ПОСТАНОВА
суддів: Синельникова Є. В.,Хопти С. Ф.
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф., учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області, у складі судді
Варнавської Л. О., від 12 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Шевченко В. Ю., Новосьолової Г. Г., Агєєва О. В., від 28 квітня 2014 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позовна заява обґрунтована тим, що з січня 2009 року по лютий 2013 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період спільного проживання ними придбане наступне майно: автомобіль VolkswagenTransporter, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль Mercedes-BenzSprinter, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль Mercedes-BenzSprinter-316, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3. Рішенням Сніжнянського районного суду Донецької області від 05 серпня 2013 року зазначені вище автомобілі визнано спільною сумісною власністю подружжя. Зазначала, що 20 березня 2013 року ОСОБА_5 зняв спірні автомобілі з реєстраційного обліку для реалізації, і до теперішнього часу вони зареєстровані за ОСОБА_6
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з січня 2009 року по лютий
2013 року, визнати спільною сумісною власністю зазначені автомобілі, визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних транспортних засобів, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 12 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що наявність спільної дитини у сторін та визнання відповідачем батьківства відносно неї не може безумовно свідчити про те, що сторони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з січня 2009 року по лютий 2013 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку доказам у справі, показанням свідків та дійшли передчасного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Ухвалою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року частково відновлені матеріали справи, а саме: копія рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 12 березня 2014 року та копія ухвали Апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2014 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився ОСОБА_10, батьком якого є ОСОБА_5, а матір'ю - ОСОБА_4
З 12 листопада 2008 року по 30 червня 2013 року ОСОБА_4 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Амвросіївської районної державної адміністрації Донецької області. За період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2013 року отримувала допомогу при народженні сина ОСОБА_10, з 01 липня 2012 року по 31 грудня
2012 року - допомогу малозабезпеченим сім'ям, з 01 лютого 2013 року по 30 червня 2013 року - допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
У статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) не надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю із
ОСОБА_5 з січня 2009 року по лютий 2013 року.
Відповідно до статті 25 СК Українижінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня
2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
28 квітня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Амвросіївського районного управління юстиції зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_12
Отже позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_5 у період з січня
2009 року суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_4 з ОСОБА_12 був розірваний лише 28 квітня 2010 року.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які, на її думку, підтверджують факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 за період з січня 2009 року по лютий 2013 року.
Разом з тим, усі докази, на які посилається заявник, були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи, зокрема, судом апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду виклав свої висновки щодо оцінки цих доказів у мотивувальній частині ухваленого судового рішення.
За приписами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів не наділена повноваженнями щодо встановлення або оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вдаватись до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими, зокрема переоцінювати обставини і докази, на які посилалася у ході розгляду справи та посилається у касаційній скарзі ОСОБА_4 на підтвердження своїх вимог.
Оскаржені судові рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду