегія суддів ураховує, що предметом позову ОСОБА_1 визначено наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 29 червня 2022 року № 1022 о/с про звільнення зі служби в поліції. Вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 21 червня 2022 року № 472 про застосування дисциплінарного стягнення позивач не заявляв та із заявою про зміну предмета позову не звертався.

Відповідно до частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову в установленому цим Кодексом порядку. За змістом частин другої та третьої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, проте може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи.

За таких обставин доводи скаржника щодо необхідності виходу судів за межі позовних вимог для скасування наказу від 21 червня 2022 року № 472 не вказують про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Саме по собі посилання на положення частини другої статті 9 КАС України не обґрунтовує необхідності застосування судом такого процесуального способу захисту, тим більше за відсутності належного обґрунтування того, чому розгляд заявленої позовної вимоги про скасування наказу про звільнення не забезпечував ефективного судового захисту позивача.

Крім того, висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник та які викладені у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 820/3837/16, від 4 грудня 2019 року у справі № 825/1203/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 820/5543/17, від 9 серпня 2021 року у справі № 340/448/19, від 26 січня 2022 року у справі № 620/397/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 20 липня 2023 року у справі № 620/4675/22, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/8432/20, від 23 листопада 2023 року у справі № 420/14443/22 та від 16 травня 2024 року у справі № 420/2780/23, не підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи, оскільки сформульовані з огляду на інші фактичні обставини та інший характер дисциплінарних проступків. Зокрема, у справах № 820/3837/16, № 825/1203/17 та № 340/448/19 вирішувалися спори щодо дисциплінарної відповідальності осіб служби цивільного захисту, у справі № 820/5543/17 - щодо неналежної організації роботи слідчого підрозділу, а у справах № 620/397/21, № 480/9492/20, № 160/8432/20 та № 420/14443/22 - щодо інших порушень службової дисципліни, пов`язаних із неналежним реагуванням на повідомлення про правопорушення, невиконанням службових завдань та обставинами, встановленими під час службових розслідувань за фактами інших протиправних дій поліцейських. Відтак висновки у цих справах стосуються оцінки конкретних дисциплінарних проступків і не містять висновків щодо застосування норм права до правовідносин, подібних до тих, що склалися у цій справі.

Так само відмінними є обставини справ № 620/4675/22 та № 420/2780/23, у яких предметом оцінки було неприбуття поліцейських до місця проходження служби в умовах воєнного стану. У справі № 620/4675/22 позивач залишив місце дислокації підрозділу для евакуації сім`ї, а після ознайомлення з наказом № 190 повернувся до місця служби через чотири дні; у справі № 420/2780/23 - позивач перебував на тимчасово окупованій території Херсонської області та посилався на неможливість виїзду. Верховний Суд у цих справах не дійшов висновку про неспівмірність застосованого звільнення, а визнав висновки судів попередніх інстанцій передчасними через неповне з`ясування обставин, які мали значення для оцінки причин відсутності поліцейських та обрання виду стягнення. Натомість у справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 після доведення до його відома вимог наказу № 190 до свого підрозділу не повернувся, а доказів належного оформлення зміни місця проходження служби чи наявності поважних причин невиконання наказу не надав. Отже, наведені постанови не підтверджують доводів скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права.

Ураховуючи наведене, Суд доходить висновку про відсутність підстав для висновку щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою встановлених судами обставин і досліджених доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд