ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
представника цивільного відповідача ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги цивільного відповідача – Відділу культури, молоді і спорту Костопільської районної державної адміністрації – в особі начальника ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_11 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2019 року та вирок Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180150000333, за обвинуваченням
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2019 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов ОСОБА_9 до Відділу культури і туризму Костопільської РДА, ПАТ «НАСК «Оранта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_11 , про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих злочином, та процесуальних витрат – задоволено частково. Постановлено стягнути з Відділу культури і туризму Костопільської РДА на користь ОСОБА_9 3 026,00 (три тисячі двадцять шість) грн. матеріальної шкоди та 4 000,00 (чотири тисячі) грн. процесуальних витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_12 до Відділу культури і туризму Костопільської РДА, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_11 , про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, та процесуальних витрат – задоволено. Постановлено стягнути з Відділу культури і туризму Костопільської РДА на користь ОСОБА_12 200 000,00 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди та 4 000,00 (чотири тисячі) грн. процесуальних витрат.
Цивільний позов ОСОБА_13 до Відділу культури і туризму Костопільської РДА, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_11 , про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, та процесуальних витрат – задоволено. Постановлено стягнути з Відділу культури і туризму Костопільської РДА на користь ОСОБА_13 200 000,00 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди та 4 000,00 (чотири тисячі) грн. процесуальних витрат.
Цивільний позов ОСОБА_14 до Відділу культури і туризму Костопільської РДА, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_11 , про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, та процесуальних витрат – задоволено. Постановлено стягнути з Відділу культури і туризму Костопільської РДА на користь ОСОБА_14 200 000,00 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди та 4 000,00 (чотири тисячі) грн. процесуальних витрат.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Вироком Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2019 року стосовно ОСОБА_11 в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання – 4 роки позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.ОСОБА_11 взято під варту із залу суду негайно. Строк відбування покарання ОСОБА_11 постановлено рахувати з 02 грудня 2019 року. В решті вирок залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_11 визнано винуватим у тому, що він 24 травня 2018 року, приблизно о 08:56, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 210740», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись вулицею 1 Травня в напрямку від вул. Бурова до вул. Нова у м. Костопіль, грубо порушив п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Peugeot Expert», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_15 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить оскаржені судові рішення стосовно ОСОБА_11 скасувати, звільнивши останнього з місця відбування покарання негайно, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_11 складу злочину. Стверджує, що висновки суду щодо винуватості останнього ґрунтуються на недопустимих доказах. Зокрема, зазначає, що показання потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_16 є показаннями з чужих слів, однак, вони не підтверджуються іншими допустимими доказами у справі, огляд місця події та вилучення відеофайлу було проведено з порушенням вимог КПК України до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та без достатніх на те підстав, заперечує допустимість і висновки комісійної судово-медичної експертизи стосовно ОСОБА_11 . Вважає, що пред`явлене ОСОБА_11 обвинувачення є неконкретним, об`єктивна сторона інкримінованого йому злочину не встановлена, а його винуватість не доведена «поза розумним сумнівом». Також посилається на неналежний рівень правої допомоги, наданої ОСОБА_11 під час провадження в судах попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі цивільний відповідач - Відділ культури, молоді і спорту Костопільської РДА (попередня назва - Відділ культури і туризму Костопільської РДА), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржені судові рішення стосовно ОСОБА_11 у частині вирішення цивільних позовів скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції, стягнути з цивільних позивачів судові витрати у справі.Зазначає, що під час прийняття рішення щодо цивільних позовів суд не врахував положень Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Мотивує тим, що цивільно-правова відповідальність щодо автомобіля, власником якого є Відділ культури, молоді і спорту Костопільської РДА, була застрахована, а тому завдану шкоду, у межах суми страхового відшкодування, має бути стягнуто із страхової компанії, тож належним відповідачем за вказаними цивільними позовами є ПАТ «НАСК «Оранта».
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ «НАСК «Оранта» надійшло заперечення на касаційну скаргу цивільного відповідача, в якому викладено прохання про залишення оскаржених судових рішень стосовно ОСОБА_11 в частині вирішення цивільних позовів без зміни, а касаційної скарги – без задоволення.
Також надійшло заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 від адвоката ОСОБА_17 , який здійснював захист засудженого ОСОБА_11 в судах першої та апеляційної інстанцій, в якому він просить відхилити доводи касаційної скарги щодо надання ним ОСОБА_11 правової допомоги неналежного рівня.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Представник цивільного відповідача адвокат ОСОБА_7 підтримала касаційні скарги цивільного відповідача та захисника засудженого.
Представник потерпілих адвокат ОСОБА_8 заперечив проти задоволення касаційних скарг.
Потерпілий ОСОБА_9 просив обидві касаційні скарги відхилити.
Прокурор ОСОБА_5 касаційні скарги не підтримала.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу цивільного відповідача Відділу культури, молоді і спорту Костопільської РДА – в особі начальника ОСОБА_10 слід задовольнити частково з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ – з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Судові рішення попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні свідчать, що судами ретельно перевірені доводи щодо відсутності належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_11 у пред`явленому йому обвинуваченні, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, поданій в його інтересах захисником ОСОБА_6 . Зазначені в них мотиви про відхилення цих доводів колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Так, під час досудового розслідування та судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_11 , хоча й не визнав своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, але факту зіткнення керованого ним автомобіля з автомобілем потерпілого ОСОБА_15 не заперечував, однак, стверджував, що таке зіткнення сталося внаслідок раптової втрати ним свідомості.
Проте згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 81 від 17.09.2018 хворобливий стан у ОСОБА_11 у вигляді гострого порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу в лівій лобній ділянці мозку з відповідною неврологічною симптоматикою розвинувся через декілька годин після дорожньо-транспортної пригоди, ймовірно на фоні психоемоційного перенавантаження та наявних у нього посттравматичних енцефалопатичних змін.Будь яких судово-медичних даних за втрату чи порушення свідомості ОСОБА_11 безпосередньо перед зіткненням автомобілів судово-медичною експертною комісією встановлено не було. При цьому комісія, крім іншого, послалася на відсутність відомостей про звернення ОСОБА_11 безпосередньо після ДТП за медичною допомогою до працівників бригади швидкої медичної допомоги; досить тривалий час між ДТП та госпіталізацією ОСОБА_11 у медичний заклад (приблизно з 9:00 до 13:50); дані з камер відеоспостереження безпосередньо в момент і відразу після ДТП, на яких протягом 10 хв будь-яких змін у загальному стані ОСОБА_11 не спостерігається (він не змінював траекторії руху перед ДТП, після ДТП самостійно пересувався у вертикальному положенні, спілкувався по телефону, палив, до працівників БШМД, яка прибула до місця ДТП, не звертався).
Визнаючи зазначений висновок комісійної судово-медичної експертизи допустимим доказом, суди відзначили, що він був наданий на підставі вихідних даних, отриманих і оформлених належним чином, яких було достатньо для проведення відповідних досліджень.
При цьому, відкидаючи доводи сторони захисту з приводу недопустимості як доказів відеофайлу з записом із камери відеоспостереження та протоколу його огляду від 25.05.2018, судами цілком підставно було взято до уваги те, що цей відеофайл було надано стороні обвинувачення добровільно. В подальшому слідчим було складено зазначений протокол огляду та винесено постанову про приєднання до кримінального провадження відеофайлу, на якому видно механізм скоєння ДТП, і вищевказаний відеозапис, який міститься на цифровому носії інформації CD-R диску, приєднано до матеріалів кримінального провадження. При цьому тривалість відеофайлу по хронометру співпадає. Також, про різницю в часі в 1 годину по хронометру камери відеоспостереження із реальним часом вказано у протоколі огляду місця події від 24.05.2018. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з думкою місцевого суду, що долучення слідчим до матеріалів кримінального провадження відеозапису з камери відеоспостереження було здійснено у передбачений КПК України спосіб.
Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з доводами сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 24.05.2018, під час якого було здобуто вищевказаний відеофайл, оскільки його було проведено у порядку, визначеному КПК України, а не зазначення у вступній частині протоколу прізвищ усіх учасників огляду та конкретної моделі технічного засобу фіксації не свідчать про порушення самого порядку проведення огляду місця події. До того ж ілюстративні таблиці до протоколу ніким з учасників не оспорювалися, їх достовірність під сумнів не ставилася.
Крім того, з показань потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_16 , яким ОСОБА_15 за життя розповідав про обставини ДТП, убачається, що ОСОБА_11 , керуючи автомобілем, розмовляв по телефону. Оскільки на час розгляду справи в суді ОСОБА_15 помер, суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 97 КПК України обґрунтовано поклав в основу вироку показання вищевказаних потерпілих та свідка, з чим колегія суддів цілком погоджується.
Таким чином, твердження захисника ОСОБА_6 про недоведеність винуватості ОСОБА_11 у пред`явленому обвинуваченні є безпідставними, оскільки протилежні висновки судів ґрунтуються, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені відповідними доказами,безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
При цьому, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_6 з приводу неналежного рівня правової допомоги, наданої ОСОБА_11 адвокатом ОСОБА_17 , який представляв його інтереси на стадіях досудового розслідування та судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. До такого висновку колегія суддів прийшла, крім іншого, з огляду на те, що до моменту взяття ОСОБА_11 під варту в залі суду апеляційної інстанції запобіжний захід йому не обирався і він мав можливість будь-якої миті залучити іншого захисника для здійснення свого захисту, однак, від послуг адвоката ОСОБА_17 не відмовився, даних про незадоволення ним якістю наданих адвокатом ОСОБА_17 правових послуг чи незгоду з обраною ним позицією захисту матеріали провадження також не місять, як і підстав вважати цю позицію пасивною або непрофесійною. В той же час, як зазначила у постанові від 12.09.2018 у справі № 523/6472/14-к Велика Палата Верховного Суду, ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчать про його неефективність.
Що стосується доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача про неправильне вирішення місцевим та апеляційним судами цивільних позовів у цьому кримінальному провадженні, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону в ході вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_11 місцевим та апеляційним судами не дотримано.
Так, із матеріалів кримінального провадження убачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 було заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди вони звернулися з цивільними позовами у межах кримінального провадження до Відділу культури і туризму Костопільської РДА (на цей час – Відділ культури, молоді і спорту Костопільської РДА),з яким засуджений ОСОБА_11 на момент вчинення злочину перебував у трудових відносинах.
При цьому ПАТ «НАСК «Оранта» було вказано в позовних заявах як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні цивільного відповідача. Наявність відповідних правовідносин була підтверджена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9590429, відповідно до якого Відділ культури і туризму Костопільської РДА застрахував автомобіль «ВАЗ 3210740» (державний номерний знак НОМЕР_1 ).
Згідно з полісом про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності у разі настання страхового випадку страхова компанія зобов`язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого та його майну, на суму завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200 000,00 грн. – за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю; 100 000,00 грн. – за шкоду, заподіяну майну.
На підставі ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або згаданим вище Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 зазначеного Закону).
Усупереч викладеному, незважаючи на встановлення того факту, що на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано у ПАТ «НАСК «Оранта» та був наявний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру заподіяної потерпілим шкоди виключно з Відділу культури і туризму Костопільської РДА.
Вказане залишив без уваги суд апеляційної інстанції та необґрунтовано погодився з визначеним місцевим судом порядком відшкодування потерпілим заподіяної злочином шкоди, пославшись при цьому на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, про те, що потерпілий, як кредитор, якому належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права. Разом із тим, на цей час Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зроблено інший правовий висновок, який мають враховувати суди під час вирішення тотожних спорів. Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Однак у цій справі судами попередніх інстанцій аспекти відповідальності страховика належним чином досліджені не були.
За таких обставин вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільних позовів не можна визнати законними і обґрунтованими.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій стосовно ОСОБА_11 в частині вирішення цивільних позовів підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
З цих підстав Суд ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, касаційну скаргу цивільного відповідача – Відділу культури, молоді і спорту Костопільської районної державної адміністрації – в особі начальника ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2019 року та вирок Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_11 у частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.